Гігієна грунту. 3 страница

5. Основні гігієнічні вимоги до відкритих водоймищ.

6. Основні гігієнічні вимоги до штучних басейнів.

7. Основні гігієнічні вимоги до фізкультурно-оздоровчих споруд.

Гігієнічні вимоги до спортивних споруд.

Одна з умов ефективного і безпечного виконання будь-якої діяльності людини — певне і достатнє матеріально-технічне забезпечення, створення певних і необхідних умов для реалізації якої-небудь діяльності. Це досягається за допомогою спеціальних спортивних споруд.

Спортивна споруда — це спеціалізована споруда, що забезпечує проведення занять масовою оздоровчою фізичною культурою, учбово-тренувальної роботи і спортивних змагань.

Спортивні споруди підрозділяються на основні, допоміжні і споруди для глядачів. Основні споруди призначаються безпосередньо для занять фізичною культурою і спортом, допоміжні — для обслуговування тих, що займаються і учасників змагань (гардероби, душові, масажні, лазні, суддівські кімнати, приміщення для розміщення адміністративних, господарських, інженерно-технічних служб).

Споруди для глядачів включають: трибуни, павільйони, фойє, буфети, санвузли.

Залежно від функціонального призначення виділяють окремі (для одного виду спорту) і комплексні споруди (декілька споруд, об'єднаних територіально). Залежно від масштабу спортивні споруди в місті підрозділяються на мікрорайонні, районні, міжрайонні, загальноміські, республіканські і центральні. Окрім загальних територіальних існують спортивні споруди при школах, учбових закладах, оздоровчих таборах, санаторіях і будинках відпочинку, відомчі спортивні споруди.

Склад окремих спортивних споруд і їх комплексів, а також кількість в них місць для глядачів встановлюються залежно від чисельності населення, що проживає в конкретному населеному пункті, значення спортивної споруди у фізкультурно-спортивному обслуговуванні населення.

Основним елементом структури стадіону служить спортивне ядро (футбольне поле з трибунами для глядачів, бігова доріжка і сектори для занять легкою атлетикою). До комплексних споруд відноситься і шкільний спортивний майданчик, що також має в своєму складі шкільне спортивне ядро з лавками для глядачів.

Спортивні споруди повинні відповідати певним гігієнічним вимогам, що забезпечують оптимальні умови особам, що займаються фізичною культурою і спортом. Ці вимоги регламентуються відповідними будівельними і санітарними нормами і правилами Міністерства охорони здоров'я РФ, галузевими нормативно-методичними документами Державного комітету з фізичної культури, спорту і туризму.

Гігієнічні вимоги до всіх спортивних споруд незалежно від їх типу нормують наступні елементи:

місце розташування спортивних споруд в межі населеного пункту;

орієнтацію спортивних споруд;

транспортну доступність;

планування;

стан навколишнього середовища (повітря, води, грунту);

характер озеленення і площа зелених насаджень;

рівень інтенсивності шуму;

мікроклімат спортивних споруд (відносна температура і вологість, швидкість руху повітря).

Основні гігієнічні вимоги до розташування, орієнтації і планування спортивних споруд

Спортивні споруди будуються з навітряного боку (з урахуванням рози вітрів) від промислових і житлово-побутових об'єктів, що забруднюють повітря (промислових підприємств, крупних автомагістралей, звалищ) на відстані, встановленому для кожного об'єкту, що забруднює повітря (санітарно-захисна зона).

Особлива увага при будівництві спортивних споруд приділяється вибору ділянки забудови, оцінці характеру грунту на нім. Забруднення грунту не повинне досягати ступеня, при якому втрачається її здібність до самоочищення і мінералізації органічних речовин, що містяться в ній. Рівень грунтових вод на передбачуваній ділянці будівництва спортивних споруд повинен бути нижче 0,7 м поверхні відкритих спортивних споруд або їх найнижчої частини, наприклад ванни басейну.

При проектуванні спортивних споруд враховуються кліматичні умови регіону майбутнього будівництва. У південних районах тренувальні зали і підсобні приміщення спортивних споруд краще розташовувати в окремих павільйонах. Це дозволяє забезпечити краще крізне провітрювання спортивних споруд, уникнути перегрівання повітря в них.

