Особливостей особистості

Розділ 3. Формування та розвиток індивідуально-психічних

Лекція Темперамент

План

1.Природа темпераменту.

2. Властивість темпераменту. Проблема типу темпераменту.

3. Темперамент та діяльність.

Література:

1. 1. 1. 1.Максименко С.Д. Загальна психологія.Вид. 3-тє, перероб. та допов. Навч. посіб- К.: ЦУЛ., 2008.- С.235-247.

Лекція

1. На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особ­ливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.

Фізичні індивідуальні особливості — це конституція ор­ганізму, його фізіологічні процеси: гуморальні, ендокринні, нер­вові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зу­мовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком лю­дини.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яск­раво вирізняються люди за індивідуальними здібностями: музич­ними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості — неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на ґрунті яких за життя залежно від умов виховання розвивають­ся й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття.

Проте природжені біологічні особливості не визначають фа­тально індивідуальних якостей особистості. Багатьма спеціаль­ними психологічними та фізіологічними дослідженнями доведе­но, що природжене змінюється залежно від умов життя і вихо­вання.

Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявля­ються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особли­вості їх прояву залежать від виховання дитини. Індивідуальні ри­си характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявля­ються вже в дошкільному віці.

У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивіду­альний підхід до дітей. А. Макаренко рекомендував вихователям завжди пам'ятати, що люди — дуже різноманітний матеріал для виховання, і було б неймовірним верхоглядством намагатися втиснути його в загальні для всіх рамки.

Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна психологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, застосування психологічних закономірностей завжди мають опо­середковуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору професії.

Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостя­ми її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпе­раменті особистості.

Темперамент (від лат. іешрегаге — змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, ке­рувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій люди­ни — їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Деякі люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість лю­дини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обста­вини дали підстави поділити людей на кілька груп або типів тем­пераменту.

Вчення про темперамент започатковане славнозвісним дав­ньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гумораль­ну теорію (від лат. Ьитог — рідина, соки організму — кров, флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров'ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. зап§иІ8 — кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. рЬ1е§-та — слиз, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. споіе — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. шеіаз — чорний, похмурий та сЬоІе — жовч, перевага в організмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з істо­ричного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпе­раменту досить точно визначають особливості окремих типів тем­пераменту. І. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, ідо геніальний спостерігач людини — Гіппократ — у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче.Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вва­жав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки —справжня доброчинність; у холериків найрозвиненіше

почуття честі, а у сангвініків — почуття прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.

Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діамет­ра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, невеликому діаметру судин відповідає сангві­нічний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам йо­го судин — меланхолійний; флегматичний темперамент зумов­люється великим діаметром і тонкими стінками судин.

Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність пси­хічного складу особистості від будови (конституції) тіла. Він за­пропонував власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темперамен­ту, а також системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей. Крім того, ці теорії стирають межі між темперамен­тами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чинниками, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнорувати ці теорії в поясненні проявів тем­пераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів темпераменту, напри­клад шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотиво-вані настрої, психостенії та ін.

2. Темперамент як динамічна характеристика психічної діяль-ті особистості має певні властивості, які позитивно або нега­йно позначаються на його проявах. Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як сензитивність, реактивність, плас­тичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтро-вертованість.

Сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що сто­суються особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціаль­ні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже. Відомий радянський психолог Б. Ананьєв вважав, що сензитивність пов'язана з орієн­тувальною рефлекторною діяльністю і входить до структури тем­пераменту. Вважається, що існують не лише окремі різновиди чутливості як потенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивіс­тю сенсорної організації людини загалом. Сензитивність, на дум­ку Б. Ананьєва, — порівняно стійка особливість особистості, в якій виражається тип нервової системи людини і яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видів діяльності.

Реактивність — це особливості реакції особистості на подраз­ники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяс­кравіше — в емоційній вразливості, і відображуються на став­ленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхливі реакції при успіхах або невдачах у будь-якій діяльності позначаються на різних особливостях темпераменту. Реак­тивність як особливість темпераменту виразно виявляється при психічних травмах — у реактивній депресії (пригніченість, рухо­ва та мовна загальмованість), в афективно—шокових реакціях (реакції на катастрофи, аварії, паніка), для яких характерна або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор.

Пластичність виявляється у швидкому пристосуванні до об­ставин, що змінюються. Завдяки пластичності певні сторони психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдя­ки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівно­важеність або недостатня рухливість типу нервової системи за на­лежних умов життя та виховання набирають позитивних якостей.

