Виробниче середовище і його вплив

Тема 1

НА ЛЮДИНУ. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Вихідною методологічною базою охорони праці як наукової дисципліни є концепція діяльності. Діяльність — специфічна, при­таманна людині, форма активного ставлення до навколишнього світу. Будь-яка діяльність складається з мети, засобів, результату та власне процесу діяльності. Діяльність є реальною рушійною силою суспільного прогресу та запорукою існування суспільства.

Аналіз суспільної практичної діяльності, що складається з чис­ленних форм людської активності, дає змогу зробити індуктивний висновок про потенційну небезпеку діяльності. Діяльність люди­ни, супроводжувана потенційною небезпекою, може призводити до травм, захворювань, погіршення самопочуття та інших наслідків. Потенційність небезпеки полягає у прихованому, невиявленому характері, за певних, нерідко важко передбачуваних, умов.

Небезпека — поняття стохастичне, випадкове, котре зале­жить від багатьох факторів. Вона може бути кількісно оці­нена таким поняттям, як ризик.

Ризик визначається як відношення кількості тих або інших не­безпечних наслідків за певний час до можливої кількості подій, тобто це ймовірність реалізації потенційної небезпеки. Ризик смерті від дії різних небезпечних факторів на людину за рік стано­вить: від автомобілів — 2,5-10"⁴; падіння — 1,0-10 ⁴; пожежі — 4,0-10 ⁵; повітряного транспорту — 1,0-10 електричного струму - 6-Ю"⁶;

блискавки — 5,0-10"⁶. У деяких країнах введена в практику концеп­ція допустимого ризику, рівень якого залежить від важкості наслідків. Для смертельних випадків він має значення 10 ⁶ на лю­дину за рік.

Небезпека - це етап умов праці, коли людина з певним ступе­нем іімовірності підлягає дії небезпечних або шкідливих фак­торів.

Бепека — це стан умов праці, за якого з визначеною ймовірні­стю виключена небезпека, тобто можливість ушкодження здоров 'я людини.

Безпека — головна мета охорони праці.

Отже, охорона праці - це засіб досягнення безпеки людини на ви­робництві шляхом усунення небезпечних і шкідливих факторів.

1.1. Предмет і завдання дисципліни

Охорона праці — це система правових, соціально--економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікуваль­но-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збережен­ня здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Вперше ця дисципліна в учбовий процес була впроваджена у 1989 р. в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 р. вона викладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дис­циплін. 1 лише у 1966 р. охорона праці як самостійна спеціальна дисципліна офіційно увійшла в навчальні програми всіх інженер­них спеціальностей, а всім технічним вищим закладам освіти було запропоновано створити кафедри охорони праці. З 1999 р. у всіх вищих закладах освіти України при підготовці фахівців відпо-відних освітньо-кваліфікаційних рівнів проводиться вивчення норматив­них дисциплін "Основи охорони праці" та "Охорона праці в гаїузі".

Основна мета навчальної дисципліни "Основи охорони праці" — формування системи теоретичних і прикладних знань з правових,

економічних і організаційних питань створення безпечних умов праці, захисту людини на виробництві.

Виходячи із зазначеної мети, завданням дисципліни є вивчення:

■ впливу виробничого середовища на людину;

■ методів аналізу і оцінювання стану охорони праці на підприємстві;

■ організаційних та економічних аспектів охорони праці;

■ правової і нормативної бази охорони праці в Україні.

Предметом дисципліни є захист життя і здоров'я людини на виробництві.

Основний зміст дисципліни розкривається в темах:

1. Виробниче середовище і його вплив на людину. Предмет і завдання дисципліни.

2. Умови праці на виробництві, їх класифікація і нормування.

3. Виробнича шкідливість, методи захисту людини від їі нега­тивного впливу.

4. Аналіз і профілактика профзахворюваня та виробничого травматизму.

5. Основи техніки безпеки.

6. Правове і нормативне регулювання охорони праці.

7. Державне управління охороною праці в Україні.

8. Організація охорони праці на виробництві.

9. Економічні аспекти охорони праці.

Питанням безпеки праці певне місце відводиться у загально- технічних і спеціальних дисциплінах. Однак з такими загальними питаннями охорони праці, як система законодавчих і норматив­них актів, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітар­но-гігієнічні і лікувально-профілактичні заходи студент знайо­миться лише під час вивчення самостійної дисципліни "Основи хорони праці". В умовах адміністративно-командної економіки ро­бота з охорони праці на підприємствах базувалася на підставі дію­чих положень, наказів галузевих міністерств, рішень профспілко­вих органів, приписів органів Держнагляду.

