З.Прийомна сім'я

Опіка, піклування про дитину, опікунська сім'я.

Як уже відзначалось, у відповідності із законодавством Украї­ни відповідальність за виявлення дітей, що потребують опіки й піклу­вання, покладена на служби у справах неповнолітніх і на органи опіки й піклування місцевих органів влади. Як правило, технологія виявлення дитини, що знаходиться в кризовій ситуації, така: особи або установи, яким стає відомо про неповнолітніх, що залишилися без опіки батьків або про зловживання батьками своїми правами, повідомляють про це в органи опіки й піклування за місцем знаход­ження осіб, які потребують опіки. Далі органи опіки й піклування повинні максимально швидко вивчити ситуацію й прийняти рішення про те, якої саме опіки потребує та або інша дитина, координуючи при цьому свої дії з іншими зацікавленими органами й службами. Перш за все мова йде про кримінальну міліцію у справах непов­нолітніх, служби у справах неповнолітніх, освітні й медичні устано­ви, житлово-комунальні контори. Опіка (піклування), як і прийомна сім'я, забезпечує тимчасове сімейне виховання дитини. При цьому дитину під опіку в більшості випадків беруть її родичі, а в прийомну сім'ю – будь-які громадяни. Останні одержують заробітну платню за виховання приймальних дітей. Як показує досвід, опікунами час­то стають прабатьки, які в силу своїх вікових особливостей не в змозі впоратися з дітьми, що пережили трагедію смерті батьків. Крім того, опікунські сім'ї е такою закритою системою для сусп­ільного впливу, що й сім'ї усиновителів. Вони, як правило, теж не готові до прийняття психологічної допомоги. У цих сім'ях виховується від l до 5 дітей. Діти знаходяться на повному державному забезпе­ченні до закінчення навчального закладу й працевлаштування.

Вона одержала своє законодавче оформлення лише в 1998/99 рр. Світовий досвід створення прийомних сімей – фостернату (від англ. foster caring) переконав громадськість у тому, що прийомна сім'я е найефективнішою формою виховання дітей, які потребують опіки держави. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України Ns 1713 від 15 вересня 1999р. у місті Киеві та в 4-х регіонах України (Запорізькій, Одеській, Харківській та в АР Крим) було розгорнуто експеримент створення прийомних сімей, започаткований постано­вою Кабінету Міністрів України Ns 241 від 2 березня 1 998р. "Про проведення й створення прийомник сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю". В Україні в останні роки ведеться кропітка й цілеспрямована робота щодо створення нової форми опіки – інституту прийомної комісії, що дае можливість дітям-сиротам виховуватися в сім'ях.

У результаті експерименту, започаткованого 1998 р. Українсь­ким інститутом соціальних досліджень, поняття "прийомна сім'я" отримало юридичне визначення (постанова Кабінету Міністрів Ук­раїни від 2 березня 1998р. Ns241 "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім'ю"), і зараз ця форма піклування по­ширюється. Так, якщо 2000р. у 31 прийомній сім'ї виховувалося 38 дітей, то у 2001p. кількість прийомних сімей збільшилася до 38, дітей в них-до 49. Прийомні сім'ї створені й функціонують в АР Крим, Запорізькій, Київській, Одеській, Харківській областях 2001 р. в них виховувалося 5 дітей-сиріт з функціональними обмеженнями.

Альтернативою державним виховним установам стає прийомна сім'я. У той же час сім'я, що вирішила усиновити або взяти під опіку дитину-сироту, зіштовхується з труднощами, обумовленими як малою поінформованістю прийомних батьків, так і специфікою розвитку дитини, що виховується в установах інтернатного типу (у будинку дитини, дитячому будинку, школі-інтернаті).

Біологічна сім'я має дітей "генетично рідних", зрозумілих, схожих на маму або тата, знайомих матері від народження своїми манерами, звичками, поведінкою та ін.

Діти в опікунській сім'ї різновікові й різностатеві, з різними біо­логічно обумовленими задатками, рівнем інтелектуальних здібнос­тей, особистісними особливостями, різноманітними історіями жит­тя та історіями хвороби, про які приймальній матері нічого невідо­мо. Це викликає значні труднощі при вихованні в групі. Люди, що взяли на себе благородну місію виховати в сім'ї осиротілу з тих чи інших причин дитину, досить часто виявляються не готові прийня­ти її з усіма властивими їй особливостями й недоліками, не оціню­ють її проблеми як психіатричні, дефектологічні, тобто ті, що вима­гають втручання й допомоги спеціаліста.

