І м е н е м у к р а ї н и

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А (витяг)

«01» квітня 2013 р. м. Київ К/9991/59150/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого - Моторного О.А., суддів – Борисенко І.В., Кошіля В.В., … розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р. у справі № 2-а-5811/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна» до Державної податкової служби у м. Києві про скасування окремих положень податкової консультації № 10693/10/31-606 від 04.11.2011, -

встановив:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2012 р. позов задоволено: скасовано консультацію Державної податкової адміністрації у м. Києві, викладену в листі за № 10693/10/31-606 від 04.11.2011, в частині, згідно з якою виплати Товариства з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна» на користь корпорації «Лореаль С.А.»(Франція) за послуги з надання персоналу не відносяться до складу витрат.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2012 та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012, залишивши в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 3137/11 від 30.09.2011 позивач звернувся до Державної податкової служби України з проханням надати консультацію щодо податкового обліку витрат на оплату послуг з надання персоналу та їх відображення у податковій декларації з податку на прибуток підприємства.

Листом №10693/10/31-606 від 04.11.2011 відповідач надав позивачу консультацію щодо податкового обліку витрат на оплату послуг з надання персоналу за договором про надання персоналу, укладеним 01.01.2011 позивачем з корпорацією «Лореаль С.А.», згідно висновків якої:

- виплати за послуги з надання персоналу, здійснювані позивачем, до складу витрат не відносяться, оскільки відсутній зв’язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку;

- витрати, пов’язані з виплатою заробітної плати персоналу, який перебуває у трудових відносинах із позивачем, враховуються у складі витрат при обчисленні об’єкта оподаткування відповідно до п. 142.1 ст. 142 Податкового кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податкові консультації за своїм змістом не є рішеннями суб’єкта владних повноважень, а також не є нормативно-правовими актами та не створюють і не припиняють права чи обов’язки особи, а є лише допомогою контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону. Жодних управлінських висновків оскаржувана податкова консультація не містить, вчинити будь-які обов’язкові дії позивачу вона не приписує, та відповідно не порушує права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин.

Однак, колегія суддів, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції, беручи до уваги наступне.

Пп. 14.1.172 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган

Відповідно до п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України, платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, для цілей судового оскарження Податковий кодекс України надає податковій консультації статус правового акта індивідуальної дії, який в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є рішенням, що може бути скасоване або визнане нечинним.

Щодо твердження відповідача про те, що виплати за послуги з надання персоналу, здійснювані позивачем, до складу витрат не відносяться, оскільки відсутній зв’язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку, колегією суддів слід зазначити наступне.

...

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витрати позивача на оплату послуг корпорації «Лореаль С.А.» з надання персоналу безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю позивача, а тому можуть бути враховані ним при визначенні об’єкта оподаткування.

…

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що у податковій консультації відповідач не підтвердив та не спростував позицію позивача щодо порядку податкового обліку витрат на оплату послуг з надання персоналу, а також, не обґрунтував свої висновки про те, що витрати позивача на оплату послуг з надання персоналу не пов’язані з його господарською діяльністю.

Згідно зі статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р. підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2012 р.

Керуючись статтями 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р. скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2012 р. залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

…

4. Громадянка Л. зареєструвала приватне підприємство «В.» по виробництву промислової продукції, яка і очолила його як єдиний засновник. Для початку діяльності громадянка Л. передала приватному підприємству «В.» у безоплатне користування частину підвалу свого будинку, комп’ютерну та іншу організаційну техніку, що оформила письмовим договором.

За наслідками планової перевірки ДПІ міста діяльності приватного підприємства «В.» громадянці Л. надійшло податкове повідомлення рішення про нарахування грошового зобов’язання по податку на доходи фізичних осіб на підставі отриманого доходу від передачі в оренду її майна. Громадянка Л. звернулася зі скаргою до начальника ДПІ області в якій посилаючись на відповідні документи (договір) заперечувала проти нарахування їй грошового зобов’язання, оскільки жодного доходу за договором від передачі майна не отримувала, а тому вважає, що відсутній об’єкт оподаткування за проведеним нарахуванням.

Скарга громадянки Л. була задоволена частково з огляду на те, що згідно з п.п. 170.1.2., 170.1.4. п. 170.1. ст. 170 ПК України доходи від надання в оренду нерухомості оподатковуються податковим агентом (орендарем) під час їх виплати за їх рахунок, а тому, штрафні санкції були виключені з суми грошового зобов’язання громадянки Л., а податкове зобов’язання щодо сплати ПДФО було розраховане відповідно до нормативних мінімальних розмірів орендної плати (пп. 170.1.2. п. 170.1. ст. 170 ПК України) та відповідно направлено нове податкове повідомлення-рішення.

Також на суму штрафних санкцій було направлено податкове повідомлення-рішення приватному підприємству «В.» за невиконання обов’язків податкового агента по сплаті ПДФО.

Чи правильним було рішення начальника ДПІ області? Які подальші дії громадянки Л. та приватного підприємства «В.»?

Дата добавления: 2014-11-07