Тема 4. Типологія менеджменту соціальної роботи

План:

1. Різновиди соціального менеджменту.

2. Моделі та методи взаємозв’язку об’єктів і суб’єктів менеджменту.

3. Проектування як специфічний та актуальний інструмент менеджменту соціальної роботи.

4. Організація у менеджменті соціальної роботи.

1. Різновиди соціального менеджменту. Існує декілька різновидів соціального менеджменту як підвиду соціального управління:

1. Традиційний. Підхід заснований на уявленні про статистичного соціального об’єкта і передбачає статистичні(сталі) технологічні методи. Орієнтується на такі способи оптимізації системи, які можуть бути пояснені кінцевою кількістю технологічних приписів і знаходяться у відповідності із заданими параметрами мети.

2. Командний. Є вираженням волі керівника або центрального органу влади. Орієнтується на такі способи оптимізації, які засновані на вольовому, частіше всього ідеологічному уявленні про оптимізацію системи.

3. Ринковий. Оснований на дилемі двох основних параметрів:мети і результату, які можуть модифікуватись у параметри ресурсів і можливостей, попиту і пропозиції, ціни і ставки, основної стратегії і різноманітності тактик.

Орієнтується на такі способи оптимізації процесу, у відповідності з якими головним критерієм є результативна дія системи в заданих параметрах.

4. Науковий. Є розвитком класичного (організаційно-технічного) управління і основується на пошуку загальних законів управління.

5. Соціально-поведінковий (біхевіористичний). Заснований на аналізі поведінкових реакцій соціально-технологічного процесу у зв’язку з управлінськими діями. Критеріями оптимізації технологічної дії є оптимальна взаємодія між людьми. Включає в себе координацію мотивації і раціоналізації дій.

6. Ситуативний. Заснований на пошуку оптимальних рішень у кожній конкретній ситуації. Орієнтований на характер випередження прийняття управлінських рішень, передбачення і прогнозування розвитку соціального процесу.

7. Системний. Є вираженням цілісного(комплексного, міждисциплінарного) методу упорядкування складних динамічних соціальних систем [53].

Висновок: соціальний менеджмент в системі соціальних технологій є цілою системою(теорією і практикою) управління складними соціальними процесами, має свої пропорції, часові параметри, якісні та кількісні критерії гармонізації систем.

2.Моделі та методи взаємозв’язку об’єктів і суб’єктів менеджменту. Ефективне вирішення соціальними службами завдань потребує того, щоб їх структура складалася з елементів, необхідних для виконання завдань соціальної роботи. Якістю структури будь-якої соціальної служби є те, що вона пов’язана з усіма сторонами діяльності служби. Тому проблема вдосконалення структури соціальних служб є особливо актуальною для організації соціальної сфери України. Можна виділити різні за своєю структурою і змістом моделі взаємозв’язку суб’єктів і об’єктів менеджменту в організації:

1. Ієрархічна модель – характерна для багатьох соціальних систем в Україні (напр., лікарні); вона є більш раціональною для системного та базового рівнів соціальної роботи. Ця модель має такі домінуючі ознаки: уповноваження щодо рішення та контролю зосереджені виключно в керівника; комунікація відбувається, переважно, в одному напрямку; характер комунікації - «розпорядження зверху»; компетентність співробітників чітко регламентована; виробничий процес визначений; потенціал зміни структури організації невеликий.
2. Колективна модель містить такі ознаки: ієрархія майже відсутня; серед спеціалістів із соціальної роботи домінує солідарність; висока значимість само визначеності та самоконтролю; рішення приймаються у процесі дискусій; функція керівника полягає, насамперед, у тому, щоб бути довіреним представником усіх співробітників служби; завдання керівника – моделювання та координація; шлях інформації досить короткий – «кожен інформує кожного».

Неформалізована дискусія з різних робочих питань у колективі сприяє узагальненню досвіду, корегуванню завдань соціальної роботи з клієнтом.

3. Розвиваюча модель. Ця взаємодія між чітко сформованою метою та можливістю співробітників вносити зміни до складових політики служби. Так цінність розвиваючої моделі управління гарантує послідовність і гнучкість реагування служби на внутрішні та зовнішні зміни. На чолі такої організації завжди має перебувати менеджер вищого рівня – лідер, якому належить право остаточного рішення; йому асистує група управлінців стратегічного та тактичного рівнів. Переваги розвивальної моделі полягають у наступному: кожний з підлеглих має тільки одного начальника, що сприяє чіткому та оперативному управлінню; відкритість, гласність управління; постійний, взаємний діалог керівника із співробітниками свого відділу(напряму) [26].

