Моделювання та прогнозування небезпечних ситуацій

Тема 6

За умов функціонування систем "людина-машина" з різних при­чин виникають небезпечні ситуації. Тому великого значення набу­ває вміння оцінити характер їх можливих наслідків з точки зору розробки ефективних заходів щодо попередження аварійності та травматизму [12].

Умови, за котрих існує навіть малоймовірна можливість впливу на людину небезпечного фактора, можна назвати небезпечними умовами (НУ), а дії людини, що не відповідають науково обґрунто­ваним нормам професійної поведінки, — небезпечними діями (НД).

Здійснюючи небезпечні дії, оператор може перебувати в обста­винах: мети, часу, місця, причин та способу дії. Випадкове співпа- дання (поєднання) в певний момент часу небезпечних умов та не­безпечних обставин (НО) створює реальну можливість виникнен­ня нової випадкової події — небезпечної ситуації (НС) За небезпечною ситуацією з певним ступенем ймовірності виника­ють наслідки - сприятливий наслідок (СН), аварія (А) або травма (Т).

Нижче наводиться узагальнена логічна модель процесу виник­нення небезпечної ситуації з можливими наслідками від дії декіль­кох небезпечних факторів на певному робочому місці (ПРМ) (див.

Рис. 6.1):

^ ^ ГН А ГУНВФ

^ ^т £ну

Обставини Умови

Рис. 6.1. Узагальнена модель процесу виникнення небезпечної ситуації

Процес формування та виникнення небезпечної ситуації може починатися з моменту появи на робочому місці однієї або декіль­кох небезпечних умов або дій (НУ або НД) при появі 11ВФ. Навіть якщо при появі НВФ з'явилася одна випадкова подія (НУ або НД), то можна вважати, шо вже з'явилася реальна небезпека, хоча її ймовірність може бути незначною.

Небезпечна ситуація виникає в потоці випадкових статистично залежних або незалежних випадкових подій, причому таким чи­ном, шо на початку цього потоку знаходиться небезпечна умова НУ або небезпечна дія НД, або їх поєднання. В цьому випадку мож­на точно визначити ту початкову подію, з котрої розпочинається потік наступних випадкових подій і закінчується небажаними на­слідками. Припинення такого потоку можливе шляхом усунення початкової події, котра і є причиною виникнення всіх подальших подій. Аналіз взаємозв'язків між випадковими подіями, котрі фор­мують небезпечну ситуацію, дозволяє визначити пріоритет такої випадкової події.

Така ситуація ілюструється наведеною нижче узагальненою схе­мою (рис. 6.2).

Ця схема об'єднує в собі небезпечні ситуації різних видів.

Рис. 6.2. Узагальнена схема

взасмозв 'язківміж випадковими подіями та їх наслідками в процесі виникнення небезпечної ситуації

СН

А

Т

Основні з них можна подати так:

1. НУ---- >НС---- >СНД,Т

2. НД---- >НС---- >СНД,Т-

3.Н У--- >НД---- >НС---- >СНА,Т-

4.Н Д--- >НУ---- >НС---- >СНАД-

5.НУ ]---- >НУ₂---- к..НУ_п----- >НС---- >СНА,Т-

6.НД,---- >НД2—>...нд_п------- >НС---- >СНА,Т-

Схема ілюструє лінійні потоки випадкових подій. Такі потоки виникають внаслідок поєднання статистично залежних випадко­вих подій.

Якщо потоки випадкових подій формуються одночасно з фор­муванням випадкових статистично залежних подій, то вони будуть мати розгалужену форму.

В процесі проведення контролю, технічної експертизи деталь­но описують небезпечні умови, можливі небезпечні дії в поєднанні з кожною небезпечною умовою та конкретні ситуації з можливи­ми наслідками. Після цього на підставі логічного аналізу вибира­ють заходи щодо попередження розвитку небезпечної ситуації. Необхідно вибирати заходи щодо усунення такої небезпечної умо­ви або дії, з котрих починається розвиток процесу виникнення не­безпечної ситуації.

Оскільки будь-яку небезпечну ситуацію завжди формує декілька статистично залежних або незалежних між собою випадкових подій, то вірогідність можливого її виникнення можна визначити шляхом розрахунку відповідної ймовірності наступним чином:

Небезпечна ситуація виникає від декількох залежних випадко­вих подій (НУ1, НУ2... НД1, НД2) з відомими ймовірностями Р(НУІ), Р(НУ2)... Р(НДІ), Р(НД2). Ймовірність виникнення не­безпечної ситуації можна розрахувати за формулою множення ймо­вірностей цих подій:

Р(НС) = Р(НУІ) • Р(НУ2) • Р(НД1) • Р(НД2).

Якщо небезпечну ситуацію створюють дві статистично неза­лежні події (наприклад НУ і НД) з ймовірностями Р(НУ)та Р(НД), то ймовірність небезпечної ситуації можна розрахувати за форму­лою:

Р(НС) =Р[Р(НУІ) +Р(НУ2) +Р(НД)] =

= Р(НУ1)+Р(НУ2)+Р(НД)-Р(НУ1) • Р(НУ2)-

-Р(НУ1) • Р(НД)-Р(НУ2) • Р(НД)+Р(НУ1) • Р(НУ2) • Р(НД).

У випадку, коли небезпечна ситуація формується з випадкових подій, кількість котрих перевищує три, то її ймовірність легше роз­рахувати, розбивши попередньо вхідні події на групи по 2 або по З події.

Таким чином, вивчення умов, процесів формування небезпеч­них ситуацій, їх моделювання та оцінка шляхом розрахунку ймов­ірності виникнення дозволяє прогнозувати небезпечні ситуації, об­грунтовано розробляти ефективні заходи щодо їх попередження.

6.1. Психологія безпеки праці в загальній проблемі психології

Психологія в найзагальнішому розумінні — це наука про пси­хіку.

Назва походить від грецьких слів "рьі/іе" — душа та "логос" - вчен­ня. В залежності від часу, рівня життя та розвитку суспільства, напрям­ку розвитку тієї чи іншої філософської школи по-різному розуміють роль психології в жюті та суспільних процесах.

Психіка — це властивість високоорганізованої матерії — мозку. В процесі розвитку живої матерії, її організованості, при ускладненні протікання розумових процесів розвивається і відображаюча (відби- вальна) система, що пов'язано з роботою кори головного мозку, розвитком нервової системи і виникненням найпростіших суб'єктивних явищ - переживань, емоцій та виникаючими на їх основі найпростішими формами пізнання — відчуттями. Мозок (го­

ловний і спинний) є центром нервової системи, головним коорди­натором її периферійної частини — нервів, пучків волокон, покри­тих мієліновою оболонкою, що розходяться по всьому тілу. І МО­ЗОК, і нерви складаються з нейронів, тобто нервових клітинок, які з'єднані одні з одними відростками. Мозок має кілька частин. В хребті розміщений спинний мозок, що відповідає за різні процеси життєзабезпечення організму (травлення, дихання, кровообіг тощо). Великі півкулі головного мозку складаються з вузлів і кори головного мозку, які керують всією психікою людини.