У північних районах спортивні споруди краще мати в своєму розпорядженні довгу вісь по пануючому напряму вітру. Проте вікна небажано розташовувати з навітряного боку, оскільки це може привести до значного зниження температури повітря в спортивних спорудах при сильному вітрі. З навітряного боку краще відводити приміщення, призначені для їх технічного обслуговування.

Основні гігієнічні вимоги до будівельних матеріалів

До будівельних матеріалів, вживаних при будівництві спортивних споруд, пред'являються наступні основні гігієнічні вимоги:

низька теплопровідність;

низька звукопровідність;

мала гігроскопічність;

достатня повітропроникність.

Виходячи з цих вимог і вибираються основні будівельні матеріали для зведення стенів і перекриттів спортивних споруд, різні обробні і облицювальні матеріали.

При будівництві спортивних споруд найширше використовуються залізобетон і цеглина, для обробки і облицювання приміщень — полімерні матеріали. Їх вибір обумовлений тим, що вони володіють хорошими звуко- і термоізоляційними властивостями, зручні для прибирання.

Для полови в спортивних залах застосовуються дерев'яні покриття, в роздягальнях, гардеробах, буфетных, масажних кімнатах, коридорах — лінолеум, що володіє хорошими теплоізоляційними якостями. Таке покриття дозволяє систематично проводити вологе прибирання полови за допомогою збиральних машин. Допускається застосування лінолеуму і в спортивних залах. У приміщеннях, що вимагають хорошої гідроізоляції (душових, туалетах, ваннах), пів покривається керамічною плиткою.

У легкоатлетичних і футбольних манежах і критих стадіонах широко застосовуються покриття з синтетичних матеріалів, що володіють високою пружністю і еластичністю.

Стіни спортивних залів забарвлюються фарбами і лаками на висоту не менше 1,8 м. Це значно полегшує вологе прибирання. Для забарвлення стенів спортивних споруд застосовують фарби переважно світлих тонів з матовою поверхнею, що не дають відблисків.

Вибір конкретних обробних матеріалів, вживаних при будівництві спортивних споруд, будується на основі наступних основних гігієнічних вимог. Вони повинні бути:

нешкідливими для здоров'я людини;

достатньо довговічними;

з високими тепло-, звуко- і гідроізоляційними властивостями;

зручними при прибиранні.

Транспортна доступність спортивних споруді. До них повинні вести зручні під'їзні шляхи, а відстань до зупинки суспільного транспорту не повинна перевищувати 500 м.

Характер озеленення спортивних споруд і площа зелених насаджень. Зелені насадження знижують забрудненість повітря спортивних споруд на 40—60% влітку і 10—15% взимку, захищають їх від вітру. Відповідно до гігієнічних норм і правил ширина зелених насаджень по периметру земельної ділянки повинна бути не менше 10 м. При цьому використовуються такі види дерев і чагарників, які володіють хорошою пылезащитной здатністю.

Орієнтація спортивних споруд. При будівництві спортивних споруд обов'язково враховується їх орієнтація по сторонах світла. Від цього залежить величина сонячної радіації, що поступає через вікна в окремі приміщення спортивних споруд.

Гігієнічно оптимальною вважається орієнтація вікон спортивних споруд на південь і південний схід, розташування довгої осі критої спортивної споруди зі сходу на захід або з північного сходу на південний захід. Для південних районів гігієнічно найбільш несприятливою вважається орієнтація вікон спортивних споруд на захід або південний захід, оскільки це приводить до перегріву приміщень сонячними променями в жаркий час дня.

При орієнтації спортивних споруд по сторонах світла враховується і сліпуча дія прямих сонячних променів. Тому майданчики для спортивних ігор, а також спортивне ядро стадіону орієнтуються по подовжніх осях у напрямі север—юг з допустимим відхиленням не вище 20°. Місця для штовхання ядра, метання диска, мелена, списи орієнтуються на північ, північний схід або схід.

Бічні світлові отвори спортивних залів, критих катків і залів ванн басейнів при односторонньому природному освітленні орієнтуються в центральних і північних районах на південний схід, а при пристрої світлових отворів в спортивних залах з двох сторін, стіна з найбільшою площею світлових отворів в центральних і північних районах орієнтується на південний схід, в південних — на північ.

