Викладення основного матеріалу. Транснаціональні корпорації виступають нині однією із головних рушійних сил інтеграції приймаючих країн до глобальної економіки

Транснаціональні корпорації виступають нині однією із головних рушійних сил інтеграції приймаючих країн до глобальної економіки. Вони є в деяких випадках могутнім прискорювачем регіональної інтеграції. Інтенсивна участь у регіональних економічних зв’язках, а також більш глибоке включення до світової економіки в цілому, справляє, в свою чергу, відчутний динамізуючий вплив на національну економіку, сприяє, її більшій ефективності та сприйнятливості глобальних структурних зрушень. Таким чином, роль ТНК може бути розглянута і в більш широкому плані – як економічного агента, трансакції якого полегшують формування ринкового середовища, здійснення структурних зрушень у приймаючій країні, сприяють більшій відповідності структури національної економіки вимогам НТР і модернізують порівняльні переваги країни.

Один із підходів до аналізу «прискорюю чого» ефекту ТНК на економічне зростання пов'язаний з їх впливом на динамічні порівняльні переваги приймаючої країни. Економічний розвиток азіатських НІК найчастіше розглядається як ілюстрація такої моделі впливу. Успіхи країн Південно-східної Азії стимулювали розвиток в останні роки теоретичної думки для пояснення механізму впливу ТНК на «відкриту» економіку, що швидко трансформується.

Одним із новітніх напрямків такого аналізу стала «динамічна модель зростання і структурних зрушень за допомогою ТНК» (Т.Озава, М.Портер, П.Рана) (рисунок 7.1.).

Початковим пунктом для побудови такої моделі структурних змін і економічного зростання за допомогою ТНК є такі передумови:

А. Між країнами існують відмінності щодо умов пропозиції і попиту. Вони виникають як внаслідок різної наділеності факторами виробництва, різних рівнів науково-технічного потенціалу, так і внаслідок національних відмінностей у смаках, потребах.

Рисунок 7.1. Передумови «динамічної моделі зростання і структурних зрушень за допомогою ТНК»

Б. ТНК відіграють головну роль у створенні і розповсюдженні невидимих активів (технологія, знання, виробничий досвід тощо), які є основою їх конкурентних переваг.

В. Глобальний економічний простір характеризується ієрархією функціонуючих у ньому суб'єктів зростання. Услід за лідерами («полюсами зростання») ідуть інші країни, які відрізняються від них з погляду динамічних порівняльних переваг (рівнів технологічної конкурентоспроможності та пропорцій факторів виробництва).

Г. Процес зростання і структурних зрушень супроводжується послідовним, почерговим проходженням країн різного економічної рівня через певні технологічні фази. Кожна з таких фаз відповідає певному співвідношенню існуючих у країні факторів виробництва(відношення капітал - праця) і технологічного потенціалу. На нижчих фазах розвивається працемістке виробництво або добування природних ресурсів і за мірою нагромадження фізичного капіталу акцент робиться на капіталомісткі галузі промисловості, врешті решт, у найбільш розвинутих фазах зростання визначається ресурсами людського капіталу і технології. В Південно-східній Азії таке послідовне проходження країн через технологічні фази у 80-90-ті рр. набуло реальних контурів і отримало назву «летючих галузей».

Д. Однією з характеристик глобальної трансформації світової економіки є поворот країн до більшої відкритості економіки, лібералізації зовнішніх економічних зв’язків, експортоорієнтованої моделі розвитку. При цьому досвід багатьох країн показує істотну роль держави у стимулюванні експорту та структурних перетворень.

На основі відзначених вище положень формуються висновки «динамічної теорії зростання і структурних зрушень за допомогою ТНК».

В умовах ієрархії світової економіки підвищення стандартів життя населення менш розвинутих країн припускає їх більшу відкритість, контакти і зв'язки, вивчення досвіду більш розвинутих країн. З’являється можливість для менш розвинутих країн копіювати та переймати досягнення більш розвинутих, а більш розвинутим країнам - передавати їх досвід іншим державам. Проте, щоб використовувати можливості залучення до потенціалу «полюсів зростання», країни, що розвиваються, мають адаптувати структуру їх порівняльних переваг до вимог сучасних виробничих сил. Така узгодженість або сумісність здійснюється поступово, передбачаючи структурні перетворення їх відсталої економіки.

