Менеджмент як вид професійної діяльності

Менеджмент часто розглядають і як вид професійної діяльності. З цієї точки зору для розуміння сутності менеджменту важливо знати, хто такі менеджери і чим їх діяльність відрізняється від діяльності інших категорій робітників. Для цього потрібно знати відповідь на декілька конкретних запитань, а саме:

1. Які ознаки діяльності менеджера?

2. На які об’єкти спрямована діяльність менеджера?

3. Які ролі виконують менеджери в організації?

4. Які особисті якості необхідні менеджерові?

Директор, керівник групи, начальник, завідувач тощо - всі ці слова позначають посади. Люди, які обіймають ці посади можуть бути об’єднані загальним поняттям «менеджер», оскільки можна визначити наступні спільні для них ознаки діяльності:

1) Менеджер керує роботою одного або кількох співробітників організації.

2) Менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій він працює.

3) Менеджер отримує певні повноваження та приймає в межах цих повноважень рішення, які будуть мати наслідки для інших співробітників організації.

Тобто, менеджер – це людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації, керівник ринкової орієнтації, який чуйно реагує на рин­кові відносини. Але це не всякий керівник, а тільки той, хто своє­часно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозицій, вміло перебудовує виробництво (діяльність) з урахуванням вимог ринку.

Будь-яку організацію можна розглядати як систему, тобто сукупність взаємозв’язаних у єдине ціле окремих елементів. Будь-яка організація одночасно є і відкритою системою. Це означає, що вона може існувати лише за умови обміну речовиною, енергією та інформацією з її зовнішнім середовищем.

До основних компонентів внутрішнього середовища організації відносяться: виробництво, дослідження та розробки, технологія, сировина, матеріали, фінанси, робітники тощо.

Зовнішнє середовище прямого впливу включає постачальників, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів (наприклад банки).

Зовнішнє середовище опосередкованого впливу включає: економічний, соціальний, політико-правовий, технологічний, екологічний, міжнародний тощо компоненти.

Все це і є тими компонентами, з якими доводиться мати справу менеджеру. У відповідності до цього розрізняють наступні сфери менеджменту:

1) Виробничий менеджмент.

2) Фінансовий менеджмент.

3) Управління персоналом.

4) Управління дослідженнями та розробками.

5) Фінансовий облік.

6) Маркетинг.

7) Загальна адміністрація.

Менеджер може:

1) Керувати будь-якою з них (або її частиною).

2) Керувати кількома одразу.

3) Керувати всією організацією в цілому.

В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації управляє менеджер, розрізняють три рівні менеджменту:

1. Вищий (інституційний).

2. Середній (управлінський).

3. Нижчий (технічний).

Співвідношення сфер та рівнів менеджменту схематично відображено на рис.3.

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації. Це президент (директор), віце-президенти (заступники), головний виконавчий директор.

На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку та реалізацію оперативних планів та процедур впровадження тих рішень, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо. До цього прошарку належать менеджери-керівники виробничих та функціональних підрозділів організації.

Рис.3. Співвідношення сфер і рівнів менеджменту

Менеджери нижчого рівня координують діяльність операційних виконавців. До цієї категорії, зокрема, відносять керівників секторів, груп, майстрів, бригадирів тощо.

Вищі керівники організації опрацьовують стратегію, середні розробляють плани її реалізації, а нижчі - відповідають за конкретну роботу, яка виконується у відповідності до цих планів.

Формальні повноваження, які отримують менеджери в організації, визначають відповідний статус менеджера. Цей статус у свою чергу визначає характер міжособових відносин даного менеджера: з його начальниками з робітниками рівного рангу, з підлеглими. Такі міжособові відносини з іншого боку забезпечують менеджеру отримання інформації, яка йому необхідна для прийняття рішень.

Дослідження, проведені у 70-рр. Г. Мінцбергом, дозволили визначити ролі, які виконують менеджери в організації, та класифікувати їх за трьома групами (див. рис.5.).