Робота активізувалася після аварій і нещасних випадків, а потім затихала до наступного випадку. На підприємствах була впровад­жена система управління охороною праці. Однак функціонування системи забезпечувалося доти, доки цього вимагали вищі органи та технічні інспектори праці профспілок. Як тільки був послабле­ний контроль з боку міністерств, фактично припинилося функці­онування і вдосконалення системи. Колишня система значною мірою була побудована на лозунгових ефектах, бюрократичній звітності, не мала правових та економічних механізмів управління охороною праці.

За переходу до ринку докорінно змінюється мотивація діяль­ності з охорони праці. Основним обов'язком роботодавця стає створення такої організації виробництва, за якої досягатиметься найбільший прибуток. Кожний нещасний випадок на виробництві означатиме для підприємства серйозну моральну й економічну втрату. Достатньо нагадати, що в Україні щорічно тільки на вироб­ництві травмується 50 тис. чол. (з них 1,5 тис. чол. — смертельно), отримують професійні захворювання.

Не менш важливим завданням є забезпечення високої якості продукції або послуг, їх конкурентоспроможності. Закон захищає споживача від недоброякісної продукції, а якість праці і якість про­дукції прямо залежать від якості умов праці, від санітарно-гітієнічно- го та ергономічного комфорту на виробничому місці.

Отже, забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці є важливим фактором існування підприємства в умовах ринкової конкуренції. Роботодавець повинен створювати безпечні умови праці, забезпечувати сприятливий морально-психологічний клімат у трудовому колективі, що сприяє підвищенню продуктив­ності праці і поліпшенню якості продукції та послуг, здоров'ю пра­цівників.

1.2. Поняття "виробниче середовище" і його вплив на людину

Трудова діяльність людини відбувається в певному виробничо­му середовищі.

Під виробничим середовищем розуміють сукупність технічних, економічних, соціально-психологічних, санітарно-гігієнічних та інших умов, в яких працівник виконує свої трудові функції.

Якщо умови виробничого середовища є оптимальними, праці­вник може успішно виконувати свої трудові функції. Якщо ж вони змінюються, стають несприятливими, то він пристосовується до нового виробничого середовища, а також частково пристосовує до себе це середовище з метою співіснування та взаємодії.

Процес пристосування людського організму та його органів до змін умов виробничого середовища називають адаптацією.

фізіологічна психічна соціальна професійна

Адаптація відіграє значну роль в охороні праці, в попередженні травмування, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків у трудовому процесі.

Фізіологічна адаптація — це сукупність фізіологічних реакцій, які є в основі пристосування організму до змін умов виробничо­го середовища.

Фізіологічна адаптація в трудовій діяльності за сприятливих умов виробничого середовища та оптимальних навантажень веде до: > підвищення стійкості та працездатності працівника; ^ збільшення резервних можливостей працівника; ^ зменшення професійних захворювань і травматизму на вироб­ництві.

УВАГА! Коливання умов виробничого середовища, в яких відбувається фізіологічна адаптація, має певну межу, характерну для кожного організму. Якщо працівник потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу чинників виробничого середовища переважає можливості його адаптації, настають зміни фізіологічних систем, захворювання організму.

Психічна адаптація - це процес встановлення оптимальної відповідності особистості до оточуючого середовища в про­цесі діяльності.

Психічна адаптація в процесі праці залежить від психічних вла­стивостей працівника, його психічного стану, психологічних ре­акцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації та культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці тощо. Такі властивості, як загальмування мислення та низь­ка швидкість переробки інформації, обмежений діапазон сприй­няття, порушення функції пам'яті, гальмують адаптацію праців­ника; висока рухливість нервових процесів, навпаки, її підвищує.

Соціальна адаптація — це пристосування працюючої людини до системи відносин у трудовому колективі з його нормами, правилами, традиціями, ціннісними орієнтаціями.

В процесі соціальної адаптації працівник поступово отримує різнобічну інформацію про колектив, де він працює, про систему ділових та особистих взаємовідносин.

