Основні організаційні форми агропромислового виробництва

Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переважно агропромисловими асоціаціями, а господарські — агропромисловими підприємствами і агрофірмами. Особливості побудови і функціонування названих формувань розглядатимуться в окремих підрозділах даної теми. В цьому підрозділі є необхідність звернути увагу ще й на такий важливий аспект агропромислової інтеграції, як її економічне і соціальне значення.

У функціонуючих нині агропромислових формуваннях, насамперед у господарських, досягається реальне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва. В результаті цього виробництво продукції сільського господарства, її транспортування, переробка і реалізація з відокремлених ланок перетворюється на єдиний виробничий процес, що з економічної точки зору характеризується взаємною матеріальною заінтересованістю і відповідальністю всіх учасників агропромислового виробництва за результати діяльності — виробництво і реалізацію кінцевої продукції. В умовах реальної інтеграції сільськогосподарського і промислового виробництва створюється додатковий синергічний ефект, що проявляється у вищій економічній ефективності інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим. Джерелами одержання агропромисловими формуваннями синергічного ефекту є:

· істотне зменшення втрат сільськогосподарської продукції, передусім тієї, що швидко псується, за рахунок зведення до мінімуму розриву між її збиранням і промисловою переробкою;

· збільшення обсягу виробництва кінцевої продукції за рахунок утилізації нестандартної сільськогосподарської продукції та побічних відходів, які без інтегрованого виробництва повністю пропадають або використовуються нераціонально (так, тваринам нерідко згодовують нестандартні овочі, фрукти тощо);

· скорочення витрат на транспортування продукції до місць переробки на великих переробних підприємствах і на зустрічні завози продовольчих товарів для споживання місцевим населенням. Це особливо важливо в умовах високої вартості енергоносіїв.

Слід також зазначити, що агропромислові формування одержують додатковий ефект, що не є складовою синергічного ефекту, завдяки виробництву і реалізації кінцевої продукції. Це зумовлено тим, що найвищого рівня віддачі авансованого капіталу і поточних витрат досягають ті підприємства АПК, які функціонують на завершальній стадії виробничого циклу, здійснюючи виробництво і реалізацію кінцевої продукції.

Адже остання завжди оцінюється вище, ніж сировина саме завдяки більшій окупності витрат, досягнутій за рахунок споживача. В умовах відокремленого виробництва цей додатковий ефект одержують переробні підприємства, тимчасом як суто аграрні підприємства позбавлені можливості поліпшувати свій фінансовий стан за рахунок цього виду ефекту. В умовах поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва власниками даного ефекту стають агропромислові формування. Останні самостійно приймають рішення щодо зміни асортименту продукції й обсягу продажу відповідно до кон’юнктури ринку, а також ведуть необхідну маркетингову діяльність з тим, щоб задовольнити споживчий ринок і підвищити прибутковість власного виробництва.

Одержуючи більше доходів порівняно із звичайними аграрними підприємствами, агропромислові формування успішніше вирішують господарські та економічні питання, забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою ознакою соціально орієнтованої ринкової економіки. Агропромислові формування створюють працівникам широку технологічну базу прикладання кваліфікованої праці і тим самим забезпечують повнішу зайнятість працівникам протягом року, а також нерідко пом’якшують сезонність виробництва.

З кількісним зростанням агропромислових формувань — агропромислових підприємств, агрофірм, агроконсорціумів тощо створюється конкурентне середовище в сфері переробки сільськогосподарської продукції, яке змушує учасників агропромислового виробництва виробляти якісніші продовольчі товари з конкурентоспроможною ціною.

Взаємна матеріальна заінтересованість усіх учасників регіональних і господарських організаційних форм агропромислової інтеграції в досягненні високих кінцевих результатів, з одного боку, і кожного з них у зростанні масштабів та ефективності виробництва свого виду діяльності, з іншого, стає тією рушійною силою, яка створює необхідне економічне середовище для ширшого впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і передової практики, економічно спонукає забезпечувати пропорційний розвиток сільського господарства і переробної промисловості, бази зберігання продукції та її реалізації. В результаті створюються умови не лише для збільшення обсягу виробництва і поліпшення якості продукції, а й для раціонального використання сировини, забезпечення її поглибленої переробки, розширення асортименту продовольства. Все це зміцнює економіку агропромислових формувань.

