Методи нейтралізації фінансових ризиків

В системі методів управління фінансовими ризиками підприємства основна роль належить внутрішнім механізмам їх нейтралізації.

Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків підприємства – це система методів зменшення можливих фінансових втрат.

Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання слідуючих основних методів: уникнення ризику; утримання ризику (в поєднанні з внутрішнім страхуванням); передача ризику (тобто зовнішнє страхування);мінімізація ризиків (шляхом диверсифікації, лімітування, хеджування).

Ñ Уникнення ризику полягає у розробці заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До таких заходів перш за все слід віднести відмову від здійснення фінансових операцій з надмірно високим рівнем ризику. Але водночас при цьому підприємство втрачає запланований дохід і прибуток від операції, тобто виникає ризик упущеної вигоди.

Ñ Утримання ризику – ризик залишається за інвестором, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи капітал, заздалегідь впевнений, що він зможе за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу.

Ñ Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству. В даному випадку передача ризику відбулась шляхом страхування фінансового ризику.

Ñ Пониження рівня ризику – скорочення імовірності і обсягу втрат. Для пониження рівня фінансового ризику використовуються різноманітні застосовуються різноманітні способи (прийоми):

Ø диверсифікація;

Ø придбання додаткової інформації;

Ø лімітування;

Ø хеджування;

Ø розподіл ризику;

Ø страхування;

Ø придбання контролю над діяльністю в пов’язаних галузях;

Ø облік і оцінка частки використання специфічних фондів підприємства в його загальних фондах тощо.

Розглянемо основні з них:

Диверсифікація фінансових ризиків полягає у зменшенні рівня їх концентрації. Цей метод ризик-менеджменту використовується передусім для уникнення негативних наслідків диверсифікованих (несистематичних) ризиків, які залежать від самого підприємства. Також він дозволяє мінімізувати і окремі види систематичних (недиверсифікованих) ризиків – валютного, відсоткового та деяких інших.

В залежності від конкретних напрямків і видів діяльності підприємство може використовувати диверсифікацію з метою зменшення наступних видів ризику:

Ø виробничий ризик (диверсифікація видів діяльності і асортименту продукції);

Ø депозитний ризик (диверсифікація депозитного портфеля шляхом розміщення вільних залишків грошових коштів не в одному, а декількох банках);

Ø кредитний ризик (диверсифікація кредитного портфеля шляхом надання відстрочок платежу більшому колу покупців продукції з одночасним лімітуванням розміру кредиту в розрахунку на одного клієнта);

Ø валютний ризик (диверсифікація валютного портфеля шляхом формування «валютної корзини» з метою уникнення ризику вибору валюти);

Ø ризик реального інвестування (диверсифікація портфеля інвестиційних проектів за строками, реґіонами, галузями тощо);

Ø ризик фінансового інвестування (диверсифікація портфеля цінних паперів за видами фінансових інструментів, строками інвестицій, галузями та реґіонами діяльності емітентів тощо).

Ціна ризику = (Дохід по ризикових ЦП – Дохід по
ґарантованих ЦП) / Середнє відхилення доходу
по ризикових ЦП від середнього доходу.

При купівлі акцій і облігацій одного акціонерного товариства інвестору слід звертати увагу на рівень фінансового лівериджу та розраховувати «ціну ризику»:

Інформація – є дуже цінним товаром, за який інвестор платить великі гроші. Вкладення капіталу в інформацію – одна із сфер підприємництва. Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якогось придбання, коли інформація повна і очікуваною вартістю, коли інформація неповна.

Лімітування здійснюється шляхом встановлення відповідних фінансових нормативів (лімітів) по окремих напрямках фінансової діяльності і з метою фіксації можливих фінансових втрат на допустимому для підприємства рівні. Перелік нормативів (лімітів) залежить від виду ризику, що лімітується.

В практиці ризик-менеджменту найчастіше лімітуються наступні види фінансових ризиків:

Ø ризик втрати фінансової стійкості (шляхом встановлення граничного розміру і частки позичкового капіталу на різних стадіях життєвого циклу підприємств);

Ø ризик неплатоспроможності (шляхом лімітування мінімального розміру і частки активів у вигляді грошових засобів і високоліквідних фінансових інструментів);

Ø кредитний ризик (шляхом встановлення граничної суми комерційного (товарного) кредиту в розрахунку на одного клієнта та максимально можливої суми дебіторської заборгованості підприємства з урахуванням розміру сформованого резервного капіталу);

Ø депозитний ризик (шляхом встановлення максимального розміру депозитного вкладу, що може розміщуватися в одному банку);

Ø інвестиційний ризик (шляхом лімітування максимального розміру вкладень в цінні папери одного емітента).

