Сфери менеджменту

План

1. Менеджери та підприємці – ключові фігури ринкової економіки.

2. Рівні управління. Групи менеджерів. Сфери менеджменту.

3. Існуючі парадигми менеджменту.

4. Методи досліджень у менеджменті.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: система менеджменту, бізнесмен, підприємець, рівні управління, сфери менеджменту, управлінська парадигма.

1. МЕНЕДЖЕРИ ТА ПІДПРИЄМЦІ – КЛЮЧОВІ ФІГУРИ

РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Система менеджменту — це сукупність взаємодіючих елементів організації, які складають цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів, елементів, що взаємодіють не лише між собою, а й з зовнішнім середовищем для досягнення поставлених цілей на основі оптимального використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Професіоналізм менеджера полягає в наявності знань і навичок у сфері менеджменту, маркетингу й організації виробництва, здатності до роботи з людьми в умовах конкурентного середовища.

Менеджери здійснюють функції планування, організації, інтег­рації, контролю і координації, стимулювання діяльності підлеглих.

Менеджерам належить вирішальна роль у прийнятті управ­лінських рішень, правильному використанні наявних ресурсів, забез­печенні життєдіяльності підприємства і досягненні поставлених ці­лей. Однак, якщо розглядати ринкову економіку в цілому, то її ключовими фігурами є не лише менеджери, а й підприємці. Однак, ми часто чуємо і термін “бізнесмен”. Тобто, крім терміну "менеджер", сьогодні широко використовуються терміни "бізнесмен" (Businessman) і "підприємець"(Enterpreneur).

Бізнесмен – це людина, яка має свою справу, тобто яка володіє капіталом, що знаходиться в обо­роті, приносить прибуток. Він, як правило, не займає ніякої постійної посади, у нього немає підлеглих. Бізнесмен - це, насамперед, ділова людина, що займається підприємницькою діяльністю, спрямованою на одер­жання прибутку. Бізнесмен може один укласти гроші в який-небудь захід, цінні папери, інвестувати проект і т.д., не займаючись рутинною роботою в цій справі. Останнє і відрізняє його від менеджера.

Підприємець – це людина, яка готова йти на ризик, новаторство, примноження багатства, якій властива потреба в самореалізації на шляху пошуку нових ідей у різних сферах діяльності, яка використовує для цього будь-яку можливість і свідомо діє в умовах підвищеного ризику.

Підприємець найчастіше є власником своєї ідеї, а не власником підприємства чи капіталу. Й. Шумпетер виділяє три цільових мотиви у діяльності підприємця:

1) потреба у пануванні, владі, впливі;

2) прагнення до перемоги, до успіху, що досягається у змаганні із конкурентом та із самим собою;

3) радість творчості, яку дає самостійне ведення справ.

Водночас треба чітко уявляти собі, що менеджмент і підприємництво — два різних аспекти того самого процесу. Підприємницька діяльність на сучасному етапі потребує колективних дій однодумців. Тому підприємцю необхідно мати навички менеджменту. Підприємець, котрий не вміє управляти, приречений на поразку.

2. РІВНІ УПРАВЛІННЯ. ГРУПИ МЕНЕДЖЕРІВ.

Основними сферами менеджменту є виробництво, фінанси, кадри, нововведення, облік, збут, зовнішньоекономічна діяльність. Дійсно, на підприємствах здійснюються технічні (виробництво, обробка), комерційні (купівля, продаж), фінансові (залучення засобів та розпорядження ними), облікові (бухгалтерія, статистика) та інші види операцій.

Особливостями менеджера, що відрізняють його від інших фахівців, є п'ять базових видів діяльності:

1. Менеджер намічає цілі.

2. Менеджер організовує процеси.

3. Менеджер підтримує мотивацію і комунікацію.

4. Менеджер установлює показники вимірів.

5. Менеджер сприяє професійному зростанню людей, разом із ним самим.

Управлінських працівників класифікують:

- за видом діяльності - працівники розумової праці та працівники фізичної праці;

- за катего­ріями - керівники, спеціалісти, службовці, молодший обслуговуючий персонал;

- за рівнем системи управління – керівники вищої, середньої, низової лан­ки (останніх ще називають операційними управлінцями);

- за посадою - директор (голова), начальник цеху, завідуючий від­ділом, економіст, бухгалтер, технолог, маркетолог, дизайнер, про­граміст, архіваріус, секретар і ін.;

- за кваліфікаційними категоріями спеціалістів - спеціалісти 1, 2, 3-ої категорії і без категорії та ін.

Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації. Збільшення чи зменшення кількості рівнів управління спричинить зниження ефективності менеджменту в організації.

Наслідком поділу праці є створення рівнів управління. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902 – 1979) називав три рівні управління:

- технічний;

- управлінський;

- інституційний.

На західних підприємствах розрізняють:

- топ-менеджмент – вища ланка управління (генеральний директор та інші члени правління);

- мідл-менеджмент - середня ланка управління (керівники управлінь та самостійних відділів;

- ловер-менеджмент - нижча ланка управління (керівники підвідділів та інших аналогічних їм підрозділів).

У нас рівні управління прийнято називати по іншому.

