Основи обліку розрахунків з дебіторами

Розрахунків з дебіторами

Документальне оформлення та облік

Дебіторами

Основи обліку розрахунків з

13.3 Облік резерву сумнівних боргів

Дебіторська заборгованість – це грошове вираження заборгованості юридичних і фізичних осіб даному підприємству. У відповідності до вимог П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», дебіторська заборгованість визнається активом у разі, якщо виконуються наступні умови:

Ø існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод;

Ø сума дебіторської заборгованості може бути достовірно визначена.

Слід звернути увагу на те, що поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи і послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, і критерії визнання такої дебіторської заборгованості значно ширші:

1) покупцю передані всі ризики і вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію, товар або інший актив;

2) підприємство не здійснює подальший контроль і управління реалізованою продукцією;

3) сума заборгованості може бути достовірно визначена;

4) існує впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства.

Згідно з П(С)БО 10, дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і поточну. При цьому враховуються два критерії: термін погашення і зв’язок з нормальним операційним циклом.

Довгострокова дебіторська заборгованість – це сума дебіторської заборгованості фізичних і юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість – це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу. Слід зазначити, що дебіторська заборгованість, яка виникає в ході нормального операційного циклу визнається поточною незалежно від терміну погашення.

В узагальненому вигляді класифікація дебіторської заборгованості наведена на рис.13.1.

В залежності від своєчасності погашення дебіторська заборгованість поділяється на:

1) дебіторську заборгованість, термін оплати якої не настав (строкова дебіторська заборгованість);

2) дебіторську заборгованість, не сплачену в строк (прострочена). В тому числі:

- сумнівна дебіторська заборгованість;

- безнадійна дебіторська заборгованість.

Сумнівний борг – це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість погашення її боржником.

Безнадійна дебіторська заборгованість – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув термін позовної давності.

Залежно від форми використовуваних коштів розрахунки з дебіторами поділяються на дві сфери: розрахунки готівкою (обслуговується законними грошовими знаками держави) і безготівкові розрахунки (обслуговується платіжними коштами в депозитній формі й у формі комерційних боргових зобов'язань). Форми розрахунків з дебіторами розрізняються між собою видом розрахункового документа, що застосовується, й порядком його обороту. У випадку розрахунків готівкою кожний вид заборгованості оплачується негайно або з незначною відстрочкою готівковими грошовими коштами.

* - умовно

Рис. 13.1 - Класифікація дебіторської заборгованості

У випадку здійснення безготівкових платежів платник може використати такі розрахункові інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, чеки, акредитиви.

Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що містить пись­мове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача. Це найбільш поширена форма розрахунків між клієнтами, з бюдже­том, позабюджетними структурами. Платіжне доручення оформляється платником за формою, що відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, або за довільною формою, передбаченою договором між платником та банком, подається клієнтом до банку, як прави­ло, у двох примірниках. Якщо платник і одержувач коштів об­слуговуються в одній установі банку, - у трьох примірниках. Платіжне доручення приймається банком платника до виконан­ня протягом десяти календарних днів з дати його виписки. Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, що сума цього пла­тіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні дору­чення платника у разі відсутності чи недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між платником та банком.

Банк отримувача до настання дати валютування, що зазначена в електронному розрахунковому документі, зараховує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізніше наступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє отримувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування. Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача на початок операційного дня, який визначений датою валютування. Якщо дата валютування припадає на неробочий день, то банк отримувача зараховує кошти на його рахунок на початок першого робочого дня, наступного за днем, який визначений датою валютування. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і не­товарними платежами. Механізм розрахунків платіжними дорученнями показано на рис. 13.2.

Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої — вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів, нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначе­ної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями є не досить поширеною формою розрахунків. Вона застосовується при роз­рахунках за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги. Платіжні вимоги-доручення можуть використовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків. Верхня частина вимоги-доручення оформляється отримувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину (від руки чи із застосуванням технічних засобів - незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує. Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення. Банк платника при­ймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на його рахунку. Причини неcплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та отримувачем коштів без втручання банку. Механізм розрахунків платіжними вимогами-дорученнями показано на рис. 13.3.

