Мета, завдання, функції кримінології та їх реалізація

Ціль кримінології у самому загальному аспекті — це побудова моделі майбутнього результату наукової діяльності у конкретній сфері. Зрозуміло, така ціль повинна відповідати меті державної політики у сфері контролю над злочинністю. Метою державної політики, як відомо, є «утримання» злочинності у соціально прийнятних межах. Профілактика злочинності саме виступає гарантією подібного «утримання», адже саме запобігаючи злочину, ми не даємо новим злочинам поповнювати масштаби злочинності. В ідеалі недопущення злочинів, по суті, єдиний засіб зменшення злочинності. Це ще раз підтверджує величезне теоретичне й практичне призначення кримінологічної науки, яка розробляє рецепти профілактики злочинів для досягнення кінцевої антикримінальної мети — зменшення злочинності. Саме у цьому полягає кінцева мета кримінології. Вона відповідає інтересам будь-якої особистості, усього суспільства й держави, носить глибоко моральний, гуманний характер. Фіксуючи цю кінцеву мету, наука й практика, а разом з ними й політика виходять за межі сьогодення, уже накопиченого практичного досвіду й теоретичного знання, спрямовуються у перспективу.

Перспективні цілі теоретичного й практичного характеру зводяться до створення різнобічної, багаторівневої системи профілактики злочинів, що виступає гарантією зменшення злочинності як явища та окремих її видів (злочинності неповнолітніх і молоді, рецидивна злочинність, злочинність чоловіків і жінок, організована злочинність, професійна злочинність тощо). У рамках цієї системи активно розробляються заходи нейтралізації криміногенних (детермінуючих злочинність) факторів, а також заходи посиленого впливу на злочинність антикриміногенних факторів. При цьому кримінологія повинна пропонувати варіанти вирішення проблем, що профілактуються, видавати інформацію, необхідну для розвитку, насамперед, кримінологічної теорії, по-друге, кримінологічної практики профілактики злочинності. Теорія акумулює цю інформацію для осмислення, затвердження, розвитку ідей кримінологічної науки. Практика ж використовує її (інформацію) для осмислення, затвердження й поширення передового досвіду. У підсумку вся кримінологічна робота (теоретична й практична) здійснюється для перспективного розвитку знову-таки теорії й практики контролю над злочинністю. Це єдина довгострокова мета. Найближчі ж мети пов’язані, як правило, зі здійсненням щоденної наукової й практичної роботи у сфері профілактики злочинності, з поступовим створенням для цього, а також для досягнення перспективних і кінцевих цілей відповідних правових, організаційних, кадрових, матеріальних, технічних та інших ресурсів.

Досягнення цілей (найближчих, перспективних, кінцевих) забезпечується розв’язанням відповідних їм завдань. Найближчі цілі звичайно зливаються з повсякденними завданнями. Як у теорії, так і на практиці повсякденні завдання можуть успішно виконуватися тільки тоді, коли ми зможемо мати максимальну інформацію про злочинність і заходи її профілактики. Звідси основне завдання кримінології полягає в отриманні достовірних знань про злочинність і заходи її профілактики. Але для розв’язання цього завдання кримінології самій потрібно глибокий теоретичний фундамент. Без чіткої системи наукового знання, без відпрацьовування простих елементів, вихідних понять, без стосовних до самого фундаменту узагальнень ефект буде поверхневим. Кримінологія розв'яже свої завдання й тим самим дотягне перспективних і кінцевих цілей тільки у тому випадку, якщо вона буде діяти як справжня наука, а не «на око».

Правильна постанов­ка завдань перед кримінологією є гарантом її ефективності у розумінні тих суспільних процесів, які відбуваються у держа­ві. Основними завданнями кримінології є:

· отримання достовірних знань про все те, що складає її предмет.

· систематичне виявлення та аналіз явищ, процесів, фак­торів, ситуацій, обставин, детермінуючих (обумовлюючих) злочинність.

· виявлення і вивчення протиріч та конфліктів, які ве­дуть до виникнення та реалізації злочинних намірів, а також формування особи злочинця.

· розробка наукових рекомендацій щодо усунення або нейтралізації явищ, які сприяють антисуспільній злочинній поведінці.

· наукова розробка заходів щодо постійного виявлення осіб, від яких можна чекати вчинення злочинів, їх вивчення і застосування ефективного профілактичного впливу на них.

