Тема 6. Структура менеджменту соціальної роботи

РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Питання до самоконтролю

Резюме

Загальнонауковою методологічною базою менеджменту соціальної роботи є системний підхід. Систему соціального управління складають об’єкт і суб’єкт управління та існуючи між ними різноманітні зв’язки.

Одна з основних вимог системного підходу полягає у вимозі здійснювати керування соціальною роботою в комплексі економічних і соціокультурних завдань.

Атрибутом системи управління виступає його організація. Системо- утворюючим елементом організації є організаційні методи управління, за допомогою яких досягаються його цілі.

Сучасний період розвитку соціального управління, як теорія і практика, використовує всю різноманітність великої кількості «напрацьованих теорій, методів, досліджень, методик найрізноманітніших напрямків і змісту, підходів. Аналогів, типових рішень, навчальних засобів і технологій.

1. Назвіть відомі Вам різновиди соціального менеджменту?

2. Назвіть відомі Вам моделі та методи взаємозв’язку суб’єктів і об’єктів менеджменту?

3. Що таке програма соціальної служби?

4. Назвіть основні компоненти соціальної служби?

План:

1. Трирівнева структура управління соціальною роботою в Україні.

2. Заклади соціальної роботи. Специфіка управління закладом соціальної роботи.

3. Управлінська праця менеджерів соціальної роботи.

4. Основні якості сучасного менеджера.

1. Трирівнева структура управління соціальною роботою в Україні. Управління соціальною роботою може бути структуроване за рівнями. У системі соціальної роботи України передбачається трирівнева структура управління.

Перший рівень – це спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі соціальної роботи – Державний комітет України у справах сім’ї та молоді.

Другий рівень – здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі соціальної роботи Автономної Республіки Крим, відповідними органами управління обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, а також органів місцевого самоврядування.

Третій рівень – це безпосередньо заклади соціальної роботи.

Різні дослідники висувають своє бачення щодо управління соціальною роботою.

Представники однієї групи вважають, що управління закладом соціальної роботи може здійснюватися на засадах загальної теорії управління без урахування специфіки соціальної роботи, яка начебто надумана соціальними працівниками – нефахівцями в управлінні [15; 42].

Дослідники іншої групи стверджують, що управління закладом соціальної роботи настільки специфічне у зв’язку з неповторністю соціальної роботи, що не має нічого спільного із загальними теоріями управління, а є невід’ємною частиною соціальної роботи [53].

Визначимо основні положення загальної управлінської теорії:

1. Спрямованість управлінської діяльності на забезпечення цілеспрямованої та організованої роботи людей.

2. Забезпечення за допомогою управління функціонування та розвитку організації.

3. Здійснення управління через реалізацію основних функцій: планування, організації, мотивації, контролю та процесів, які їх пов’язують – прийняття рішення та комунікації, а також лідерства (керівництва).

4. Управління може бути ефективним за умов цілеспрямованості, прогностичності, циклічності.

5. Управління може бути ефективним за умов відповідності таким вимогам: адекватність критеріїв ефективності управління; врахування людського фактору, наявності зворотного зв’язку.

6. Наявність обов’язкових атрибутів управління: функцій, організаційної структури та організаційних механізмів.

2. Заклади соціальної роботи. Специфіка управління закладом соціальної роботи. Аналізуючи специфіку управління закладом соціальної роботи, слід зазначити, що вона походить від головного призначення закладу – надання допомоги клієнту для виходу із складної життєвої ситуації.

До таких особливостей відносять:

1) невідповідність соціальної допомоги у часі з результатами (для управління закладом практично неможливе точне прогнозування та вимірювання результатів управління);

2) важливість як кінцевого, так і проміжних результатів управління закладом соціальної роботи;

3) обмеженість використання директивних методів управління на користь методів мотивації, переконання, створення ситуації успіху та зацікавленості;

4) пріоритет контактного управління;

5) значна вікова розбіжність груп людей – учасників процесу управління (персонал і клієнти різного віку);

6) характер соціальної інформації в управлінських відносинах у закладах соціальної роботи;

7) обов’язкова компетентність керівників закладів соціальної роботи [18].

Управління закладом соціальної роботи за змістом управлінської діяльності та орієнтованістю на процес надання соціальної допомоги відрізняється також і від управління соціальною роботою на державному та регіональному рівнях.

Отже, при управлінні закладом соціальної роботи необхідно враховувати як загальні управлінські закономірності, так і специфіку управління соціальною організацією.

3. Управлінська праця менеджерів соціальної роботи. У порівнянні з іншими видами діяльності в організації, управлінська діяльність має свої особливості, що проявляються в її характері, меті, предметі, результатах і засобах, які використовуються. В зв'язку з цим до управління соціальною роботою можна віднести слова В.Г.Афанасьєва про те, що управляти людьми - це, насамперед, навчати їх тому, що і як робити [6, 7].

