Специфіка соціологічного та філософсько-правового аналізу злочинності

ФІЛОСОФІЯ ПРОВИНИ, ПОКАРАННЯ ТА МІСЦЯ ПОДІЇ

Тема 2

Вступ. У XIX ст. історично склалася сукупність умов, які сприяли виникненню теорії девіантної поведінки, як відповідь суспільствознавців на актуальну проблему – відхилення від встановлених суспільством норм поведінки.

Засновником теорії девіантної поведінки вважають Е. Дюркгейма. У межах створеної ним теорії аномії девіація одержала таке пояснення. У періоди бурхливої зміни суспільних відносин (і позитивних, і негативних) система цінностей і відповідні системи норм не встигають адаптуватися до цих змін. Відповідно норми перестають відповідати тому чи іншому рівню відносин. За таких обставин людина втрачає довіру до будь-якої нормативної системи. У підсумку суспільство охоплює стан аномії (безнормності).

У суспільстві існують загальновизнані життєві цілі та методи їх досягнення. Саме диспропорція цілей та методів зумовлює різноманітні види девіантної поведінки. Розгляньмо основні з них.

1. Конформізм. Він існує, коли люди сприймають мету матеріального успіху та схвалені засоби її досягнення. Така поведінка є основою стабільного суспільства.

2. Інновація, коли люди швидко просуваються до визначеної мети, відмовляючись від схвалених шляхів її досягнення. Люди можуть вдаватися до підробки чеків, проституції, обдурювання, шахрайства, крадіжок, пограбувань, привласнення чужих грошей або до їх вимагання і шантажу.

3. Ритуалізм. Цей шлях передбачає відмову від фінансового успіху або різке зниження його суб’єктивної значущості. Однак тут зберігається вірність соціально схваленим засобам дії.

4. Ретритизм – «відмова від суспільства». На цьому шляху люди відмовляються і від цілей, що їх пропонує культура, і від схвалених суспільством засобів їх досягнення і не замінюють їх новими нормами. Алкоголіки, наркомани, безпритульні тощо залишаються в суспільстві, але «не з ним».

5. Повстання, бунтарство. Бунтарі відкидають цілі та засоби, пропоновані суспільством, та замінюють їх у своїх інтересах новими нормами. Вони переносять свою лояльність від наявного соціального устрою до нових груп з новими ідеологіями. Радикальні соціальні рухи дають добру ілюстрацію цього типу адаптації до соціальної реальності.

Говорячи про девіацію в соціальному, (кримінологічному) розумінні, ми повинні обумовити, що девіація (відхилення) відбувається щодо норм поведінки. Охарактеризуймо найвпливовіші та найпоширеніші в суспільстві нормативні системи.

Найпоширеніші нормативні системи можна виявити завдяки порівняльному праву. Ця дисципліна, вивчаючи культуру різних регіонів Землі, виділила п’ять правових систем. За ознаку для такої класифікації було вибрано нормативні системи, що традиційно превалюють у врегулюванні суспільних відносин.

Отож, виділяють: 1) англо-саксонську (прецедентне право); 2) романо-германську (кодифікація); 3) мусульманську (закони шаріату); 4) далекосхідну (мораль, конфуціанство); 5) африканську (традиції) нормативні системи.

Нормативній системі права властиве текстуальне закріплення, чіткий опис поведінки та можливих санкцій за ухилення від неї, прийняття норм лише вповноваженими інститутами держави та наявність державних інститутів, які відповідальні за їх реалізацію. Вимоги нормативної системи права так чи інакше пов’язані із зовнішнім авторитетом, насамперед авторитетом держави. Коли ж індивід сприймає нормативну систему права та дотримує її на рівні власних переконань (а не під загрозою санкції), тоді вже маємо справу більшою мірою з моральними переконаннями. Очевидно, кінцевою метою правової соціалізації є саме такий рівень сприйняття закону, коли індивід сприймає його як систему внутрішніх переконань.

Якщо говорити про нормативну систему моралі, то вона щодо індивіда виступає як система внутрішніх переконань. Цій системі властива відсутність чіткої диспозиції. Кожний вчинок порівнюється не з описаним еталоном поведінки, а зі сформованою насамперед і на адаптивному етапі соціалізації системою цінностей. Тому механізм реалізації нормативної системи моралі спрацьовує на більш складному психологічному рівні.

Нормативна система звичаїв і традицій – історично найдавніша система норм. Вона стала логічним розвитком системи «табу» (заборон) і бере початок ще з додержавного періоду розвитку людства. Із зародженням перших держав саме традиції та звичаї стали підґрунтям для формування нормативних систем права. Ж. Жубер зауважує: «Найкращі закони народжуються із звичаїв». У процесі становлення соціуму емпірично відбиралися форми поведінки, які забезпечували оптимальні умови виживання. Найістотніші норми цієї системи набували форм обряду.

Тому до найвпливовіших у сучасному світі можна, очевидно, зарахувати й релігійну нормативну систему. Система релігійних норм за змістом охоплює норми права, моралі, традицій, а також організаційні норми, і тому в багатьох випадках здатна виконувати регулятивні функції за допомогою методів, які властиві кожній із зазначених нормативних систем.

Зауважимо, що нормативні системи не просто співіснують поруч, урегульовуючи кожна свої види відносин. Здебільшого всі засновані в конкретному періоді історичного розвитку суспільні відносини регулюють одразу кілька нормативних систем.