Основні гігієнічні вимоги до освітлення спортивних споруд

У багатьох видах спорту тренувальна і спортивна діяльність спортсменів супроводжується значною напругою у них зорового аналізатора, особливо його периферичної ланки — очі. Різка перевтома очей може виникати у них при недостатньому або нераціональному освітленні, що призводить до зниження спеціальної спортивної працездатності, будучи, у свою чергу, одній з причин спортивного травматизму.

У спортивних спорудах застосовується природне і штучне освітлення. Освітлення спортивних споруд повинне відповідати наступним основним гігієнічним вимогам, а саме:

достатнім по рівню, рівномірним, без блескости;

спектр штучного освітлення повинен наближатися до денного світла;

штучне освітлення повинне бути рівномірним, немерехтливим.

Одиницею освітленості вважається люкс (лк) — освітленість 1 м2 поверхні, на яку падає і рівномірно розподіляється світловий потік в 1 люмен (одиниця світлового потоку). Пряме природне освітлення повинні мати спортивні зали, зали ванн басейнів, криті катки, кабінети лікаря, службові приміщення.

Основний показник реального рівня природного освітлення спортивної споруди — коефіцієнт природної освітленості (КЕО).

Коефіцієнт природної освітленості — це відношення освітленості спортивної споруди в конкретній крапці до рівня зовнішньої освітленості, виражене у відсотках.

Природне освітлення спортивних споруд. Його джерело — сонячні промені. Рівень природного освітлення спортивних споруд залежить від їх орієнтації, пристрою і площі вікон, якості і чистоти шибки. Оптимальною висотою верхнього краю вікон від стелі приміщення, що забезпечує найбільш глибоке проникнення сонячного світла в спортивне приміщення, вважається відстань 15—30 див. Підвіконня повинні розташовуватися не нижче 0,75—0,9 м від підлоги приміщення. У спортивних залах віконні отвори розміщуються в подовжніх стінах, з підвіконнями на рівні не нижче 2 м від підлоги. У спортивних залах передбачається бічне освітлення тільки в одному із стенів, при цьому не допускається його західна і південно-західна орієнтація.

Ще один з широко вживаних в гігієнічній практиці показників освітленості спортивних споруд — світловий коефіцієнт. Це відношення загальної площі вікон до загальної площі підлоги спортивної споруди. Світловий коефіцієнт виражається дробом, в чисельнику якої — загальна площа вікон (без рам і віконних палітурок) (м2), в знаменнику — загальна площа підлоги (м2).

Для спортивних залів світловий коефіцієнт складає не менше 1/6, для плавальних басейнів — 1/5—1/6, роздягалень, душевых- 1/10-1/11.

Штучне освітлення спортивних споруд. Для цього використовуються люмінесцентні лампи.

Порівняно з лампами розжарювання люмінесцентні лампи мають наступні основні переваги:

• їх світловий спектр значно ближче до сонячного, чим у ламп розжарювання;

• вони дають «м'якше», розсіяне і рівномірне світло з майже повною відсутністю тіней і відблисків на освітлюваній поверхні;

• їх яскравість у багато разів менше, ніж у ламп розжарювання (це дозволяє застосовувати їх в спортивних спорудах без абажурів).

Відповідно до гігієнічних нормативів коефіцієнт пульсації рівня освітленості на площинних спорудах для спортивних ігор не повинен бути більше 15%, тенісу і хокею — не більше 10%, легкої атлетики, бігу на ковзанах і фігурного катання - не більше 20%.

Освітленість спортивних споруд оцінюється в горизонтальній, а в деяких спортивних спорудах і у вертикальній площинах. Мінімальною рівень горизонтальної освітленості спортивних залів, в басейнах (на поверхні підлоги залу і поверхні води басейну) повинен бути відповідно не менше 150 і 50 лк, спортивних арен — не менше 1000 лк, трибун для глядачів — 500 лк.

Основні гігієнічні вимоги до опалювання і вентиляції спортивних споруд

Для різних спортивних приміщень відповідно до їх функціонального призначення і із специфікою виду спорту і пов'язаного з цим характеру спортивних тренувань, віково-статевих функціональних, психофізіологічних і кваліфікаційних відмінностей тих, що займаються встановлені свої гігієнічні норми температури повітряного середовища.

Оптимальні мікрокліматичні умови в критих спортивних спорудах створюються за допомогою систем опалювання і вентиляції.