Істотною особливістю менеджменту соціальної роботи є характер його взаємозв'язку із зовнішнім середовищем. Необхідність такого взаємозв'язку визначається відкритим, динамічним характером системи закладу соціальної роботи. Суспільний характер управлінської діяльності менеджера визначають наступні компоненти:

Мета управлінської праці:

–створення умов для досягнення мети організації;

– координація та узгодження спільної діяльності.

Предмет управлінської праці

–люди та їх трудова діяльність;

– інформація, яку вони використовують.

Засоби управлінської праці:

–засоби організаційної техніки;

– інформація як засіб зв’язку.

Характеристика управлінської праці:

розумова праця, що поєднує творчі, логічні і технічні операції;

- опосередковано виробнича праця;

- робота з людьми;

- інформаційна характеристика;

- різноманітність завдань, що вирішуються;

- творчий характер.

Продукт управлінської праці:

- управлінський вплив;

- управлінське рішення.

Визначимо зміст понять „управлінський персонал” і „менеджер”.

Управлінський персонал – це сукупність фахівців, що здійснюють функції управління. На практиці – це працівники апарату управління організації, помічники керівника.

У плановій і обліковій практиці України прийнято виділяти наступні основні посади управлінського персоналу на підприємствах і організаціях: керівники і їхні заступники; головні спеціалісти; інженери, техніки, механіки; економісти, інженери – економісти; лічильно–бухгалтерський, канцелярський і юридичний персонал та інші працівники. Керівники складають одну з найбільш значимих груп управлінського персоналу.

У сучасному розумінні менеджер – це керівник, управляючий, що займає постійну посаду в організації і наділений повноваженнями щодо прийняття рішень у конкретних видах діяльності.

Менеджер є посадовою особою фірми, у якій працює і входить у її керуючий склад. Разом із тим цей термін є досить поширеним і вживається в загальному вигляді стосовно:

- керівника організації в цілому чи її підрозділів;

- керівника по відношенню до підлеглих;

- організатора конкретних видів праці у рамках окремих підрозділів;

- адміністратора будь–якого рівня управління, що організує роботу на основі сучасних методів.

Менеджер – це член організації, що здійснює управлінську діяльність і вирішує управлінські задачі.

У теорії і практиці управління розрізняють лінійних і функціональних менеджерів. До лінійних менеджерів відносяться осіб,що діють на основі єдиноначальності, відповідальні за стан і розпорядок організації у цілому чи її підрозділів. У соціальних службах – це директори, начальники відділів, окремих підрозділів.

До функціональних менеджерів зараховують працівників, відповідальних за визначену сферу в системі управління і функціональних підрозділів, які вони очолюють (наприклад: головний економіст, начальник відділу праці і заробітної плати).

У сучасних організаціях виділяють наступні види поділу праці менеджерів:

1. Функціональний – ґрунтується на формуванні груп із працівників управління, які виконують однакові функції менеджменту: планування, організація, контроль та ін.

Відповідно до цього одні працівники органу управління спеціалізуються на плануванні, інші на організації виконання планів, а треті – зосереджені на контролі і та ін.

2. Структурний – будується, виходячи з характеристик об’єкта управління (організаційна структура служби, масштаби і сфери її діяльності).

3. Технологічний (професійно-кваліфікаційний) – враховує види і складність робіт, що виконуються.

За цими критеріями у складі апарата управління організацією виділяють три категорії працівників: керівників, фахівців і службовців.

Якщо розглядати їхню працю з погляду технології процесу управління, то завдання керівників в основному зводяться до прийняття рішень і організації їх практичної реалізації.

Фахівці, у свою чергу, здійснюють проектування і розробку варіантів рішень. Службовці займаються, головним чином, інформаційним забезпеченням усього процесу управління..

Базові операції (функції), які виконує менеджер:

1. Визначає мету організації і вирішує, що необхідно зробити для її досягнення, забезпечує її реалізацію шляхом постановки конкретних завдань.

2. Менеджер організовує, класифікує роботу, розподіляє її, створює необхідну організаційну структуру, підбирає відповідний склад працівників і виконавців.

3. Забезпечує спонукальні мотиви. Досягає необхідної узгодженості дій всього колективу.

4. Аналізує діяльність організації, визначає нормативи, а також оцінює діяльність всіх осіб.

5. Забезпечує професійне зростання працівників у залежності від того, як вони виконують свої функції; менеджер або сприяє їх зростанню або навпаки.

Функції менеджера-керівника:

1. Функції-процеси:

а) функції попереднього управління: цілепокладання, прогнозування, планування;

б) функції оперативного управління: організація процесу виробництва, організація процесу праці, стимулювання і мотивація праці;

в) функції заключного управління: контроль, облік, аналіз.

