Загрози бюджетній безпеці держави

Важливою вихідною передумовою формування стратегії та механізму забезпечення бюджетної безпеки держави, поруч із аналізом критеріїв та інди­каторів її оцінки, є ідентифікація загроз пріоритетним фінансовим інтересам у бюд­жет­ній системі. Від того наскільки точно і повно ідентифікований склад загроз фінансовим інтересам в бюджетній системі, проведена оцінка інтенсив­ності їх прояву і можливих збитків, залежить ефективність забезпечення бюд­жетної і загалом фінансової безпеки держави. Основними потенційними загро­за­ми бюджетній безпеці держави стратегічного та загальноекономічного харак­те­ру, що чинять деструктивний вплив на можливість реалізації фінансових інтересів у бюджетній сфері є:

- падіння виробництва в основних галузях економіки;

- зменшення рентабельності і зростання збитковості господарюючих суб’єктів;

- низький рівень платіжно-розрахункової дисципліни;

- нечіткість юридичних норм в сфері бюджету і оподаткування, неодно­знач­ність їхнього трактування;

- перевищення прогнозованих темпів інфляції у поточному бюджетному періоді;

– тінізація економічних процесів. Так, наприклад, обсяги тіньового секто­ру в економічно розвинутих країнах утримуються на рівні, що не має суттєвого впливу на соціально-економічні процеси у суспільстві (5-12% ВВП). При розмі­рах тіньового сектору у 30% від ВВП настає критична межа, перевищення якої свід­чить про функціонування у країні відтворювальної системи тіньових еконо­міч­них відносин. Серед країн Центральної та Східної Європи і на пострадян­ському просторі за масштабами тіньового сектору Україна, на жаль, продовжує утримувати одну із чільних позицій (масштаби тіньової економіки в Україні за оцінками експертів коливаються у межах від 40 до 80% ВВП, тоді як у Словаччині, Чехії, Польщі й Естонії за приблизними оцінками тінізація економіки складає 5-13% від ВВП, Латвії – 35,3%, Болгарії – 36,2%, Росії – 41,6%). На думку більшості експертів, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках, коли її обсяги сягали 65% офіційного ВВП. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового вироб­ництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, при­ва­тизаційні процеси. Характерною ознакою того періоду був підвищений попит на готівку, темпи зростання якої більше, ніж удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набу­ли „неофіційні” готівкові розрахунки. Усе це в підсумку стало причиною знач­них бюджетних втрат (іншими словами втраченою вигодою для бюджету).

До основних загроз, що проявляються у сфері фіскально-бюджетної ді­яль­ності держави і чинять прямий деструктивний вплив на бюджетну безпеку держави у формі визначеного обсягу економічного збитку, можна віднести такі:

- по-перше, неефективність податкової системи, заниження господарю­ючими суб’єктами податкової бази та ухилення від сплати податків. Зокрема, „м’яка” фіскальна політика уряду упродовж 1991-1995 років, непрофесіоналізм владних структур у бюджетному процесі, відсутність дієвого контролю призве­ли до значного зростання податкової недоїмки. В 1994-1999 роках вона зросла більше, ніж у 250 разів. На початок 2000 року недопоступлення податків до зве­де­ного бюджету України уже складало близько 14 млрд. грн. Це, безумовно, аж ніяк не сприяло збалансуванню бюджету;

- по-друге, неефективність системи контролю за витрачанням бюджет­них коштів;

- по-третє, непередбачуваність й нестабільність найважливіших його параметрів. Мова іде про те, що прогнозні оцінки номінальних доходів бюджетів різного рівня, динаміка цін на товари і послуги, що купуються за бюджетні кошти, витрати на обслуговування зовнішнього боргу та ін., настільки невизначені і залежні від впливу низки непідконтрольних уряду факторів, що бюджет як фінансовий план у ранзі Закону перетворюється, скоріше, на умовність з усіма негативними наслідками, які з цього випливають;

- по-четверте, існування прихованого бюджетного дефіциту, який утво­рю­вав­ся в наслідок існування довготривалої бюджетної заборгованості по бюд­жет­них виплатах із заробітної плати, соціальних трансфертів, ПДВ та ін.;

- по-п’яте, недостатнє або несвоєчасне наповнення джерел покриття бюджетного дефіциту;

- по-шосте, використання коштів державного бюджету в Україні здій­сню­ється у відповідності до тенденцій стабільного збільшення масштабів дер­жав­ного споживання. Склад і структура видатків державного бюджету за остан­ні роки засвідчує неефективний розподіл державних коштів, більша частина яких спрямовується на споживання, а не на розвиток. Так, якщо у 2005 році обсяги державних видатків в Україні були на рівні 44% ВВП, то капітальні видатки складали менше, ніж десяту частину. В складі капітальних видатків більше половини – це капітальні трансферти підприємствам паливно-енерге­тич­ного комплексу і транспорту, дуже часто непрацюючим або збитковим. Окрім цього останнім часом відбулося деяке зниження відносних обсягів капі­таловкладень до ВВП; виділені з бюджету кошти розпорошуються по багатьох об’єктах і не завжди використовуються повною мірою.

- по-сьоме, адміністративна зарегульованість і виключно вертикальний характер системи міжбюджетних взаємовідносин, що обмежує децентралізацію бюджетної системи і послаблює бюджетну безпеку держави. Так за діючою системою міжбюджетних відносин рух бюджетних трансфертів здійснюється тіль­ки між бюджетами вищого і нижчого рівнів, які безпосередньо пов’язані адмі­ністративною підпорядкованістю. Водночас у багатьох країнах наприклад, в Німеччині, існує розвинена система горизонтальних міжбюджетних взаємо­ві­д­носин – між бюджетами одного рівня, що відображає демократичність бюд­жет­ної системи цих країн і принцип взаємодопомоги регіонів та населених пунктів;

- по-восьме, перекладання дефіциту на місцеві бюджети (підвищення рівня заробітної плати бюджетникам, значна частина яких фінансується з місце­вих бюджетів відбувається без належного закріплення за цими бюджетами до­дат­ко­вих дохідних джерел, які б відповідали покладеним на них повнова­женням. Це призводить до утворення бюджетної незбалансованості на місцево­му рівні і засилля бюджетної системи трансфертами);

- невиконання юридичними особами-резидентами зобов’язань за інозем­ни­ми кредитами, одержаними під гарантії уряду;

- несвоєчасне прийняття бюджету та звітів про його виконання.

Дата добавления: 2014-01-07