У спортивних спорудах застосовується, як правило, центральне опалювання (водяне, парове або повітря).

Основні гігієнічні вимоги до системи опалювання спортивних споруд. Вона повинна дозволяти:

• підтримувати в окремих приміщеннях потрібну рівномірну температуру повітря при будь-яких коливаннях температури зовнішнього повітря;

• підтримувати необхідну якість повітряного середовища.

Система опалювання спортивних споруд повинна забезпечувати в них певну температуру навіть в найхолоднішу для даної місцевості погоду. Величина гігієнічно оптимальних температур для різних спортивних споруд залежить і від можливої кількості присутніх глядачів. Наприклад, оптимальна температура повітря для спортивних залів за відсутності місць для глядачів складає 15° З, для критих катків — 14°С, для вогняної зони критих тирів — 18° С.

У спортивних залах місткістю до 800 глядачів температура повітря для холодного періоду року повинна бути 18° З і не більше ніж на 3 °С вище за цю температуру в теплий період року. У залах місткістю більше 800 глядачів розрахункова температура в холодний період року складає 18°С, в теплий — не вище 25 °С. Розрахункова температура для роздягалень і душових, санітарних вузлів — 25 °С, фізкультурно-оздоровчих споруд — не менше 18°С.

Мікрокліматичні умови в спортивних спорудах багато в чому залежать і від відносної вологості і рухливості (швидкості руху) повітря. Гігієнічно оптимальна відносна вологість повітря в спортивних спорудах складає в холодний період роки 40—45%,в теплий — 50—55 %. У спортивній споруді, в зонах знаходження що займаються, рухливість повітря повинна бути не більше 0,3 м/с, в спортивних залах для боротьби, настільного тенісу і в критих катках — не більше 0,5 м/с. Цим вимогам найбільшою мірою відповідає водяне опалювання низького тиску

У спортивних залах радіатори опалювання повинні закриватися захисними гратами, що знаходяться в одній площині із стіною.

У плавальних басейнах рекомендовано застосовувати повітряне опалювання, оскільки що подається через систему опалювання нагріте повітря має низьку вологість, що дозволяє одночасно понизити відносну вологість повітря в залі ванн.

Для своєчасного видалення надлишку тепла, вологи і шкідливих газоподібних забруднювачів повітря, спортсменів, що утворюються в результаті діяльності, і глядачів, спортивні споруди обладналися спеціальними системами вентиляції, природної і штучної.

Ефективність роботи вентиляційних систем в спортивних спорудах, їх здатність забезпечити підтримку чистоти повітря в приміщеннях оцінюється по забезпеченню для того, що кожного займається або уболівальника необхідного об'єму повітря (повітряний куб) і його регулярною зміною зовнішнім повітрям.

Відповідно до гігієнічних вимог в спортивних залах повітряний куб рівний 30 м3, об'єм вентиляції — 90 м3 на людину в годині Інакше кажучи, потрібна така потужність вентиляційних систем, яка б могла забезпечити не менше чим триразовий обмін повітря в них за годиною Наприклад, в спортивних залах, в залах ванн критих басейнів для повітрообміну передбачається подача не менше 80 м3 зовнішнього повітря в годину на того, що одного займається і 20 м3 — на одне зорове місце.

Природна вентиляція. У спортивних приміщеннях вона здійснюється за рахунок інфільтрації повітря, температури зовнішнього повітря і температури повітря, що виникає унаслідок відмінностей величин, усередині приміщень. Чим більше відмінностей (перепад) у величині температур усередині і поза приміщеннями, тим вище інтенсивність інфільтрації повітря. Але навіть за оптимальних умов вона здатна забезпечити лише 0,5-кратний повітрообмін в спортивних спорудах критого типу за годиною За відсутності штучної вентиляції закриті спортивні споруди провітрюються переважно через кватирки і фрамуги З гігієнічної точки зору фрамуги доцільніші, оскільки через них повітря спочатку потрапляє у верхню зону спортивних приміщень, там прогрівається, а потім вже нагрітий поступає в зону дихання відвідувачів спортивних споруд або спортсменів. Тим самим забезпечується захист тих, що займаються від можливих простудних захворювань. Відповідно до гігієнічних норм загальна площа фрамуг в спортивних приміщеннях повинна складати не менше 1/50 загальної площі їх підлоги.