В основі роботи мозку лежить рефлекс (від лат. — відображення), тобто закономірно виникаюча відповідь організму на подразнення, які ідуть із зовнішнього середовища або внутрішніх органів.

Російський вчений І. М. Сєченов, аналізуючи рефлекси голов­ного мозку, виділив три головних ланки його роботи. Початкова ланка — зовнішнє подразнення і перетворення його органами чут­тя в процес нервового збудження, що передається в мозок: робота "давачів" — рецепторів, переробка первинної інформації на нервові імпульси і передача їх у мозок. Пошкодження загального ланцюга "рецептор (давач) — нервові зв'язки — частини головного мозку" призводять до втрати здатності людини розрізняти певні подраз­нення. Середня — процеси збудження і виникнення на цій основі психічних станів (відчуття, думки, уявлення, почутгя тощо). Кінце­ва ланка — зовнішні рухи. При цьому він підкреслював, шо середня ланка рефлексу з його психічним елементом не може бути відділе­на від двох інших ланок (зовнішнього подразнення і відповідної післядії), які є природним початком і кінцем середньої ланки.

У безпеці життєдіяльності велику увагу приділяють роботі лан­цюга "рецептор-нервові зв'язки-мозок", його складові отримали ок­рему назву: "ана,іізатори". Звичайно, кожна людина має свої інди­відуальні пороги сприйняття подразнень, час передавання, аналі­зу і реагування на подразнення. Саме через різницю в роботі аналізаторів, їх стану в різних ситуаціях одного і того ж індивіда вивчається їх дія, робота нервової системи, а також індивідуальні психофізіологічні властивості, їх вияв у тих чи інших умовах або Н'Д впливом різних обставин.

Ідеї /. М. Сєченова про рефлекторний характер психіки, про регу­лятивну роль поведінки людей і тварин були експериментально підтверджені і конкретизовані І. П. Павловим, котрий відкрив за­кономірності мозкового регулювання при взаємодії з оточенням у тварин, а також у людини — при взаємодії з зовнішнім середови­щем. Сукупність поглядів І. П. Павлова на ці закономірності нази­вають вченням про вищу нервову діяльність.

Основні положення цього вчення полягають у наступному. Тва­ринам властиві два види рефлексів: безумовні, які виникають дов­ільно (безумовно), коли на організм діє зовнішній або внугрішній подразник, і умовні, які виникають тільки за певних умов. Безу­мовні рефлекси є вродженими. До них, наприклад, відносять хар­човий, больовий, оборонний, статевий рефлекси. Умовні рефлек­си не є вродженими, вони виробляються в результаті неодноразо­вих повторень подразнень, однотипних реакцій організму на ці подразнення та виникнення інформаційного оберненого зв'язку. Проте умовні рефлекси можна не тільки набувати, але й втрачати (це важливо знати при забезпеченні безпеки життєдіяльності на виробництві — тривале уникнення роботи з устаткуванням при­зводить до втрати навиків з безпеки праці, шо вимагає додаткового проведення навчань з охорони праці — інструктажів). Таку реф­лексну діяльність /. П. Павлов назвав тимчасовим нервовим зв'яз­ком. Необхідно зауважити, що тимчасові нервові зв'язки можуть утворюватись в корі головного мозку не тільки в результаті появи подразників (сигналів) та наступного їх закріплення, але й в ре­зультаті дослідних випадкових дій, які приводять до досягнення цілі.

Умовно-рефлекторну діяльність кори великих півкуль /. П. Павлов назвав сигнальною діяльністю мозку, адже подразники зовнішнього середовиша дають організму сигнали про те, шо має значення для нього в навколишньому середовищі. Сигнали, викликані різними предметами та явищами, що діють на органи чуття (рецептори), надходячи у мозок, викликають відчуття, сприйняття, уявлення — це було названо першою сигнальною системою. Ця система є як у людей, так і в тварин.

Проте, у людини виник ще надзвичайний додаток до механізмів нервової діяльності — людська мова. За допомогою слова можуть

бути заміщені сигнали першої сигнальної системи — образи-сиг- нали. Наприклад, студент або викладач може сказати або оголоси­ти про кінець заняття, замінивши звичний звук дзвоника словами. В даному випадку слово — ие друга сигнальна система. Обидві сис­теми перебувають в постійній взаємодії та зв'язку. За допомогою другої сигнальної системи (мови) людина навчилась розширюва­ти свої відомості про оточуюче середовище, збагачувати свої знан­ня окремими фактами, встановлювати важливі для себе законо­мірності.

Вчені-психологи вважають, що мозок є головним елементом саморегулювальної системи. Це означає, що мозок не просто відпо­відає на зовнішні подразнення, а й контролює, регулює викону­вані за його вказівкою дії. Це можливо лише в тому випадку, коли є зворотна інформація про результативність виконаної дії. Оберне­ний зв'язок у вигляді сигналів, які надходять в кору головного моз­ку про зміни навколишнього середовища при реагуванні організ­му, є четвертою ланкою системи, якою сучасна наука доповнює уяв­лення про рефлекторну діяльність психіки. Таким чином, рефлекс — це кільце або спіраль, яка розростається в результаті дії оберне­ного зв'язку і яка може вимагати уточнення рухів органів тіла. Відсутність сигналів зворотного інформаційного зв'язку виключає можливість точного реагування організму на будь-які внутрішні або зовнішні подразнення.

Саме за допомогою апарату зворотного зв'язку проводиться сгіівставлення результатів дії з образом, виникнення якого випе­реджує цей результат та виступає як своєрідна модель дійсності. Випереджаюче відображення дозволяє людині передбачити ре­зультати не тільки дій, шо здійснюються, а й плануються, вчинків та тривалої діяльності. Без випереджаючого відображення людина не може організувати чи спланувати свої дії. Якщо воно погано розви­нене у людини, то їй потрібні постійні підказування і безпосереднє керівництво. Такі люди найчастіше сліпо виконують чужу волю. Людина, яка не передбачає або погано передбачає наслідки, не може бути самостійною. Що чим краще розвинене випереджаюче відображення, то тим людина самостійніша, активніша та ініціа­тивніша в трудовій діяльності та навчанні.

Спостерігаючи за поведінкою людей і тварин в різноманітних ситуаціях, досліджуючи напрямки їх рішень, торкаючись різних аспектів поведінки в критичних ситуаціях, вчені-психологи дійшли до розуміння у визначенні характеристик досліджуваних людей, класифікації поведінки та їх психологічних особливостей.

Неповторність ансамблю тілесної і психічної організації конкрет­ної людини відбивається в понятті «індивід».