1 — угода з зазначенням форми розрахунків платіжними вимогами-

дорученнями;

2 — відвантаження продукції, товарів, здавання робіт, послуг;

3 — документи на відвантаження, передачу і платіжна вимога-доручення;

4 — дооформлена платником вимога-доручення;

5 — витяг із поточного рахунка про списання коштів;

6 — здійснення платежу;

7 — витяг із поточного рахунка про зарахування платежу.

Поряд з розрахунками платіжними дорученнями використову­ються розрахунки чеками, які можуть застосовуватися для здій­снення розрахунків у безготівковій формі між юридичними осо­бами, а також між фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його ра­хунок, про сплату чекотримачу зазначеної в чеку суми коштів. Розрахункові чеки виготовляються на замовлення Банкнотно-монетним двором Національного банку України на спеціально­му папері за зразком, затвердженим НБУ, і брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів. Чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, облік яких банки ведуть окремо від чекових книжок. Строк дії чекової книжки - один рік, а розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку – три місяці. День оформлення чекової книжки або чека не враховується. Чеки, виписані після зазначеного строку, уважаються недійсними і до оплати не приймаються. За погодженням з банком строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений. Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками. Платник видає постачальнику чек, в якому зазначає: на­йменування постачальника, дату і місце заповнення чека, суму. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виво­дить новий залишок ліміту. Чеки підписуються особою, яка має на це право, і повинні мати відбиток печатки чекодавця. Постачальник відвантажує покупцеві товар одразу або після зарахування коштів на рахунок. Чекодержатель здає в банк чеки разом із трьома примірни­ками реєстрів, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя від­криті в одній установі банку, і з чотирма примірниками, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя відкриті в різних устано­вах банків. Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується).

Чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг). За бажанням фізичної особи чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає його власником. Видача чеків на пред'явника не проводиться. Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку та отримувати готівкою здачу із суми чека. Схема розрахунків з використанням розрахункових чеків наведена на рис. 13.4.

Акредитив — це грошове зобов'язання банку за дорученням свого клієнта здійснити постачальнику платежі за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги за умовами, передбаченими в акредитиві.

Розрахунки акредитивами є поширеною фор­мою розрахунків за товари і послуги, коли постачальник вважає за необхідне забезпечити собі гарантію оплати. За операціями за акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу лише з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи. Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються в договорі між юридичною особою, на користь якої виставлено акредитив (бенефіціаром), і платником, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акреди­тива (заявник акредитива).

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

- покритий - акредитив, для здійснення платежів за яким зав­часно бронюються кошти платника в повній сумі на окремо­му рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;

- непокритий - акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним, що зазначається на акредитиві. За відсутності такої позначки акре­дитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив - акредитив, який може бути зміне­ний або анульований банком-емітентом у будь-який час без по­переднього повідомлення бенефіціара, наприклад, у разі недо­тримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива. Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива надаються тільки через банк-емітент. Виконуючий банк зобов'язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і при­йняті виконуючим банком, до отримання останнім повідомлен­ня про зміну або анулювання акредитива. При здійсненні вико­нуючим банком платежу до отримання ним повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зов­нішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емі­тент зобов'язаний провести відшкодування виконуючому бан­ку, уповноваженому на здійснення платежу.

Безвідкличний акредитив — акредитив, який може бути змі­нений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента.

Безвідкличний акредитив - це зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку і строки, визначені умовами акреди­тива, якщо документи передані до банку, зазначеному в акре­дитиві, і дотримані строки та умови акредитива. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття, не менше ніж у трьох примірниках, та в разі відкриття покритого акредитива - відповідні платіжні доручення. Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з другого - забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив.

Заява містить в собі: найменування заявника та бенефіціара і їхні ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; назву банку-емітента та банку, що виконуватиме оплату ак­редитива; вид акредитива; строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитива у виконуючому банку); суму акредитива; дату і номер договору, яким передбачається відкриття акре­дитива; умови акредитива (види товарів, які сплачуються, розрахун­кові документи, порядок оплати цих документів — з акцептом уповноваженого платника, без акцепту тощо).

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акре­дитив за формою, яка відповідає вимогам Інструкції про безготівкові роз­рахунки в Україні в національній валюті, а в разі відкриття покритого ак­редитива — відповідні платіжні доручення (рис. 13.5).

