Філософське обґрунтування події та злочину

У кримінальному та кримінально-процесуальному праві основне місце відводиться таким поняттям, як подія, злочин, подія злочину, місце події, місце злочину. Так, подія – один з видів юридичних фактів, з якими закон пов’язує виникнення правовідносин. До події зараховують природні явища, що відбуваються незалежно від волі людини (повінь, землетрус, народження, смерть тощо). Під виникненням такої події (без волі людини) мається на увазі не причина, що викликала її, а процес впливу події на конкретні правовідносини. Події бувають різних видів, серед яких є форс-мажорні, непереборна сила, що потребує додаткового пізнання в конкретному випадку.

Злочин – це суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яке вчинив суб’єкт злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істинної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Подія злочину – це обставина, що підлягає доказуванню у кримінальній справі. На стадії порушення кримінальної справи наявність чи відсутність події злочину, відомості про яку містяться в заяві або повідомленні про злочин чи в інших джерелах, встановлюється у процесі огляду місця події, відібрання пояснень від окремих громадян тощо. На стадії досудового розслідування та розгляду кримінальної справи в суді подія злочину підлягає доказуванню як обов’язковий елемент предмета доказування в повному обсязі.

Наведені вище поняття розглянуто з позицій позитивного права, тобто чинного законодавства, де основною є дія або бездіяльність. У природному праві перевагу віддають спершу думці, а потім слову та дії (бездіяльності). Чотири ознаки злочину: суспільна небезпечність, протиправність, винність і караність також характерні для природного права. Тільки замість суспільної небезпеки буде світова небезпека. Протиправність і винність не доводять у судовому порядку, а особа визначає сама для себе. Кару не обов’язково може встановити суд. Це можуть бути різні природні сили, інші особи тощо.

З позиції філософії права злочин – одна з найнебезпечніших форм деструктивного активізму індивідів і груп, які вносять значний дисбаланс у ситуації нестійких рівноваг, на яких утримується цивілізація. Маючи загальну деструктивну скерованість, злочинність виконує декілька соціальних функцій всередині цивілізованої системи: злочини дозволяють деяким категоріям індивідів реалізувати свої трансагресивні нахили; злочини випробовують міцність і надійність нормативно-ціннісних структур цивілізації, примушують постійно зміцнювати свої основи, підтримувати в стані готовності засоби стримування і блокування деструктивного натиску кримінального середовища; злочини маркують небажані, девіантні лінії ймовірного розвитку цивілізації.

Отже, злочин – перекручена, руйнівна форма самореалізації, самовиявлення окремих частин людської природи, а також таких властивостей людини, як інтелект, воля, пристрасть тощо. Однак філософію цікавлять метафізичні й онтологічні початки світового буття, які зумовлюють існування кримінальної реальності. Вона у своїх пошуках першопричин кримінальних драм схильна виходити за межі природного і соціального світів, будуючи казуальні, пояснювальні моделі метафізичного характеру. Предметом осмислення злочину є метафізична реальність, «закулісний» світ вищих першопричин, які оберігають людину від злочинів і підштовхують її до них, адже нею керують вищі безособові сили, влада яких над нею безмежна. Існує невідома людині лінія долі. Причини скоюваних людьми злочинів губляться далеко за межами сфер, доступних людському сприйняттю й розумінню. Метафізичний підхід передбачає, що в злочині завжди є щось таке, що піддається міркуванню, аналізу, – деякий «нерозкладений осад», який концентрує в собі смисли, недоступні людському розумінню. І тут людині нічого не залишається, як задовольнятися імперативом, який вимагає осягнення незбагненого через збагнення її незбагненності.

Тобто злочин у філософсько-правовому розумінні – це передусім порушення гармонії Всесвіту, що тримається на природних і надприродних законах, їх може руйнувати лише людина не тільки діями (бездіяльністю), словом, а найбільше – думкою. Призначення людини полягає у формуванні правильних думок, а потім – у їх втіленні у словах і діях. Оскільки думки можуть компрометувати людину, якщо їх висловлено вголос, то людина часто тримає думку в таємниці, при цьому злі наміри зберігаються. Відповідно до того, що людина є мікрокосмосом, то цими злими намірами руйнує Космос загалом, себе та інші мікрокосмоси. Тому порушується цілісність Космосу, його гармонія і небезпека стає не тільки суспільною, а й світовою.

Дата добавления: 2014-01-07