Масове явище, що складається зі сукупності злочинів та інших правопорушень, які здійснюються в державі за деякий період часу, називають злочинністю. Цей феномен несе істотну загрозу для розвитку суспільства, порушує режим законності та усталений правопорядок.

Специфіка дослідження соціології злочинності полягає в тому, що вона, поряд зі злочинами проти закону, вивчає соціально небезпечні діяння, які призводять до безпосереднього злочину, фактичні злочини, вчинки, що руйнують мораль.

У підходах до аналізу природи злочинності виділяли кілька основних напрямів: антропологічна теорія, концепція соціальної природи злочинів, теорія диференціальної асоціації, теорія соціального конфлікту як основи злочину тощо.

В основу антропологічної теорії покладено ідеї Ч. Ломброзо. У праці «Злочинна людина» він стверджував, що злочинця характеризують деякі антропологічні ознаки (будова та об’єм черепа, довжина тулуба, форма щелеп, загальний тип обличчя тощо), які передаються у спадок від покоління до покоління як явище атавізму. Немає сумніву в тому, що органічний і психічний атавізм, який досліджував Ч. Ломброзо, безперечно наявний у багатьох аномаліях злочинців, але вбачати природу злочинності лише в атавізмі – явно односторонній підхід, оскільки з поля зору дослідника можуть випасти злочини групові, випадкові, злочини в політичній сфері, у середовищі «білих комірців» тощо.

Е. Феррі, Е. Дюркгейм та інші соціологи і кримінологи, суворо критикуючи антропологізм Ч. Ломброзо, все ж допускали вплив на злочинність біологічних і фізіологічних чинників, проте лише разом із соціальними.

Прибічники концепції соціальної природи злочинності пов’язують появу й розвиток злочинності із соціальними умовами життя: рівнем функціонування соціальних інститутів, наявністю можливостей для самореалізації індивідів у суспільстві, проблемою доступу до культурних цінностей і суспільних благ для досягнення поставлених цілей, розвитком політичних свобод і змістом виховання людей. Е. Дюркгейм наголошував, що злочинність – один із чинників, які характеризують суспільство, оскільки в суспільстві завжди мають місце джерела, які породжують злочинність у тому чи іншому вигляді. «Уявіть собі суспільство святих, – писав він у праці «Норма і патологія», – зразковий монастир зразкових індивідуумів. Злочини у власному розумінні слова тут невідомі, але проступки, які для звичайного мирянина будуть неістотними, викликають точно такий самий скандал, який звичайні злочини викличуть у звичайних умовах».

Кожне суспільство породжує свої типи злочинів. Злочинність, зазначає Е. Дюркгейм, тісно пов’язана з основними умовами суспільного життя. Ф. Ліст також не заперечував антропологічних факторів злочинності, але вважав їхній вплив похідним від соціальних, маючи на увазі насамперед те середовище, у якому формується і розвивається індивід. Серед соціальних чинників, які визначають і впливають на злочинність, він виділяв нерівність різних соціальних верств суспільства та порушення соціальних зв’язків.

Окрім названих напрямів у соціології злочинності можна виділити також теорію диференціальної асоціації (зв’язку) індивіда зі злочинним середовищем (Е. Сатерленд). Взаємодіючи з членами злочинної групи, індивід засвоює негативне ставлення до норм права і закону, визначає для себе мотиви злочинної поведінки, техніку вдосконалення злочину, форми групового й індивідуального самозахисту.

На наш погляд, у соціології злочинності велике значення має і конфліктологічна теорія. Соціальні конфлікти можуть бути джерелом злочинної поведінки людей, тлом, на якому розвивається девіантність, а можуть бути вектором у розслідуванні конкретних злочинів.

У правовій науці превалює формальне визначення злочину як суспільно небезпечної дії, забороненої законом під погрозою кримінального покарання. Утім, юридичного аналізу злочину, на наш погляд, нині вже замало. Правознавець вбачає злочинну поведінку лише в межах чинної юридичної системи, законодавства конкретної країни. У ситуації, що склалася, важко пояснити, чому, наприклад, діяння, яке вважають злочином в одній країні, не кваліфікують як таке в іншій. За такого трактування зміст поняття злочину «ховається» в типі і формі конкретно-історичної системи законодавства. Подібне маскування дозволяє не надавати значення тому, що інтерпретація вини, суспільної небезпеки, протиправності в багатьох країнах і типах суспільств істотно відрізняються.

У конкретно-історичних умовах життя наявне законодавство завжди закріплює в підсумку вигідний панівній групі (класові) правовий порядок, формальний соціальний статус, які визнано офіційно.

Сучасній Україні властиво те, що суспільство в особі «нових українців» і тих, у кого немає грошей, матеріально не забезпечених громадян, свідомо, а іноді інтуїтивно шукає способи досягнення «своєї» справедливості. Можна фіксувати як стійку закономірність таке: потерпілі готують і реалізують свою систему способів і прийомів захисту від злочинів, не обтяжуючи себе потребою звертатися до міліції.

Отже, соціологічний погляд на злочин дає змогу виявити нові, мало вивчені сторони насильства над людьми, розширити дослідницьке поле завдяки виходу в стихію тіньової реальності юридичної матерії, а також предметніше розкрити соціальні причини різноманітних деструкцій, зокрема злочинного змісту.

Дата добавления: 2014-01-07