Виконуючий (авізуючий) банк про відкриття та умови акредитива повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.

Рис.13.5 - Схема здійснення розрахунків за покритим акредитивом, відкритим у виконуючому банку

У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитива, який зазначений у заяві. У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня списує кошти з аналітичного рахунку "Розрахунки за акредитивами" та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива та списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів.

Вексель — цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання терміну певну суму грошей власнику векселя (векселетримачу). За формою та способом використання векселі поділяють на прості й переказні.

Простий вексель містить зобов'язання однієї особи виплатити зазначе­ну суму коштів іншій особі за поставлені товари чи надані послуги.

Переказний вексель є наказом позичальнику виплатити певну суму коштів пред'явнику векселя.

Залежно від характеру угод, що спричинили появу векселя, розрізня­ють комерційні та фінансові векселі. В обігу можуть з'являтись також фіктивні, безгрошові векселі, до яких належать підроблені, дружні, брон­зові векселі.

Банки можуть здійснювати з векселями такі розрахункові операції:

- з оформлення заборгованості векселями (акцептація банком переказних векселів, виданих банку його кредитором; видача банком про­стих векселів кредиторові банку; видача банком переказних векселів боржникові банку; видача банку простих векселів боржником бан­ку);

- розрахунків з використанням векселів (вексельний платіж банку кредитору; вексельний платіж боржника банку).

Платіжні вимоги застосовуються в разі здійснення примусового списання (стягнення) коштів та в разі договірного списання коштів з рахунків платників.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом. Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби/орган державної податкової служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.

Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги за формою, яка відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Платіжна вимога про примусове списання (стягнення) коштів на підставі виконавчого документа оформляється та подається державним виконавцем, на списання податкового боргу за рішенням податкового органу — податко­вим органом, на підставі визнаної претензії — підприємством-кредитором.

Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у трьох примірниках. Платіжну вимогу стягувач подає до банку, що його обслуговує, разом із двома примірниками реєстру платіжних вимог.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок підприємства для здійснення розрахунків за акре­дитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з рахунків фізичних осіб (у тому числі поточних і депозитних). Сума платіжної вимоги визначається стягувачем, але банк не приймає платіжну вимогу до виконання, якщо її сума перевищує суму, яка підлягає сплаті відповідно до наданого разом з нею листа-відповіді про визнання претензії, на підставі якого її оформлено. Платіжну вимогу та супровідні документи стягувач подає до банку, що його обслуговує, разом із реєстром платіжних вимог. Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника і не має права повертати її в разі неподання стягувачем реєстру платіжних вимог.

У разі недостачі коштів платіжні вимоги виконуються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а вимоги на суму, яка зали­шається несплаченою, повертаються разом із супровідними документами стягувачам. Часткову оплату платіжної вимоги банк оформляє меморіаль­ним ордером.

Договірне списання коштів з рахунка платника за його дорученням можуть передбачати у договорах між собою фізичні та юридичні особи. Це право отримувач може використати в разі настання строку платежу, обумов­леного в договорі з платником, або прострочення платником цього строку.

Право банку на здійснення договірного списання з рахунка платника за його дорученням обумовлюється у договорі про розрахунково-касове об-слуговування або іншому договорі про надання банківських послуг. До­ручення платника банку, що його обслуговує, складається у формі розпо­рядження про списання коштів зі свого рахунка. Отримувач для здійснен­ня договірного списання оформляє платіжну вимогу і подає її до банку, що обслуговує платника. Платіжна вимога оформляється за формою, яка відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

У практиці діяльності зустрічається й така форма розрахунків як залік взаємних або зустрічних вимог. Вона можлива тільки в тому випадку, коли покупець товару виступає одночасно й кредитором постачальника.

Дебіторська заборгованість показується в балансі за чистою реалізаційною вартістю, яка розраховується як різниця між первісною вартістю (фактичною сумою боргу) і сумою резерву сумнівних боргів (він створюється за рахунок поточних витрат і використовується для списання безнадійної дебіторської заборгованості). Порядок визначення резерву сумнівних боргів розглянуто на рис.13.6.

Рис. 13.6 - Порядок визначення резерву сумнівних боргів

Дата добавления: 2014-11-06