Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття кримінології як соціально-правової науки, її предмет, завдання та функції




Читайте также:
  1. II. Контрольні роботи і завдання для перевірки мовленнєвих навичок та вмінь
  2. V.5. З ІСТОРІЇ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ ПРО СУКУПНИЙ АРХІВНИЙ ФОНД ДЕРЖАВИ
  3. Адміністративне право України: поняття і предмет правового регулювання
  4. Адміністративні стягнення: поняття і види. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності
  5. Базові поняття транспортної логістики
  6. Банківські правовідносини: поняття, склад та їх види
  7. ВВЕДЕНИЕ. Экономика предприятия как наука. Предмет, метод, цели и задачи курса
  8. ВВОДНАЯ ЛЕКЦИЯ. Предмет, методы и основные понятия исторической этнологии
  9. Виборча система: поняття та види
  10. ВИДИ ВЗАЄМОЗАМІННОСТІ, ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ
  11. Визначення поняття і принципи побудови організації
  12. Визначення поняття «апарат державного управління».

ВСТУП

Список рекомендованої літератури

 

Важко знайти людину, яка незалежно від рівня розвитку інтелекту, соціального і матеріального становища, віку і професії не замислювалася про те, що є добро, а що зло, й чому одні люди жорстокі та агресивні, а інші добрі й сердолюбиві, одні жадібні й підступні, інші щедрі й прямодушні, одні заради власних інтересів готові на вчинення будь-якого злочину, інші поступаються будь-якими інтересами заради торжества правосуддя. Відповісти на ці вічні питання і легко і складно. Що робити, такими різними створив нас Господь Бог. Однак, безсумнівно, щось додали до цього й самі люди, постійно створюючи сприятливі об’єктивні умови для активного прояву негативних або позитивних властивостей характеру.

Ці й багато інших людських якостей часто сходяться на такому відомому всім розсудливим людям понятті, як «злочинність», яка не може не тривожити будь-яку свідому людину, що турбується про свою безпеку та спокій, а у масовій свідомості апріорі асоціюється із проявом негативних властивостей особистості, позитивні ж звичайно розглядаються у безумовному антикримінальному значенні. І все було б так просто, якщо пояснювати причини злочинності та її складову соціальне зло з судження суспільної свідомості.

Але раптом виникають нові питання: чому в окремі періоди розвитку суспільства масштаби злочинності різко зростають, а в інші, навпаки, знижуються? чому у державах із тоталітарним, часом нелюдським режимом кількість злочинів невелика, а у країнах із розвинутою системою демократичних свобод злочинність інтенсивно демонструє себе у всіх потворних проявах? чому вчиняють злочини люди зовні цілком добропорядні? чому, незважаючи на нещадну боротьбу зі злочинністю, остання не тільки не зникає, але, навпаки, збільшується у масштабах і що робити, щоб ці масштаби скоротити?

Перелік подібних питань можна продовжувати нескінченно. Однак у багатьох людей, і головним чином фахівців у правоохоронній сфері, виникає цілком зрозуміле бажання одержати вичерпні відповіді хоча б на деякі з них. І тут уже стає недостатньо звичайних висновків, що виходять із життєвого досвіду, потрібні більш серйозні науковообґрунтовані аргументи, отримані у результаті глибоких досліджень.

Хто ж повинен проводити такі дослідження? Яка наука дасть відповіді на запитання про злочинність? Кримінальне право вивчає окремі склади злочинів і покарання, що призначаються за їх вчинення. Оперативно-розшукова діяльність розкриває механізми пошуку й викриття злочинця. Криміналістика пізнає техніку, тактику й методику розслідування злочинів. Кримінально-процесуальне право вивчає систему кримінального судочинства від моменту виявлення злочину й злочинця до моменту призначення відповідного покарання. Кримінально-виконавче право пізнає систему реалізації покарань за вчинення злочину. Усі ці науки й кожна з них по-своєму, звичайно, вивчають і злочини, і злочинців, і покарання. Але жодна не в змозі відповісти на зазначені питання, адже не має систему знань про злочинність як відносно масове соціальне явище.



Такою системою знань володіє наука кримінологія, що одержала свою назву завдяки злиттю двох слів — латинського crime (злочин) і грецького logos (вчення, наука), а також «з легкої руки» італійського юриста Р. Гарофало, що опублікував у 1885 році книгу саме із цим заголовком. І з того часу, протягом ледве більш двох сторіч, тільки наука кримінологія розкриває перед усіма перерахованими вище науками так званого кримінального циклу (до якого входить і сама), та й суспільством у цілому закономірності й тенденції злочинності. Тільки кримінологія здатна відповісти на запитання про причини й умови злочинності. Тільки кримінологія пізнає особу злочинця як певного соціального типу. Тільки кримінологія розкриває механізми вчинення злочинів. Нарешті, тільки кримінологія залишає за собою першість у розробці системи профілактики злочинності.