Нездатність працівника до соціальної адаптації може супровод­жуватися підвищенням рівня стресу на роботі, негативно позна­читися на його поведінці; призвести до міжособистісних конфліктів, нещасних випадків.

За несприятливого протікання соціальної адаптації підвищуєть­ся рівень стресу на роботі, наслідки якого позначаються на по­

ведінці працівника та можуть призвести до міжособових конфліктів, нещасних випадків.

Професійна адаптація — це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об 'єктів та предметів праці, особливостей тех­нологічного процесу, часових параметрів роботи тощо.

Професійна адаптація виражається у розвитку стійкого пози­тивного ставлення працівника до своєї професії, певного рівня ово­лодіння ним специфічними навичками та уміннями, уформуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Про­фесійна адаптація визначається необхідним мінімумом знаньта на­вичок, яких працівник набув під час одержання спеціальності, сту­пенем відповідальності, практичністю, діловитістю тощо.

X" N

УВАГА! Адаптація до виробничого середовища - коли

досягається підвищена стійкість та працездатність

організму, оптимальність відповідності особистості до

оточуючого середовища в процесі праці, пристосування

до системи відносин у колективі, до умов праці і

технологічного процесу, режиму праці і відпочинку.

Ч______________________________________________ ^

Оцінка відповідності праці психофізіологічним можливостям організму працівника та оцінка ступеня потенційної небезпеки психофізіологічних чинників для нього повинна здійснюватися з наявності кількісної характеристики небезпечних та шкідливих виробничих чинників і еталону порівнянь, визначених як небез­печний рівень чинників.

Основним документом, що визначає цей рівень, є " Гігієнічна класифікація за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового про­цесу", затверджена Міністерством охорони здоров'я України 31 грудня 1997 р. №382.

1.3. Психофізіологічні небезпечні та шкідливі фактори

До небезпечних та шкідливих психофізіологічних факторів на­лежать:

• фізичні перевантаження (статичні, динамічні, гіподинамічні);

• нервово-психічні перевантаження (розумове, зорове, емоцій­не).

Так, наприклад, праця економістів, фінансистів, працівників бан­ківських установ, бухгалтерів та інших працівників невиробничої сфери характеризується:

тривалою багатогодинною (8 год і більше) працею в однома - нітному напруженні;

малою руховою активністю за значних локальних динаміч­них навантажень.

У працівників, які виконують роботу сидячи, м'язи перебува­ють довгий час у скороченому стані, не розслаблюються, що по­гіршує кровообіг. В результаті виникають больові відчуття в руках, шиї, верхній частині ніг, спині та плечових суглобах.

Внаслідок динамічного навантаження на кістково-м'язовий апарат кистей рук виникають:

• больові відчуття різної сили в суглобах та м 'язах кистей рук;

• оніміння та уповільнена рухливість пальців;

• судоми м'язів кисті;

• ниючий біль в ділянці зап 'ястя.

Своєю чергою, локальні м'язові перенапруження, хронічні роз­тягнення м'язів травматичного характеру можуть викликати про­фесійні захворювання: дисоціативні моторніроз^іади, захворювання периферійної нервової та кістково-м'язової систем. Ці захворюван­

ня увійшли до "Переліку професійних захворювань", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. №1662.

За даними наукових досліджень, робота "сидячи " призводить до зниження м'язової активності — гіподинамії. За браком рухів відбувається зниження споживання кисню тканинами організму, сповільнюється обмін речовин. Це сприяє розвитку атеросклеро­зу, ожиріння, може стати причиною дистрофії міокарда, хроніч­ного головного болю, запаморочення, безсоння, роздратування. Помірними гімнастичними вправами можна викликати активіза­цію обміну речовин в організмі, посилити виділення отруйних про­дуктів життєдіяльності.

Як правило, трудова діяльність працівників невиробничої сфе­ри пов'язана з використанням великих обсягів інформації, зі за­стосуванням комп'ютеризованих робочих місць, з частим прий­няттям відповідальних рішень в умовах дефіциту часу, безпосе­реднім контактом із людьми різних типів темпераменту тощо. Це зумовлює високий рівень нервово-психічного перевантаження, знижує функціональну активність центральної нервової системи, призводить до розладів у її діяльності, розвитку втоми, перевтоми, стресу.

