Соціально-психологічна характеристика груп засуджених. Стереотипи тюремної поведінки та їх вплив на особистість

У будь-якому виправно-трудовому закладі (тюрмі, таборі, коло­нії для неповнолітніх злочинців) вплив на особистість засудженого здійснюється через соціальну групу (колектив). Тому суттєвим фак­тором перевиховання особистості ув'язненого є створення малих груп (колективу), що пов'язано з вивченням кожного члена групи і ретельним відбором. Зазвичай виділяють групи активу, резерву, па­сиву і важковиховуваних.

Група активу — засуджені, які щиросерд­но покаялись у скоєному і твердо стали на шлях виправлення, беруть активну участь у соціально корисній трудовій і громадській діяльно­сті і своїми діями і поведінкою сприяють перевихованню інших.

Гру­па резерву — це засуджені, які також прийняли рішення виправити­ся, активно виконують трудові завдання, але не проявляють ініціати­ви у перевихованні інших.

Група пасиву — засуджені, які ще не прийняли остаточного рішення про стратегію своєї поведінки, їхні вчинки і дії значною мірою залежать від створеної ситуації.

Нареш­ті, найскладніша соціальна група — група важковиховуваних засуд­жених, до якої належать особи, які не лише не стали на шлях виправ­лення, а й не беруть участі у трудовому процесі, чинять протидію по­зитивному виховному впливу як адміністрації, так і групі активу. Члени цієї малої групи привносять у життєдіяльність засуджених конф­лікти, нездорове суперництво, а часом чинять насильство над невгод­ним їм засудженим.

Роль групових (колективних) норм, цінностей, звичок поведін­ки дуже дійова. Тому працівники виправно-трудових закладів по­винні мати чітке уявлення про структуру малої групи, її психоло­гічні ознаки, способи впливу на окрему особистість, про групові психологічні явища і враховувати ці знання в роботі із засудже­ними.

За структурою колективи засуджених поділяються на формальні і неформальні. Формальні колективи поділяються на види: первинні, проміжні, загальні. Первинні колективи мають такі підрозділи, як ланка, бригада, відділення; проміжні поєднують декілька бригад. Неформальні колективи, мікрогрупи утворюються у результаті тяжіння осіб, заснованого на різних характеристиках, наприклад на­ціональній належності, подібності доль.

До складу колективів засуджених входять окремі невеликі неофіційні групи. Типи таких груп визначаються за певними характеристиками:

1) групи з позитивною спрямованістю;

2) групи з невизначеною спрямованістю;

3) групи з негативною спря­мованістю.

У групах з позитивною спрямованістю їх члени пов'язані духовними інтересами, спільністю смаків і особистою симпатією. Більш глибокими підставами формування мікрогрупи тут є працьовитість і ретельність. Члени груп з позитивною спрямованістю пов'язані також прагненням до навчання, що може виявлятися як бажання одержати загальну освіту, на­бути певну професію або суміжну спеціальність. Ініціатива у цьому ви­ходить не від адміністрації установи, а від самих засуджених.

Підставами для формування груп з невизначеною спрямованістю можуть бути: а) національні ознаки; б) матеріальні інтереси (разом хар­чуються, діляться посилками); в) професійні інтереси (особи однієї або подібних професій); г) схожі долі (невдачі у сімейному житті); ґ) вік. Нестійкість прагнень, відсутність твердої установки на перевиховання, недостатня спаяність вимагають індивідуального підходу і обрання нетрадиційних методик виховного впливу на засуджених.

Підставами для формування груп з негативною спрямованістю є:

а) негативне ставлення їх членів до будь-яких форм виховного впливу;

б)гіперболізація уявлень про власну значущість;

в)прагнення до типових порушень режиму, підвищена конфліктність;

г) однотипність вчинених ними злочинів або співучасть в одному злочині.

Виявлення і вивчення неформальних мікрогруп сприяє прогнозуванню поведінки окремих їх членів, визначенню мож­ливого позитивного або негативного впливу групи на формальне фор­мування, до складу якого вона входить, обранню найефективніших прийомів виховного впливу. Виявлення, вивчення та правильна оцінка спрямованості такого мікроколективу створюють передумови для мо­більного використання засобів виховного впливу на його членів. Знання про характер і принципи (основи) фор­мування неформальних груп дають можливість розробляти диферен­ційовані форми психолого-педагогічного впливу на засуджених.

Соціальна ізоляція негативно впливає на психіку засудженого: загострюються міжособистісні конфлікти, ви­являються агресивність і ворожість у відносинах, виникають фрустраційні стани. Суворий побут закладу, система заборон і обмежень, свавілля міжособистісних спілкувань сприяли формуванню регуляторів відносин — звичаїв і традицій злочинної сфери.

Система злочинних поглядів та ідей називається кримінальною ідеологією. Така ідеологія проявляється у субкультурі злочинного світу (сукупності духовних і матеріальних цінностей злочинного еле­мента) і реалізується через злочинні інститути («злодійський закон», «общак», «злодійська сходка», «коронування», «стигматизація» та ін.).

Саме у тюремному житті виникла «злодійська ідея». Злочинний світ сприймає її інту­їтивно, як ідею злодійського братерства, як проголошення справедли­вості «для своїх» і вираження своєї «правди». Вона відображає інтереси і світогляд касти професійних злочинців — злодіїв — і становить «коктейль» декількох принципів, життєвих орієнтирів, етичних норм.