Завдання кримінології мають величезне мобілізуюче значення. Саме вони мобілізують учених різних спеціальностей виконувати об’єднаними силами складну теоретичну роботу, що визначає ефективний контроль над злочинністю. Повинно бути вирішене завдання диференційованого підходу щодо оцінки злочинів і злочинців, а також щодо розробки заходів профілактичного впливу. Даний комплекс завдань мобілізує необхідність розв’язання наступних основних блоків теоретичних і прикладних проблем, що стосуються не тільки поточних, але й перспективних цілей як науки кримінології, так і практики профілактики злочинності.

При вивченні злочинності головна увага повинна приділятися її аналізу як соціально-правового явища, причин і умов її існування й розвитку, вивченню криміногенних і антикриміногенних факторів. Спеціальним предметом дослідження є стан, рівень, динаміка й структура злочинності на різних етапах розвитку суспільства. Таке дослідження пов’язане із аналізом соціальних наслідків злочинності. При цьому забезпечується реалізація принципу єдності кількісного і якісного аналізу. На основі отриманих даних (опису й пояснення названих феноменів) розробляються кримінологічні прогнози, що лежать в основі перспективних планів профілактики злочинності.

Дослідження злочинності здійснюється шляхом накопичення, узагальнення й аналізу даних про злочини і їх взаємозв’язки між собою, а також у цілому зі злочинністю як явищем. Приділяючи особливу увагу класифікації злочинів (відомості в «узагальнені типи» однорідних і близьких за характером злочинів), вивчаються й відповідним чином інтерпретуються дані про причини вчинення конкретних злочинів, про умови, за яких вони вчинялися, про обставини (ситуації) їх вчинення, а у підсумку — про причини злочинності у цілому.

Вивчення особи злочинця й механізму вчинення злочину — особливе завдання, пов’язано із описом та оцінкою з наукової і практичної точки зору структури осіб, які вчиняють злочини, за різними ознаками. Це дозволяє проаналізувати поведінку правопорушників (злочинців), які реалізують свою протиправну (злочинну) поведінку у реальному соціально-психологічному середовищі з досить характерною для їх «побутовою філософією» і «побутовою психологією». Оцінка цих положень допомагає формувати так звану шкалу соціальних цінностей правопорушників, соціальний престиж органів, покликаних контролювати злочинну поведінку, відношення до самих правопорушників (злочинців). Це у свою чергу буде сприяти накопиченню й узагальненню даних про процеси вчинення правопорушень (злочинів) у вигляді описання протиправної (злочинної) діяльності й найбільш характерних процесів, що часто зустрічаються, підготовки й приховання (латентний аспект) злочинів у рамках окремих категорій і груп населення. Представляється можливим сформулювати змістовну структуру різного роду злочинів з точки зору процесів їх вчинення. При цьому особливу увагу варто звернути на закономірності формування «програм» антигромадської (злочинної) поведінки особи у суспільстві, закономірності керування процесами формування «програм» законослухняної поведінки у різних соціальних умовах. Отримані дані допоможуть убезпечити профілактику від антигромадської, зокрема злочинної, поведінки як у цілому у країні, так і з врахуванням тієї або іншої регіональної специфіки.

Регіональне вивчення злочинів містить у собі два основні напрями: накопичення й узагальнення даних про розподіл різного роду злочинів за окремими регіонами, а також у країні у цілому. Ці дані допомагають організувати ефективну профілактику злочинів із обліком не тільки загальнодержавних вимог, але й місцевих умов того або іншого регіону — промислового, сільськогосподарського, тощо. Відкривається можливість розвитку специфічних запобіжних заходів у масштабах регіону, області, міста, району. Усе це називається у кримінології дослідженням проблем «географії злочинності».

Визначення основних напрямів профілактики злочинів — завдання головним чином прикладне. Розв’язання його пов’язане з оцінкою загальної спрямованості профілактичної діяльності.

При цьому із позицій диференційованого підходу встановлюються рівні, види й форми такої діяльності. Основними з них є: профілактика, запобігання й припинення злочинів. Особливий розвиток у кримінологічній теорії й практиці сьогодні здобувають такі форми, як віктимологічна профілактика й самопрофілактика. Взагалі, профілактичний напрям, хоч і є частиною загальної системи профілактики злочинності, але здебільшого містить у собі кримінологічний потенціал, адже пов’язаний: із виявленням причин і умов злочинів, вживанням заходів щодо їх нейтралізації й усунення (загальна профілактика); із виявленням осіб, від яких можна вчинення злочинів, постановкою їх на відповідний профілактичний облік і проведення у межах такого обліку необхідної виховно-профілактичної роботи (індивідуальна профілактика). Даний підхід викликає необхідність комплексного розв’язання профілактичного завдання. Він вимагає розробки, насамперед, загальної системи профілактики злочинності, по-друге, системи заходів запобіжного (профілактичного) впливу із урахуванням окремих напрямів профілактики (моральна, правова, педагогічна, психологічна, медична, психіатрична й ін.). У цілому ж уся ця система дозволяє розглядати профілактику правопорушень (злочинів) із позиції широкого соціального підходу. Звідси й випливають питання, пов’язані із соціальною профілактикою антигромадської поведінки.