Відомо, що жодна ідея у суспільстві не отримує відповід­ного розвитку, якщо немає суспільних потреб. Кримінологія як сфера наукових пошуків і допитливого людського розуму виникла у XVIII столітті разом з кримінальним правом, її поява була пов’язана із загостренням суперечностей, які склались у суспільстві, що призвело до різкого зростання злочинності. В цих умовах кримінологічні ідеї, які пояснюва­ли злочинність як явище та причини, що її породжували, ста­ли здобувати все більшу суспільну значимість.

Проблема злочинності завжди була і сьогодні залишаєть­ся однією з найактуальніших і політично гострих. Думки з цього приводу були полярні як з погляду розуміння того, що являють собою злочинність і люди, які вчинили злочин, так і з погляду того, а як же протидіяти їй, якими шляхами, ме­тодами і заходами.

Кримінологія виникла внаслідок міркувань і починань ба­гатьох людей, і з цього приводу науці відомо немало цікавих роздумів і поглядів. Свій внесок у розуміння злочинності, а також у формування соціального порядку внесли священно­служителі, філософи, літератори, представники різних галу­зей науки. Проте кримінологічні ідеї і погляди не були об’єд­нані в загальну систему наукового знання. Безумовно, найсильнішим каталізатором у цьому протиборстві ідей став іта­лієць Чезаре Беккарія (1738—1794 рр.), праця якого «Про злочини і покарання» (1764 р.) сконцентрувала увагу на проблемі злочину та судів. Наслідком цієї праці була коди­фікація англійського кримінального права у 1800 р. та поява кодифікацій в інших державах Європи (Росія—криміналь­не укладення 1864р.).

Таким чином, початком кримінології прийнято вважати вищеназвану працю Ч. Беккарія. З тих часів багато вчених внесли свій внесок у становлення цієї науки. Серед них у пер­шу чергу слід назвати Гарофало, Топінарда, Ломброзо, Фрейда, Дюркгейма, Сатерленда, Гернета, Герцензона, Кудрявцева, Свєтлова, Лановенка та інших.

А виникнення кримінології як науки, обумовлене потребами, що виникли у суспільстві щодо протидії злочинності, і пов’язано із виходом у 1885 році книги італійського вченого Рафаеля Гарофало під такою ж назвою. Проте ідеї про сутність злочинності, її причини, запобігання злочинів цікавили людське суспільство завжди, про що свідчать численні висловлення із цих питань мислителів стародавності (Платона, Аристотеля), епохи Відродження (М. Лютера, Дж. Локка), Освіти (Монтеск’є, Руссо та інші), становлення й розвитку капіталізму (Ч. Ломброзо, Кетле та інші).

Аналіз численних теорій і наукових поглядів дає підстави для виділення трьох основних напрямків (класичного, антропологічного й соціологічного), за якими історично розвивалися кримінологічні ідеї, що дозволили в остаточному підсумку сформувати кримінологію як самостійну науку.

Кримінологія - це вчення про злочин ( від латинського crime – «злочин» і грецького logos – «вчення»). Згодом значення цього слова стало трактуватися більш широко, і у цей час воно розуміється як наука про злочинність.

У зарубіжній літературі поряд з терміном «кримінологія» зустрічаються і деякі інші, такі як «кримінальна соціологія», «кримінальна біологія», «кримінальна етимологія», «соціоло­гія злочинності», «кримінальна антропологія» тощо. У вітчизняній науці вживається тільки термін «кримінологія».

Межі кримінології часто зв’язують з її предметом і фак­тично зводять до переліку його складових частин. Разом з тим такий підхід є недостатнім, бо, незважаючи на вагомість предмета, визначення науки має містити у собі більш повну її характеристику, вказуючи, зокрема, на місце науки в за­гальній системі знань, найважливіші методологічні підходи до предмета дослідження, на кінцеву мету та задачі дослід­ницьких пошуків.

Відповідно до цього вітчизняна кримінологія може бути визначена як соціолого-правова наука про злочинність, її сут­ність та форми проявів, причини і закономірності виникнення і мінливості, особи суб’єктів, які вчинили злочини, а також за­кономірності і форми соціального впливу на причини і умови злочинності з метою запобігання і подолання цього негатив­ного явища.

Отже, як наголошено вище, кримінологія, як і всяка на­ука, визначає закономірності явищ, що вивчаються нею, і на цій основі вирішує питання бажаного впливу на них. У про­цесі розвитку вітчизняної кримінології пропонувались такі, наприклад, погляди, з метою найбільш повного визначення поняття і предмета науки.

Перші підручники, з кримінології, підготовлені колекти­вами авторів, та деякі науковці[1] визначали кримінологію як науку про стан, динаміку, причини злочинності, методи її ви­вчення, шляхи і засоби запобігання.