Важливо зазначити, що створення організаційних форм агропромислової інтеграції та їх удосконалення само по собі не є універсальним засобом для виходу агропромислового виробництва на якісно новий етап розвитку, що відповідає вимогам ринкової економіки. Його висока ефективність може бути досягнута на основі впровадження нових інтенсивних технологій, що забезпечують безвідходність при переробці сільськогосподарської сировини, економію живої й уречевленої праці, скорочення і повну ліквідацію втрат ресурсів та готової продукції. Вирішення цього завдання вимагає постійного наукового забезпечення агропромислових формувань, широкого застосування сучасної обчислювальної техніки, встановлення тісних взаємовигідних виробничо-торгових і наукових зв’язків із зарубіжними партнерами. Все це сприятиме виходу агропромислового виробництва на сучасний світовий рівень. Перед розглядом особливостей організаційної структури і специфіки функціонування окремих видів агропромислових формувань зауважимо, що нині ставити питання про переваги одних з них над іншими передчасно. В процесі нагромадження цими формуваннями практичного досвіду роботи рель’єфніше проявляться переваги і недоліки прийнятої ними організаційно-виробничої структури, ступінь її маневреності й еластичності в обґрунтованому вирішенні поточних і перспективних завдань. Це означає, що в умовах господарської і фінансової самостійності суб’єктів ринку, розвитку різних форм господарювання і гнучкого поєднання різних форм власності посилиться економічна змагальність між агропромисловими формуваннями, іншими суб’єктами АПК і в результаті утвердяться й набудуть прискореного поширення найбільш життєздатні серед них. Водночас виникне реальна можливість створення нових, досі невідомих формувань з високим рівнем конкурентоспроможності вироблюваної ними продукції на продовольчому ринку.

Міжнародний досвід свідчить про те, що ефективними формами організації агробізнесу є агропромислові формування, в яких поєднується виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка, зберігання, транспортування і реалізація готової продукції як на внутрішніх та і на світових ринках. Розглянемо основні форми агропромислової інтеграції.

Агропромисловий комбінат — являє собою інтегрований виро­бничо-господарський комплекс, до складу якого входить виробни­цтво сільськогосподарської продукції, його переробка і реалізація через власну фірмову торгівлю. Такі комбінати розміщується по­близу великих міст, промислових центрів, рекреаційних і туристи­чних зон з метою забезпечення їх високоякісною продукцією.

Відносини між підприємствами у складі комбінатів, які мо­жуть бути різних форм власності будуються на договірній основі. Управління комбінатом здійсняється радою на чолі з генераль­ним директором.

Досить поширеною формою в агробізнесі є агропромислові об'єднання. Основні завдання, функції і напрямки їхньої діяльно­сті аналогічні агропромисловим комбінатам, але інтеграційні зв'язки їх глибші. Останнім часом в об'єднаннях відбулось акціонування, і тому управління ними, їхня організаційна структура, уся господарська діяльність будується на демократичній основі.

Одна з нових форм агропромислових об'єднань — виробничі та науково-виробничі системи. Це така форма договірних відно­син групи підприємств, господарств і організацій, яка здійсняє виробництво, переробку, зберігання певних видів продукції під організаційним і технологічним керівництвом головного підпри­ємства. До науково-виробничої системи крім вищевказаного, входить науково-дослідницька установа, яка забезпечує впрова­дження у виробництво прогресивних технологій і нових видів продукції.

Агрофірма — це агропромислове підприємство, створене на базі сільськогосподарського підприємства, за наявності в ньому переробної ланки, а також потужностей зі зберігання і реалізації готової продукції. Вищим органом управління агрофірмою є ра­да, до складу якої входять керівники структурних підрозділів. Економічні взаємовідносини підприємств і організацій агрофірми будуються на основі їхньої рівноправної участі у розподілі одер­жаних результатів.

Агрофірма також займається нетрадиційними видами діяльнос­ті, такими як вирощування лікарських рослин, збирання корисних дикоростучих плодів, розведення хутрових звірків. Уся ця продук­ція користується попитом на міжнародному ринку та сприяє зміц­ненню фінансово-економічного становища агрофірми.