М.Портер, розвиваючи ці погляди у своїй концепції «стадій конкурентного розвитку», виділяє, виходячи із природи конкурентних переваг, декілька стадій розвитку країни:

Рисунок 7.2. Стадії конкурентного розвитку країни (М.Портер)

1. Стадія, зумовлена природними факторами («Ф-стадія»). Економічне зростання на цій стадії визначається добуванням сировини або працемісткою обробною промисловістю.

2. Стадія, зумовлена капіталовкладеннями («К-стадія»). Економічне зростання на цій стадії генерує обробна промисловість, яка виробляє проміжні або капітальні товари (наприклад, машинобудівна, хімічна промисловість), а також інвестиції до інфраструктури.

3. Стадія, зумовлена інноваціями («І-стадія») на якій економічне зростання стимулюється ресурсами людського капіталу і активними НДДКР (високотехнологічна обробна промисловість).

Більшість країн, що розвиваються, знаходяться на першій стадії маючи порівняльні переваги у дешевій робочій силі, проте деякі країни (НІК) вже перейшли на другу стадію та розвивають великосерійне виробництво капіталомістких товарів, використовуючи переваги економії на масштабах. Окремі країни Азії (Південна Корея, Сінгапур) вже накопичують передумови для переходу на третю стадію та віддають пріоритет наукомістким секторам виробництва. Зміна кожної стадії характеризується трансформацією структури динамічних порівняльних переваг і, відповідно, моделі іноземних прямих інвестицій.

В умовах глобалізації міжнародні інвестиції знаходяться під впливом взаємодіючих процесів транснаціоналізації та регіональної економічної інтеграції. Дія глобальних економічних факторів (рисунок 5.3.), з одного боку, нівелює окремі відмінності між країнами, а з іншого — формує макросередовище для масштабної діяльності власне міжнародних суб’єктів та інвестиційних інституцій.

Еволюція структури динамічних порівняльних переваг може бути виміряна індексом RCA («виявлені порівняльні переваги»). Індекс «виявлених порівняльних переваг» розраховується таким чином:

RCA= (Х_ij / Х_wj)/(Х_i / Х_w)

де Х_ij - вартість експорту і-тої країни товарів j, де j=1…..k; Х_i - загальна вартість експорту і-тої країни, Х_w - загальна вартість світового експорту, а Х_wj — загальна вартість світового експорту товару j. Якщо значення RCA > 1, то вважається, що країна буде мати порівняльні переваги у виробництві j товару і навпаки, при RCA < 1 таких переваг немає. Рисунок 7.3. показує зміну пропорцій факторів виробництва і індексу RCA на різних стадіях зростання країни та відповідні кожній такій стадії моделі інвестування ТНК.

Рисунок 7.3. Глобальні економічні фактори

Криві нагромадження фізичного і людського капіталу та відповідні зміни індексу RCA відображають тенденції, підтверджені чисельними емпіричними дослідженнями (Б.Баласса, С.Лал, П.Чоу). Б.Баласса, наприклад, на матеріалах країн Азії показав зв'язок між наявністю людського і фізичного капіталу, а також пропорцією факторів виробництва і зрушеннями в структурі порівняльних переваг в обробній промисловості, які врешті решт, визначають міждержавні відмінності в структурі експорту. П.Чоу підтвердив ці висновки, порівнявши кореляційні коефіцієнти темпів зростання індексів RCA для Японії та чотирьох азіатських НІК першого ешелону. Його аналіз показав, що структура їх експорту всередині 80-х рр. в цілому відповідала структурі експорту Японії на початку 70-х рр., відображаючи модель динамічних порівняльних переваг, яка притаманна більш низькій фазі зростання.

Рисунок 7.4. ТНК і динамізація зростання економіки

Операції ТНК, впливаючи на пропорції факторів виробництва, на думку Т.Озави, мають підсилювати, максимізувати ефект порівняльних переваг країн, що розвиваються. На відміну від класичної «статичної» рікардіанської моделі торгівлі (яка не допускає не переміщення факторів, ні структурних змін), динамічні порівняльні переваги цих країн відчувають вплив припливу іноземного капіталу, передачі технології, внеску іноземних фірм до розвитку людських ресурсів, тобто відображають їх промислову трансформацію під впливом НТР і виробничої діяльності ТНК.