Гришаєв П.І. вважає, що кримінологія — це наука, яка «досліджує сферу суспільних відносин, що виникають у зв’яз­ку з існуванням злочинності як відносно масового соціально­го явища класового суспільства».[2] Існують і ряд інших визначень.[3] Як правило, всі вони правильні. Але необхідно відзначити, що визначення (дефінціація) конкретної науки має містити у собі ті вказівки, які властиві саме цій науці. То­му, як справедливо відзначають автори «Курсу радянської кримінології», немає необхідності включати у визначення по­няття кримінології положення, які є загальними для науки в цілому (наприклад, що це відносно самостійна система знань і в той же час елемент системи науки; особлива форма ді­яльності людей, що об’єднує вчених і наукові заклади, тощо)5.

Вищенаведене визначення свідчить, що кримінологія є од­нією з суспільних наук, галуззю суспільствознавства, і її міс­це на стику соціології та правознавства.

До правознавства кримінологія відноситься тому, що яви­ща, які вона вивчає, мають характеристику, що базується на кримінально-правових поняттях, «злочин», «злочинець» і від­різняється від адміністративно-правових понять «інше право­порушення», інший правопорушник. Система профілактики і засоби профілактики мають правову основу або правовий ас­пект, а причини і умови злочинності, особа злочинця часто зв’язані з дефектами правосвідомості, правової психології і т. п. Разом з тим вивчення злочинності як явища в цілому, причин і умов, особи злочинця, засобів запобігання злочин­ності не укладаються тільки в рамки правових характерис­тик, аналіз цих правовідносин лежить у сфері соціології. Ось чому кримінологія не чисто правова, а соціолого-правова на­ука і навчальна дисципліна.

У зв’язку з цим неправомірно, на наш погляд, вважати кримінологію лише соціальною наукою, як це робить, на­приклад, О.Б.Сахаров, Обґрунтовуючи свою позицію з цьо­го питання, він пише: «Той факт, що кримінологія викорис­товує кримінально-правові поняття і категорії і певною мірою ґрунтується на них, не доводить юридичний характер цієї на­уки. Юридичні поняття і категорії покладені, наприклад, в основу судової статистики, яка не є юридичною наукою»[4].

Більшість вітчизняних вчених-юристів не поділяють цього погляду і вважають кримінологію соціолого-правовою на­укою.

Така дефініція даної науки характеризує лише загальну спрямованість кримінології й у достатньому ступені не відображає зміст цієї галузі наукових знань. Як суспільна наука, кримінологія вивчає широке коло соціальних явищ і процесів, так чи інакше пов’язаних зі злочинністю й природою її виникнення.

Враховуючи соціально-правове призначення кримінологічної науки, можна говорити про неї у широкому й вузькому розумінні. З одного боку, ширина кордонів кримінології безмірна, оскільки немає на землі такої сфери життєдіяльності, де б людина не вчиняла злочинів, і, очевидно, немає соціальної сфери, яка б своїми умовами не стимулювала або, навпаки, не стримувала кримінальні процеси. Перефразовуючи відому поговірку, можна із упевненістю говорити про те, що «куди не кинь — скрізь crime». І у цьому змісті все наше життя — суцільна кримінологія. На захист даної тези елементарно можна привести масу банальних прикладів, із якими всі ми зустрічаємося у повсякденному побуті, нерідко балансуючи на грані законослухняної й протиправної поведінки. З іншого боку — кордони кримінології цілком доступні для обстеження й, більше того, вузькі. Вони визначаються предметом кримінологічної науки. Адже кримінологія вивчає не суспільство у цілому, яким би кримінальним воно кому-небудь не здавалося, а тільки ті його відносини, які так чи інакше прямо пов’язані зі злочинністю.

Крім іншого, кримінологія являє собою у відомому змісті не тільки систему знань про злочинність, але й систему пізнання злочинності. Тобто володіння системою кримінологічних знань дає можливість досліджувати злочинність і її детермінанти у будь-якій сфері суспільних відносин. Похідними є такі самостійні напрями кримінологічних досліджень, як «кримінологія молодіжної злочинності», «кримінологія жіночої злочинності», «кримінологія побутової злочинності», «кримінологія організованої злочинності», «пенітенціарна кримінологія» тощо.

Виникла на певному, досить активному насамперед щодо загальновизнаних інтелектуальних «показників» етапі історії людської цивілізації, кримінологічна наука продовжує розвиватися. Незважаючи на досить великий пройдений шлях, вона поки не розв’язала усіх своїх проблем, а накопиченого нею величезного дослідницького матеріалу, як це не сумно, явно недостатньо для розв’язання практичних завдань.

Розвиток кримінології, як і будь-якої іншої науки, являє собою процес, що не припиняється. При цьому висуваються й вирішуються нові кримінологічні проблеми. До речі, сьогодні їх коло серйозне як ніколи, адже раніше світове співтовариство ще не зустрічалося із такими небезпечними проявами злочинності, що зводять її у розряд першочергових проблем. Досить згадати про тероризм, що займає сьогодні, мабуть, перше місце у низці соціальних небезпек, що загрожують людству та позитивному розвитку світової цивілізації. Масштаби цієї загрози настільки великі й реальні, що навіть ризик потенційних воєн, до яких завжди готувалися й продовжують готуватися більшість держав на планеті, якось відійшов у масовій свідомості на другий план у порівнянні із очікуванням нових терористичних атак. Тому, світ цілком закономірно переосмислює зараз усі свої можливості у профілактиці тероризму й цілком закономірно, що на передній план тут, як завжди, виходить кримінологічна наука. Зрозуміло, тероризм є крайній і найнебезпечніший прояв злочинності. Це, однак, не означає, що всі інші види криміналу не турбують людей. За даними кримінологічного моніторингу ДІТ МВС України, що постійно відслідковує стан злочинності й віддзеркалювання у масовій свідомості українців оцінки ефективності контролю над ним з боку держави, сьогодні більш двох третин російського населення відчувають страх перед злочинністю, ставлячи її на перший щабель в ієрархії загроз соціальній безпеці.