Кожна людина мас свої особисті риси, властивості, характер, відношення, що робить її неповторною індивідуальністю. На світі нема двох людей, які б в особистому відношенні були абсолютно однакові. Людина як цілісна система вктючає в себе дві підсисте­ми: організм (з його антропофізіологічною організацією) і осо­бистість (з її психічною організацією). Ці дві системи взаємопов'я­зані та зумовлюють розвиток кожної. Розвиток людини, її по­тенційні можливості значною мірою закладені в генетичному коді (марксистська теорія стверджує, що в генетичному коді закладе­ний тільки розвиток організму, науковці ж розвинутих країн вказу­ють на можливість вміщення в генетичному коді як біологічного, так і психологічного розвитку індивіда), а формування особистості здійснюється в міру вкіючення в різні види діяльності в певних історично-суспільних відносинах. Розвиток особистості здійснюється з набуттям соціального досвіду. Разом з набуттям соц­іального досвіду у людини відбувається і розвиток свідомості як вищої форми відображення об'єктів дійсності за допомогою мови. Саме розвиток свідомості характеризує становлення людини як осо­бистості.

6.2. Особистість та її характеристика

Особистість — це людина як носій свідомості. Що чим активніша діяльність людини, то тим виразніше та яск­равіше будуть проявлятися особливості (риси) її особистості. Су­купність особливостей особистості, які створюють неповторний об­

рис, прийнято називати індивідуальністю особистості. Очевидно, шо людина особистістю не народжується, оскільки їй ще необхід­но розвинути та удосконалити свою свідомість. Необхідно також розуміти, що людина може й перестати бути особистістю, хоча як індивід може продовжувати жити та існувати, зберігаючи деякі психічні процеси, властиві для людини-особистості (наприклад при тяжких психічних хворобах).

Індивідуальність особистості складається з особливостей різних рис особистості, причому вплив соціального і біологічного (як скла­дових) у них не однаковий. Є якісні сторони особистості, в розвит­ку яких роль біологічного, вродженого — велика (наприклад тем­перамент), але є якісні сторони (мислення, пам'ять, уява), в роз­витку яких домінуючу роль відіграють особливості навчання. Ще більше зростає роль навчання в розвитку таких якостей, як знання, навики, вміння. Певну групу складають такі якісні сторони, як спря­мованість особистості (інтереси, ідеали, переконання, світогляд тощо), у формуванні яких роль біологічного мізерна, проте роль соціального досвіду, а особливо виховання, виключно велика.

На основі критерію співвідношення соціального і біологічного в якісних сторонах, рисах особистості, в її структурі виділяють чоти­ри ієрархічні взаємно скориговані (тобто які перебувають у певному зв'язку або виступають в певних співвідношеннях) підструктури:

п направленість особистості;

Ц досвід;

и індивідуальні особливості психічних процесів;

и психічні властивості.

Крім цього, в структурі особистості виділені дві загальні інтег­ративні підструктури (характер і здібності), які, на відміну від ієрар­хічних підструктур, є дотичні до всіх чотирьох рівнів ієрархіїта вби­рають в себе якісні характеристики з підструктур кожного виділе­ного рівня.

Одночасно особливості окремих характеристик чотирьох Підструктур не вичерпують особливостей особистості, оскільки

на ці підструктури накладаються дві загальні підструктури: харак­тер і здібності. Крім цього, на всі ієрархічні і дотичні підструктури можуть накладатись тимчасові психічні стани, що значно відхиля­ють протікання всіх психічних процесів та змінюють психічні вла­стивості особистості. У психології безпеки життєдіяльності, при­діляючи велику увагу всій ієрархічній підструктурі, виділяють, од­нак, психічні процеси, властивості і стани як найбільш впливові у конкретних виробничих обставинах.

Психічні процеси — елементарні психічні явища, які вклю­чені в більш складні види діяльності та складають основу психічної діяльності.

Без них неможливе формування знань і набуття життєвого дос­віду. Розрізняють сенсорноперцептивні (відчуття і сприйняття), мнемічні (пам'ять), інтелектуальні (мислення і уява) процеси. Ча­сова тривалість психічних процесів — від частин секунд до десятків хвилин.

Психічні властивості — це якості особистості: темперамент, характер, талант, схильності, переконання, знання, нави­ки, вміння та звички, а також більш стійкі особливості пси­хологічних процесів.

Всі ці властивості притаманні людині якщо не упродовж всього життя, то, принаймні, достатньо тривалий його період.

Психічні стани відрізняються різноманітністю і тимчасовим характером. Психічні стани визначають особливості психі­чної діяльності в конкретний момент (період) і можуть по­зитивно або негативно впливати на протікання всіх психіч­них процесів.

Виходячи із завдань психології праці і проблем психології без­пеки праці, виділяють виробничі психічні стани і особливі психічні стани, вивчення яких та вміння їх використання мають велике зна­чення в організації профілактики аварійності і виробничого трав­матизму.

До основних властивостей особистості, які найбільш життєво необхідні в різних ситуаціях, належать:

■Ф характер; темперамент;

-Ф здібності.

Характер — система основних, найбільш окреслених якос­тей людини, які виявляються в її індивідуальних діях, по­ведінці та спілкуванні з іншими людьми.

Характер зумовлений типом вищої нервової діяльності та інди­відуальним життям людини (умовами побуту, діяльності, вихован­ням, навчанням). У психології розрізняють чотири групи рис харак­теру:

1. Ставлення людини до колективу, до інших людей, до суспіль­ства.

Позитивні сторони цієї групи: доброта, чуйність, вимогливість, колективізм, патріотизм.

Негативні сторони — байдужість, безпринципність, розрахунок, заздрість, зловтіха, егоїзм.

2. Ставлення людини до праці.

Позитивне ставлення виявляється в працьовитості, наполегли­вості, ініціативності, сумлінності, акуратності.

Негативне ставлення — лінощі, байдужість до роботи, повер­ховість.

3. Ставлення людини до себе.

Характеризується почуттям власної гідності, правильним ро­зумінням гордості, самокритики, сором'язливості.

4. Ставлення до речей виявляється в акуратності або неохай­ності.

Серцевиною характеру є воля, яка пов'язана з силою характеру, його твердістю, наполегливістю і рішучістю. Всі ці риси особис­тості стають рисами характеру тільки в разі задоволення трьох ви­мог:

® при їх чіткій окресленості;

® при тісно скоригованому взаємозв'язку;

© у випадку їх виявлення через різні види діяльності.

З усіх рис характеру виділяють основні види: © моральні (чуйність, делікатність, уважність); © вольові (рішучість, наполегливість, твердість); © емоційні (запальність).

Відповідно до класифікації К. Г. Юнга виділяють три типи ха­рактерів:

© екстраверти;

© інтроверти.

Інтровертивність (від лат. іпіго — всередину, уєтіо — поверта­ти) — психологічна характеристика характеру особистості, яка направлена на внутрішній світ думок і переживань, тоб­то самозаглибленість.