У злочинному світі важливу регулюючу роль відіграють «злодій­ський закон» і «поняття». Зокрема, до заборонних норм «закону» на­лежать такі: злодій не має права на обман своїх товаришів по касті, утаювання грошей і речей, що належать братству, розголошення таєм­ниці, видання співучасників злочинів чи заподіяння будь-якої іншої шкоди своїм братам по касті; злодій не повинен працювати або служи­ти, джерелом його існування є злочинний промисел. Він ні за яких умов не має права погоджуватися на роботу в місцях позбавлення волі або посідати які-небудь посади, що займають ув'язнені; злодій не повинен виконувати жодних суспільних функцій, перебувати в офіційних орга­нізаціях, цікавитися політикою, читати газети; злодій не повинен служити в армії або брати зброю з рук влади; злодію заборонено будь-які контакти з представниками правоохоронних органів; злодій не повинен мати контактів з «опущеними», представниками нижчої «кас­ти» ув'язнених чи зі зрадниками, відступниками, вигнаними зі зло­дійського співтовариства («йоржами»); злодій не має права мати офі­ційну дружину і бути зв' язаним сімейними узами; злодій не по­винен носити на собі нічого червоного кольору; відбуваючи покарання, злодій не повинен втрачати своєї честі і гідності, не повинен порушувати свого слова, уподібнюватися «нижчим кастам», без потреби лаятися, вчиняти «безпрєдєл», відби­рати пайку в будь-якого зека, без потреби конфліктувати.

Є певний порядок випробування новачків у міс­цях позбавлення волі, їх прийому до злочинного середовища. Це свого роду прописка, що проводиться за допомогою різноманітних «прико­лів» (впіймати кого-небудь на незнанні «законів» злочинного світу). Найбільш поширені «приколи» — загадки (перевіряються кмітливість і спритність новачка, знання ним норм кримінальної субкультури); спеціальні забави (з метою при­низити новачка та самим розважитись); випробування; шантаж; єдиноборство.

Кримінальна субкультура відображається у соціальній стигмати­зації або стигмі (встановлення певних відмінностей). Стигматизація — це своєрідне таврування представників місць позбавлення волі: нане­сення татуювань, присвоєння кличок, наділення речовими атрибутами (відображається в особистих речах, одязі та ін.).

Різновидом стигми є татуювання, наколоті особливою фарбою ві­зерунки на тілі. У злочинному середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «про­шивкою» або «регалкою». Існують різні способи нанесення татуювань. Найбільш поширеним способом, використовуваним у місцях позбав­лення волі, є застосування двох-трьох голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Як барвну речовину використовують туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Поширені також татуювання з зобра­женнями хрестів і перснів на пальцях рук, могил і церковних куполів, морського якоря, жінок, карт. Деякі татуювання наносяться у примусовому порядку. Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень) можуть мати певний прихований зміст, указувати на становище у злочинному сере­довищі, ставлення до злочинної діяльності, судимість і строки покаран­ня, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність до певної кате­горії злочинців, спосіб вчинення злочину, знаряддя злочину.

Абревіатури у татуюванні іноді складаються з перших літер інших слів, речень (російською мовою): БАРС — бий актив, ріж сук; БЕС — бий, якщо зможеш; БОСС — був засуджений радянським судом; ВОЛК — волю дуже любить колоніст; ЗЛО — за все лягавим помщуся; КОТ — корінний мешканець тюрми; ПОСТ — прости, батько, доля така; СЛОН — смерть лягавим від ножа, або серце любить одну наві­ки; СОС — врятуйте від суду; ТУЗ — тюремний в'язень, або тюрма вчить законам, або отут вчаться зеки.

Татуюються і тексти: «Байдики бити, горілки не пити», «Будеш уночі багато спати, перестанеш красти», «Йду туди, де немає закону», «Люблю тебе, як мати рідну» (на середній третині плеча), «Не поспішай на роботу» (на стопах ніг), «Совість — добре, а червінець — краще» (на ділянці гру­дей), «В'язниця не школа, прокурор не вчитель» (на середній третині стегна), «Знову я у хазяїна» (мається на увазі у в'язниці) та ін. Розрізняють татуювання-малюнки, що мають характер прикрашан­ня, і татуювання-малюнки із прихованим змістом (знаки, символи).

Роль стигми виконують клички. Функціональне призначення клички полягає у заміні прізвища особи, закріплює статус особи у групі. Так, у кличках відображаються деякі об' єктивні дані про особу: 1) характе­рологічні особливості і звички (Шнирь — пролазливий, Прищ — зло­вредний, Вертоліт — базіка тощо); 2) фізичні особливості і недоліки (Рудий — за колір волосся, Косий — за дефекти зору, Горбань — за каліцтво та ін.); 3) трансформовані прізвища та імена (Цар — від Царьо-ва, Тхір — від Хорькова та ін.); 4) статус у соціумі (угрупованні) (Король, Князь, Директор — лідери, Клоп, Бацила, Аскарида — низи); 5) іронія (Інтелігент, Доцент — дурний, Похмурий — веселий, Хокеїст — куль­гавий та ін.); 6) специфіка злочинної діяльності (Вогник — квартирний злодій, Кат — вбивця та ін.); 7) колишня дозлочинна діяльність (Духарь — музикант, Клістир — медик, Фінансист — бухгалтер)

Дата добавления: 2014-01-07