У зв’язку з цим, можна висловити припущення, що не тільки злочинність сама по собі, але здебільшого відсутність надійного державного й громадського контролю над нею знижує ступінь захищеності населення від усякого роду кримінального свавілля. Тому, як би ми не вітали радикальні суспільно-політичні й економічні перетворення у країні, довгі десятиліття, перебуваючи у полоні ідеологічних кайданів і тоталітарного режиму, не можна не визнавати, що однією із численних трагедій нинішніх реформ є руйнування системи профілактики злочинів і правопорушень, яка колись була створена саме кримінологічною наукою. Якщо відволіктися від відомої й пам’ятної багатьом співвітчизникам партійно-ідеологічного забарвлення, існуючого у радянський час, системи профілактики злочинності, то варто зазначити, що вона часом небезуспішно ставила заслони на шляху поширення пияцтва і бездоглядності, розкрадань і беззаконня, розбещеності, насильства і тому подібних явищ, що становлять квінтесенцію злочинної поведінки. Звідси пізнані кримінологічною наукою й апробовані на практиці системні підходи щодо профілактики злочинності можуть бути з успіхом затребувані у нових соціальних умовах. Таким чином, розумне й оптимальне співвідношення старих і нових наукове обґрунтованих підходів щодо створення сучасної системи профілактики злочинності можуть сьогодні стати для кримінології однієї із провідних проблем, оскільки профілактика злочинності є й предметом і метою цієї науки одночасно.

Кримінологія вивчає специфічну сферу суспільних відносин, має свою власну проблематику. Правда, наявність окремих подібних рис між проблемами, що входять у предмет кримінології, і питаннями, що складають предмет інших наук, особливо кримінально-правових, породжує необґрунтовані судження про те, що кримінологія не є самостійною наукою. Такі судження звичайно ведуть до простого «перекладу» понять тієї або іншої галузі знання на «кримінологічну мову» і навпаки. Це робить біднішою не тільки науку кримінологію, але й будь-яку іншу галузь знань, у якій її намагаються «розчинити». Не можна забувати про те, що кримінологія, як і будь-яка інша галузь знань, є результатом і процесом розроблення специфічних знань. Необхідно враховувати й інші обставини, що характеризують кримінологію як спеціальну науку: насамперед, її зв’язок із практикою; по-друге, її можливості не тільки описувати й пояснювати події, явища, факти, але й передбачити їх; по-третє, нерозривний зв’язок цієї науки як системи об’єктивних знань із загальною науковою дійсністю. Кримінологія, таким чином, як спеціальна наука являє собою відносно самостійну систему об’єктивних знань, що виступають одночасно елементами системи наук взагалі й особливою формою діяльності, яка охоплюється системою кримінально-правових наук (наук кримінального циклу) та ціле направлена на успіх у здійсненні профілактики злочинності у системі соціально-правового контролю за нею.

Розробка властиво кримінологічних питань почалася із досліджень у різних галузях наук, на перший погляд нічого спільного із вивченням злочинності, вони не мають (медицина, філософія, соціологія, психологія, психіатрія, моральна статистика). Ці науки зі своїх теоретичних позицій, своїми власними методами проводили дослідження людини і її поведінки, зокрема й злочинної. З’явилися навіть такі напрями, як «кримінальна соціологія» і «кримінальна антропологія». Так чи інакше, шляхом відповідного нагромадження й систематизації дослідницького матеріалу була створена емпірична, а потім й теоретична основа для специфічного кримінологічного пізнання дійсності, яка стимулювала формування кримінології як самостійної наукової дисципліни. З того часу у сутності кримінології як самостійної науки нічого не змінилося. Хоча як і раніше кримінологія залишається наукою, у відомих межах злочинності, що акумулює знання, які добуваються й іншими науками.