ТНК підвищують силу торгівлі як двигуна зростання (через максимізацію вигод динамічних порівняльних переваг) за трьома причинами:

- зовнішня орієнтація зменшує недосконалість ринку та веде до більшої ринкової конкуренції;

- іноземні інвестиції безпосередньо впливають на фактори виробництва та додають потенціал порівняльних переваг, що веде до зростання торгівлі країни;

- ТНК включають свої ресурси до переважаючого розвитку секторів з більшою доданою вартістю.

У найбільш загальному вигляді зв’язок зовнішньої відкритості, залучення ТНК і економічного зростання показаний на рисунку.

Уявимо сценарій розвитку периферійної країни, що абстрактно ілюструє цю модель динамізації зростання. На фазі її країна з надлишком робочої сили і значним безробіттям змінює свою стратегію зростання і робить акцент на більш відкриту, експортне орієнтовану орієнтацію (передумова Д). В результаті поступово зменшується недосконалість ринку, ринкові сили включаються до процесу трансформації порівняльних переваг, приводячи до відповідності їх структури вимогам світового ринку.

Виникає дедалі більша взаємодія країни, що розвивається (канали інвестицій і торгівлі) з більш розвинутими країнами та отримання, внаслідок цього, більших вигод від зовнішніх факторів росту (передумова В).

Фаза t2 характеризується зростаючим припливом капіталу ТНК, що орієнтований на наявні фактори виробництва (дешева некваліфікована праця, природні ресурси). Поступово нарощується експорт стандартних працемістких виробів, компонентів, значна частина якого набуває внутріфірмового характеру. Заробітна плата на філіях ТНК, хоч і знаходиться на низькому рівні, однак перевищує аналогічний показник у місцевих підприємств (не говорячи вже про аграрний сектор).

Це приводить до припливу дешевої робочої сили на іноземні підприємства, дозволяючи їм додатково розширювати виробництво в гонитві за прибутком.

Це створює на наступній фазі t3 такий рівень інвестиційної привабливості країни, що туди спрямовуються значні іноземні інвестиції. Безробіття починає зменшуватись, пропозиція робочої сили скорочується, а у зв'язку із зростаючим на неї попитом (нові проекти ТНК) заробітна плата починає зростати.

Фаза t4 показує нам вже нову ситуацію в приймаючій країні. Зростаюча заробітна плата і збільшена кількість робочих місць (не зважаючи на низькопродуктивну працю) підвищують національний доход та розширюють межі внутрішнього ринку. Все більше дорослих членів сім'ї, маючи роботу на підприємствах ТНК, поліпшують сімейний бюджет (наприклад, дівчата, зайняті на працемістких підприємствах ТНК, отримують заробітну плату в 1,5-2 рази вищу, між їх родичі - чоловіки, які працюють на місцевих підприємствах або у сфері послуг). За відповідної політики держави (податкові пільги, привабливі відсоткові ставки на депозити тощо) ці сімейні прибутки породжують внутрішні заощадження.

Починає підвищуватися кваліфікація робітників, створюються соціально-психологічні умови, які спонукають їх включатися до процесу навчання, отримувати нові знання. Такі зрушення (зростання зарплати, кількість зайнятих, родинні заощадження, кваліфікація робітників) справляють суттєвий вплив на формування людського капіталу і означають, на думку Т.Озави, перехід країни до нової стадії - індустріалізації, зумовленої інвестиціями.

На цій стадії t5 країна вже втрачає минулі переваги у дешевій некваліфікованій робочій силі, оскільки заробітна плата суттєво зростає. На додаток відбувається зміна курсу національної валюти (конкурентноспроможний працемісткий експорт покращив значною мірою платіжний баланс) в бік його підвищення. Підвищення заробітної плати і валютних курсів роблять працемістке виробництво недостатньо конкурентноспроможним та стимулюють перелив капіталу до секторів з більшою капіталомісткістю і доданою вартістю.

