Розміщення первинних емісій

Методи розміщення корпоративних цінних паперів

Первинне розміщення цінних паперів визначається як законами, так і традиціями країни. У практиці країн із розвиненою ринковою економікою корпорації використовують два основних методи розміщення первинних емісій: привселюдне, або відкрите, розміщення і приватне з переваженням першого.

Привселюдне розміщення, тобто пропозиція цінних паперів широкій публіці, здійснюються через численних інституціональних посередників; корпорація може також розміщати свої цінні папери шляхом оголошення в пресі, не звертаючись до посередництва. Особливість привселюдного розміщення складається в тому, що цінні папери продаються необмеженому числу учасників.

Особливість приватного розміщення складається в тому, що весь випуск продається «в одні руки», великому посереднику-андеррайтеру (underwriter), що гарантує розміщення всієї нової емісії. Андеррайтерами звичайно є інвестиційні банки і фінансові інститути інвестиційного типу.

У розміщенні облігацій у США переважають привселюдні випуски — від 63 до 82%. З 1990 р. визначилася чітка тенденція відносного росту привселюдних емісій і скорочення приватних. Андеррайтери звичайно займаються розміщенням акцій. Облігації корпорацій США реалізуються також за кордоном, їхня відносна частка також зросла з 7,6 до 15,2% (рис. 10.1).

У розміщенні емісій акцій переважають приватні розміщення (рис. 10.2). У кризові 2000—2002 рр. проявилася тенденція зменшення приватних і збільшення привселюдних розміщень. Очевидно, високотехнологічні корпорації обходять контроль над емісією з боку Комісії з цінних паперів і бірж (КЦПБ), переважаючи приватне розміщення, а емісії дрібних і середніх корпорацій, що звичайно прибігають до відкритої підписки, скоротилися.

Рис. 10.1. Емісія корпоративних облігацій у США за методом їх розміщення, %1

Рис. 10.2. Емісії акцій у США за методом їх розміщення, %3

Фінансові посередники надають корпорації-емітенту ряд послуг, пов'язаних із розміщенням. Вони пропонують корпорації вибрати кращий час для продажу. Теоретично кращим часом для випуску нових акцій є дні тижня, коли на вторинному ринку раніше випущені акції корпорації котируються по високій ціні. Кращий час для продажу нових облігацій — період (який може бути і коротким, і тривалим) найбільше низьких процентних ставок ринку. Якщо по раніше випущених облігаціях купонна ставка була вище, чим ринкові процентні ставки, їхня ціна буде вище номіналу. Саме цей період найбільше сприятливий для нових емісій облігацій.

Фінансовий посередник повинний також запропонувати ціну що випускається цінного папера. Вибір ціни припускає глибоке знання ринку. У корпораціях, фірмах і банках, що займаються розміщенням цінних паперів, є спеціальні відділи, призначення яких складається у вивченні руху індексів цін по акціях і облігаціям. Правильно визначена ціна продажу (offer price, public offering price, asked price) сприяє швидкому розміщенню випуску по найбільше зручній, тобто високій ціні (convenient price). Випуск, що можна швидко розмістити, називається «продажем із вікна» (to go out the window). Якщо ціна була встановлена на низькому рівні, можливий швидкий розпродаж цінних паперів. У цьому випадку менеджери корпорації повинні вибрати кращий варіант: або швидкий продаж, що спричинить зменшення суми що залучаються фондів, або звичайне розміщення, що принесе очікувану суму коштів.

З погляду корпорації-емітенту кожний із методів має свої переваги і недоліки. У привселюдного розміщення є ряд переваг.

По-перше, маючи великий вибір посередників і ринків, корпорація може розмістити цінні папери на значні суми. По-друге, відкрита підписка підвищує авторитет корпорації на ринках товарів і послуг. По-третє, інвестори, зацікавлені в диверсифікації своїх портфелів, віддають перевагу привселюдну підписку і тим самим сприяють більш швидкому розміщенню. По-четверте, корпорації, що ведуть політику поглинань і злить, використовують відкритий ринок, тобто привселюдний продаж цінних паперів у своїх цілях.

Привселюдне розміщення має також недоліки.

По-перше, у США, наприклад, корпорація повинна при подачі документів у КЦПБ цілком розкрити не тільки свою фінансову інформацію, але і плани розвитку. По-друге, корпорації відчувають величезний тиск великих інституціональних інвесторів із приводу відбитка в квартальних звітах збільшення прибутків на одну акцію. Таке положення дуже часто завдає шкоди довгостроковим програмам корпорації. По-третє, привселюдний продаж випуску обходиться набагато дорожче приватного розміщення. Емітент оплачує не тільки процес розміщення, але і різного роду комісійні платежі.

Приватне розміщення має свої недоліки і переваги перед відкритою формою. Переваги складаються в такому.

По-перше, корпорація уникає реєстрації нового випуску в КЦПБ, підготування до якої потребує часу і значної суми грошей. Незважаючи на широке використання правила 415 (див. 11.3), корпорації несуть значні витрати по сплаті комісійних КЦПБ. За даними американської економічної літератури, щорічно корпорації сплачують КЦПБ до 2 млрд дол. По-друге, відхід від реєстрації сприяє зберіганню комерційної таємниці. Одним із документів, що КЦПБ жадає від емітенту, є плани економічного і фінансового розвитку. Це положення неприйнятне для інноваційних корпорацій, військово-промислового комплексу. По-третє, андеррайтери купують весь випуск цінних паперів і, таким чином, несуть ризик розміщення емісії.

Основний недолік приватного розміщення складається в тому, що емітент потрапляє у певну фінансову залежність від інвестиційних банков-андеррайтерів. Виконуючи вимоги, запропоновані до них із боку КЦПБ, емітенти також дають пояснення до фінансової звітності. Фінансові аналітики андеррайтерів уважно вивчають всю інформацію про своїх клієнтів, оскільки вони несуть ризик по розміщенню емісії.

Дата добавления: 2014-11-06