Серед вітчизняних фахівців, незважаючи на відмінності у думках, існує у загальному подібне розуміння кримінології як самостійної науки. Воно ґрунтується на тому, що своїм формуванням кримінологія зобов’язана явищу, широко відомому в історії багатьох наук, коли внаслідок множення дослідницького досвіду усередині окремих галузей знання накопичується такий матеріал, який під впливом суспільних потреб привертає увагу щодо дослідження явищ, що вимагають спеціальних знань. У процесі взаємного впливу нового дослідницького матеріалу й суспільних потреб відбувається диференціація галузей науки, з окремих галузей науки виділяються нові. Цей історичний процес можна побачити й у формуванні кримінології. Факторами утворення кримінології як самостійної науки є: суспільні потреби, що породжені фактом існування злочинності; необхідність нагромадження спеціального дослідницького матеріалу про дане суспільно небезпечне явище (матеріалу, що дозволяє описувати й пояснювати це явище, розробляти відповідні прогнози), а також потреба у розробці заходів профілактики злочинності. Кримінологія, таким чином, є наукою, що породжена самим життям, а її «право громадянства» як самостійної науки вже визнане.

Доказ того, що кримінологія є самостійною наукою, саме по собі ще не розкриває утримування цієї галузі знання, усієї повноти її предмета. Тому тут необхідні спеціальні дослідження. При їх здійсненні, мабуть, піднімуться питання про те, що кримінологію можна розглядати не тільки як науку спеціальну, але і як галузеву, прикладну, а можливо, і як загальнотеоретичну щодо кримінально-правових галузей знань. У будь-якому разі все у науці споконвічно визначається її предметом.

Основне питання тієї або іншої науки полягає у тому, наскільки виявлений її предмет і, отже, наскільки у процесі наукового дослідження можна визначити й точно описати цей предмет. Специфіка предмета кримінології буде більш очевидною, якщо не тільки констатувати, що вивчає ця наука, але й розкрити її співвідношення із системою суміжних наук як за предметом, так і за іншими ознаками, методами, об’єктами дослідження.

Визначаючи предмет кримінології, вчені нерідко просто відзначають, що кримінологія — наука про злочинність і шляхи її запобігання. Усе це вірно, якщо вести мову про загальне поняття. Але предмет кримінології треба конкретизувати. Необхідно відповідно до цього окреслити й рамки кримінологічного дослідження. При цьому важливо ґрунтуватися на загальних знаннях про предмет науки, а саме враховувати те, що кожна наука вивчає: насамперед, свою особливу сторону або сферу об’єктивної реальності; по-друге, специфічні тільки для даної науки закони й закономірності її функціонування й розвитку; по-третє, особливі форми прояву й механізми дії цих законів і закономірностей. Цим і визначаються специфіка кожної науки, особливості її предмета. Специфічна у цьому змісті й наука кримінологія. Звідси й оцінка її предмета, пов’язана із комплексністю кримінологічного дослідження, за своєю сутністю як соціального, так і правового.

Кримінологія — наука юридична. У той же час кримінологія тісно пов’язана із соціологією. Однак останнє не означає, що кримінологія не повинна розглядатися як правова галузь знання. Стик соціології й права у цьому випадку нескінченно продуктивна. Усякі помисли про юриспруденцію без соціології, про який би поділ кримінологічної науки на «чисту соціологію» і «чисте право» не йшла мова, у наші дні не тільки не наукові, але й антинаукові, вступають у протиріччя із сучасним науковим знанням у сфері, що розглядається. Кримінологія, будучи самостійною галуззю знань, розлягається на стику і взаємозв’язку соціології й права. Цим також визначаються вихідні позиції для вивчення її предмета.

Предметом кримінологічної науки є специфічна сфера суспільних відносин, що володіє таким змістом, який дозволяє відрізнити їх від інших суспільних відносин. Це, якщо говорити у самому загальному плані, відносини, пов’язані зі злочинністю і її запобіганням, причинами й умовами злочинності, злочинною поведінкою осіб і профілактикою такої поведінки. Саме ці відносини являють собою ядро предмету кримінології й визначають особливості даної науки. Крім того, із предметом кримінології можуть бути пов’язані й інші відносини, що стосуються злочинності. Про їх включення до сфери досліджень кримінології можна говорити лише умовно, тому що вони не входять у зазначений предмет, а тільки пов’язані з ним. До таких, наприклад, можна віднести відомі у будь-якому суспільстві негативні явища: алкоголізм, проституцію, безпритульність і бездоглядність підлітків тощо.

Таким чином, предмет кримінології складають:

чотири основні елементи:

· злочинність як суспільно небезпечне соціально-правове явище, її тенденції й закономірності, що вивчаються з урахуванням минулого, сьогодення й майбутнього;

· причини й умови злочинності як явища, шляхи їх нейтралізації;

· особа злочинця як певного соціального типу, формування й реалізація злочинної поведінки, механізм здійснення конкретного злочину;

· профілактика злочинності як явища;

та сім додаткових елементів:

· прогнозування злочинності та планування захо­дів протидії їй;

· кримінальна статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві;

· методика аналізу злочинності;

· ряд супутніх злочинності, негативних явищ, які у кримінології іменуються «фоновими», а в соціології — «асоціальними»;

· проблема поведінки потерпілого («віктимоло­гія»);

· проблема суїцидальної поведінки (проблема самогуб­ства);

· аналіз історії самої науки кримінології, розвиток кримінологічних досліджень в інших державах, аналіз зарубіжних теорій злочинності.