Штучна система вентиляції. Штучною називається така система вентиляції, при якій повітря переміщається як всередину спортивного приміщення, так і з нього за допомогою різних вентиляторів

Виділяється місцева і центральна штучна вентиляції. Місцева призначена для вентиляції повітря тільки в одному приміщенні. Наприклад, у вікнах або отворах стенів, краще в дальньому від дверей кутку, встановлюється вентилятор, за допомогою якого повітря або віддаляється (витяжка) з приміщення, або подається (притока) в нього.

Центральна штучна вентиляція — це комплекс спеціальних споруд і технічних пристроїв, що забезпечують повітрям вся крита спортивна споруда. Вона може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною. Припливно-витяжна вентиляція в спортивних спорудах зазвичай влаштовується по наступній схемі, зовнішнє повітря за допомогою вентилятора поступає в припливну камеру, в ній він механічно очищається від пилових частинок, а в холодний час ще і підігрівається і через вентиляційні канали подається в приміщення.

Для видалення забрудненого повітря обладналася мережа витяжних каналів Вони виводяться в загальний колектор на стельовому перекритті спортивних споруд, і вже з нього повітря віддаляється за допомогою могутнього вентилятора. З гігієнічної точки зору в спортивному залі доцільніше розташовувати припливні і витяжні отвори штучної вентиляції на протилежних торцевих стінах. Таке рішення виключає освіта в окремих приміщеннях застійних зон забрудненого повітря. Якнайкращим варіантом штучної вентиляції в спортивних спорудах вважається припливно-витяжна вентиляція. У них зазвичай вона обладналася з деяким переважанням притоки повітря. У деяких приміщеннях (душові, санвузли) обладналася тільки витяжна штучна вентиляція, в них вона повинна забезпечити не менше чим 10-кратний повітрообмін, в санітарних вузлах — 100 м3/ч витяжки повітря на 1 унітаз або пісуар. Системи вентиляції основних і допоміжних приміщень повинні бути роздільними.

Сучасна і гігієнічно найбільш прийнятна система штучної вентиляції спортивних споруд — кондиціонування повітря. Вона автоматично підтримує протягом достатнього часу задані оптимальні параметри повітряного середовища температуру, відносну вологість, швидкість руху (рухливості) і чистоту повітря. Повітря, що поступає в кондиціонер, підігрівається або охолоджується, осушується або, навпаки, зволожується, очищається від пилу і бактерій і подається в приміщення із заданою певною швидкістю

Основні гігієнічні вимоги до відкритих водоймищ

У відкритому водоймищі місце для розміщення басейну вибирається з урахуванням тих же гігієнічних вимог, що і для інших відкритих спортивних споруд (віддаленість від основних джерел забруднення повітря і грунту, шуму, наявність і достатня площа зелених насаджень, зручні під'їзні шляхи). Додатково враховуються гігієнічний стан води і берегів відкритого водоймища, швидкість руху в нім води.

Відкриті природні басейни краще розміщувати на річках, що володіють великою здібністю до самоочищення води. У озерах і ставках басейни влаштовуються тільки в тому випадку, якщо вони не забруднюються господарчо-побутовими і промисловими стічними водами; у них не купають худобу, не перуть білизну і так далі Природні басейни розташовуються на відстані 200—250 м вище за течією від джерел забруднення (скидання стічних вод, причали і так далі). Це дозволяє захистити від можливого попадання в них за допомогою вітру або хвиль різних забруднень. Відповідно до гігієнічних норм і правил на поверхні води відкритих природних басейнів не повинно бути видимих забруднень. Прозорість води повинна дозволяти бачити білий круг діаметром 20 см на глибині 4 м. Дно водоймища, на якому розташований басейн, повинне бути чистим, бажано піщаним, таким, що полого спускається, з чистим дном (без корчів, паль, ям). Глибина природних басейнів для заняття спортивним плаванням рекомендується не менше 1,7 м; для стрибків у воду з висоти 5 м — 3,8 м; з висоти 10 м — 4,5 м.

Басейни слід розташовувати на сонячній стороні водоймища. Довга вісь басейну повинна бути направлена за течією річки, а вежа для стрибків розташовуватися на тій, що знаходиться вище за течією води водоймища торцевій стороні басейну, стартові тумбочки — на протилежній стороні.