Для того, щоб утримати раніше завойовані ніші світового ринку, праце містке виробництво має бути тепер перенесене до країн, де для цього є відповідні порівняльні переваги. Таке перенесення починає здійснюватися на К-стадії (М. Портер) та посилюється за мірою трансформації динамічних порівняльних переваг країн, що розвиваються. Проекти ТНК тут стають все більш капіталомісткими і технологічно розвинутими. Країна - імпортер капіталу починає сама здійснювати зарубіжні прямі інвестиції, з'являються національні ТНК, які мають специфічні фірмові активи (переваги власності) і які організовують виробництво працемісткої продукції: в сусідніх країнах, що розвиваються.

На цій стадії, незважаючи на посилення лібералізації економіки та зміцнення ринкових механізмів, особливо важливу роль у створенні умов для нагромадження фізичного і людського капіталу грає держава, її роль у розвитку інфраструктури, освіти, охорони здоров'я, НДЦКР виявляється навіть більш відчутно, ніж на попередніх стадіях і стає одним з вирішальних факторів у підтриманні динамічних порівняльних переваг країни.

Враховуючи сказане вище, «динамічну модель зростання та структурних зрушень за допомогою ТНК» можна показати на схемі 7.5.

Незважаючи на умовність та обмеженість поданих вище схем, їх досить спрощений і однобокий підхід до ролі ринкових сил і ТНК у розвитку, досвід Японії й азіатських ТНК першої та другої хвилі в 50-90-ті рр. показує прикметний збіг еволюції моделей їх зростання з описаними вище стадіями індустріалізації та змінами структури динамічних порівняльних переваг:

Рисунок 7.5. Динамічна модель зростання за допомогою ТНК

Почавши з працемістких галузей і експортноорієнтованих інвестицій ТНК, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань змогли перейти до нової стадії зростання на основі розвитку капіталомісткої промисловості та стимулювання внутрішнього попиту. Зростання заробітної плати та зайнятості створило тут умови для мобілізації внутрішніх заощаджень та підвищення норми нагромадження, що забезпечило прискорення економічного розвитку.

Втративши переваги у дешевій робочій силі, а також у зв'язку з підвищенням у другій половині 80-х рр. курсів своїх валют відносно до долара, НІК першої хвилі вимушені були почати перенос працемісткого виробництва до НІК другого ешелону. Цим пояснюється, зокрема, нечуваний бум вивозу капіталу внутрі регіону, внаслідок якого на ТНК Південної Кореї, Сінгапура, Тайваню вже припадає 25-50 % припливу щорічних нових інвестицій в азіатські НІК другого покоління. Самі ж НІК першого покоління стали об'єктом інтенсивних інвестицій ТНК Японії, які вже орієнтуються на відносно високий рівень розвитку тут людського капіталу, технології та управлінської культури і переміщують із Японії такі н йди капіталомісткого виробництва, в яких ця країна втрачає порівняльні переваги.

Використовуючи потенціал ТНК, свої порівняльні переваги спеціалізації в МПП, нарощуючи ресурси людського капіталу і на цій основі трансформуючи структуру економіки, НІК першої хвилі змогли забезпечити високі темпи зростання (в середньому 7-9 %) в останні півтора десятиріччя. Незважаючи на деяке зниження динаміки зростання (що, мабуть, є об'єктивним процесом, який свідчить про «зрілий» етап індустріалізації), вони в 90-ті рр. залишаються одним із «світових полюсів зростання».

Естафету надвисоких темпів зростання, унаслідок інвестиційного буму ТНК, підхопили з кінця 80-х рр. азіатські НІК другої хвилі. Наприклад, ВВП у Таїланді, Малайзії в останні роки зростав дуже високими темпами.

Незважаючи на те, що економічний розвиток азіатських країн свідчить про суттєвий стимулюючий вплив припливу інвестицій ТНК на економічне зростання, слід визнати, що спроби дати кількісний аналіз взаємозв’язку цих факторів стикаються із значними труднощами. Але кількісні зв’язки, розраховані для одних країн, не завжди бувають очевидними для інших. Наприклад, незважаючи на високі темпи зростання в усіх НІК Азії першого ешелону, прямий вплив ТНК на відтворення у Гонконзі та Сінгапурі набагато вищий, ніж в Південній Кореї і на Тайвані. Ще більшу неоднозначність економіко-статистичний аналіз цих взаємозв'язків набуває внаслідок випадків, коли масовані іноземні інвестиції не допомогли країні уникнути кризових струсів та забезпечити високі темпи зростання (Нігерія, Мексика, Бразилія).