Екстравертивність — психологічна характеристика особис­тості, яка направлена на зовнішній світ і оточення, а діяльність такої особистості відповідає зацікавленням на­вколишнього світу.

Темперамент — виявлення в діяльності людини її типу не­рвової системи, індивідуально-психологічних особливос­тей особистості, в яких проявляються сила, врівнова­женість та рухомість її нервових процесів.

Поняття темпераменту вживається з 5 ст. від Різдва Христового, коли йото ввів грецький вчений і лікар Гіппократ, позначивши та­ким чином стійкі індивідуальні особливості людини, динамічну своєрідність психічного і душевного життя. За Гіппократом, всі тіла мікро — і макросвіту складаються з одних і тих самих стихій. Пере­важання однієї з чотирьох стихій визначає темперамент. (В пере­кладі з латинського темперамент - належне співвідношення час­

тин, змішування їх). Правильне змішування забезпечує здоров'я людини, неправильне — призводить до хвороби. Виходячи з учен­ня про чотири рідини стихії, що їх називають гуморами (з лат. — волога, сік), відомий лікар античності Клавдій Гален (2 ст. до Різдва Христового) розробив типологію темпераментів, яку вживають і тепер, виділивши сангвініків (в перекладі з латинської — перева­жання крові), флегматиків (з грецької — переважання слизу), холе­риків (з грецької — переважання жовчі), меланхоліків (з грецької — переважання чорної жовчі).

/. П. Павлов висловився, що тип темпераменту визначається особливостями вищої нервової діяльності людини. Він відкрив і описав ці особливості, до яких належать:

а) сіна нервової системи, тобто працездатність нервових клітин, здатність нервової системи витримувати великі переванта­ження;

б) урівноваженість процесів збудження і гальмування;

в) рухомість — здатність нервових процесів швидко змінювати один одного.

В основу кожного типу темперамен ту покладено певне поєднан­ня головних властивостей, які називають типом вищої нервової діяль­ності, та які /. П. Павлов традиційно назвав:

^ сангвінічний;

^холеричний; флегматичний; меланхолічний.

Серед психічних властивостей, які мають велике значення для практичної діяльності особистості, виділяють також спрямованість і здібності.

Спрямованість особистості — властивість, яка певним чином характеризує внутрішній світ людини, її духовні цінності та організацію життєвої діяльності. Спрямованість особистості

зумовлюється світоглядом людини, системою її поглядів на суспільство, спосіб життя, працю, ставлення до людей.

Розрізняють моральну, побутову і професійну спрямованість особистості.

Спрямованість особистості базується на потребах усвідомлен­ня людиною того, шо необхідно для її життя, діяльності та розвит­ку. Потреби, що виникають, спонукають особистість до активного пошуку шляхів задоволення їх, стають внутрішніми стимулами діяльності — мотивами.

Використовуючи всі свої властивості, людина бере участь у всіх формах усвідомленої активності, тобто бере участь у діяльності.

Щодо здібностей, то під ними розуміють індивідуальні особли­вості, які є суб'єктивними умовами успішного здійснення нею пев­ної розумової діяльності. Здібності не зводяться до знань, вмінь і навичок, вони виявляються у швидкості, глибині і міцності оволо­діння, способами і прийомами діяльності.

6.3. Діяльність, її види та розуміння в безпеці

праці

Діяльність — це активна взаємодія людини з середовищем, в якому вона досягає свідомо поставлені цілі, що формують­ся при виникненні певних потреб.

Кожна конкретна діяльність має свою індивідуальну структуру, яка уточнює загальну структуру діяльності, куди входять загальна ціль діяльності, її мотиви, окремі дії, а також навики, психічні акти та результати. Будь-яка діяльність здійснюється в результаті мно­жини взаємозв'язаних дій.

Дія — це відносно закінчений акт діяльності, в процесі якої дося­гається конкретна, яка не поділяється на більш прості, ціль.

Дія має подібну до діяльності психологічну структуру: ціль — мо­тив — результат. В залежності від психічних актів, які домінують, розрізняють дії: сенсорні, моторні, вольові, мислячі, мнемічні (залу­чення пам'яті). Останні дві дії об'єднуються терміном "розумові дії".

Сенсорні дії — це дії по сприйняттю об'єкта, наприклад визначення розміру предмета, його розміщення, переміщення в просторі, оцінка його стану.

Моторні дії — спрямовані на зміну положення об'єкта в просторі шляхом його безпосереднього переміщення (руками, ногами) або безпо­середньо з застосуванням знарядь праці (переключення швидкості при управлінні автомобілем; закріплення деталей в лещатах; ручне на­різання різьби за допомогою мітчика чи шашки тощо).

Моторні та сенсорні дії найчастіше об'єднуються в трудовій діяльності у сенсомоторні дії.

Сенсомоторні дії, спрямовані на зміну стану або властивостей предметів навколишнього світу, називають предметними діями.

Будь-яка дія складається із певних рухів, які зв'язані у просторі та часі. Важливо зауважити, що виконання предметної дії полягає в здійсненні певної системи рухів, яка залежить від цілі дії, власти­востей предмета, на який ці дії направлені, та умов дій.

В кожній робочій дії можна розрізнити три її сторони: механіч­ну, фізіологічну та психологічну.

Процес, узагальнюючий психіку з її вираженням — м'язовим рухом, називається психомоторикою.

Закономірності психомоторних процесів особливо важливі при вивченні таких виробничих дій, де необхідні висока точність, співрозмірність та координація рухів. У поняття гісихомоторики входять сенсомоторні процеси, ідеомоторні процеси та емоційно- моторні процеси.

Сенсомоторні процеси — це процеси, в яких здійснюється зв'язок сприйняття та руху.

В цих процесах розрізняють чотири психічних акти:

> сенсорний момент реакції - процес сприйняття;

> центральний момент реакції — процеси, пов'язані з оброблен­ням сприйнятого, ідентифікацією, оцінкою та вибором;

г моторний момент реакції— процеси, що визначають початок та кінець руху;

> сенсорне коригування руху (обернений зв'язок).

Ідеомоторні процеси — зв'язують уяву про рух з виконанням руху.

Емоційно-моторні процеси — процеси, що пов'язують виконан­ня рухів з емоціями, почуттями та психічними станами, в яких перебуває людина.

Аналіз процесів має виключне значення в ході професійного навчання, а також при розвитку конструктивно-логічної творчої діяльності.

Оскільки діяльність є процесом, то в ній, як і у всякому процесі, можна виділити певні етапи: постановка цілі, планування роботи, виконання, здійснення діяльності, перевірка результатів діяль­ності, співставлення результатів діяльності з запланованими, підбиття підсумків роботи та її оцінка. Важливо, щоб працівник умів виділяти ці етапи в своїй діяльності (чи навчанні), тоді він буде озброєний інструментом удосконалення своєї роботи.

