Клінічна картина

Класифікація.

МКБ 10 140 Гострий міокардит

140.0 Інфекційний міокардит

140.1 Вогнищевий (ізольований) міокардит

140.8 Інші види гострого міокардиту

Загальноприйнятої класифікації міокардитів у дітей не існує. У формулюванні діагнозу вказується основне захворювання, ускладненням якого з'явився міокардит.

Класифікація неревматичних кардитів по Білоконь Н.М,Кубергер М.Б.

Період виникнення	Вроджений (антенатальний): ранній, пізній. Набутий
Етіологічний фактор	Вірусний, вірусно-бактеріальний, бактеріальний, паразитарний, грибковий, єрсиніозний, алергічний (лікарський, сироватковий, поствакцинальний), ідіопатичний
Форма (за переважаючою локалізацією процесу)	Кардит (міо-, ендо- чи перикардит, їхнє поєднання). Ураження провідної системи серця
Перебіг	Гострий — до 3 міс. Підгострий — до 18 міс. Хронічний — більше ніж 18 міс (рецидивуючий, первинно хронічний): застійний, гіпертрофічний, рестриктивний варіанти
Тяжкість перебігу кардиту	Легкий, середньої тяжкості, тяжкий
Форма і ступінь серцевої недостатності	Лівошлуночкова І, ПА, ІІБ, III ступеня. Правошлуночкова І, НА, ІІБ, III ступеня. Тотальна
Наслідки та ускладнення	Кардіосклероз, гіпертрофія міокарда, порушен­ня ритму і провідності, легенева гіпертензія, ураження клапанного апарату, констриктнвний міоперикардит, тромбоемболічний синдром

У дітей раннього віку міокардити можуть бути уродженими й набути­ми. Природжений кардит поділяють на ранній і пізній.

Якщо ураження серця виникло в ранній фетальний період (4—7-й місяць внутрішньоутробного розвитку), природжений кардит називають раннім. До раннього природженого кардиту належать фіброеластоз ендокарда і еластофіброз ендоміокарда. Перші симптоми раннього природженого кардиту при обох варіантах з'являються в перші 6 міс життя, рідше — на 2—3-му році. Основні його симптоми: відставання у фізичному розвитку, в'ялість, блідість шкіри і слизових оболонок, втомлюваність під час годування, розширення меж серця, рання поява серцевого горба. На ЕКГ —· високий вольтаж комплексів QRS, ригідний, частий ритм, гіпертрофія лівого шлуночка.

На рентгенограмі — при фіброеластозі куляста форма серця, при постміокардитичному еластофіброзі — трапецієподібна. Якщо ураження серця виникає після 7-го місяця впутрішньоутробного розвитку, розвивається пізній природжений кардит із залученням двох або трьох оболонок серця, провідної системи, інколи — коронарних судин, з'являються склероз і гіпертрофія міокарда

Основні симптоми пізнього кардиту: недостатнє збільшення маси тіла після 3-5-го місяця життя, втомлюваність під час годування, пітливість. Границі відносної серцевої тупості розширені, переважно вліво. Тони серця приглушені, 1 тон на вер­хівці ослаблений, тахікардія (рідше брадикардія). Над верхівкою та в V точці вислуховується систолічний шум м'якого тембру, що займає близь­ко 1/3 -1/2 систоли. Рентгенологічно виявляється кардіомегалія або пе­реважне збільшення лівого шлуночка. На ЕКГ може визначатися синусова тахі- чи брадикардія, ригідність ритму, уповільнення передсердношлуночкової й внутрішньошлуночкової провідності, електрична альтерна­ція, зниження вольтажу зубців, ознаки переважання біопотенціалів ліво­го шлуночка, подовження інтервалу QТ, зсув сегмента SТ, зниження чи інверсія зубця. При ЕхоКГ виявляється розширення порожнини й гіпертрофія міокарда лівого шлуночка при нормальних або декілька зменшених роз­мірах правого шлуночка. Подальша еволюція вродженого міокардиту характеризується хронічним перебігом захворювання з прогресуванням серцевої недостатності.