Відзначені моменти зумовлюють певну обережність при оцінці результатів регресійно-кореляційного аналізу впливу іноземних інвестицій на економічне зростання. Проте наведемо найбільш цікаві результати таких досліджень за останні роки.

Одне з найбільш значних досліджень такого плану було здійснене на початку 90-х рр. експертами ООН по ТНК. Була розроблена спеціальна модель для з'ясування зв'язку між іноземними інвестиціями і зростанням реального ВВП країн, що розвиваються. Результати такого рівняння, розрахованого шляхом регресійного аналізу на прикладі Тайваню за даними за 1964-1990 рр., можуть бути показані таким чином:

Q =3,998 + 0,0556 It +1,5137 Ft + 1,3430 Lt+1,1123 Еt + 0,0788Оt

(0,31) (2,12) (3,50) (2,50) (2,13)

R2 = 0,48; R2 = 0,34; D-W = 2,09; N = 27

(цифри в дужках означають коефіцієнти t-тесту),

де Q - зростання реального ВВП у t-році; І - валове внутрішнє капіталоутворення в році t увідсотках до ВВП попереднього року; F - прямі іноземні інвестиції в році і у відсотках до ВВП попереднього року; L - зростання робочої сили; Е - відсоткове зростання робочої сили із середньою освітою; О - експорт плюс імпорт товарів та послуг у відсотковому відношенні до ВВП.

Зростання реального ВВП у поданому вище рівнянні виступає функцією внутрішніх капіталовкладень, іноземних інвестицій, приросту робочої сили, питомої ваги робітників із середньою освітою І а відкритості економіки. Усі коефіцієнти мають очікуваний позитивний знак і, за винятком внутрішніх капіталовкладень, статистично значимі при 5 % і 1 % рівнях значимості.

Таким чином, наведена модель підтверджує позитивний зв'язок між іноземними інвестиціями та економічним зростанням. Аналогічні результати були отримані на матеріалах 69 не виробляючих нафту країн, що розвиваються, дослідниками М.Бломстремом, Р.Ліпсі, М.Зейаном, які виявили статистично значимий позитивний зв'язок між припливом нових інвестицій і збільшенням реального ВВП на душу населення у відзначених країнах.

Збалансована оцінка впливу ТНК на економічне зростання приймаючої країни передбачає врахування і того, що за певних обставин їх діяльність може не забезпечувати довгострокового динамізуючого ефекту, хоч короткострокові імпульси зростання іноземні інвестиції можуть породжувати.

Анклавний тип деяких філіалів ТНК, переведення прибутку із національної економіки через механізм трансфертного ціноутворення, негативний вплив на екологію, стримування місцевих конкурентів - всі ці боки діяльності іноземних фірм не сприяють стабільному зростанню економіки приймаючих країн.

Значення R² у рівнянні менше 0,5; а скориговане Е² ще менше (0,34). На думку експертів ООН, ця ситуація є досить характерною, особливо в умовах, коли неможливо виміряти фактор технології. Значення індексу Дарбін-Уотсона (D-W=2,09) свідчить про відсутність серійної кореляції квадратичних оцінок, що підвищує достовірність результатів моделі.

Показово, що незважаючи на високі темпи зростання Азіатських НІК в цілому, інвестиції ТНК не нейтралізували впливу світового економічного циклу на ці країни, а навіть посилили (у певних межах) чутливість їх економіки. Так, економіка Тайваню зазнала спадів у 1975 р. та 1982 р., Південної Кореї - на початку 80-х рр., Гонконгу та Сінгапуру у 1985 р. Малайзія зазнала значних економічних труднощів у 1984-1986 рр. унаслідок гострої циклічної кризи в напівпро­відниковій галузі.

Посилення нестабільності економічного розвитку може буті пов’язане і з «плановими» дезінвестиціями ТНК, їх виходом із країн у зв’язку із втратою нею порівняльних переваг у дешевій праці (експортноорієнтовані працемісткі галузі), негативним впливом ТНК на екологію, місцевих конкурентів.