Як це не дивно на перший погляд, але кримінологія покликана вирішувати й деякі економічні проблеми. Зокрема, важливо накопичувати й узагальнювати дані про матеріальні й інші види ресурсів, необхідних державі для забезпечення ефективного контролю над злочинністю (запобігання, розкриття, розслідування злочинів, розшук злочинців, організація кримінального судочинства й виконання кримінальних покарань, соціальна реабілітація й ресоціалізація осіб, які відбули покарання). Тут повинен враховуватися матеріальний збиток, що наноситься суспільству у результаті вчинення злочинів (економічні наслідки злочинності). Необхідно також накопичувати й узагальнювати дані про кількість і, можливо, якість матеріальних цінностей, що повертаються суспільству у результаті розслідування злочинів і притягнення винних до кримінальної відповідальності, а також цінностей, збережених для суспільства у результаті профілактичної діяльності органів і організацій, що забезпечують контроль над злочинністю. Кримінологія повинна створити науково обґрунтовані передумови формування відповідних обліків і накопичувачів інформації про кримінальний збиток і витрат на його мінімізацію. Розв’язання цього кримінологічного завдання визначається створенням спеціального банку інформації про «бюджет злочинності».

Досягнення кримінологічної мети забезпечення ефективного контролю над злочинністю передбачає розвиток досить перспективного напряму у науці — кримінологічного прогнозування. Теорія й практика переконливо довели, що прогнозування є одночасно й завданням і функцією кримінології, виступає невід’ємною її частиною. Наукове пізнання у сфері кримінології не тільки відображає стан досліджуваних нею явищ (процесів, подій) сьогодення, але й, ґрунтуючись на тенденціях і закономірностях розвитку цих явищ, намічає передбачувані результати цілеспрямованого впливу на них. Звідси випливає, що наука кримінологія, покликана створити теоретичну основу для організації профілактики злочинів, повинна досконало володіти прогностичним знаряддям пізнання, забезпечувати практику даними про тенденції злочинності. Це відкриває нові можливості для перспективного співробітництва науки й практики, визначає ефективне управління процесами контролю над злочинністю.

Перераховані (зрозуміло, далеко не повністю) завдання науки кримінології доцільно розглядати разом з історичним аналізом питань, що представляють інтерес, узагальненням і вивченням закордонного досвіду. Основна увага повинна приділятися використанню наукових рекомендацій для впровадження у практику, поширення передового досвіду. Важливо також визначити, на що спрямоване кримінологічне дослідження: на теоретичне або практичне розв’язання проблеми. У будь-якому теоретично-орієнтованому дослідженні, насамперед, вирішуються теоретичні, а потім практичні завдання. А у прикладному дослідженні основними є практичні завдання. Усі ці завдання відповідають цілям кримінологічного дослідження.

Кримінологія, вирішуючи завдання, обумовлені її предметом, здійснює наукові дослідження з різних позицій: розкриває основні ознаки злочинності, аналізує причинно-наслідкові зв’язки, вивчає тенденції й закономірності даного явища, зокрема не тільки із погляду його минулого і теперішнього, але й майбутнього. У першому випадку провідну роль відіграють описова й пояснювальна функції, у другому — пророкуючи, або прогностична. Кримінологія, таким чином, має чотири основні функції:

· описова функція. Кримінологія виявляє, фіксує певні факти соціальної дійсності, пов’язані з злочинністю, віддзер­калює їх властивості і відношення, дає їм наукове описання;