Характеристики та правила взаємодії суб’єкта та об’єкта підкреслюють принциповість менеджменту як свідомого впливу і вибору найкращого оптимального рішення щодо організації соціальної роботи в умовах конкретної організації, на відповідній території, у визначений час діяльності. Кожна група характеристик несе певний раціоналізм, але водночас не позбавлена суперечливості, невичерпаності.

3. Проектування як специфічний та актуальний інструмент менеджменту соціальної роботи. На сучасному етапі розвитку суспільства важливого значення набуває формування мети проективної діяльності в соціальній роботі. Розв’язання будь-яких соціальних проблем, прийняття будь-якого рішення, а відповідно, і проектування, планування соціальної роботи здійснюється за відповідною менеджерською логікою.

Під логікою у менеджменті соціальної робити розуміють процес упорядковування послідовності, взаємоузгодженості, обґрунтованості процедур, технологій, методів, прийомів відповідно до мети конкретної соціальної ситуації, проблеми на обмеженій території діяльності соціальної служби.
Проект завжди розуміється як відповідна менеджерська логіка:

- сформованих і зіставлених з альтернативними цілей, конкретизації кінцевого результату та переліку досягнень(досвіду) соціальної служби;

- визначених для створення проектних завдань спеціалізованими закладами професіоналів і волонтерів;

- розробки управлінських рішень, заходів щодо досягнення цілей. (Чому і як має бути зроблено; чому саме цій службі робота є під силу; сильні, слабкі сторони, ризик; конкуренти та партнери);

- розроблених та затверджених відповідних документів – планів, кошторисів, розрахунків щодо використання певних ресурсів(максимально, оптимально).

Проектування в соціальній роботі – це, переважно, індивідуалізована творчість соціального працівника, його особистісний стиль.

Співвідношення компонентів проекту соціальної роботи

Компоненти проекту соціальної роботи	Що потрібно визначити
Мета проектної діяльності	Яким має бути результат соціальної роботи або діяльності соціальної служби?
Основні завдання, види, форми проектної діяльності	Що і як потрібно зробити для досягнення кінцевого результату?
Ресурси (матеріальні, кадрові, фінансові, інформаційні)	Скільки коштуватиме для соціальної служби реалізація цього проекту?
Терміни реалізації	Хто і коли має отримати результати проектної діяльності?
Організаційна структура та взаємовідношення між виконавцями проекту	Який механізм щодо організації роботи: хто, що, коли і як має зробити для досягнення кінцевого результату?
Облік, контроль	За якими критеріями, показниками, характеристиками, методами оцінюється виконання проекту?
Поточні корективи	Які зміни необхідно внести до змісту та процесу реалізації проектного рішення?
Підведення підсумків	Як виконаний проект?

Мета може бути недосяжною у межах періоду, що планується соціальною службою, але наближення до неї за цей час має бути можливим. Завдання мають бути реальними, можливими для виконання, хоча з урахуванням обмежень має існувати так званий векторний простір «обов’язковості – необов’язковості». Потрібно зазначити, що мету, яку неможливо досягти, але до якої можна безмежно наближатися, у менеджменті визначають як ідеал [29; 35].

Програма соціальної служби – це розроблена відповідно до проектного рішення, затверджена(рівень відповідальності) норма практичної діяльності конкретного соціального працівника, команди працівників або соціальні служби, що має певну визначеність через кроки діяльності, параметри оцінки результативності, спрямованої на досягнення мети практичної соціальної роботи.

Висновок: таким чином, у контексті концептуальних аспектів проектування в соціальній діяльності менеджмент соціальної роботи – це творчий пошук управлінського рішення щодо ефективності, оптимального розв’язання соціальної проблеми, моделювання та формування підзвітного відповідального рішення програмованої норми практичної діяльності соціального працівника, соціальної служби.

4. Організація у менеджменті соціальної роботи. Якщо в класичному менеджменті організація – це систематизоване, свідоме об’єднання дій людей для досягнення певних цілей, то організація соціальної сфери (соціальна система, організація, яка здійснює соціальну роботу, соціальна служба тощо) – це систематизоване, структуроване, публічне, свідоме об’єднання дій людей для досягнення ефективного результату в розв’язанні соціальної проблеми в контексті мети соціальної роботи [41].

