Поява сильних торгових марок

Шоколад фабрики «Ейнем» (нині «Червоний Жовтень»), горілка «Смирнов», годинник Буре, ювелірні вироби Фаберже – всі ці товари придбали свою популярність багато в чому завдяки тому, що їх якість оцінив імператор і його сім’я. Через 90 років після зникнення Російської Імперії багато фірм намагаються відновити традиції і бренди, втрачені в радянський час.

В дореволюційну епоху найбільш шанованими фірмами, якість продукції яких не піддавалося сумніву, були ті, хто володів титулом Постачальника Двору Його Імператорської Величності. Стати постачальником було нелегко. Протягом восьми років необхідно було брати участь в виставках, перелік яких затверджувався імператором, отримувати нагороди або хоча б згадки в похвальних листів. І головне – не мати ніяких серйозних скарг з боку покупців. За дотриманням цих вимог пильно стежило Міністерство імператорського двору. Якщо претендент порушував хоча б одна з умов – звіт восьмиліття для нього починався заново. Так, виробник відомих коньяків Микола Шустов домагався звання «Постачальник Імператорського Двору» 38 років. Титул надавав сам імператор власникам торгових закладів, майстерень, фабрик, заводів, а не самим фірмам. Причому звання не можна було передавати від одного фабриканта до іншого. Спадкоємцям або новим власникам підприємств воно могло перейти тільки не інакше як «з Високого дозволу». Виробник послуг або товарів, удостоєний титулом постачальника, отримував право зображати на своїй продукції малий герб Російської імперії.

Згодом Міністерство двору могло позбавити компанію титулу, якщо стандарти якості продукції не підтверджувалися. Багато постачальників обслуговували двір безкоштовно. Так, наприклад, надходив відомий пивовар Абрахам Крон, за свій рахунок возив пиво в Зимовий палац і літні резиденції імператора. До середини XIX століття титул Постачальника став означати найвищий рівень якості, і багато хто прагнув стати постачальниками, щоб вигідно відрізнити свої товари на ринку.

У дореволюційний десятиліття в списку офіційних постачальників значилося 105 компаній, проте насправді регулярно поставляли продукцію трохи більше 30. В 1912 –1915 роках більше 20% постачальників Двору становили іноземці. Причому географія поставок в чому пояснювалася звичками царюючих осіб. Так, наприклад, в 1912 році майже 12 % всіх іноземних постачальників доводилося на Дармштадт (батьківщину імператриці Олександри Федорівни), стільки ж на Копенгаген (батьківщину імператриці-матері Марії Федорівни), але всього 8% на нелюбимий імператрицею Берлін, 7 % на Франкфурт-на-Майні, менше 2 % на Мюнхен. Більше 50 % постачальників Імператорського Двору були виробниками продуктів харчування і напоїв, одягу та взуття, ювелірних виробів і предметів розкоші, меблів, посуду, парфумерії. Останні становили постачальники карет та автомобілів, канцелярського приладдя і книг, різних інструментів та приладів, аптекарських товарів, квітів і різних екзотичних рослин.

Після революції 1917 року Міністерство імператорського двору було ліквідовано, а більшовики, прийшовши до влади, почали націоналізацію підприємств. Зараз багато компаній взялися за відновлення свого минулого і традицій. «Кондитерська фабрика Бабаєва» тепер всіляко підкреслює, що веде свій початок від Абрикосова. У 2003 році група підприємців зареєструвала торгову марку «Руссо-Балт» (Russo-Baltique). Ще один бренд дореволюційної епохи, що дожив до сьогоднішнього дня, – горілка «Смирнов».

Дата добавления: 2014-11-06