Вікові зміни рухових можливостей

Удосконалювання рухових можливостей у процесі вікового розвитку відбувається під впливом двох факторів: дозрівання і научення.

Це генетично обумовлене удосконалювання систем організму. Научення - результат педагогічного впливу. Взаємодія цих факторів може носити різний характер: нейтральний, синергічний (односпрямований) чи антагоністичний (протилежний). Причому при синергічній взаємодії сумарний ефект більше, ніж сума ефектів від кожного фактора.

У дітей, що виховуються в звичайних умовах, існує визначена послідовність оволодіння основними руховими діями. При дослідженні близнюків установлено, що дитина, що знаходиться в суспільстві інших людей, навчається брати в руку іграшку, сидіти, стояти і ходити у визначений термін незалежно від того, навчали її чи ні. Це приклад нейтральної взаємодії навчання і дозрівання.

Діти, позбавлені людського суспільства, не опановують типовими для людини видами рухової діяльності, наприклад прямоходінням. Томові чимало історичних свідчень — наприклад, життя Гаспара Хаузера — юнака, що у дитячому віці був укладений в одиночну камеру і, ніколи не бачачи людей, не володів типово людськими рухами.

Педагогічний вплив ефективно лише за умови, що досягнуто визначений ступінь зрілості організму. У житті людини є сенситивні періоди — найбільш сприятливі для оволодіння різними руховими діями чи руховими якостями. Подібне з цим явище импринтинга (закарбування в пам’яті) спостерігається у тварин: відповідна рухова реакція з'являється відразу, як би в готовому виді, але лише в тому випадку, коли стимул, що викликає цю реакцію, пред'являється в строго визначений період життя. Наприклад, курча невідступно випливає за квочкою чи будь-яким предметом, що рухається, (черевиком, м'ячем, кішкою і т.д.), що першим потрапив у поле його зору після виходу з яйця.

Задача педагога – пристосувати навчальні заходи до сенситивного періоду розвитку і тим самим домогтися синергізму процесів дозрівання і навчання.

Установлено, що в ці періоди можна досягти позитивних зрушень, застосовуючи навіть невеликий обсяг тренувальних вправ на уроках фізкультури в школі.

Представлення про сенситивні періоди розвитку деяких рухових якостей дає мал. 62, з якого видно, що починати навчання дитини, наприклад, грі в настільний теніс доцільно з 9-10-літнього віку. Теорія сенситивних періодів враховується і при дозуванні вправ, націлених на розвиток рухових якостей.

Надмірно раннє навчання заважає освоєнню рухових дій. Рання спортивна спеціалізація також перешкоджає досягненню високих спортивних результатів у зрілому віці, особливо в силових і швидкісно-силових видах спорту. Наприклад, атлетичною гімнастикою й іншими силовими вправами не слід займатися до того, як закінчиться дозрівання фосфагенної енергетичної системи, тобто до 16-17 років. А інакше навчання і дозрівання виявляться антагоністами, внаслідок цього буде спричинена шкода організму дитини.

У кожному виді рухової діяльності є віковий діапазон, в якому досягаються найбільш високі спортивні результати. У більшості випадків межі цього діапазон простягається від 16 до 30 років – це вік розквіту рухових можливостей людини. У різних видах спорту зібрані дані про вік, в якому більша частина спортсменів досягає видатних успіхів (рис. 4.5). Цілком очевидно, що середній вік переможців визначних міжнародних змагань тісно пов’язаний з періодом досягнення найвищого рівня ведучого у даному виді спорту рухової якості. Наприклад, у багатьох циклічних видах спорту визначальною якістю є витривалість, що досягає найбільших величин у зрілому віці. У зв’язку з цим у легкій атлетиці,наприклад, спостерігається тенденція збільшення середнього віку чемпіонів по мірі збільшення дистанції: з 22 років у бігу на 100 м до 26 років на дистанції 1500 м і до 31 року у марафоні.

Рухові можливості людини інтенсивно розвиваються в юності і поступово згасають у зрілому віці. Певною мірою це компенсується тренуванням та досвідом (рис. 4.6), особливо у видах рухової діяльності зі складною технікою й тактикою.

Дата добавления: 2014-01-11