Обслуговують

Поширеними та законодавчо врегульованими.

Можливість застосування застави як форми забезпечення

виконання зобов’язань передбачено ст. 178 Цивільного кодексу України

та Законом України «Про заставу». Згідно зі ст. 1 останнього, в силу

застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання

боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання

одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед

іншими кредиторами.

Застава, як й інші форми забезпечення виконання зобов’язань,

має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Нею може

бути забезпечена лише дійсна вимога, зокрема така, яка випливає з

договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди,

перевезення вантажу та ін.

Заставодавець має бути власником майна, що приймається під

заставу, або мати право повного господарського володіння чи

оперативного управління цим майном, яке визначається Статутом або

відповідним чином оформленим дорученням.

Поручительство (гарантія) – зобов’язання поручителя (гаранта)

відповідати перед кредитором певної особи за виконання нею свого

зобов’язання в повному обсязі або частково. Гарантія подібна, але не

тотожна поручительству, оскільки відповідальність гаранта настає, коли

непогашений борг за рахунок коштів самого боржника, тоді як

поручитель відповідає в тому ж самому обсязі, що й боржник.

Страхування кредитного ризику – страхування ризику

неповернення кредиту та відсотків за користування ним.

Неустойкою (штрафом, пенею) визначається визначена законом

або договором грошова сума, яку боржник мусить сплатити кредиторові

в разі невиконання або неналежного виконання кредитного зобов’язання,

зокрема в разі прострочення виконання.

Перелічені вище форми забезпечення кредитних зобов’язань у

банківській сфері тісно пов’язані з основним зобов’язанням, яке вони

Усі забезпечувальні зобов’язання завжди є додатковими щодо

основного – кредитного. При цьому забезпечувальні зобов’язання не

можуть ні яким чином впливати на зміст чи дійсність кредитного

договору. Інакше кажучи, недійсність додаткової угоди про забезпечення

зобов’язання не зумовлює недійсності кредитного договору, але в разі

недійсності кредитного договору забезпечувальне зобов’язання також

має визнаватися недійсним.

Відповідно до ст. 195 Цивільного кодексу України завдатком

визначається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у

рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на

підтвердження укладання договору і на забезпечення його виконання.

Завдаток у банківській практиці практично не застосовується.

До групи нетрадиційних форм захисту інтересів кредиторів належать:

Дата добавления: 2014-01-07