Серед великої багатогранності видів діяльності можна виділити найголовніші, що забезпечують існування людини і формування її як особистості: спілкування, гра, навчання і праця (трудова діяльність).

Спілкування в найширшому значенні може бути визначене як взаємодія індивідів, під час якої проходить обмін інформацією на основі взаємного психічного відображення.

Спілкування заключається в обміні інформацією, шо передаєть­ся шляхом почутих (усна мова), видимих (письмова мова) та відчут­них (тактильна форма сприйняття письмової мови у сліпих) слів між передаючим та сприймаючим, які послідовно можуть міняти­ся місцями. Спілкування може використовуватись не тільки як са­мостійна діяльність зі своєю ціллю, мотивами, діями, способами їх виконання та результатами, тобто структурою як виду діяльності, але і як компонент та умова виконання інших видів діяльності (ігро­вої, навчальної, трудової). Для виділення спілкування як само­стійного виду діяльності необхідно, щоб у нього були свої, усвідом­лені суб'єктом цілі та інші компоненти структури. В якості цілей спілкування як самостійної діяльності можуть виступати:

• осягнення внутрішнього світу іншої людини або відкриття їй власного внутрішнього світу;

# дія на психіку іншої людини або групи людей з наміром прище­пити їй (їм) певні мотиви або відношення (до себе самого, до тих чи інших сторін оточуючої дійсності).

Праця посідає особливо важливе місце в діяльності людини, де гра та навчання виступають як підготовка до праці.

Трудова дія/іьність (праця) розглядається як специфічна по­ведінка людини, яка забезпечує її виживання, перемогу над іншими видами та використання нею сил і багатств на­вколишнього середовища.

За своєю природою трудова діяльність є суспільною. Потреби суспільства її формують, визначають, спрямовують і регулюють. Люди в процесі праці, діючи і впливаючи на природу, створюють все, шо необхідно для задоволення їх матеріальних і духовних по­треб. Разом з тим праця — вирішальна умова формування особис­тості, її здібностей, розумових та моральних якостей, свідомості.

Гра — це вид поведінки тварин та діяльність людини, ціллю якої є саме здійснення "діяльності", а не практичні резуль­тати, котрі досягаються з її допомогою.

Використовуючи гру, можна формувати не тільки моральні якості людини, а й вольові, розвивати логіку. Тому гра відображає суспільні відносини, а кожен її учасник формується як особистість.

Навчання — це діяльність, безпосередньою ціллю якої є засвоєння людиною певних знань, навиків та вмінь.

Знання — це інформація про значущі властивості світу, яка необ­хідна для успішної організації тих чи інших видів теоретичної або практичної діяльності. Навики — це дії, які, будучи сформовані в Результаті вправляння, характеризуються високим ступенем зас­воєння і відсутністю поелементної свідомої регуляції та контролю. Вміння — це способи виконання дій, які забезпечуються сукупні­стю набутих знань та навиків в умовах, що змінюються.

Навчання — це основний спосіб розвитку людини як свідомої особи­стості на основі засвоєння нею теоретичного і практичного досвіду людства.

В навчанні все підпорядковане розвитку особистості. Це особ­лива діяльність, де навмисно встановлюють цілі, зміст, принципи, методи та організаційні форми навчальної роботи, які найкра­щим чином забезпечують форму знань і навиків, уміння та здібно­стей учнів.

6.4. Предмет та основні завдання психології безпеки праці

Психологія безпеки праці — одна з галузей психологічних наук, яка вивчає психологічні особливості поведінки працівників та психологічну сторону нещасних випадків, які виника­ють в процесі проведення робіт чи інших видів діяльності, та дає рекомендації, розробляє методи і настанови з підви­щення безпеки праці.

Сучасна психологія безпеки праці — об'єднання розгалуженої си­стеми психологічних дисциплін за аспектами розвитку психіки, відношення особистості і суспільства, конкретної діяльності. У ній можна виділити елементи педагогічної, медичної, юридичної, інженерної, спортивної психологій, а також психології мистецтва, вікової, порівняльної, індивідуальної, соціальної.

Об'єктом психології безпеки праці є людина з характерними індивідуальними рисами і особливостями поведінки, які виявля­ються в процесі роботи та можуть служити джерелом конфліктів чи нещасних випадків.

Предметом дослідження в психології безпеки праці є:

♦ психічні процеси працюючих, за якими можна встановити відповідність тій чи іншій роботі;

♦ психічні властивості працюючих, які допомагають передба­чити поведінку в різних ситуаційних випадках;

♦ психічні стани — тимчасові розлади психічної діяльності, вик­ликані важкістю робіт та впливом різноманітних хімічних та фізичних факторів;

♦ особливості психофізіологічної поведінки працюючих.

Причини виробничих травм, які пов'язуються з психологією безпеки праці, необхідно завжди розглядати на трьох рівнях суспільної взаємодії та спілкування:

рівні особистості — за природними або набутими психологіч­ними або фізіологічними характеристиками працівника;

рівні найближчого оточення — взаємовідносини в колективі, відносини з керівництвом, вимоги, норми і рівень праці та по­бутових умов, запити та потреби культурного, фізичного відпочинку тощо;

4 робіт, стан травматизму в різних галузях господарювання, професійний ризик, вимоги щодо збереження життя та здо­ров'я працівників, які законодавчо та нормативно закріплені в державних актах, що підлягають безперервному контролю з боку виконавчих та наглядових державних структур.

Метою психології безпеки праці є зниження виробничого трав­матизму і кількості нещасних випадків шляхом вивчення виявів різних психічних явищ та визначення шляхів зниження негатив­них проявів тих психологічних факторів, шо зумовлюють знижен­ня продуктивності праці на всіх рівнях суспільної взаємодії. Психологія безпеки вирішує такі завдання:

-Ф- розроблення психологічних методів прогнозування праці та ке­рування працівниками;

<ґ професійний відбір та орієнтація (психоаналіз);

професійне навчання та розроблення методик набуття професійних навиків;

■ф- контроль стану як працівників, так і споживачів пос-іуг;

-Ф- використання отриманих знань для підвищення ефективності у всіх галузях суспільної практики.

Психологія безпеки життєдіяльності, займаючи проміжне станови­ще між фіюсофськими, природничими та соціальними науками, завжди визначає як центр своєї зацікавленості людину, її розвиток та безпеку.

6.5. Методи дослідження психології безпеки

праці

Вивчення своїх завдань психологія безпеки праці здійснює при використанні тих же прийомів, які виступають як основні методи досліджень у загальній психології: спостереження, співбесіда, роз­мова, експеримент. Кожен з цих методів має ряд модифікацій, які уточнюють, доповнюють та збагачують кількісно і якісно отримані факти та матеріали для досліджень.