У періоди економічних спадів діяльність іноземних фірм може подовжувати фазу кризи або стагнації економіки. На відміну від місцевих фірм іноземні філіали інтегровані у межах відтворювальних комплексів ТНК. Зарубіжна мережа підприємств таких транснаціо­нальних комплексів може компенсувати філії збитки, пов'язані з погіршенням кон'юнктури в приймаючій країні (у фазі спаду), а може справляти і протилежний вплив, вилучаючи ресурси із високоприбуткового виробництва на фазі пожвавлення і підйому та направляючи їх спорідненим підприємствам в інших країнах (які найбільш потребують підтримки). Виникає, таким чином, відносна відокремленість філії від відтворювального циклу приймаючої країни. На усіх фазах циклу динаміка обігу філії може відрізнятися від аналогічного показника місцевих фірм.

Проте, така відносно велика стабільність філії внаслідок існування міжнародне організованого виробничо-інвестиційного комплексу ТНК виявляє одну із переваг інтерналізації та є, відповідно до еклектичної парадигми, одним з факторів, який знижує трансакційні витрати і стимулює виникнення ТНК.

Досить великий ступінь стійкості філії порівняно з місцевими фірмами служить основою стабільного зростання ТНК в цілому. Теоретично можна припустити, що, хоч і менш активно, стабілізуючі імпульси від діяльності філії буде отримувати і економіка приймаючої країни. Разом з тим досвід показує, що це лише один із можливих варіантів. Статистичні дані свідчать про те, що філії у період криз зменшують виробництво і звільняють робітників навіть більше, ніж місцеві компанії.

Це пояснюється тим, що національним компаніям навіть у періоди несприятливої кон'юнктури дуже важко різко скоротити виробництво (необхідно покривати постійні витрати, підтримувати достатній рівень ліквідності, утримувати здобутий раніше сегмент ринку тощо). Іноді це просто неможливо зробити (виробництво напівфабрикатів, комплектуючих). Набагато більший простір для маневрів, вибору має філія, яка спирається на ресурси та можливості збуту всієї ТНК. Тому філії, на відміну від місцевих фірм, швидко звільняються від тимчасово збиткового виробництва, різко скорочують випуск продукції. Це може викликати поглиблення спаду національної економіки або уповільнення виходу країни, що розвивається, з кризи. Разом з тим переоцінювати вище відзначені дестабілізуючі аспекти діяльності ТНК також навряд чи правомірно. Як показує розвиток азіатських НІК, стимулювання ними припливу інвестицій ТНК, поряд з прямими або непрямими заходами державного регулювання їх операцій, а також, якщо говорити в цілому, цілеспрямована політика цих країн на структурні перетворення в економіці, дозволила їм якщо не уникнути спадів ("зовнішніх шоків"), то дуже швидко знаходити із них вихід та відновлювати зростання. Глибокі зміни у макроекономічних пропорціях, а також виникаючі за активної участі ТНК структурні зрушення у промисловості, дозволили НІК трансформувати свої порівняльні переваги та зберегти динамічність зростання у 90-ті рр.

До національних інституцій відносяться інвестиційні фонди та компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди та банки. Одночасно з національними інвестиційними інститутами в міжнародній інвестиційній діяльності активну участь беруть міжнародні інвестиційні інститути (міжнародні інвестиційні фонди, компанії, промислові і фінансові ТНК, міжнародні фінансові організації). Сукупність тих і тих інститутів можна трактувати як міжнародну інвестиційну інфраструктуру. Інфраструктура міжнародного інвестування не тільки забезпечує обслуговування руху коштів від інвестора до реципієнта, але й задає можливі схеми такого руху. Інвестиційна діяльність, спрямована на здійснення прямих інвестицій за рубіж чи іноземних, може розглядатися як міжнародна підприємницька інвестиційна діяльність.