Спеціалістами доведено, що тривала робота на комп'ютеризо­ваному робочому місці призводить до значного навантаження на всі елементи зорової системи і зумовлює втому та перевтому зоро­вого аналізатора. Напружена зорова робота викликає "очні" (біль, печія та різь в очах, почервоніння повік та очей, ломота у надбрівній частині тощо) та "зорові" (пелена перед очима, подвоєння пред­метів, мерехтіння, швидка втома під час зорової роботи) порушен­ня органів зору, що може викликати головний біль, посилення нер­вово-психічного напруження, зниження працездатності.

Втома — це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з'являються внаслідок на­пруженої тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних і якісних показників, нещасних випадків.

Р. М. Івах. Я. І. Бсдрій, Б. О. Білінськии, М. М.Козяр. ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Психічними показниками розвитку втоми є:

> погіршення сприйняття подразників, внаслідок чого працівник окремі подразники зовсім не сприймає, а інші сприймає зі за­пізненням;

> зменшення здатності концентрувати увагу, свідомо її регулю­вати;

у посилення мимовільної уваги до побічних подразників, які відво­лікають працівника від трудового процесу;

> сповільнення процесів мислення, втрата їх гнучкості, широ­ти, глибини і критичності;

> погіршення запам'ятовування та труднощі пригадування інформації, що знижує ефективність професійних знань;

> підвищення дратівливості, поява депресивних станів;

> порушення сенсомоторної координації, збільшення часу реакцій на подразники, зміни частоти слуху, зору.

Залежно від глибини функціональних змін у різних фізіологіч­них системах, відділах центральної нервової системи тощо втома може бути фізичною або розумовою. Її характер залежить від тру­дової діяльності.

Спеціалістами доведено, що після розумової праці відновлю- вальні процеси відбуваються повільніше, ніж після фізичної праці.

Несприятливі порушення в організмі працівника часто не. ліквідуються повністю, а акумулюються, переходячи в хронічну втому або перевтому та різні захворювання.

Найбільш поширеними захворюваннями працівників розумо­вої праці є неврози, гіпертонії, атеросклерози, виразкові хвороби, інфаркти та інсульти.

Внаслідок нактадення втоми виникає перевтома.

Перевтома — це сукупність стійких несприятливих для здоро­в'я працівників функціональних зрушень в організмі, які вини­кають внаслідок накопичення втоми.

УВАГА! Втома породжує у працівника стан, який призводить до помилок в роботі, небезпечних ситуацій і нещасних випадків. Вчені наводять дані, які вказують, що кожному четвертому нещасному випадку передувала явно виражена втома або перевтома.

Разом з тим виробнича втома, як наслідок впливу на організм працівника трудових навантажень і умов виробничого середови­ща. відіграє в першу чергу захисну роль і стимулює відновлювальні процеси.

Тому заходи із запобігання втоми в жодному разі не мають за мету ліквідувати це явище.

Вони спрямовуються на:

© віддаїення в часі розвитку втоми;

® недопущення глибоких стадій втоми і перевтоми працівників; ® прискорення відновлення сил і працездатності.

Боротьба з втомою, в першу чергу, зводиться до покращання санітарно-гігієнічних умов виробничого середовиша (ліквідація забруднення повітря, шуму, вібрації, нормалізація мікроклімату, раціональне освітлення тощо).

Втому працівників можна подолати завдяки:

професійному відбору;

організації робочого місця;

^ правильному робочому розташуванню;

^ правильному ритму роботи;

раціоналізації трудового процесу;

^ використанню емоційних стимулів, впровадженню раціональ­них режимів праці і відпочинку тощо.

Методи профілактики втоми працівників:

> засоби зменшення гіподинамії;

> засоби підсилення мозкового кровообігу;

> засоби оптимізації розумової діяльності;

> засоби відновлення стану зорового та опорно-рухового апара­ту.

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих факторів, що впливають на безпеку праці, спеціалісти відносять стрес. Як пра­вило, він виникає внаслідок тривалих психоемоційних переванта­жень та небезпечних виробничих чинників.

Під стресом (англ. $1ге$з — тиснення, натискання, напружен­ня) розуміють стан психічної напруженості, викликаний не­безпеками, що виникають у людини під час вирішення важли­вої для неї задачі.

Зауважимо, що термін "стрес" часто застосовується не тільки в охороні праці, а й у повсякденному житті.

