Управління портфелем фінансових інвестицій

Під інвестиційним портфелем розуміють сукупність інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування відповідно до розробленої інвестиційної політики.

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш дохідних і безпечних фінансових інструментів.

В залежності від мети інвестиційної діяльності можна виділити, портфель росту, портфель доходу і портфель, основна мета якого полягає у мінімізації пов’язаних з інвестуванням ризиків.

Портфель росту являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу в майбутній довгостроковій перспективі поза залежністю від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді Зрозуміло, що ризик, пов’язаний з таким портфелем, дуже високий.

Портфель доходу являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді. Не зважає на темпи приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі. Такий портфель також є досить ризиковим.

Портфель мінімізації ризиків формується за рахунок тих фінансових інструментів, які, в першу чергу, забезпечують надійний інфляційний захист та високу ліквідність при невисокому рівні доходу.

В залежності від досягнення мети інвестування інвестиційний портфель може бути:

Ø збалансований (сформований з фінансових інструментів, які повністю відповідають меті його формування);

Ø незбалансований (включені в портфель інструменти протирічать меті його формування);

Ø розбалансований (портфель, який раніше був збалансованим, але із-за зміни ринкової кон’юнктури перестав відповідати меті інвестування).

Стосовно інвестиційних ризиків розрізняють три основних типи інвестиційного портфеля – агресивний (спекулятивний) портфель; помірний (компромісний) портфель і консервативний портфель. Така типізація портфелів заснована на диференціації рівня інвестиційного ризику (а відповідно і рівня інвестиційного прибутку), на котрий згідний йти інвестор в процесі фінансового інвестування.

Агресивний (спекулятивний) портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації поточного доходу чи приросту інвестованого капіталу і супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику.

Помірний (компромісний) портфель являє собою сформовану сукупність фінансових інструментів інвестування, по якому загальний рівень портфельного ризику наближений до середньоринкового. Звичайно, що по такому інвестиційному портфелю і норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал буде також наближена до середньоринкового.

Консервативний портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Такий портфель формується обережними інвесторами. Він практично виключає фінансові інструменти, рівень інвестиційного ризику за якими перевищує середньоринковий. Консервативний інвестиційний портфель забезпечує найбільш високий рівень безпеки фінансового інвестування.

Отже, для реалізації політики фінансового інвестування підприємства формуються різні варіанти типів інвестиційних портфелів. Основні з них:

1) агресивний портфель доходу;

2) агресивний портфель росту;

3) помірний портфель доходу;

4) помірний портфель росту;

5) консервативний портфель доходу;

6) консервативний портфель росту.

Діапазон типів інвестиційних портфелів може бути розширений у ще більшому ступені за рахунок їх варіантів, що мають проміжне значення цілей фінансового інвестування.

Визначення цілей фінансового інвестування і типу інвестиційного портфеля, що реалізує обрану політику, дозволяє перейти до безпосереднього формування інвестиційного портфеля шляхом включення в нього відповідних фінансових інструментів. Ефективність цього формування пов’язана з використанням «сучасної портфельної теорії», за розробку окремих положень якої ряд авторів – Г. Марковіц, Д. Тобін, В. Шарп та інші визнані гідними Нобелівської премії.

«Портфельна теорія» являє собою заснований на статистичних методах механізм оптимізації формування інвестиційного портфеля за критеріями співвідношення рівня його прибутковості і ризику.

В основі сучасної портфельної теорії лежить концепція «ефективного портфеля», формування якого покликане забезпечити найвищий рівень прибутковості при заданому рівні ризику, або найменший рівень його ризику при заданому рівні прибутковості.

Розглянемо реалізацію сучасної портфельної теорії поетапно:

1. Оцінка інвестиційних якостей окремих видів фінансових інструментів інвестування. Результатом цього етапу формування портфеля є визначення співвідношення часткових (пайових) і боргових фінансових інструментів в портфелі, частки окремих видів фінансових інструментів.

2. Формування інвестиційних рішень щодо включення в портфель індивідуальних фінансових інструментів інвестування базується на обраному типі портфеля, що реалізує політику фінансового інвестування; наявності пропозиції окремих фінансових інструментів на ринку; оцінки вартості і рівня прибутковості окремих фінансових інструментів; оцінки рівня систематичного (ринкового) ризику за кожним фінансовим інструментом. Результатом цього етапу формування портфеля є ранжирований по співвідношенню рівня прибутковості і ризику перелік відібраних для включення в портфель конкретних фінансових інструментів.

3. Оптимізація портфеля, спрямована на зниження рівня його ризику при заданому рівні доходності, ґрунтується на оцінці коваріації і відповідної диверсифікованості інструментів портфеля.

Коваріація являє собою статистичну характеристику, що ілюструє міру подібності (чи розходжень) двох розглянутих величин у динаміці, амплітуді і напрямку змін. У процесі оптимізації інвестиційного портфеля вивчається коваріація зміни (коливання) рівня інвестиційного доходу за різними видами фінансових інструментів. Принцип прояву коваріації цього показника графічно ілюструється на рис. 8.2.