ТНК все частіше розглядають як суб’єктів міжнародного економічного права. ТНК з їхньою інвестиційною мобільністю, широкою системою зв’язків, e тому числі і з урядами, з великими можливостями організації наукоємкого, високотехнологічного виробництва є важливим фактором розвитку світової економіки. Особливість ТНК проявляється в тому, що вони володіють економічною єдністю при юридичній множинності. Це – група компаній, створених за законами різних держав, які є самостійними юридичними особами і які здійснюють діяльність на території різних держав, але знаходяться у взаємозалежних відносинах, при яких одна з них (головна корпорація) займає домінуюче становище і здійснює контроль над усіма іншими. Отже, ТНК – не юридичне, а економічне чи навіть політичне поняття. Суб’єктами права є ті компанії, які об’єднуються в єдину систему. Суб’єктом права можуть бути і об’єднання компаній. У будь-якому випадку як окремі компанії, так і їх об’єднання є суб’єктами національного, а не міжнародного права. При цьому використовуються два підходи: вони є суб’єктами права чи держави, в якій вони зареєстровані; чи держави, на території якої вони знаходяться (місцезнаходження адміністративного центру чи місце основної господарської діяльності). Звідси випливає, що діяльність ТНК регулюється національним правом [1].

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК як на регіональному, так і на універсальному рівні сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання їхньої діяльності [2]:

· кодекс іноземних інвестицій, прийнятий 1970 р. латиноамериканськими державами, – країнами – учасниками Андського пакту: Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976) і Еквадором;

· Хартія економічних прав та обов’язків держав, затверджена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., норми якої спрямовані на захист економічних прав країн, що розвиваються (були створені міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій і центрів з ТНК);

· регіональна декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства від 21 червня 1976 p.; і як додаток – керівні принципи для багатонаціональних підприємств (норми цього документа не мають імперативного характеру, їх виконання є добровільною справою);

· «Принципи щодо контролю за обмеженням ділової практики монополій і корпорацій» (схвалені у 1980 р. Генеральною Асамблеєю ООН).

До вказаних вище конвенцій, що регулюють діяльність ТНК, варто додати і Конвенцію про транснаціональні корпорації, підписану Україною 6 березня 1998 р. у Москві та ратифіковану 13 липня 1999 р. (із застереженнями) [3].

Сторони Конвенції визнають під терміном «транснаціональна корпорація» юридичну особу (сукупність юридичних осіб), яка:

· має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на території двох та більше сторін;

· утворена юридичними особами двох та більше сторін;

· зареєстрована як корпорація згідно з цією Конвенцією.

Що стосується сучасного українського законодавства, то воно не може відповідати існуючим вимогам для діяльності ТНК. Не розроблено поняття «транснаціональної корпорації», а реєстраційний принцип створення фінансово-промислових груп не може бути використаний для регулювання діяльності ТНК.

У зв’язку з регламентацією діяльності ТНК у рамках Європейського економічного співтовариства у 1977 році був розроблений керівний кодекс для регламентації окремих питань: діяльність ТНК, яка походить із співтовариства і має інтереси в Південній Африці. Набагато важливішими є «Директивні принципи для транснаціональних компаній», проголошені Радою Організації економічного співробітництва та розвитку у 1976 році, переглянуті у 1984 році; навіть при тому, що ці принципи позбавлені зобов’язувального юридичного значення, вони впливають на діяльність ТНК. Вони досить точно сформульовані і стосуються, зокрема, публікації інформації ТНК, правил конкуренції, яких вони повинні дотримуватись, їхньої податкової практики, їхньої політики стосовно робочих місць та професійних відносин, їхньої практики в галузі науки та технології. Процедури контролю за застосуванням цих принципів, що набули чинності всередині Організації економічного співтовариства та розвитку, виявилися корисними, зокрема в галузі соціального права.

До системи керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною перебування з виключенням практики підкупу та субсидій, а також обов’язкове невтручання у внутрішні справи [6]. Окрім цього, більшість ТНК мають розроблені на практиці власні корпоративні бізнесові принципи своєї діяльності, які пристосовані до рекомендацій ООН, а також до місцевого законодавства. Прикладом може бути класичний зразок транснаціональної корпорації – це швейцарська компанія Nestle S.A. (в неї індекс транснаціональності складає більше 96 %, і є чи не найвищим серед усіх інших ТНК). В 2004 році компанія видала свої корпоративні бізнесові принципи діяльності та співпраці [5]. Вони регулюють такі питання, як: національне законодавство та міжнародні рекомендації; відносини зі споживачами; дитяче здоров’я та харчування; права людини; людські ресурси та робочі місця; дитяча праця; бізнесові партнери; охорона навколишнього природного середовища; політика Nestle S.A. в сфері використання води; використання сільськогосподарської сировини. Компанія Nestle S.A вважає, що як загальне правило, законодавство країни перебування є найбільш ефективною гарантією відповідальної поведінки, хоча в окремих галузях додаткове керівництво для штату в формі добровільних бізнесових принципів є вигідним, зокрема для того, щоб гарантувати високі стандарти у всіх організаціях. Окрім того, до корпоративних бізнесових принципів був доданий новий, десятий принцип Глобального договору ООН, що стосується співпраці в боротьбі з корупцією [9]. Перші дев’ять принципів Глобального договору компанія Nestle S.A додала до своїх корпоративних бізнесових принципів ще в 2002 році. «Наші бізнесові принципи цілком прихильні до цього десятого принципу. Під керівництвом Генерального Секретаря ООН Кофі Аннана Глобальний Договір послужив надійною базою для діалогу», – зазначив генеральний директор компанії Пітер Брабек [5].