Набуті міокардити у дітей раннього віку найбільш часто хронологічно зв'язані з вірусною інфекцією і, як правило, розвиваються гостро. У по­чатковому періоді захворювання на перший план можуть виступати такі екстракардіальні симптоми, як млявість, підвищена стомлюваність, зни­ження апетиту, кашель, зригування, блювота, блідість шкірних покривів, приступи ціанозу, на тлі яких наростають прояви тотальної або переваж­но лівошлуночкової серцевої недостатності. При ентеровірусній етіології захворювання можуть одночасно виявлятися ознаки менінгоенцефаліту, ентерит. Вираженою є задишка, пульс частий, слабкого наповнення. Серцевий поштовх може не визначатися. Розширюються границі віднос­ної серцевої тупості. При аускультації виявляється ослаблення серцевих тонів, особливо 1 тону у верхівки, тахікардія, ритм протодіастолічного чи сумаційного галопу. У верхівки й у V точці вислуховується короткий си­столічний шум м'якого тембру. При міокардитах вірусної і бактеріальної етіології в процес нерідко утягуються ендокард і перикард. У решти хво­рих виявляється шум тертя перикарда.

На ЕКГ найбільш часто реєструються розлади номотопного центра автоматизму, порушення атріовентрикулярної й внутрішньошлуночкової провідності, процесів реполяризації, зниження вольтажу зубців, рідше-ознаки перевантаження відділів серця. При ЕхоКГ виявляються ознаки порушення скорочувальної здатності міокарда, у решти хворих - випіт у порожнину перикарда.

Міокардити в дітей старшого віку частіше розвиваються на тлі або через 1-1,5 тижня після перенесеного інфекційного захворювання й характеризуються різноманітністю проявів залежно від особливостей клінічного варіанту хвороби. З'являються слабкість, підвищена стомлю­ваність, блідість шкірних покривів, скарги на серцебиття, кардіалгії, рід­ше - задишка. Можливе підвищення температури тіла в межах субфебрильних значень.

При аритмічному варіанті на перший план у дебюті захворювання виступають порушення серцевого ритму і провідності. При декомпенсо­ваному - прояви серцевої недостатності ІІ-ІІІ стадії, при больовому - ви­ражені кардіалгії. При малосимптомному міокардиті скарги звичайно відсутні, діагноз верифікується при об'єктивному обстеженні.

У початковому періоді захворювання виявляється зниження артері­ального тиску, ослаблення або зникнення серцевого поштовху, тахі- чи брадиаритмія, розширення границь відносної серцевої тупості. При ау­скультації: тони серця значно приглушені, 1 тон у верхівки ослаблений, часто визначається III тон. У верхівки й у V точці вислуховується короткий систолічний шум м'якого тембру. На ЕКГ виявляється синусова тахі- чи брадиаритмія, порушення провідності, зниження вольтажу зубців. При декомпенсованому варіанті захворювання визначаються ознаки пере­вантаження лівого шлуночка та інших відділів серця, при аритмічному - ектопічні порушення ритму, блокади. Зміни ЕКГ при міокардиті неста­більні і зникають у процесі інволюції запальних змін у міокарді. Рентгенологічне дослідження виявляє наявність кардіомегалії або пере­важного збільшення лівого шлуночка, при кімографії - зниження амплі­туди серцевих скорочень.

На ЕхоКГ при виражених варіантах гострого міокардиту визначається:

• бівентрикулярний тип систолічної і діастолічної дисфункції серця;

• дилатація порожнин шлуночків (переважно лівого);

• зниження фракції викиду лівого шлуночка;

• на ранніх етапах захворювання може виявлятися стовщення стінки лівого

• шлуночка внаслідок набряку;

• випіт у порожнину перикарда при супутньому перикардиті;

• зони дискінезії міокарда при осередковому міокардиті;

• відсутність ознак гіпертрофії міокарда.

Хронічний міокардит може бути первинно-хронічним або наслідком міокардиту гострого і підгострого перебігу. Верифікація діагнозу хроніч­ного міокардиту і проведення диференціальної діагностики з кардіоміопатіями на сучасному етапі здійснюється за допомогою ендоміокардіальної біопсії.

Дата добавления: 2014-10-15