Біомеханічні тренажери

Біомеханіка стійкості.

Стійкість іноді розглядають як самостійну рухову якість. Це має сенс, оскільки біомеханічні механізми стійкості відрізняються від тих, котрі забезпечують високу витривалість, силу, швидкість, гнучкість і спритність.

В основі стійкості, як і взагалі в основі координації рухів, лежить принцип зворотного зв'язку. Відхилення від стійкого положення викликає дії, спрямовані на ліквідацію відхилення.

Ортоградну (вертикальну) позу людини і стійкість в інших позах забезпечують три ланцюги зворотного зв'язку:

1) що замикається через центр рівноваги у внутрішнім вусі;

2) що замикаються через зоровий аналізатор і зв'язана з зовнішніми орієнтирами;

3) кінестетична (заснована на відчуттях положення свого тіла в просторі), він замикається через пропріорецептори м'язів.

Усі три названі системи стабілізації пози діють одночасно, і відхилення пози від обраної виявляються й усуваються тим швидше, чим краще стан нервової системи. Функціонування стабілізуючих систем виявляється в треморі (мимовільних коливаннях) ланок тіла. Частота тремору тим вище і, отже, амплітуда тим менше, чим краще фізична, технічна, а також і психологічна підготовленість людини.

Виникає питання:

Чому зниження частоти тремору закономірно приводить до збільшення амплітуди і робить тремор видимим (як це має місце при емоційно-збудженому стані і деяких захворюваннях)?

Але стійкість визначається і чисто механічними факторами. Так, вихід вертикальної проекції загального центра мас тіла за межі площі опори приводить до падіння.

Загальне правило говорить: тіло зберігає стійке положення за умови, що сума діючих на нього сил дорівнює нулю і сума їх моментів теж дорівнює нулю.

Тринажером називається технічний пристрій, що дозволяє у штучно створених умовах удосконалювати техніко-тактичну майстерність та розвивати рухові якості.

При конструюванні та підборі тренажерів для розвитку рухових якостей і технічної підготовки треба прагнути до того, щоб виконуване на тренажері та змагальна вправа були однаковими за топографією працюючих м’язів, відносної потужності та характери зовнішнього опору. Зовнішній опір може задаватися силами неоднакової фізичної природи. І в залежності від цього різні тренажери придатні для засвоєння різних спортивних рухів.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні форми витривалості, наведіть приклади.

2. З яких фракцій складається механічна робота, що здійснюється людиною при виконанні фізичних вправ.

3. Яким способом можна підвищити ефективність рухової діяльності.

4. Які рухові переключення можуть бути використані для підвищення:

· економічності?

· механічної продуктивності? Наведіть приклади.

5. В чим суть принципу мінімуму енерговитрат?

6. Як взаємопов’язані силові і швидкісні якості?

7. Від яких основних факторів залежить сила тяги м’язів та сила, що виявляється людиною (“сила дії”)?

8. По яким критеріям вибирається тренажер для розвитку швидкісних та силових якостей в конкретному виді спорту?

9. Які умови забезпечують стійкість тіла?

Література для самостійного опрацювання

1. Донской Д. Д. Биомеханика: учеб. Пособие для студентов фак. Физ. воспитания пединститутов. – М.: Просвещение, 1975. – 239 с.

2. Донской Д. Д. Биомеханика: уч-ник для ин-тов физ. культ./Д. Д. Донской, В. М. Зациорский – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 264 с.

3. Уткин В. Л. Биомеханика физических упражнений: учебн. пособие для студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов и для ин-тов физ культуры по спец. №2114 “Физическое воспитание”. – М.: Просвещение, 1989. – 210 с.

4. Біомеханіка спорту /за загальною редакцією А. М. Лапутіна. – Київ.: Олімпійська література, 2001. – 318 с.

5. Дубровский В. И. Биомеханика: ученик для сред. и высш. учеб. заведений / В. И. Дубровский, В. Н. Фёдорова. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2004. – 672 с.

6. Загревский В. И. Биомеханика физических упражнений: учебн. пособие /В. И. Загревский, О. И. Загревский. – Томск: ТМЛ-Пресс, 2007. – 274 с.

7. Попов Г. И. Биомеханика: учебн. для студ. вузов обуч. по спец “Физическая культура”. – М.: Академия, 2008. – 254 с.

ДОДАТКИ

Рис. 3.1.(49) Графічний метод розрахунку дистанції анаеробних резервів та критичної швидкості бігу

Рис. 3.2.(50). Основні фактори, від яких залежить витривалість людини; умовні позначення: O ₂, L, F – ємність та потужність окислювальної, лактацидної та фосфагенної енергетичних систем.

Рис. 3.3. Роль економічності у досягненні результатів на змаганнях: кожна точка – результат вимірювання обох показників у одного спортсмена (за Conlty, Rrahenbuhi, перероблено)

Рис. 3.4.(52). Етапи перетворення енергії при руховій активності людини; суцільними лініями показана енергія, що витрачається, пунктир – енергія, що рекуперується, ○ – підсумовування потоку енергії; згідно прийнятої термінології: 2/1 – коефіцієнт механічної ефективності, 3/2 – коефіцієнт використання механічної енергії, 3/1 – коефіцієнт економічності, 1/3 – енергетична вартість одиниці виконаної роботи або метра шляху

Рис. 3.5.(53). Залежність енергетичних витрат від швидкості пересування (за Margaria)

Рис. 3.6. (54).Графічне визначення оптимальної швидкості бігу;пунктир – вартість метра шляху з врахуванням енергетичного еквівалента лактату крові

Рис. 3.7. (55). Порівняння двох тактичних варіантів проливання дистанції 100, 200, 400 м:

——— тактика “з сильним початком ”;

– – – – тактика рівномірної швидкості;

цифри в рамці – змагальні результати

Рис. 3.8.(56). Залежність між швидкістю вильоту та силою, що прикладається до снаряда прирізних величинах маси снаряда(пунктир – залежність між максимальними величинами швидкості вильоту та сили, що прикладається до снаряду

Рис. 3.9.(57). Деякі спортивні вправи, що відносяться до силовим, швидкісно-силовим та швидкісним; потужність дорівнює добутку сили на швидкість; заштрихована частина рисунку відповідає найбільшій потужності

Дата добавления: 2014-01-11