Принцип підкорення ТНК національному праву зафіксований у Хартії економічних прав і обов’язків держави: кожна держава має право «регулювати і контролювати діяльність ТНК у межах дії своєї національної юрисдикції і вживати заходів для того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам і постановам і відповідала її економічній і соціальній політиці. ТНК не повинні втручатися у внутрішні справи приймаючої держави» [4].

ТНК являє собою економічну й організаційну систему, яка не має єдиної правової основи – в цьому є характерна особливість ТНК. В юридичній літературі останнім часом висловлюється думка про те, що в сучасних умовах правове регулювання діяльності ТНК повинно здійснюватися як на національному рівні, так і на міждержавному. Взагалі щодо питань правового регулювання діяльності ТНК з боку країн, що розвиваються, і капіталістичних країн, вимальовуються два підходи. Країни, які стали на шлях свого самостійного розвитку, намагаються виробити такі міжнародно-правові акти, які б дали змогу контролювати діяльність ТНК, а капіталістичні країни мають на меті збереження, закріплення свого впливу.

Слід погодитись з думкою колишнього генерального директора Міжнародного бюро праці, відомого вченого-теоретика в галузі міжнародного права Вільфреда Дженкса, відповідно до якої: «...позиція права стосовно ТНК така ж аморфна та безпорадна, якою була позиція щодо міжурядових організацій, до змін, що відбулися в середині 40-х років» [8].

Таким чином, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК. У цьому випадку йдеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру.

Література

1. Черпак А.Є. Розвиток корпоративного контролю в умовах трансформації економіки: дис... канд. екон. наук: 08.06.01/ А.Є. Черпак / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. – К., 2006.

2. Рокоча В. Транснаціональні корпорації: Навч. посібник / В. Рокоча, О. Плот­ніков, В. Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. – 304 с.

3. Белорус О.Г. Глобальные трансформации и стратегии развития / О.Г. Белорус, Д.Г. Лукьяненко и др.: Монография. – К.: Орияне, 2000. – 424 с.

4. Белошапка В.А. Стратегическое управление: принципы и международная практика / В.А. Белошапка, Г.В. Загорий. – К.: Абсолют-В, 1998. – 358 с.

5. Білорус О.Г. Економічна система глобалізму / О.Г. Белорус: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. – 360 с.

6. Білорус О.Г. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін.; Кер. авт. кол. і наук. ред. О.Г. Білорус. – К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.

7. Кузьменко А. Транснаціональні корпорації як суб'єкти розвідувальної діяльності / А. Кузьменко // Юридичний журнал. – 2007. – № 2.

8. Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації: Закон України від 16.03.1999 р. // ВВРУ. – 1999. – № 39. – Ст. 181.

9. Хартія економічних прав і обов’язків держави. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: //www.un.org/

10. Nestlé Corporate Business Principles, Third Edition, September 2004. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.nestle.com/

11. Драчева Е.Л. Проблемы глобализации и интеграции международного бизнеса / Е.Л. Драчева, А.М. Либман // Менеджмент в России и за рубежом. – 2000. – № 4.

12. Магнус У. Международное частное право и сравнительное правоведение / У. Магнус, Ф. Винклер – М.: Международные отношения, 2001. – 326 с.

13. Транснаціональні корпорації в міжнародному праві // Київський студентський журнал міжнародного права. – 2007. – № 7. – С. 35.

Дата добавления: 2014-11-06