· пояснювальна функція. Розкриваючи на основі емпі­ричних показників і теоретичних положень суть досліджува­них об’єктів, встановлюючи закономірності злочинності, дію її причин, формування особи злочинця, функціонування сис­теми попередження злочинності, кримінологія дає їм науко­ве пояснення. Основну роль завжди відіграє пояснення. У той же час пояснювальна функція реалізується у тісному взаємозв’язку з іншими функціями кримінології. Пояснювальна функція кримінології є постійно «працюючою» функцією. Дана функція дозволяє перейти від опису досліджуваних явищ (явищ злочинності) до їх суворого наукового аналізу. Підставою пояснення часто виявляється ціла наукова теорія. Як відзначається у літературі, теорія — це краща підстава пояснення. Взагалі, теорія кримінології створюється в основному для пояснення злочинності й усього, що їй супроводжує й протидіє. Функція пояснення реалізується не тільки «усередині» кримінологічної науки, становлячи властиво весь її теоретичний арсенал, але й зовні, за межами наукової творчості. Представляється, що кримінологія повинна пояснювати досліджувані нею закономірності не тільки фахівцям, але й усьому населенню. Звичайно, особлива увага в цьому питанні необхідно приділяти розв’язанню за допомогою кримінологічного знання завдання підготовки висококваліфікованих правоохоронних кадрів, що знають і люблять свою справу. У зв’язку з цим функція пояснення реалізується кримінологією в організації спеціальної кримінологічної освіти населення, що є складовою системи правового виховання, націленої на роз’яснення громадянам сутності кримінальних процесів, які відбуваються у суспільстві, їх історичний корінь і закономірності, сучасні тенденції з метою формування цивілізованого розуміння людьми кримінологічно-обґрунтованих заходів соціально-правового контролю над злочинністю, а також відповідного кримінологічно-адекватного реагування на них суспільством;

· пророкуюча (прогнозуюча) функція. Вивчаючи тенден­ції, перспективи змін кримінологічне значущих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан і розвиток;

· практично перетворювальна функція. Кримінологічне описання, пояснення, прогнозування так або інакше підпо­рядковані інтересам наукового обґрунтування управління со­ціальними процесами, зв’язаними з попередженням злочин­ності. Тому попередження злочинності у широкому розумін­ні фокусує всі інші питання, що вивчаються кримінологією. Цим і визначається значення практично перетворювальної функції науки, оскільки кримінологічні знання тільки тоді ма­ють цінність, якщо вони озброюють відповідних суб’єктів со­ціальної практики, служать для них орієнтиром, керівни­цтвом до дій.

Предмет, об’єкт, цілі, завдання, функції кримінологічної науки формують відповідну структуру теоретичного знання. Скажемо прямо, дана наука має досить непросту структуру, яка органічно об’єднує різні теорії, ідеї, концепції, поняття тощо. Формально зазначаючи, кримінологічна теорія має дві основні складові: загальна теорія кримінології й приватні теорії. У зв’язку з диференціацією кримінології на приватні теорії розширюється та база, на якій будується її загальна теорія. Розв’язання ж комплексу приватних кримінологічних проблем у цілому не може здійснюватися без врахування загальних вимог, запропонованих до цієї науки. Приватні кримінологічні проблеми розглядаються відповідно на базі приватних теорій. Кожна із них має свою довгу й складну історію у розвитку кримінології як самостійної галузі знань. Не менш складним шляхом підтверджувалося й розуміння їх взаємозв’язку, без чого не могла б отримати адекватного трактування кожна з них окремо. Відзначимо, у будь-якому конкретному випадку, який би аспект не розглядався, мова може йти тільки про розкриття й конкретизацію єдиної теорії кримінології, та аж ніяк не про «відбруньковування» яких-небудь окремих її частин. Виділення тих або інших приватних теорій кримінології, якщо вони беруться незалежно одна від одної й перетворюються в якісь автономні частини, може привести до втрати внутрішнього зв’язку всіх сторін і граней кримінології, до розмивання її предмета. Для всіх теорій кримінології характерна системна цілісність.

У самій структурі наукових кримінологічних теорій, у так званому її вихідному базисі, ми можемо виділити низку понять, які безпосередньо відносяться саме до кримінологічних, якщо можна так сказати, категоріям, охоплюються, узагальнюються ними й у той же час є їх вираженням, конкретизацією щодо специфіки якісно різних предметних напрямів, що відносяться до приватних теорій. Ці кримінологічні категорії становлять загальну логічну основу понять. Останні відрізняються від категорій своїм специфічним змістом і функціями у побудові, насамперед, загальної теорії кримінології, по-друге, її приватних теорій. До приватних теорій відноситься все те, що входить (відносно самостійно) у предмет кримінології. Однак основними з них є: теорія злочинності; теорія причин злочинності; теорія особи злочинця; теорія профілактики злочинності; теорія конкретних кримінологічних досліджень; теорія кримінологічного прогнозування; теорія керування процесами протидії злочинності. Про ці приватні теорії можна говорити і як про основні поняття кримінології.

При дослідженні проблем приватних теорій потрібно як комплексний, так і окремий їх аналіз. Комплексне дослідження, виходячи із гносеологічного характеру й з урахуванням предмета кримінології, здійснюється на базі теорії пізнання, логіки, соціології, права й ін., а окремий (враховуючи специфіку кримінологічних понять і категорій) — із урахуванням змісту цих приватних теорій. Останні цілком уписуються у зміст науки кримінології, предметом якої, власне, і являються.

Дата добавления: 2014-01-07