Розглянемо всі ці складові елементи предмету кримінології більш детально. Отже:

1. Основні елементи:

· Головним і основним елементом предмета кримінології є перш за все сама злочинність, як історично-перехідне, мін­ливе соціальне і кримінально-правове явище, яке є системою всіх злочинів, вчинених у державі за визначений період часу. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як: стан, рівень, ціна, динаміка, структура, характер та географія. Правопорушення, які не складають злочинів, але тісно зв’я­зані з ними (фонові), наприклад, пияцтво, проституція, наркоманія та ін., розглядаються кримінологією при аналізі причин та умов ряду видів злочинності і розробці заходів щодо їх запобіган­ня. Дослідження ж цих явищ і проблем боротьби з ними у повному обсязі не входить у предмет кримінології.

· Особа злочинця представляється як система соціально-демографічних, соціально-рольових, соціально-психологічних властивостей суб’єктів злочинів. Дається їх класифікація. Розглядається в особі злочинця співвідношення біологічного і соціального. Щоб пізнати при­чини злочинності, необхідно розкрити механізм злочинної по­ведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочин­ця, вплив її властивостей та особливостей на протиправну по­ведінку. Особа злочинця досліджується також як безпосередній адресат запобігання вчинення нових злочинів (рецидиву).

· Причини та умови злочинності, об’єднані родовим по­няттям «криміногенні детермінанти», є сукупністю соціально-негативних економічних, соціально-демографічних, ідеологічних, соціально-психологічних, право­вих, політичних, організаційно-управлінських явищ, які породжують і обумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок. Причини та умови злочинності в різноманітності їх змісту, природи, механізму дії вивчаються на різних рівнях: причини та умови злочинності в цілому, окремих видів злочинів, кон­кретного злочину.

· Запобігання (профілактика) злочинності є системою державних і громадських заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію, послаблення причин і умов злочинності, утримання від злочинів і корекцію поведінки осіб, схильних до їх вчинення. Профілактична система аналізується: за спря­мованістю, механізмом дії, етапам, масштабом, змістом, суб’єктами та іншими па­раметрами. Заходи профілактики (запобігання) злочинності, їх зміст і характер цілком залежать від того, як визнача­ються причини останньої. Ряд вчених, розглядаючи злочин­ність як соціальне явище, підкреслювали, що головним в її попередженні є соціальна перебудова суспільства, соціально-економічні перетворення. Поряд з цим важливе значення ма­ють і спеціальні кримінологічні заходи, спрямовані на запобігання негативним антисоціальним явищам, які застосову­ються правоохоронними органами і громадськими формуван­нями. Кримінологія мовби синтезує в собі все те цінне, що накопичено з проблеми запобігання злочинності іншими науками, і дає цілісні знання про весь процес.

2. Додаткові елементи предмета кримінології.Розглянуті основні елементи предмета кримінології не вичерпують всього його змісту. Щоб повніше, глибше і ефектив­ніше вирішувати завдання, що стоять перед нею, кримінологія вивчає і питання, які не входять до її предмета, або увійшли недавно. Це питання у літературі є дискусійним, і пов’язане з тим, що до цих проблем мають відповідне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Коротко розглянемо їх:

· Прогнозування злочинності та планування захо­дів протидії їй. Актуальність і перспективність цієї проблеми пояснюється тим, що вона є складовою части­ною більш ємкісного поняття «злочинність», яке охоплює ми­нуле, сучасне і майбутнє злочинності. Застосування необхід­них заходів щодо її попередження неможливе без відповід­ного планування цих процесів. Тому ця проблема має бути включена у предмет кримінології.

· Кримінальна статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві. Вона допомагає правоохоронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби із злочинністю.

· Методика аналізу злочинності.При проведенні криміно­логічних досліджень використовують різні методи — соціоло­гічні, статистичні, математичні, психологічні, запозичуючи їх з інших наук і пристосовуючи до проблеми, що вивчається. Застосування цих методів дозволяє науці проникнути у суть досліджуваних явищ, успішно вирішувати задачі, що стоять перед нею.

· Ряд супутніх злочинності, негативних явищ. Ці прояви в кримінології іменуються «фоновими», а в соціології — «асоціальними». Кримінологія не може не брати їх до уваги, бо їх вплив на злочинність великий. Крім того, запобігання є найбільш ефективним, якщо воно починається на так званій стадії ранньої профілактики. .

· Проблема поведінки потерпілого. Для позначення цього аспекту в науковій літературі з’явився термін «віктимоло­гія» — вчення про жертву злочину. У кримінологічних до­слідженнях до недавнього часу основна увага приділялась ви­ключно поведінці злочинця, а взаємозв’язок між поведінкою злочинця та потерпілого викликав незначний інтерес. Разом з тим потерпілий є другою стороною, яка причетна до зло­чину. Саме він вступає в безпосередні відносини з злочинцем, а тому цією проблемою повинна займатись кримінологія.