Спостереження — найстаріший метод пізнання. Цей метод ши­роко поширений у всіх галузях психології, полягає в систематич­ному і планомірному спостереженні дослідником за діями іншої людини, її поведінкою, зовнішніми проявами психіки (рухами, мо­вою, мімікою), вчинками, відповідній обробці результатів спосте­режень та формулюванні висновків про психічні процеси, стани, властивості даної людини.

Співбесіда — метод вивчення особистості, який найчастіше ви­користовується при ознайомленні з особистістю співрозмовника. Часто метод співбесіди використовується як доповнення до мето­ду спостереження або паралельно з ним. Різновидами методу співбесіди є метод соціометричного опитування (вибору партнера по праці, напарника).

Своєрідним синтезом методів спостереження і співбесіди є ме­тод узагальнення незалежних характеристик, який широко засто­совується при вивченні особистості. Суть методу полягає в у загал ь- ненні відомостей про особистість, які отримують від осіб, які спо­стерігали за особистістю в різних видах трудової діяльності.

Експеримент передбачає можливість активного втручання дос­лідника в діяльність досліджуваного. Експериментуючи, дослід­

ник створює умови, в яких психологічний фактор може бути зміне­ний в бажаному для експериментатора напрямку або, за необхід­ності, повторений для всестороннього розгляду. Розрізняють на­ступні види експерименту: лабораторний і природний, констатую­чий і формуючий. Особливий вид психологічного експерименту — тест. ГІри тестуванні досліджуваному дають стандартне короткочасне завдання (питання), виконання якого повинно виявити наявність у нього кмітливості, знання або інших якостей особистості. Часто тести складають так, шо відповіді досліджуваних людей свідчать про їхні потреби або емоційний стан. Проте тести визначають лише кінцевий результат досліджень, не розкриваючи процесу виконан­ня завдання або розвитку психічного явища, шо вивчається. Пра­вильно складені тести, достатньо обгрунтовані і перевірені, можуть використовуватись в застосуванні з іншими методами досліджень при вивченні психології безпеки життєдіяльності.

У психології безпеки праці використовують також методи вив­чення продуктів діяльності людини (наприклад, творів, малюнків, щоденників, листів, згадок).

Застосовується в психології безпеки праці і анкетний метод, коли досліджуваному пропонують відповісти на ряд запитань (про інтереси, нахили, зацікавлення, хобі). Письмові відповіді підляга­ють аналізу і служать матеріалом для певних висновків.

Більш складно застосувати в психології безпеки праці метод са­моспостереження — спостереження людини над власною поведінкою в процесі праці. Самоспостереження може використовуватись у пси­хології праці не як самостійний метод, а лише як допоміжний прийом, який дає додатковий матеріал, шо завжди повинен пере­вірятись додатковими спостереженнями або експериментом. При цьому важливо, шоб самоспостереження (як і самотестування) не перетворювалось в безплідне, непотрібне "копання в своїй душі", а примушувало б людину до роботи над собою та забезпечення без­пеки своєї праці, до розвитку нових якостей та боротьби з своїми виробничими недоліками.

6.6. Використання психологічних факторів з метою підвищення безпеки праці. Теорії травматизму

Використовуючи вищеописані методи досліджень та прово­дячи аналіз психологічних аспектів нещасних випадків, було от­римано достатньо даних і відомостей, які лягли в основу ряду теорій травматизму, стали орієнтирами для розроблення про­грам запобігання травмам на виробництві. Більшість сформульо­ваних сучасних теорій травматизму мають різні підходи, пояс­нення, висновки і лише одну спільність — незаперечність впли­ву психічного і фізіопсихологічного стану досліджуваних на можливість отримання травм, ушкоджень та виникнення аварій­них ситуацій.

"Теорія підпадання" вважає, що нещасний випадок, котрий мав місце, може в майбутньому як збільшувати, так і змен­шувати ймовірність отримання подібних травм.

Уданому випадку вважають, шо піддослідний або врахує урок і не буде допускати ризикованої поведінки, або не зробить висновків і в майбутньому знову підпаде під нещасний випадок. Тому в кожному конкретному випадку необхідно враховувати індивідуальні психічні властивості досліджуваних та стани, в яких вони знаходяться.

"Коригування — стрес". Ця теорія стверджує, що люди, які не можуть пристосуватись до умов праці з фізіологічних чи психологічних причин, підпадають сильному впливу соц­іальної сфери, будуть травмуватися частіше.

Тобто психологічні та фізичні перевантаження суттєво коригу­ють пристосованість людей до виробничих умов.

"Ціль — свобода — уважність" — теорія, автор якої В. Керр вважає, що нещасний випадок є результатом необережної поведінки людей через відсутність в їх роботі цілей і свобо­ди дій.

Висока увага може бути підтримана тільки в хорошому психо­логічному кліматі. Людина, яка має вибір в досягненні поставленої цілі, почуває себе важливим і відповідальним працівником вироб­ничого процесу, тому поводиться більш розкуто і більш відпові­дально.

Теорія несвідомого спонукання основана на психоаналізі 3. Фрейда. Вважається, що людина наносить собі травму не випадково, а під дією вроджених несвідомих агресивних тенденцій, котрі нібито через самопокарання дозволяють їй покарати тих, хто породив конфліктну ситуацію.

Ця теорія порушує умови ненавмисності у визначенні нещасно­го випадку і не вимагає розслідування нещасного випадку.

Епідеміологічна теорія отримала свою назву завдяки ідеям, які були раніше покладені в основу формування теорій епі­демій.

Вважається, що причиною отримання травм є взаємодія таких елементів:

^ фізіологічні властивості людини: вік, стать, стан здоров'я тощо;

^ зовнішні фактори (причина);

^ оточуюче середовище (фізичні, біологічні, соціально-економічні фактори).

Коли перелічені елементи одночасно діють на працівника, то внаслідок перебування у тимчасовому стресовому стані можна підпасти під велику ймовірність отримання травми.

"Професійнаувага" — теорія, яка визначає, що травми отри­муються внаслідок низької професійної підготовки і уваги, котра характеризує властивості особистості та ступінь го­товності до надзвичайно відповідальної дії у відповідь на сигнал, час надання якого невідомий.

Професійна увага знижується у разі незадоволення роботою і зарплатою, накопичення досвіду праці в небезпечних ситуаціях.

недооцінювання небезпеки, при навмисному порушенні інструкцій з охорони праці.

"Теорія "Доміно", сформована X. Тейнріхом, розглядає п'ять ступенів послідовних подій, які приводять до травми:

> Індивідуальні особливості людини і середовища.

> Взаємодія особливостей людини і середовища зумовлює помил­ки.

> Роль помилки у виробничій ситуації, що склалася.

> Динаміка виникнення нещасного випадку у виробничій ситу­ації при даних помилкових діях.

> Динаміка виникнення ситуації, що приводить до травми.