Основні гігієнічні вимоги до штучних басейнів

Закриті штучні басейни — найбільш складні і дорогі спортивні споруди для цілорічних тренувань в будь-якій клімато-географічній зоні країни.

При виборі ділянки для будівництва штучного басейну керуються санітарно-гігієнічними вимогами, аналогічними вимогам, що пред'являються до земельної ділянки для будівництва відкритих спортивних споруд інших типів віддаленість від джерел забруднення повітря і шуму; наявність і достатня площа зелених насаджень по периметру споруди і на території ділянки. Рівень грунтових вод на ділянці будівництва штучного басейну повинен бути не менше чим на 0,7 м нижче за найнижчу точку басейну Штучні басейни обладналися спеціальною системою зміни і очищення води. Для будівництва ванн басейнів використовують різні види бетону. Внутрішня поверхня стенів ванн басейнів покривається шаром гідроізоляції (штукатурна, плиткова).

Постійна примусова циркуляція води в басейні через різні фільтри, системи знезараження і підігріву дозволяє підтримувати стан води, відповідний гігієнічним вимогам.

Найбільш поширеним і дешевим способом знезараження води вважається хлорування. Рівень залишкового хлора у воді штучного басейну повинен бути не менше 0,2— 0,4 міліграм/л

Проте така доза залишкового хлора надає дратівливу дію на кон'юнктиву ока. Для захисту очей застосовуються спеціальні окуляри. Залишковий хлор, що міститься у воді басейнів, надає і незначну бактерицидну (що вбиває бактерії) дію на мікрофлору слизистих оболонок верхніх дихальних шляхів. Це в деякій мірі може знижувати ризик виникнення респіраторних захворювань.

Для знезараження води басейнів використовуються і інші засоби, наприклад ультрафіолетове опромінювання, озонування, хімічні засоби (мідний купорос).

Довжина ванн басейнів може бути 25 м (малі) і 50 м (великі), ширина - 10, 12, 15, 21 і 25 м, ширина доріжки - не менше 2,25 м.

З внутрішньої сторони ванна басейну облицьовувалася кахляною плиткою. Уздовж стенів на рівні поверхні води обладналися спеціальні жолоби для зливу в каналізацію поверхневого забрудненого шару води. По периметру обладналися доріжки, що підігрівалися, шириною 1,5 — 2 м і температурою 28 — 31 °С. Трибуни для глядачів відокремлюють від доріжок спеціальним бар'єром.

Температура води в басейнах нормується. Наприклад, для плавання вона повинна складати 26—27 °С; для стрибків у воду і ігри у ватерполо — 28 °С.

Нормується і прозорість води басейнів. Рівень прозорості повинен бути таким, щоб можна було бачити білий диск діаметром 20 см в будь-якому місці дна.

Світловий коефіцієнт залу басейну повинен бути не менше 1/6, рівень штучного освітлення — не менше 150 лк, а в басейнах для стрибків у воду рівень вертикального освітлення не може бути менше 75 лк. Температура повітря в залі басейну повинна складати 26—27°С, швидкість руху повітря — до 0,2 м/с; потужність припливно-витяжної вентиляції в залі басейну повинна забезпечувати не менше чим 2—2,5-кратну зміну повітря в приміщенні в годині Допоміжні приміщення басейну повинні розташовуватися в строго певній послідовності: спочатку гардероб для верхнього одягу, потім роздягальні з туалетом і тільки тоді — душові. Перед безпосереднім виходом в зал обладналися ножні ванни.

Основні гігієнічні вимоги до фізкультурно-оздоровчих споруд

Фізкультурно-оздоровчі споруди повинні відповідати загальним гігієнічним вимогам, що пред'являються до всіх спортивних споруд. Місце для їх розміщення вибирається з урахуванням тих же гігієнічних вимог, що і для інших відкритих спортивних споруд (віддаленість від основних джерел забруднення повітря і грунту, шуму, наявність і достатня площа зелених насаджень, наявність зручних під'їзних шляхів).

Місце майбутнього будівництва фізкультурно-оздоровчих споруд відводиться з навітряного боку від основних забруднювачів повітря (промислові підприємства, автомагістралі і так далі). Санітарна зона між ними і промисловими об'єктами повинна складати не менше 1000 м. Фізкультурно-оздоровчі споруди повинні мати спеціально обладнані автостоянки. Існує декілька видів фізкультурно-оздоровчих споруд. Найбільш поширені види споруд, призначені для короткочасного перебування тих, що займаються, — лісопарки і пляжі.