2.Функції-завдання:

- представницька;

- кадрова;

- соціальна;

- юридична;

- інформаційна;

- координаційна.

Управлінські ролі менеджерів:

1) роль щодо ухвалення рішення;

2) інформаційна роль;

3) роль керівника.

Вимоги до професійної компетенції менеджерів соціальної роботи:

1) Знання і розуміння природи управлінської праці і процесів менеджменту.

2) Знання посадових і функціональних обов’язків менеджера, засобів досягнення цілей і підвищення ефективності роботи організації.

3) Уміння використовувати сучасну інформаційну технологію і засоби комунікації, які необхідні в управлінському процесі.

4) Володіння мистецтвом управління людьми.

5) Володіння мистецтвом налагодження зовнішніх зв’язків.

6) Здатність до самооцінки, уміння робити правильні висновки і безперервно підвищувати кваліфікацію (тобто свої знання й уміння).

1,2,3 – уміння й знання виконувати професійну роботу в області менеджменту.

4,5,6 – уміння і здатність працювати з людьми і керувати самим собою.

Вимоги до сучасного менеджеру (англ. Майкл,Вудкок, Дейв Френсис):

1) здатність керувати собою;

2) розумні особисті цінності, чіткі особисті цілі;

3) навичка вирішувати проблеми;

4) винахідливість і здатність до інновацій;

5) висока здатність впливати на оточуючих;

6) знання сучасних управлінських підходів;

7) здатність управляти;

8) уміння навчати і розвивати підлеглих;

9) здатність формувати і розвивати ефективні робочі групи.

4. Основні якості сучасного менеджера. На сьогоднішній день не існує загальноприйнятого поняття, що визначає систему якостей особистості менеджера соціальної роботи. В науковій літературі знаходять наступні поняття – „особові якості” (Є.Холостова, М.Галагузова, О.Безпалько), „професійно важливі якості” (В.Шадриков, Р.Овчарова, З.Фалінська), „професійно обумовлені особові якості” (Р.Вайнола), „професійні якості” (О.Гура). До того ж в літературі із менеджменту зустрічаються підходи до визначення якостей менеджера (А.Файоль, М.Вудкок, Д.Френсис), „структура особистості менеджера” (Лі Якока), які не зовсім співпадають між собою [12, 38, 44].

Завданнями менеджера і керівника любого рівня є:

- пізнання свого суб’єкта управління;

- виявлення факторів, закономірностей і причин, які впливають на його поведінку;

- розгляд загальновживаних і часткових методів впливу на О з метою отримання необхідного результату;

- визначення методів аналізу або експерименту застосування пропонованих підходів до свого об’єкта;

- застосування відібраних методів;

- аналіз отриманих результатів, корекція і модифікація методів управління щодо своєї системи.

Виходячи з особливостей професійної діяльності менеджера соціальної роботи й соціального працівника, з одного боку, і вимог, запропонованих до управлінської підготовки, з іншого, виділяють не менш трьох груп основних якостей особистості спеціаліста, які найбільше впливають на ефективність управлінської діяльності.

До першої групи ввійшли якості, що характеризують професійне спілкування фахівця з підлеглими, клієнтами – товариськість, гнучкість в стосунках, повага до всіх членів колективу, демократичність, делікатність, емпатія, толерантність.

До другої групи ввійшли якості, що виявляються при здійсненні професійної діяльності, виражаються в ставленні фахівця до неї – відповідальність, креативність, підприємливість, справедливість, розсудливість, турботливість, соціальна активність.

І, нарешті, до третьої групи ввійшли якості, що характеризують особистість професіонала як суб’єкта специфічної діяльності – авторитетність, цілеспрямованість, компетентність, винахідливість, впевненість [18].

Сучасний соціальний менеджер виступає як:

1. Керівник, який наділений владою і керує колективом.

2. Лідер, який здатний вести за собою підлеглих, використовуючи свій авторитет, високий професіоналізм, позитивні якості і емоції.

3. Дипломат, який встановлює контакти з партнерами і владою, успішно долає внутрішні і зовнішні конфлікти.

4. Вихователь, який наділений високими моральними якостями, здатний створити колектив і направити його розвиток у потрібне русло.

5. Інноватор, який розуміє роль науки в сучасних умовах, уміє оцінити і впровадити у виробництво той чи інший винахід або „ноу-хау”.

6. Просто людина - чесна, яка наділена глибокими знаннями і різносторонніми здібностями, високим рівнем культури, вирізняється рішучістю характеру і в той же час розсудливістю, яка здатна бути взірцем у всіх взаємовідносинах.

Дата добавления: 2014-11-06