Соціальні властивості організацій соціальної сфери залежать від отримання ресурсів від зовнішнього середовища (напр., громади міста) та від оптимального використання ресурсів власне соціальної роботи; виробництва соціальної послуги або надання соціальної допомоги; збільшення ресурсів клієнта та ресурсів громади.. На сьогодні існують правила розуміння компонентів соціальної служби як організації:

1. Компоненти соціальної служби, які виступають в межах організації зв’язаними попарно, функціонують і як єдине ціле.

2. Мінімальні зміни в одному з компонентів призведуть до змін в інших компонентах.
3. Вплив зовнішнього середовища на кожний із компонентів є непрямим, тоді як на організацію в цілому цей вплив є безпосереднім (прямим) [25].

Основні складові організації та закономірності їх взаємозв’язку:

- зовнішнє середовище (громада, оточення, партнери, конкуренти) Оточення буває різним за своєю складністю, здатністю сприяти конкурентоспроможності організації.

- призначення (мета). Призначення або мета соціальної служби певною мірою визначає головні завдання, які потрібно виконати, а також визначає, які технологічні та кадрові ресурси необхідно залучати до цього.

Передумови визначення мети:

· Визначення ознак, реєстрація індикаторів проблеми: отримання інформації, яка свідчить про необхідність певних змін.

· Аналіз ситуації: проведення аналізу сильних і слабких сторін організації, зовнішніх можливостей і загроз, їх взаємозв’язків.

· Опис (формування) проблеми: що, де, як, чому, з якої причини виникло, чому це погано, до чого може призвести, якщо не вирішити проблему?

- Проектування соціальної послуги (планування роботи).

- Структура служби.

На відміну від планування роботи, при плануванні структури соціальної служби увага зосереджується, насамперед, на загальному розподілі влади та повноважень, обробці інформації, визначення ролі тих, хто може приймати рішення у межах організації, на тому як будуть пов’язані між собою окремі виробничі групи, підрозділи.

Структура і побудова соціальної служби мають відповідати її призначенню, стратегії, технологічному рівню та оточенню.

- міжорганізаційні відносини;

У міру того, як виникає складність щодо оточення сфери надання соціальних послуг і прискорюються темпи змін, ключовим елементом стратегії багатьох соціальних служб є формування відносин між співробітниками.

- зміни (оновлення. інновації та новаторство)

Сьогодні, як ніколи, соціальні служби покликані розвивати свою здатність до змін, інновацій та новаторства. Вони можуть відрізнятися функцією, яку виконує певна організація в системі соціального обслуговування, допомогою, захистом тощо. Для більшості соціальних служб здатність працювати творчо та керувати змінами, а також уміння бути новаторами, є ключем для довголіття.

- стратегічні питання.

Існує багато стратегічних рівнів: від ролі організації в суспільстві в цілому до конкретних ділянок роботи чи соціального обслуговування, які організація обирає для себе [30].

Висновок: таким чином, менеджмент соціальної роботи – це управління, але управління імовірною системою – організацією, що в умовах протиріч (існують, динамізують, накопичуються, трансформуються), спрямоване на досягнення цілей соціальної роботи.

Об’єктом управлінської діяльності в закладі соціальної роботи є організація, ресурси соціальної служби; ресурси соціальної роботи; клієнти соціальних служб (ресурси клієнта); спеціалісти з соціальної роботи; вся система взаємовідносин, що складається при наданні соціальної послуги.

Суб’єктом управління соціальною роботою є керівний склад соціальних служб та органів управління соціальними службами [13].

Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної цілі.

За наявністю однієї цілі така організація називається простою, за наявністю кількох – складною.

Соціальні властивості організацій:

1. Організація утворюється як інструмент вирішення суспільних завдань, засіб досягнення цілей, тому на першому плані при її вивченні постають такі проблеми, як з’ясування її цілей і функцій, ефективності результатів, мотивацій і стимулювання персоналу.

2. Організація є сукупністю соціальних груп, статусів, норм, відносин, лідерства, згуртованості, конфліктності.

3. Організація об’єктивується як безособова структура зв’язків і норм, детермінована адміністративними і культурними факторами. Предметом аналізу організації в загальному розумінні виступає цілісність, побудована ієрархічно, яка взаємодіє із зовнішнім середовищем.

Дата добавления: 2014-11-06