Лісопарк. Це упорядкований ліс, що має певну ландшафтно-планувальну структуру, призначений для вільного короткочасного активного відпочинку населення. На території лісопарку виділяються ділянки для активного (купання, спортивні ігри) і пасивного відпочинку. Для активного відпочинку виділяється територія лісопарку з розрахунку 100—130 м2 на одного відпочиваючого при загальній площі 600—900 м2. Відстань між зонами активного і пасивного відпочинку не повинна бути менше 280-300 м.

Пляжі. Відповідно до гігієнічних норм і правил пляж обладнався виходячи з нормованої величини площі пляжу на одного відпочиваючого. На морських пляжах площа на одного відпочиваючого повинна складати не менше 5 м2, річкових і озерних, — не менше 8 м2. Для попередження попадання на пляжі забруднень їх мають в своєму розпорядженні вище за течією від основних джерел забруднення води, на значному видаленні від причалів судів, місць скидання стічних вод.

Наприклад, морські пляжі розташовуються на відстані не менше 1000 м від портових споруд. Незалежно від їх типу пляжі розбиваються на певні функціональні зони: обслуговування (вхід, гардероби, кафе, буфети, медпункти, пункт прокату); відпочинку (паркова і прибережна частини пляжу); спортивну (з майданчиками для ігор); дитячу; купання. Лісопарки і пляжі повинні мати достатній рівень санітарного впорядкування.

Важливе гігієнічне значення має доступність або віддаленість фізкультурно-оздоровчих споруд від місць мешкання населення. Час, що витрачається на дорогу від будинку до фізкультурно-оздоровчої споруди, і тривалість самого заняття повинні бути в співвідношенні не менше чим 1: 6.

Фізкультурно-оздоровчі споруди для населення міст і населених пунктів міського типу діляться на мікрорайонні, районні, міжрайонні і загальноміські.

Мікрорайонні фізкультурно-оздоровчі споруди повинні мати радіус обслуговування не більше 400—500 м. Вони складаються з комплексного майданчика для гімнастики і легкої атлетики, майданчика для волейболу, баскетболу, настільного тенісу.

Районні фізкультурно-оздоровчі споруди розташовуються в межах 20-хвилинної ходьби від найвіддаленішого від них житлового масиву даного району. Вони призначені для обслуговування населення житлового району міста. Окрім спортивного ядра і спортивно-ігрових майданчиків вони можуть включати і майданчик для загальної фізичної підготовки, спортзал.

У зимовий час на території фізкультурно-оздоровчих споруд обладналися поля для хокею, катання на ковзанах.

Загальноміські фізкультурно-оздоровчі споруди призначені для обслуговування населення всього міста з урахуванням оптимальної транспортної доступності в межах не більше 30 мин. Вони можуть включати лижні, гірськолижні, грібну, водно-моторну бази, автомотоклуб і ін.

Фізкультурно-спортивні споруди районного і міжрайонного, загальноміського центрів обладналися місцями для глядачів.

У сільській місцевості споруди районного центру розміщуються в межах 120-хвилинної транспортної доступності від основних місць мешкання жителів району. Вони можуть включати також критий басейн.

Відкриті і криті ванни для оздоровчого плавання, купання, загальнорозвиваючих вправ і ігор на воді, а також для навчання тих, що не уміють плавати можуть обладнатися в окремих будівлях, в будівлях спортивних басейнів, можуть бути прибудованими або вбудованими в інші будівлі.

Пропускна спроможність ванни басейну для оздоровчого плавання визначається з розрахунку 5,5 м2 площі поверхні води на одну людину (при розмірах ванни басейну 25х11 мі глибині в мілководій частині — не менше 1,2 м, а в глибокому — не менше 1,45 м). Ванни для навчання плаванню повинні мати розміри 10х6 м (при глибині від 0,9 до 1,25 м) з розрахунку 20 м2 площі поверхні води на того, що одного навчається.

Тема 5. ГІГІЄНІЧНЕ НОРМУВАННЯ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ ПРИ ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ

Дата добавления: 2014-01-11