Таким чином, дана теорія розглядає ланцюжок подій і ситуацій, при яких необхідною і достатньою умовою отримання травми є один випадковий "поштовх" в одній з ланок.

"Схильність до нещасних випадків" — теорія визначає причи­ною травматизму вроджені індивідуальні особливості лю­дей, котрі є причинами нещасних випадків і самі їх пород­жують своєю схильністю до них.

На думку одного з авторів, австрійського лікаря К. Марбе, схильність до нещасних випадків зшіежить від:

0 швидкості сенсорно-моторних та інших реакцій людини;

0 концентрації уваги;

0 легковажності, безтурботності та ін.;

0 здатності до "переключання", тобто швидкої оцінки обста­вин і пристосованості до їх несподіваних змін.

До травм схильні люди з поганою здатністю переключатися.

Теорія трьох ритмів передбачає, що людям притаманні три стабільні психологічні коливні процеси з періодом 23, 28 та 33 доби, які визначають рівні фізичної, емоційної і інтелек­туальної активності життя.

В "критичні" дні значно знижуються психофізіологічні можли­вості людини, і з'являються стани, які сприятливі до нещасних випадків. Якщо людину наперед попередити про настання таких несприятливих днів, то можна запобігти небезпеці нещасного ви­падку.

Знання теорій травматизму є корисним широтою охоплення проблеми, їх аналіз показує потребу врахування всіх об'єктивних та суб'єктивних факторів, взаємодія котрих може призвести до ви­падкового збурення, породженням якого є нещасний випадок.

6.7. Психологічні причини нещасних випадків і травматизму

Велике значення для профілактики травматизму має чітке виз­начення тієї частини дій. внаслідок яких відбулося порушення, що спричинило нещасний випадок. Причини травматизму, пов'язані з людським фактором, переважно розглядаються на трьох рівнях:

^ рівень індивідуума (врахування його природних, вроджених, а також набутих психофізіологічних та психічних характери­стик);

рівень найближчого оточення (враховує навколишнє середови­ще, умови праці, психологічний вплив колективу, роботу з охо­рони праці на підприємстві тощо);

рівень розвитку суспільства (враховує розвиток техніки, на­явність безпечних технологій, загальний рівень медичного, ма­теріального та соціального забезпечення, організацію робіт з охорони праці в галузі, регіоні, країні, а також інформаційне та пропагандистське забезпечення безпечної праці).

Розглядаючи на різних рівнях сукупність нещасних випадків, які мали місце в різних галузях виробництва, можна визначити пе­релік основних похибок і факторів, які, врешті-решт, призводили До нещасних випадків:

•Ь втома; хвороба;

недоліки освіти та відсутність професійних навиків; відсутність належного рівня безпечності праці в колективі та погані психологічні відносини в колективі;

•Ь матеріально-фінансові проблеми;

^Ь невідповідність психічних та психофізіологічних характерис­тик умовам праці; стрес;

зниження професійної здатності в екстремальних умовах після попереднього емоційного шоку;

^ вживання наркотиків, алкоголю, сшіьнодіючих ліків.

Внаслідок недосконалості своїх природних та набутих в жиггі характеристик, властивостей і навиків, а також під впливом тим­часових психічних станів, під які людина може підпадати, вста­новлено, що найбільшим збоєм та найелабшою ланкою в системі "об'єкт прані — машина — людина" є працівники. В залежності від сприйняття людиною виробничої ситуації, її психологічних харак­теристик і властивостей виділяють наступні реакції та характерні риси поведінки:

Тривога — емоційний стан, який не має чіткого приводу, при якому працюючому тяжко встановлювати причини або об'єкт своїх турбот.

Конфлікт — реакція, що виникає при наявності альтернативного вибору між двома потребами, які виникли одночасно. Найбільш ха­рактерним в психології життєдіяльності є конфлікт між забезпе­ченням безпеки праці та заробітком або часом, затраченим на ви­конання роботи.

Незадоволення — вид реакції, який проявляється у вигляді апатії або агресивності (в залежності від характеристик і властивостей психіки працівника).

Стрес — сукупність захисних фізіологічних реакцій, які виникають в організмі у відповідь на дію несприятливих зовнішніх факторів.

Надломлення (або поведінка зриву) — відмова від деяких внутрішніх або загальних потреб при повторенні невдач або виникненні екстре­мальних ситуацій.

Звичайно, оптимальною для психіки працівника вважається си­туація, коли виконувана робота (діяльність) не несе небезпеки. Ефективність діяльності (працездатності людини) базується на рівні її психічного напруження (стресу). Ще на початку нашого століття р. Шєркс і Дж. Додсон показали залежність продуктивності праці (працездатності) людини від ступеня емоційної активності. Пси­хічне напруження позитивно впливає на результати праці тільки до визначеної межі. Перевищення критичного рівня активності при­зводить до зниження результатів праці аж до повної втрати пра­цездатності, деколи до травм. Тому для профілактики безпеки праці необхідно запобігати виникненню стресового напруження, а в умо­вах самого виробництва важливо вчасно розпізнати працівника, що перебуває в стресовому стані.

Причинами стресового напруження є:

4 небажання виконувати якісь дії чи вчинки;

4 брак часу для роботи;

4 недосипання; надмірне псиїіння;

4 надмірне вживання алкоголю;

4 постійні сімейні конфлікти;

грошові борги, які немає можливості віддати;

відсутність особи, якій можна поскаржитись на свої пробле­ми;

4 думка про те, що оточуючі не виявляють поваги до вас;

4 відчуття комплексу неповноцінності;

"Ь постійне відчуття незадоволення життям.

При добре поставленій роботі щодо запобігання стресовим ста­нам на виробництві працівники підлягають регулярному контро­лю психолога, який при потребі допоможе вийти з стресового на­пруження.

Прикмети стресового стану:

неможливість зосередитися на чомусь; ® часті збої в роботі; погіршення пам'яті; часто виникаюче почуття втоми; ® швидка незв'язна мова; головний біль; погана робота пам 'яті; ® підвищена збудливість; ® втрата почуття гумору; & бажання випити і закурити;

^ почуття голоду і неможливість задовольнити свій апетит;

зміна смаків до їжі; ® незавершеність роботи.

Надмірні форми психічного напруження, що виникає при пе­ренапруженні, позначають як позаграничні. Встановлено, що нор­мальне завантаження працівника не повинно перевищувати 40 — 60 % від значення максимального навантаження, при якому на­стає зниження працездатності. Позаграничні форми психічного напруження викликають дезінтеграцію, розлад психічної діяль­ності. У більш виражених формах психічного напруження це вияв­ляється у втраті швидкості і координації рухів, появі непродуктив­них форм поведінки та інших негативних явищах. У залежності від властивостей особистості, її характеру, темпераменту виділяють два типи позаграничного психічного напруження — гальмівний і збуд­ливий стани.