Хеджування (від англ. hedge – захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) – це метод страхування цінового ризику за угодами на біржі (товарній, фондовій). Механізм хеджування ризику полягає у здійсненні зустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фінансових інструментів).

Контракт, який служить для страховки від ризиків зміни курсів (цін), носить назву «хедж». Господарюючий суб’єкт, який здійснює хеджування, називається «хеджер». Існує дві операції хеджування: хеджування купівлею і хеджування продажем цих контрактів.

Хеджування фінансових ризиківпередбачає зменшення імовірності їх виникнення за допомогою похідних цінних паперів – деривативів. В залежності від видів похідних цінних паперів розрізняють слідуючі механізми хеджування фінансових ризиків:

§ хеджування з використанням ф’ючерсних контрактів;

§ хеджування з використанням опціонів;

§ хеджування з використанням операції «своп».

Ñ Розподіл ризиків здійснюється шляхом часткової передачі ризиків окремим партнерам, задіяним у проведенні ризикової операції. Як правило, контраґентам передаються ті ризики, які від них залежать.

Розглянуті методи профілактики дозволяють зменшити імовірність виникнення фінансових ризиків, але при цьому, не створюються спеціальні фонди і резерви для компенсації можливих фінансових втрат, у випадку, коли ризикова подія настала. Така роль відводиться страхуванню (внутрішньому і зовнішньому).

Ñ Страхування – фінансова операція, направлена на грошове відшкодування можливих втрат при реалізації окремих фінансових ризиків (настання страхового випадку). Розрізняють внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків.

Внутрішнє страхування фінансових ризиків полягає у формуванні підприємством ризикового капіталу у формі:

Ø резервного фонду;

Ø спеціальних цільових резервних фондів (фонду уцінки товарів, фонду погашення безнадійної дебіторської заборгованості тощо);

Ø резервних статей у капітальних і поточних бюджетах;

Ø залишку нерозподіленого прибутку минулого і звітного року.

Отже, таке страхування є системою заходів, що розробляються підприємством з метою забезпечення нейтралізації негативних наслідків фінансових ризиків в процесі господарської діяльності. В цій системі заходів виділяють, як правило, три основних напрямки внутрішнього страхування фінансових ризиків:

Ø забезпечення компенсації можливих фінансових втрат по фінансових операціях, рівень ризику по яких перевищує середній ринковий рівень ризику;

Ø забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок передбачуваної системи фінансових санкцій;

Ø забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок резервування частини фінансових ресурсів.

Однією з форм внутрішнього страхування фінансових ризиків є визначення розміру «премії за ризик» при здійсненні ризикових фінансових операцій (тобто формування оптимального співвідношення рівня дохідності і ризику по певних фінансових операціях).

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат по фінансових операціях, рівень ризику по яких перевищує середній ринковий рівень ризику, здійснюється шляхом розрахунку і стягнення з контраґента додаткового доходу, який визначається як премія за ризик. Цей додатковий дохід повинен зростати пропорційно зростанню рівню ризику по фінансових операціях.

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок передбачуваної системи фінансових санкцій, що передбачається, полягає в розрахунку і включенні до умов контрактів з контраґентами необхідних розмірів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення ними своїх зобов’язань (несвоєчасних платежів за продукцію, невиплати відсотків тощо). Рівень штрафних санкцій повинен в повній мірі компенсувати фінансові втрати підприємства в зв’язку з недоодержанням розрахункового доходу, інфляцією, зниженням вартості тощо.

При оцінці ефективності страхування фінансових ризиків слід пам’ятати, що внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків вимагає певного відволікання фінансових ресурсів підприємства. Тому в кожному конкретному випадку необхідно визначити, наскільки негативний ефект такого відволікання співставний з розміром страхового відшкодування при виникненні страхового випадку.

Нейтралізація ризиків за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації у ряді випадків є неможливою. В цьому разі єдиним запобіжним заходом по усуненню збитків від настання ризиків є зовнішня їх нейтралізація.

Сутність зовнішнього страхування фінансових ризиків полягає в «передачі» фінансових ризиків (а відповідно, і фінансових втрат по них) стороннім господарюючим суб’єктам – партнерам по господарській діяльності, страховим компаніям тощо. На ринку страхових послуг страхові компанії надають послуги із страхування:

Ø кредитних ризиків (товарних, експортних тощо);

Ø інноваційних ризиків;

Ø депозитних ризиків;

Ø ризиків на випадок недосягнення планового рівня рентабельності тощо.

У випадку зовнішнього страхування ризиків слід обґрунтувати прийнятне для підприємства співвідношення між страховою премією і страховою сумою і враховувати розмір франшизи – мінімальної суми збитку страхувальника, що не компенсується страхувачем.

Дата добавления: 2014-11-06