Стрес характеризують як захисне явище, як вісник захворюван­ня, як причину порушень низки життєво важливих психофізіо­логічних функцій. Стрес виявляється як необхідна і корисна реак­ція організму на різке збільшення загального зовнішнього наванта­ження. Він характеризується зростанням біоелектричної активності мозку, підвищенням частоти серцебиття, ростом потоку крові, роз­ширенням кровоносних судин, збільшенням вмісту лейкоцитів у крові, тобто цілою низкою фізіологічних змін в організмі, що спри­яють підвищенню його енергетичних можливостей, успішності ви­конання складних і небезпечних дій. Ось чому стрес є не тільки доцільною захисною реакцією людського організму, але й механіз­мом, який сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек.

УВАГА!

Стрес позитивно впливає на результати праці (мобілізує організм і сприяє подоланню перешкод, які виникають в процесі праці) лише доти, доки не перевищить певного критичного рівня. При перевищенні цього рівня в організмі людини розвивається так званий процес гіпермобілізації, який витикає порушення механізмів саморегуляції та погіршення результатів діяльності аж до її зриву. Тому стрес, який перевищує критичний рівень, називають дистресом. V______________ ^

Особливо небезпечним є стрес в трудовій діяльності. Робота еко­номістів. фінансистів, банківських службовців, менеджерів, пра­цівників державних контрольно-ревізійних та податкових служб пов'язана з впливом на них негативно діючих стресорів, таких як:

■ інтенсивність праці;

• зростання потоку інформації, яку необхідно опрацювати й використовувати у повсякденній практиці;

■ дефіцит часу;

■ відповідальність за прийняття рішень;

■ гіподинамія;

■ різні зовнішні впливи (шум, забруднення, випромінювання тощо);

■ монотонність праці;

■ порушення стереотипної системи праці (поломки техніки) тощо.

Стресові впливи можуть стати причиною виникнення фізіоло­гічних і психологічних змін, що призводять до небезпечних ситу­ацій та нещасних випадків. Фізіологічні порушення можуть супро­воджуватися розладами нервової та серцево-судинної систем, шлун- ково-кишкового тракту та ін. Щодо психологічних розладів, то до

них відносять агресивність, фрустрацію, нервозність, роздратуван­ня, тривоги, нерішучість, швидкий розвиток втоми тощо.

Стрес є причиною багатьох психосоматичних захворювань: пси­хозів, неврозів, захворювань судин мозку, серцево-судинних захво­рювань та інфаркту міокарда, гіпертонічної хвороби, виразково- дистрофічних уражень шлунково-кишкового тракту, нейроцирку­ляторної дистонії, зниження імунітету, онкологічних захворювань. Крім того, стрес впливає на статеві функції, генетичний апарат клітин, призводячи до вроджених порушень розвитку дітей тощо. Вчені висловлюють припущення про існування зв'язку між стре­совими навантаженнями та спонтанним абортом.

Згубна дія стресу також виявляється у зростанні алкоголізму та наркоманії, підвищенні рівня травматизму, збільшенні кількості інвалідів та випадків самогубств. На сучасному етапі сильним стре­сом, який впливає на стан працівника та можливість небезпечних ситуацій, є моббінг.

Моббінг — це "війна " на робочому місці, яка призводить до ви­никнення у працівників стресового стану.

Як правило, працівники реагують на моббінг фізіологічними (виразка шлунку, серцево-судинні та онкологічні захворювання тощо) та психічними розладами, а інколи він призводить до трав­мування й самогубства.

Причини появи моббінгу:

• процес постійної модернізації, раціоналізації виробництва, який вимагає концентрації сил і уваги в процесі праці, що зу­мовлює високу продуктивність праці і, як наслідок, соціаль­ну незахищеність працівника;

• страх втратити робоче місце;

• психологічний терор, зумовлений заздрістю, марнославством і, як наслідок, створенням інтриг, пліток, фізичного впливу;

• нудьга на роботі, коли процес праці не вимагає творчих зусиль.

Моббінг і його наслідки настільки широко розповсюдились, що стали світовою проблемою кінця XX - початку XXI ст. Спеціалісти

пропонують вважати моббінг психосоціальним нещасним випад­ком на робочому місці.

Для подолання стресу рекомендують застосовувати вправи з психотерапії, фізичних, водно-повітряних процедур, масажі, адек­ватне харчування, прийняття вітамінів та мінеральних речовин, медитацію, аутотенне тренування, релаксуючу музику та вправи тошо.

Дата добавления: 2014-10-17