Гальмівний стан характеризується скованістю і сповільненням рухів. Працівник не здатний з попередньою спритністю виконувати професійні дії. Знижується швидкість зворотних реакцій. Сповіль­нюються процеси мислення, уяви, пам'яті; з'являється розсіяність.

Збудливий стан характеризується гіперактивністю, бага­тослів'ям, тремтінням рук і голосу. Працюючі здійснюють чис-

іенні дії, не продиктовані виробничою потребою, а у спілкуванні з оточуючими може прозвучати не притаманна в нормальному стані грубість, різкість або вразливість.

у виникненні позаграничних форм психічного напруження ча­сто лежать причини помилкових дій і неправильної поведінки опе­раторів у складних виробничих обставинах. Тривалі психічні на­пруження і особливо їх позаграничні форми призводять до яскра­во вираженого постійного стану втоми, а деколи — до сильніших розладів психіки — афектних і пароксизмальних станів, поява яких може також стимулюватись вживанням збуджуючих речовин.

Афектні стани розвиваються під впливом образ і виробничих невдач (афект - вибух емоцій). У стані афекту у людини розвиваєть­ся психогенне (емоційне) звуження об'єму свідомості. Гіри цьому спостерігаються різкі рухи, агресивність, руйнівні дії. Особи, які мають нахил до афектних станів, відносяться до категорії людей з підвищеним ризиком до травматизму, і їх не варто призначати на посади з високою відповідальністю.

Пароксизмальні стани — група розладів різного походження (органічні захворювання головного мозку, епілепсія, запаморочення), що характеризуються короткотерміновою втратою свідомості (від секунд до кінькох хвилин). При виражених формах пароксизмальних станів людина падає і переносить судомні скорочення кінцівок і всього тіла в цілому.

Пароксизмальні та афектні стани, а також перерви, викликані ними у виробничій діяльності, можуть буги причинами нещасних випадків. Сучасні засоби психофізіологічних досліджень і психо­аналізу дозволяють своєчасно виявити осіб із природним нахилом до пароксизмальних станів.

Тривале перебування в пароксизмальному чи афектному стані може привести до значних змін у психіці, що може виявитися в загальній депресії.

індивідуальні психічні характеристики, властивості і стан, а та­кож освіта, виховання, досвіц та фізіологічний стан визначають Умови, причини порушень правил безпеки. Основні психологічні причини свідомого порушення правил безпечної роботи сформо­вані як:

^ економія сил — намагання зекономити на енергетичних зат­ратах організму;

економія часу — бажання підвищити продуктивність праці для особистої вигоди за рахунок підвищення темпу роботи, зменшення об'єму або пропуску окремих операцій, які мало впливають на якість продукції, але помітно впливають на безпеку;

звичка до небезпеки або її недооцінювання — звичка, яка при­зводить до того, що людина перестає зауважувати ті прояви оточуючого середовища і компонентів трудового процесу, які раніше зауважувала і враховувала. Звикаючи до небезпе­ки і втрачаючи увагу, людина стає необережною, погано орієнтується в реальному просторі і не готова вжити заходи безпеки;

орієнтування на ідеаііи — при вступі на роботу людина орієн­тується на тих, хто має практику проведення даних робіт, старших товаришів, начальників. Якщо останні працюють з грубим порушенням правил безпеки, то новий працівник, не розібравшись в ситуації, може повестися подібним, але небезпечним чином;

тенденція до копіювання норм групової поведінки — якщо в ко­лективі постійно порушують норми безпеки праці, то ок­ремий працівник може не побажати виділятися, вислухо­вувати обвинувачення в боягузтві і буде також свідомо по­рушувати правила охорони праці;

звичка працювати з порушеннями — практично звичне яви­ще в людей, які самостійно оволоділи професійними на­вичками або які не працюють за профілем основної спеціальності, оскільки у них не відпрацьовані прийоми правильної поведінки;

переоцінка власного досвіду і майстерності призводить до порушень правил охорони праці, оскільки людина впевне­

на, що її досвід і знання настільки великі, що дозволяють уникнути будь-якої виробничої небезпеки;

а бажання самоствердитись — свідоме порушення правил без­пеки через природну невпевненість у своїх вчинках та неба­жання вислуховувати звинувачення інших осіб, які мають або не мають стосунок до виробництва;

стресові стани;

<з бажання "показати себе " в очах співробітників — прояв ри­зикованої поведінки, яка не викликана виробничими об­ставинами, а продиктована почуттям власної гідності, що неправильно трактується;

схильність (смак) до ризику — особиста характеристика, яка визначається індивідуальними психічними властивостями, що проявляються в отриманні задоволення (ейфорії) від небезпечних дій;

надситуаційний ризик (невмотивований, безкорисливий, спон­танний) — ризик у роботі, при якому працюючий не отри­мує вигод або переваг в досягненні цілі, але проявляє ак­тивність всупереч небезпеці.

Загальний аналіз психологічних аспектів праці

Клін	ічний

■ місце помити н структурі діяльності:

■ зовнішні принци помилки

■ наслідки помилки,

• >.ара<і ер її відтворення в

СВІДОМОСТІ

.•працюючої о;

• причини '-омилки

Статистичний

Модельний І

ЗбІрданих | ^Обробкаданйх*^

пструмен гальмі вим - ровання іісихосЬізіо- лоїічнид показника бланков тестові ме­тодики оцінки нд/ві- дуалвнил нкостеи.

•ЛЄТОДИЧНІ ОЦІНКИ з

допомогою Інтерв'ю, анкет, розмов, •дегодики оцінки з до- поиогсю сгос'ереже-ь

• коригувальний ДИСМЄОС.ЙНИЙ. рв! ресивний.

ба: атофакї орний анал з:

• процедура розпізнання образів

• теорія *розмитих МНОЖИН.

Прогнозні

ОЦІНКИ

• експеримент 1

• імовірнісне моделювання.

• метод абстрактних символів

• метод теорії графів (ЕТК-графи),

• моделі нечітких множин.

Рис. 6.3. Схема проведення загального аналізу психологічних властивостей

У більшості випадків лише після того, як мав місце нешасний випадок, проводять аналіз причин, які його спричинили, шука­ють шляхи уникнення або зменшення ймовірності повторення подібних випадків. В загальному випадку збір даних для проведен­ня психологічного аналізу виконують відповідно до схеми (рис. 6.3).

Психологічний аналіз першопричин нещасних випадків є над­звичайно складним завданням навіть для осіб зі спеціальною підго­товкою, які володіють знаннями із психології безпеки. Особливо важливого значення набувають методична підготовка осіб, які про­водять розслідування нещасних випадків, наявність у них відповідного досвіду. Саме тому проводиться розширене навчання спеціалістів з дисципліни "Охорона праці" та до учбових програм їх підготовки вве­дено розділи, що стосуються психології безпеки.

Одним із статистичних методів психоаналізу є тестові методи­ки, анкетний метод, бесіди.

Дата добавления: 2014-10-17