Необхідність основних знань про психічні порушення в дитя­чо-підлітковому віці пояснюються тут не лише крайньою інформа­тивністю будь-якого непрофесіонала (у тому числі, до речі, й соціального робітника) у цій області, але й надзвичайно високою по­ширеністю психічної патології серед дітей-соціальних сиріт. При дос­лідженні як приймальних і опікунських сімей, так і будинків-інтер­натів психічна патологія виявляється практично в усіх дітей (від 90 до 1 ОО%), що обумовлюється трьома факторами:

1) генетичним (успадкуванням патологічних особистісних яко­стей або психічних захворювань, якими страждають їхні батьки);

2) екзогенно-органічним фактором (несприятливою вагітністю, що протікає на фоні інтенсивної емоціональної напруги, тяжкої праці, недостатнього харчування, а частіше всього – зловживання алко­голем, наркотиками, токсичними речовинами; недоношеністю; гіпертрофією плоду; патологічними пологами; тяжкими захворю­ваннями в ранньому віці);

3) соціальним (так або інакше майже всі діти, що потрапили в сім'ю, до цього мають досвід сирітства або відчувають усю важкість спотвореної сімейної ситуації, що не може не відбитися на

Особливостях їхнього розвитку).

У результаті в прийомних батьків часто виникають думки про необдуманість їхнього вчинку, про недоладність проблем, що ви­никли. Порушується контакт з прийомною дитиною, яка викликає почуття роздратування або розчарування.

У крайніх випадках такої дитини намагаються позбутися, по­вертають у ту установу, з якої вона була взята. Відомі випадки, коли прийомних дітей не забирають із психоневрологічного відділення дитячої лікарні, куди вони були призначені на лікування. Це крайні приклади, але вони е. Більшість прийомних батьків з гідністю вико­нують добровільно взятий на себе обов'язок, але це не означає, що їх обійдуть описані вище труднощі.

Для того, щоб допомогти прийомній матері розібратися в особ­ливостях дитини й цілеспрямовано добиватися оптимaльного ефекту – його позитивної: соціалізації, – необхідні не лише базові знання в області психології, психіатрії, дефектології, наркології та ін., але й постійна підтримка спеціалістів широкого профілю, які здійснюють комплексний міждисциплінарний патронаж.

Не менш важливим е підвищення рівня медико-психолого-пе­дагогічної компетентності батьків дітей з особливими потребами. Психічний розвиток дітей з обмеженими можливостями, як прави­ло, порушений у зв'язку з змушеною ізоляцією, самотністю, обме­женістю життєвого простору, відсутністю інтеграції в середовищі однолітків. Прагнення поділити всіх дітей в залежності від рівня інтелекту, здібностей, адекватної поведінки, особливостей темпе­раменту, гостроти зору, слуху й та ін. повністю суперечать прийня­тому в усьому світі принципу інтегративності навчання. Воно е не лише антигуманним по відношенню до дітей непридатних, що зат­римані в розвитку, і дітей "з особливими потребами", але й шкідли­вими по відношенню до здорових дітей, які гармонійно розвивають­ся лише в колективі, що моделює навколишній світ.

Не дивлячись на багаторічні декларації пріоритетності сім'ї, опору на сім'ю в корекційній роботі з дезадаптованими підлітками, у практичній діяльності комплексна робота з сім'єю організаційно, фінансово й методично залишається за межами соціально-педаго­гічної, медичної, психологічної допомоги, а в ряді випадків, особли­во в роботі з "проблемними" підлітками із соціально несприятливих сімей, простежується і тенденція до ізоляції підлітка від сім'ї, що часом повністю нівелює всю зроблену з ним роботу. Цілком оче­видна необхідність розробок, апробації й втілення нових методик роботи з сім'єю, спрямованих на підвищення соціальної активності членів сім'ї, набуття основних соціальних, педагогічних, психологі­чних, юридичних і медичних знань, об'єднання сім'ї з різноманітни­ми спеціалістами й іншими сім'ями, збільшення кругозору сім'ї, а при необхідності й лікування її членів.

Дата добавления: 2014-01-07