Нагадаємо, що у світовій практиці консорціум означає угоду між банками та промисловими компаніями для спільної взаємо­вигідної підприємницької діяльності. У наших умовах агрокон­сорціум може визначатись як кооперація кількох підприємств різних галузей народного господарства, організацій та банків, які залишаються самостійними, для спільного здійснення програми чи проекту з виробництва, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції. Вони можуть бути регіональ­ними, міжгалузевими і навіть міжнародними. У формуванні аг­роконсорціуму можуть брати участь будь-які організації, які ма­ють вільні кошти. Поєднання в агроконсорціумі грошових та ма­теріальних внесків учасників гарантує йому сталість, надійність та суттєві переваги в умовах дефіциту ресурсів.

Вищим органом управління агроконсорціумом є рада засновників-директорів, до складу якої входять керівники всіх організа­цій та підприємств, які є складовими частинами агроконсорціуму. Агроконсорціум має повну самостійність для здійснення ефекти­вної виробничої діяльності.

Агроконсорціуми можуть створюватись й для реалізації вели­ких та регіональних цільових програм силами групи підприємств будь-якої форми власності. Після виконання поставленої мети консорціум припиняє свою діяльність чи перетворюється в інший вид об'єднання.

Останнім часом розвивається співробітництво вітчизняних підприємств АПК з іноземними фірмами і компаніями, в резуль­таті чого утворюються спільні підприємства (СП).

Основна мета таких підприємств — залучення іноземних інве­стицій для впровадження у виробництво передових технологій.

Спільні підприємства засновується у формі кооперації вітчиз­няних підприємств з іноземними партнерами. При цьому україн­ські учасники СП надають у користування земельні ділянки, приміщення, певне обладнання та трудові ресурси.

Іноземні партнери передають, як правило, технічні засоби, на­сіння сільськогосподарських культур, хімічні засоби захисту рос­лин і тварин, устаткування, патенти, ліцензії, а також забезпечу­ють навчання працівників СП надають консультаційну допомогу в процесі виконання технологічних операцій.

Вищим органом управління СП є рада учасників, членам якої надається кількість голосів пропорційно до вартості їхніх часток у статутному фонді.

Для оперативного розв'язання поточних організаційно-госпо­дарських питань створюється виконавчий орган — виконавча ди­рекція.

Утвердження системи ринкової економіки в нашій країні не­одмінно повинно супроводжуватися відповідними змінами в те­риторіальному устрої держави. Існуючий адміністративно- територіальний устрій сформувався в основному за часів пану­вання командно-адміністративної системи. І сьогодні він вже не відповідає сучасним вимогам.

25 травня 2001 року Указом Президента України була схвале­на Концепція державної регіональної політики. В Концепції ви­значено, що для досягнення мети державної регіональної політи­ки передбачається вирішення серед іншого такого завдання як налагодження міжнародного співробітництва у сфері регіональ­ної політики, наближення національного законодавства з цього питання до норм і стандартів Європейського Союзу, а також роз­виток прикордонного співробітництва, як дійового засобу зміц­нення міжнародних відносин та вирішення регіональних про­блем.

Серед заходів, які передбачаються для поліпшення державно­го регулювання у сфері реалізації державної регіональної політи­ки відзначено стимулювання розвитку транскордонних та міжре­гіональних економічних зв'язків на основі виробничої кооперації та інтеграції, створення відповідних промислово-фінансових груп, інших сучасних форм господарювання. Все це передбачає перехід регіону до інноваційної моделі розвитку економіки.

Також передбачається здійснення системи заходів із розбудо­ви інфраструктури регіонального розвитку, зокрема, ринків про­довольства, землі, праці та капіталу, включаючи товарні біржі, оптові ринки, агро торгові дома, аукціони, ярмарки, заготівельні кооперативи, підприємства фірмової торгівлі тощо, а також регі­ональні агентства розвитку.

Таким чином, виходячи з усіх вищевказаних положень, Оде­ська область є таким регіонам, в якому наявні всі необхідні умови для успішного розвитку сучасних форм господарювання в систе­мі АПК.

Одеська область являє собою багатогалузевий регіон, в кому сільське господарство має порівняно широку спеціалізацію. Ра­зом з тим, мова може йти про наявність в цьому регіоні продук­тової зони промислової агломерації і продуктової зони туристич­но-рекреаційного напрямку. Такі продуктові зони розташовані навколо Одеси.

Інший напрямок — це розвиток прикордонного і транскор­донного співробітництва, а також ефективне використання тран­зитних можливостей регіону.