· Проблема суїцидальної поведінки (проблема самогуб­ства). Частина кримінологів виступають проти включення цього питання в науку кримінологію10, але є і протилежні погляди. Вважаємо, що ця проблема носить міждисциплінар­ний характер, вона має відношення до психіатрії, психології, кримінального права, але існує і кримінологічний аспект.

· Успішному розвитку самої науки сприяє аналіз її істо­рії, розвиток кримінологічних досліджень в інших державах, аналіз зарубіжних теорій злочинності. Все це забезпечує по­дальше поглиблення кримінологічних знань, підвищує ефек­тивність запобіжної діяльності.

Враховуючи міждисциплінність і комплексність наукового кримінологічного дослідження, у його процесі, як було зазначено, важлива участь й інших наук (соціології, педагогіки, психології, психіатрії та ін.). Результат подібного об’єднаного наукового пошуку, безсумнівно, слід вважати кримінологічним, оскільки він визначається цілком і повністю предметом кримінологічної науки, націленої у підсумку на профілактику злочинності.

Але такий кримінологічно значимий результат залежить не тільки від предмету дослідження, але й від способів одержання достовірної інформації про предмет. Тому предмет кримінології тісно пов’язаний з її методом. Метод будь-якої науки не може розроблятися поза зв’язком з її предметом, тому що саме останній визначає особливості першого. У свою чергу предмет науки може бути досліджений і визначений тільки у процесі застосування методу цієї науки. Такий діалектичний зв’язок предмету й методу, що має пряме відношення до кримінологічної науки. Досягти максимальної відповідності того й іншого, по суті, становить основну гарантію одержання науково обґрунтованої кримінологічної інформації. Звідси розробка й застосування оптимального методу для вивчення предмету кримінології певною мірою виступає самостійною методологічною проблемою кримінологічної науки. Причому розробка цієї проблеми щодо специфіки кримінології тісно переплітається із трактуванням основних питань даної галузі знання.

Дані питання можуть бути глибоко й всебічно вивчені, насамперед, за допомогою загального методу пізнання, яким є філософія. Звичайно, філософія не дає всім наукам готового розв’язання тих питань, якими вони займаються, але вона озброює всі галузі знання науковою теорією мислення й методом для знаходження цих рішень. Це стосується й кримінології, у сфері якої філософія орієнтує наукове мислення на точне наукове осмислення явищ злочинності у всій їх об’єктивності, конкретності, діалектичній суперечливості. Не випадково останнім часом спостерігається значне розширення філософської проблематики у кримінології. Це свідчить про підвищений інтерес кримінологів до узагальнюючих фундаментальних питань своєї науки, їх прагненні творчо розвити методологію пізнання явищ злочинності. Саме характер і масштаби сучасних кримінологічних проблем роблять нагальною потребою подальше вдосконалювання методологію даної науки. Усе це пов’язане з активним застосуванням у кримінології загального методу пізнання. Він дає не тільки загальну уяву й повне знання про досліджуване явище (злочинність). За допомогою загального методу пізнання конкретизуються загальнофілософські принципи вивчення й розуміння предмету. При вивченні злочинності вони за мірою наближення до конкретних рівнів пізнання також конкретизуються. Іноді ці принципи можуть зовні й не проявляти себе, але вони неодмінно присутні в якості логічної підстави того методу (і всього категоріального апарату), яким користуються конкретні сфери знань. Це стосується, зокрема, й сфери кримінологічного знання. У цьому випадку загальнофілософська методологія пронизує методи спеціальних наук, підходить до них як загальне до особливого. Мова йде не про механічне поширення загальнофілософських принципів на пізнання явищ злочинності, а про їх подальше поглиблення й розвиток у кримінологічних дослідженнях.

Завжди, коли мова заходить про предмет і метод кримінології, основна увага, як правило, робиться на специфіку об'єкта кримінологічного дослідження. Чим же визначається даний об’єкт? Очевидно, насамперед тими науковими судженнями, у межах яких формулюються висновки й результати дослідження злочинності. Але тут не можна вести мову тільки про злочинність. Обмеження кримінології вивченням «чистої» злочинності виправдовувалося колись необхідністю створення «чистої кримінології», принципово відмінної від інших наук. Однак у цьому випадку, як і у деяких інших науках, коли вони прагнули зберегти свою «чистоту», змішувалися предмет і об’єкт дослідження (предмет і об’єкт науки). Звичайно, якщо вести мову про те, що предметом кримінології є сама злочинність, то об’єктом цієї науки будуть виступати, крім злочинності, ті фактори (явища й процеси), які визначають її природу. Але цього мало для розгляду об’єкта кримінології. Необхідно вивчити ще його зв’язок із предметом даної галузі знання, з її методом.