Рис.4. Ролі менеджера в організації

Головний керівник – символічний голова, в обов’язки якого входить виконання звичайних дій керівника (прийом відвідувачів, участь у церемоніях тощо). Лідер – відповідає за наймання, навчання та мотивацію робітників. Пов’язуюча ланка – забезпечує зовнішні контакти (переписка, участь в нарадах на стороні тощо). Той, хто приймає інформацію – розшукує і отримує різну інформацію (обробка пошти, особисті контакти, поїздки тощо). Той, хто розподіляє інформацію – передає отриману інформацію членам організації. Представник – передає інформацію для зовнішніх контактів організації, діє як експерт. Підприємець – шукає можливості для удосконалень, ініціює нове, забезпечує його реалізацію. Той, хто усуває порушення – забезпечує коригування курсу дій у випадку виникнення відхилень від планів. Той, хто розподіляє ресурси – розподіляє в межах своєї компетенції ресурси організації (розробка бюджетів). Той, хто проводить переговори – представляє організацію на зовнішніх переговорах.

Численні дослідження у західних країнах стосовно якостей, необхідних успішному менеджеру, дозволяють лише приблизно виділити наступні основні з них:

1) технічні здібності (здатність кваліфіковано, професійно, зі знанням справи виконувати роботу на своїй ділянці, технічні прийоми конкретної діяльності);

2) аналітичні здібності (здатність ідентифікувати ключові фактори тієї або іншої ситуації, визначати, як вони взаємодіють і які з них вимагають найбільшої уваги);

3) діагностичні здібності (здатність ставити діагноз проблем організації, тобто визначати їх симптоми та причини виникнення);

4) здатність взаємодіяти з людьми (здатність налагоджувати контакти та будувати стосунки із співробітниками організації);

5) концептуальні здібності (здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки в організації, бачити, яким чином можна скоординувати діяльність окремих частин організації, аби досягти поставлених цілей найбільш продуктивним способом).

Результатом кінцевої діяльності будь-якого сучасного управлін­ня (менеджера) є створення конкурентоздатного продукту. При цьо­му усі менеджери мають справу з однаковими ресурсами. Але одно­му управлінцю за рахунок талановитого поєднання ресурсів вдаєть­ся створювати конкурентоздатний продукт, а іншим - ні. Ресурсна модель менеджменту зображена на рисунку 5.

Керуюча підсистема (менеджмент)

Рис. 5. Ресурсна модель менеджменту

Як відомо, крім менеджера в ринковій економіці важливу роль відіграє друга ключова фігура - підприємець. Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення структурних змін в економіці, забезпечення економічного росту, формування за­ново створеного капіталу (нових підприємств), забезпечення ре­зультативної інноваційної та інвестиційної діяльності тощо.

Таким чином, підприємець - це людина такого типу, яка готова йти на ризик, новаторство, примноження багатства; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність; приймає на себе фі­нансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошо­вий доход та особисте задоволення досягненнями.

Але існують і свої відмінності між менеджером та підприємцем. Це в першу чергу:

1. Стратегічна орієнтація. Менеджер зорієнтований на виконан­ня плану і досягнення ефективності тих ресурсів, які є в його розпо­рядженні, а підприємець - на пошук нових можливостей.

2. Здійснення задуманого. Менеджер приймає рішення і будь-що намагається його виконати, а підприємець - ризикує і може міняти ідею, яка виявилась нежиттєздатною.

3. Залучення ресурсів. Менеджер залучає ресурси з метою забез­печення роботи підрозділів, а підприємець - для досягнення вста­новленої мети.

Тому менеджер зацікавлений в нагромадженні і накопичуванні фондів, а підприємець проявляє гнучкість, ризикованість і викорис­товує оренду, кредит тощо.

4. Організаційна структура. Менеджер використовує ту організа­ційну структуру управління, яка склалась і має ієрархічну природу, а підприємець віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам, які опираються на неформальні зв'язки.

В певній мірі ролі менеджера і підприємця можуть переклика­тись. Так підприємець, який започаткував нове підприємство, врешті-решт може його очолити, тобто стати менеджером. В свою чергу менеджер може відкрити свою справу і стати підприємцем. Однак ролі менеджера та підприємця можуть співпадати тільки тимчасово, тобто через певний час функції працівника конкретизу­ються і він займе відповідну позицію в організації.

Дата добавления: 2014-01-07