Найбільш всебічно розвиненими є технологічні парки і технопо- ліси. Прикладом може бути технологічний парк «Плессі» в Ірландії, в якому функціонує центр по переробці сільськогосподарської про­дукції, основна задача якого — створення нових підприємств по переробці сільськогосподарської сировини. Щорічно відкривається біля десяти підприємств. Спеціалісти центру мають право давати дозвіл на нові продукти. (Дергачев В. А., Орниш Т. Л. Научно- технические зоны в современном мире, Одесса, 1993, с. 7—9)

У Російській Федерації, на території Нижегородської області планується сформувати агротехнопарк «Нижегородський». Цей технопарк буде вільною економічною зоною з центром у одному з провідних сільськогосподарських навчальних закладів області. Головна мета цього агро технопарку — впровадження новітніх технологій і сучасних методів управління у агропромисловий се­ктор регіону.

Ще один приклад — створення агротехнопарку у Мічурінсь­кому наукограді. Цей проект фінансується як з федерального так і з регіонального бюджетів. До складу агротехнопарку ввійшли не лише аграрні, а й промислові підприємства Тамбову та сусід­ніх областей. Головна мета агро технопарку — вирішення про­блем екологій та створення нормальних умов життєдіяльності людини.

Історія формування і розвитку технологічних парків в Україні починається з Указу Президента України № 113 від 25.03.94 р. й Постанови Кабінету Міністрів № 369 від 14.06.96 р. «Про еконо­мічно-технологічний експеримент у Бродовському районі Львів­ської області». Згідно з цією постановою тут було побудовано перший в країні інноваційний центр «Броди» на зразок агро тех­нопарку. Він об'єднав підприємства сільського господарства, пе­реробної, легкої та деревообробної промисловості. Йому були надані пільги як для вільної економічної зони. Однак, незважаю­чи на деякі успіхи за роки експерименту не вдалося досягти очі­куваних результатів. Причина — відсутність поруч потужного наукового центру (наукове забезпечення здійснює мало чисельна лабораторія), необхідних інвестицій і підтримки з боку райдер- жадміністрації. (Технопарки отримали урядову підтримку/ Уря­довий кур'єр., 12 жовтня 2001 р.)

В листопаді 2001 року була прийнята спільна постанова прези­дії Української академії аграрних наук та науково-технічної ради Міністерства аграрної політики про затвердження Концепції при­скореного переходу аграрного сектору економіки на інноваційну модель розвитку. Згідно з цією постановою для реалізації Концеп­ції в міністерстві агрраної політики було прийнято рішення про створення і забезпечення діяльності технологічного парку «Агро- технопарк». Основні його засновники — Українська академія аг­рарних наук, Національний університет харчових технологій та ряд підприємств агропромислового комплексу

З'явилося повідомлення про те, що Кабінет Міністрів України схвалив концепцію створення технопарків. Згідно з нею планується створення пілотного проекту в Одеській області, а також створення технопарків в АР Крим, Київській, Львівській і Харківській областях.

Крім того, передбачається створення технологічного парку при Луцькому державному технічному університеті, мета організації яко­го — формування регіональної інноваційної структури в зоні Поліс­ся. Цей технопарк стимулюватиме відродження льонарства, розвиток хмелярства, впровадження органічного землеробства, поліпшення екологічного стану територій регіону, реалізацію енергозберігаючих технологій в агропромисловому комплексі регіону. (www.uga- port.org.ua/cgi-bin/ valnews_portal. sh?lpost 0400702135.shtml)

Таким чином, є достатні підстави для висновку про те, що в Україні створені необхідні передумови для ефективного функці­онування технопарків. Залишається забезпечити достатнє фінан­сування та підтримку регіональних органів влади.

У міжнародному агробізнесі вирішальну роль стали відігравати міжнародні продовольчі компанії — МПК. В рамках МПК відбува­ється виробництво і реалізація певних видів продовольчої продукції на світових ринках. Вони мають свої філіали в різних країнах світу.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягають права та обов’язки колективних сільськ господарських підприємств?

2. Розкрийте зміст господарської діяльності колективного підпр ємства.

3. У чому полягають основні організаційні особливості агропро комбінатів?

4. Чим відрізняються агропромислові об’єднання від агропро комбінатів?

5. Наведіть приклади, що характеризують особливості гост дарської діяльності агрофірми.

6. Що являють собою виробничі і науково-виробничі системи?

7. Обгрунтуйте переваги агроконсорціумів.

Дата добавления: 2014-10-17