Усвідомлення нескінченності суспільних зв’язків, що оточують злочинність, може створитись враження про безмежність об’єкта кримінологічного пізнання. У відомому змісті це дійсно так і є. Немає такої сфери суспільних відносин, яка не була б потенційно або реально пов’язана з явищами злочинності, не змушувала б кримінологів до розширення сфери своїх досліджень. При цьому важливо розуміти, що подібний зв’язок зовсім не обов’язково повинна породжувати злочинність, вона може їй протистояти. І у тому й в іншому випадку закономірності подібних взаємодій у підсумку, безсумнівно, носять кримінологічний характер. У той же час досліджувані кримінологією в якості об’єкта суспільні відносини, що розуміються нею як кримінологічні, досліджуються й іншими науками, зокрема кримінально-правовими (кримінальними). І тут на допомогу у розумінні об’єкта кримінології знову приходить знання її предмета. Предмет кримінологічної науки виступає свого роду контролером усього, що може бути обране в якості об’єкта кримінологічного пізнання. От чому поняття «предмет кримінології» відіграє вирішальну роль в індивідуалізації кримінологічного знання. Не випадково питання предмету кримінологічної науки розробляються у напрямі уточнення основних компонентів досліджуваного об’єкта, вичленовування його із об’єктів інших галузей знання, особливо кримінально-правових наук.

Багатогранність об’єкта кримінологічного дослідження сформувала безліч наукових напрямів, досліджуваних не тільки з предмету кримінології, але й предметів інших наук. Наприклад, кримінальне право вивчає будь-який злочин, скажімо крадіжку, із сторони виявлення у конкретному факті юридично складових ознак, що дозволяють із упевненістю стверджувати, що дане діяння дійсне є крадіжкою в її кримінально-правовому змісті. Для цього кримінальне право пізнає насамперед, чи заподіяний збиток певним суспільним відносинам, у нашому випадку відносинам власності, які, виступаючи предметом цивільно-правової науки, стають тут об’єктом кримінально-правового дослідження. Зрозуміло, що крадіжка не є предметом цивільно-правової науки. Але крадіжка виступає юридичним фактом для формування певних цивільно-правових відносин, що виникають із приводу викраденого майна (власності). Отже, будучи предметом кримінального права, злочин (у нашому випадку крадіжка) і пов’язані з ним суспільні відносини, безумовно, можуть виступати об’єктом цивільно-правової науки. Можна було б розширити спектр міркувань відносно даного прикладу аргументами зі сфери співвідношення об’єкта й предмета інших галузей знання. Але, для кримінології у цьому прикладі все набагато складніше. Використовуючи знання про предмет кримінологічної науки (злочинність, її детермінанти, особу злочинця, запобігання злочинності), постараємося (дуже коротко) окреслити коло деяких суспільних відносин, здатних стати об’єктом кримінологічного дослідження крадіжки. Наприклад, для кримінології важливо пізнати:

а) сьогоднішні відносини власності з точки зору степеню їх криміналізації, тобто втримування у них самих кримінального потенціалу й реальної можливості стати об’єктом кримінальних посягань, зокрема крадіжок;

б) історичні аспекти формування таких кримінологічнозначимих відносин власності;

в) специфіку відносин власності, обумовлену цілями й засобами вчинення крадіжки;

г) суспільні відносини, що впливають (криміногенно, антикриміногенно) на розвиток крадіжок як сукупного кримінального явища;

д) відносини, що виникають зовні й у середині механізму вчинення крадіжок (формуючі особливий тип особи злодія, який створює сприятливі або несприятливі умови для реалізації злодіями своїх злочинних намірів, що впливають на поведінку осіб, які терпіли від крадіжок, тощо);

е) суспільні відносини, що складаються у системі соціально-правового контролю над крадіжками як сукупним кримінальним явищем;

ж) суспільні відносини, що складаються у системі профілактики крадіжок та впливають на її ефективність, тощо.

При цьому кримінологія, безумовно, орієнтована на максимальну методологічну, історичну, теоретичну, емпіричну, прогностичну допомогу інших наук, які так або інакше розглядають крадіжку в якості своїх предметів і об’єктів дослідження. У цьому зв’язку й говориться про комплексні об’єкти дослідження, коли аналізу підлягають різні сторони й закономірності об’єкта кримінології. Але, як це не парадоксально, багатогранність об’єкта кримінологічного дослідження іноді створює серйозні перешкоди у справі інтеграції отриманих про нього знань у межах предмету кримінології. Мається на увазі синтезоване, єдине кримінологічне знання про такий багатогранний об’єкт. У таких випадках роль методу науки кримінології проявляється особливо рельєфно. Треба мати на увазі, що проблема об’єкта кримінології, як і її предмета, містить у собі не тільки специфічне, властиве кримінологічній сфері знань, а вона з необхідністю включає у розгляд також і те загальне, що характерно для всіх наук. Отже, виникають філософські питання співвідношення різних видів знання. Адже розробкою діалектичного зв’язку специфічного й загального у науці займається саме філософія. З її допомогою й вирішуються питання наукового дослідження. На її основі вивчає свої проблеми й кримінологія.

Отже, підводячи підсумок варто визначити кримінологію як комплексну або соціально-правову науку про злочинність, особу злочинця, причини й умови (детермінанти[5]) злочинності та заходи і методи запобігання їм.

 





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 607; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2018) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.158.194.80
Генерация страницы за: 0.013 сек.