Щільність коваріації між рівнями прибутковості за двома видами фінансових інструментів інвестування може бути визначена на основі коефіцієнта кореляції, що розраховується за наступною формулою:

(8.18)

де ККф – коефіцієнт кореляції доходності двох фінансових інструментів інвестування;

Р_1,2 – імовірність виникнення можливих варіантів відхилень прибутковості по кожному з порівнюваних фінансових інструментів;

Д₁ – варіанти рівня доходності першого фінансового інструмента в процесі його коливання;

– середній рівень доходності по першому фінансовий інструменту;

Д₂ – варіанти рівня доходності другого фінансового інструмента в процесі його коливання;

– середній рівень доходності по другому фінансовому інструменту;

σ ₁; σ ₂ – середньоквадратичне (стандартне) відхилення доходності відповідно по першому і другому фінансовому інструменту.

Коефіцієнт кореляції діходності за двома фінансовими інструментами інвестування може приймати значення від +1 (повна і позитивна кореляція між розглянутими величинами) до –1 (повна і негативна кореляція між розглянутими величинами). Використовуючи відмінності в коваріації інвестиційного доходу, можна підібрати у портфель такі види фінансових інструментів, які, не змінюючи рівня середньої дохідності портфеля, дозволяють істотно знизити рівень його ризику.

Диверсифікованість фінансових інструментів інвестування дозволяє зменшити рівень несистематичного (специфічного) ризику портфеля, а відповідно і загальний рівень портфельногоризику. Чим вища кількість фінансових інструментів, включених в портфель, тим нижчим при незміненому рівні інвестиційногодоходу буде рівень портфельного ризику.

В практиці міжнародного фінансового менеджменту при здійсненні диверсифікації портфеля цінних паперів за строками їх обігу найбільшого поширення набули два альтернативні методи:

Ступінчатий метод (метод «драбини») – полягає у рівномірному розподілі інвестицій між цінними паперами різного терміну. Вивільнені кошти від короткострокових фінансових інструментів вкладаються у більш довгострокові цінні папери. В результаті забезпечується простота регулювання і контролю, зменшується сума інвестиційних ресурсів в обороті. До недоліків ступінчатого методу слід віднести неможливість швидкого внесення змін у структуру інвестиційного портфеля. Відповідно виникає ризик упущеної ви годи від гри на курсових різницях цінних паперів.

Полярний метод (метод «штанги») – полягає у концентрації інвестицій у цінні папери полярного терміну. Основна частина коштів вкладається у цінні папері з дуже коротким строком (з метою забезпечення ліквідності) і цінні паперів з дуже довгим строком (для забезпечення доходу), і лише незначна частина інвестиційного портфеля формується за рахунок середньотермінових фінансових інструментів.

4. Сукупна оцінка сформованого портфеля по співвідношенню рівня діходності і ризику дозволяє оцінити ефективність усієї роботи з його формування.

Рівень дохідності портфеля розраховується по наступній формулі:

(8.19)

де РД_П – рівень дохідності інвестиційного портфеля;

РД_і – рівень діходності окремих фінансових інструментів у портфелі;

ПВ_і – питома вага окремих фінансових інструментів у сукупній вартості інвестиційного портфеля, виражений десятковим дробом.

Рівень ризику портфеля розраховується за наступною формулою:

(8.20)

де РР_П – рівень ризику інвестиційного портфеля;

РСР_і – рівень систематичного ризику окремих фінансових інструментів (вимірюваний за допомогою бета-коефіцієнта);

ПВ_і – питома вага окремих фінансових інструментів у сукупній вартості інвестиційного портфеля, виражений десятковим дробом;

РНР_П – рівень несистематичного ризику портфеля, досягнутий у процесі його диверсифікованості.

Підприємства можуть використовувати самостійне або трастове (довірче) управління портфелем цінних паперів.

Самостійне управління інвестиційним портфелем застосовується при високому рівні кваліфікації спеціалістів підприємства і їх достатній інформованості про кон’юнктуру фондового ринку. При цьому інвестор може сам здійснювати епізодичний вихід на ринок цінних паперів або користуватися послугами брокерів.

Трастове (довірче) управління інвестиційним портфелем полягає у передачі інституціональним інвесторам (інвестиційним компаніям та фондам, трастовим компаніям, банкам) ряду управлінських функцій: здійснення розрахунків по цінних паперах, їх зберігання, посередництво при заставі, ведення бухгалтерського обліку, представництво інтересів підприємства на зборах акціонерів тощо.

Загальна схема оперативного управління інвестиційним портфелем підприємства наведена на рис. 8.3. Основне завдання такого управління фінансовими інвестиціями полягає у збалансуванні обсягів першочергових поточних платежів підприємства з часткою фінансових активів у грошовій формі. Управління портфелем цінних паперів здійснюється шляхом поетапної реструктуризації фінансових активів, яка передбачає:

Ø збереження в портфелі найбільш дохідних і ліквідних паперів;

Ø використання отриманих доходів від інвестицій для відшкодування поточних витрат;

Ø реінвестування частини чистого прибутку у нові цінні папери і реальні проекти.

Рис. 8.3. Схема оперативного
інвестиційним портфелем підприємства

Дата добавления: 2014-11-06