Характеристика рівнів управління

Рівні управління	Представники рівнів управління	Функції представників рівнів управління
Інституційний, вищий рівень, топ-менежмент	Директор, заступники директора, президент, віце-президенти, ректор, проректори та ін.	Забезпечують інтереси і потреби власників, здійснюють стратегічне і загальне керівництво, виробляють політику організації
Управлінський, середній рівень, мідл-менеджмент	Завідувач відділом, декан, начальник цеху, начальник відділу тощо	Забезпечують реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, відповідають за доведення деталізованих завдань до підрозділів та їх виконання
Технічний, нижній рівень, ловер-менеджмент	Майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець тощо	Відповідають за донесення поставлених завдань до безпосередніх виконавців та ефективність їх виконання

Зауважимо, що досить часто замість трьох вказаних рівнів управління виділяють чотири. Так, у США та в багатьох англомовних країнах виділяють такі групи менеджерів: вищий - executives, високий - senior, або upper-middle managers, середній - middle managers і нижчий - entry level menegers, або supervisors. В Україні також говорять про чотири рівні управління, виділяючи при цьому менеджерів вищого, середнього і нижчого рівнів управління.

3. ІСНУЮЧІ ПАРАДИГМИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на менеджмент, або нової управлінської парадигми (поняття парадигма має на увазі визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають науковому співтовариству моделі постановки проблем та їх вирішення), є наступні принципові положення:

1. Застосування системного підходу в управлінні (теорія систем).

Підприємство (організація) представляється як система найвищого порядку складності складовими частинами якої є люди. Будь-яку систему (механічну, біологічну, людську ] характерезують взаємозалежності. Вся система не обов'язково покращується, якщо стає більш ефективною лише одна її частина. У будь-якій системі важлива робота цілого.

2. Застосування ситуаційного підходу в управлінні.

Даний підхід розширив практичне застосування теорії систем. Центральним його моментом є ситуація, тобто набір змінних (обставин), які сильно впливають на організацію в конкретний період часу. Організація і методи управління визначаються даною ситуацією. Змінюються ситуації - змінюються методи.

3.Орієнтація менеджменту на інновації, інтеграцію, інтернаціоналізацію.

Інновації. Високі темпи науково-технічного розвитку висунули на перший план ті системи управління, які можуть швидко освоювати результати нововведень. В майбутньому ефективною буде не та організація, яка добре працює сьогодні, а та, яка орієнтована на постійні нововведення.

Інтеграція. Вона має глибокий зміст. Один із її напрямів - інтеграція організації і особистості. Інтернаціоналізація. Передбачає необхідність міжнародного співробітництва в сфері управління.

4. Визнання соціальної відповідальності менеджменту перед людиною і суспільством в цілому.

Це пояснюється тим, що саме менеджмент створює економічний і соціальний розвиток суспільства. Організації несуть відповідальність перед суспільством, в якому нони функціонують, щодо забезпечення ефективності, зайнятості, прибутковості, захисту оточоючого середовища, безпеки, культури, освіти, охорони здоров'я.

Задача менеджмента полягає в тому, щоб організувати ефективну спільну працю, у процесі якої кожна людина здатна максимально використовувати свій потенціал. Тому нова управлінська парадигма в досягненні успіху велике значення надає таким чинникам, як лідерство, стиль керівництва, кваліфікація, культура, мотивація поведінки, взаємовідносини в колективі та реакція людей на зміни.

4. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ У МЕНЕДЖМЕНТІ

З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і прин­ципів менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження.

1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме — взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчен­ня досліджуваного явища в розвитку з урахуванням при­чин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.

3. Системний метод. Постає як сукупність методо­логічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв'язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні ці­лого на частини і розгляданні їх як цілого. Використо­вують стосовно складних явищ та об'єктів.

5. Балансовий метод. Використовують для вимірю­вання впливу чинників на узагальнюючий показник.

6. Методи моделювання (вербального, фізичного, ана­логового, математичного). Застосовують їх за умови, ко­ли неможливо через складність взаємозв'язків досліди­ти розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинни­ків.

Моделі можуть бути:

Вербальна модель представляє опис властивостей реального чи уявлюваного об'єкта на деякій природній мові.

Фізичні моделі дозволяють відтворювати і вивчати властивості об'єкта чи процесу зі збереженням його фізичної природи чи хімічної властивості.

Аналогові моделі служать тим же цілям, що і фізичні, але природа процесів, що протікають в оригіналі моделі, різні.

Математична модель — опис властивостей системи, що протікають у ній, істотних для розглянутої задачі процесів мовою математики (функціональні і логічні залежності, алгебраїчні системи; диференціальні рівняння, графічні структури і т.д.).

7. Експертні методи, їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи.

8. Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або ймовірних явищ. До цієї групи належать методи елементарної ма­тематики; методи математичного аналізу; ме­тоди математичної статистики; економетричні методи; методи ма­тематичного програмування; методи економічної кібернетики; методи теорії ймовірностей та ін.

9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.

Анкета - тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних міжсобою за встановленими правилами.

Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціологічної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника..

Тести є спеціалізованими методами психодиагностического обстеження, застосовуючи які можна одержати точну кількісну чи якісну характеристику досліджуваного явища.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Гірняк О. М., Лазановський П. П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. – К.: “Магнолія плюс”, Львів: “Новий світ – 2000”, 2003. – 336 с.

2. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: Підручник. – К.: “Академвидав”, 2003. – 416 с. (Альма-матер).

3. Мартиненко М.М. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Каравела, 2005. – 496 с.

ЛЕКЦІЯ № 3

Закони, закономірності та принципи менеджменту (2 год.)

Дата добавления: 2014-01-11