Ригідність — особливість, протилежна пластичності, склад­ність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — у закляклості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці — у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків при цілковитій очевидності їх недоцільності.

Резистентність — міра здатності опиратися негативним або не­сприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявля­ється у стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності. Одні люди здатні опиратися найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціаль­на бравада), а інші розгублюються, легко здають позиції, стають не­здатними продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому, важкі умови праці.

Екстравертованість та інтровертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екстраверто­ваність) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтровертованість). Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як властивості темпераменту — це прояви ди­намічних, а не змістових сторін особистості. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість нервових процесів і у зв'язку з ними імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність. В інтровертованого типу переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, а то­му йому властиві ускладнення соціальної адаптації.

У сучасній психології користуються гіппократовою класифі­кацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і ме­ланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Сангвініку властиві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Ра­зом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах спричинює недостатню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.

Холерику властиві високий рівень нервово-психічної актив­ності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпуль­сивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за відсутності належного виховання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем ак­тивності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівними, постійними та гли­бокими почуттями і настроями. Невдале виховання

може сприя­ти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної ак­тивності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. При недостатньому вихованні у меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як підви­щена аж до хворобливості емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за та­ких життєвих обставин, які на це не заслуговують.

3. Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвит­ку особистості, а й до типологічних особливостей нервової систе­ми, а отже, до темпераменту людини.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості вияв­ляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще ви­являє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нер­вової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно вияви­ти витриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхо­ліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджають вста­новленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплен­ня новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність, постійно викликає потяг до нового, модного.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивос­тей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впли­вом змістовного боку діяльності. Шляхом вправляння можна до­сягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нест­риманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії: сила, врівноваженість, рухливість не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, власти­вої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її тем­пераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

Лекція Здібності

План

1.Природа здібностей.

2. Структура здібностей.

3. Розвиток і застосування здібностей.

4. Формування творчої особистості.

Література:

1. 1. 1. 1.Максименко С.Д. Загальна психологія.Вид. 3-тє, перероб. та допов. Навч. посіб- К.: ЦУЛ., 2008.- С.247-259, 93-98.

Лекція

1. Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності та діяльність, особливо праця, органічно взаємопов'язані. Людські здібності виникли й розвинулись у процесі праці. І в діяльності, у праці вони й виявляються. Здібності як рушійна сила відіграли провідну роль у розвитку науки і техніки, ство­ренні матеріальних і духовних багатств, суспільному прогресі.

Із розвитком праці та суспільного життя людські здібності розвивалися, змінювалися за змістом і структурою, виникли й розвинулися загальні та спеціальні здібності.

Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

Кожна людина здібна до певного виду діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна розпізнати, описати та охарактеризувати. Тому ми й складаємо думку про здібності людини за її роботою та результатами діяльності.

Успіх виконання людиною тих чи інших дій залежить, безпе­речно, не тільки від здібностей, а й від інших якостей. Наприклад, двоє друзів вступають до інституту. Один витримує іспити, інший зазнає невдачі. Чи свідчить це про те, що один з них більш здібний? На це запитання не можна відповісти, якщо не буде з'ясовано, скільки часу витратив на підготовку кожен з них. Таким чином, ли­ше фактом успіху, здобуттям знань здібності не визначаються.

Кожна здібність людини — це її складна властивість, внутрішня можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність, і спирається на низку інших властивостей, до яких насамперед належать життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички.Відомо, що чим багатший життєвий досвід, тим легше людині досягти успіху в діяльності. Досвідчена людина, озброєна науко­вими знаннями, ширше і глибше усвідомлює завдання, які суспільство ставить перед нею, і успішніше їх розв'язує, ніж лю­дина, яка не володіє такими знаннями.

Істотну роль при цьому відіграє не тільки наявність самих знань, а й уміння користуватися ними, застосовувати їх для розв'язання нових навчальних, практичних, наукових та інших завдань. Тому не можна розглядати здібності людини як власти­вості, що існують незалежно від її знань, умінь і навичок.

Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння та навички, на системи тимчасових нервових зв'язків, що є заса-довими стосовно них, вони формуються й розвиваються у про­цесі набування людиною нових знань, умінь і навичок.

Проте це не означає, що здібності людини зводяться до її вмінь, знань і навичок. Якби це було так, то за відповіддю біля до­шки чи за вдало виконаною роботою ми робили б остаточний висновок про здібності людини. А насправді, як свідчать дані спеціальних психологічних досліджень, можна помітити, що ок­ремі люди, які спочатку не можуть виконувати якусь роботу, в ре­зультаті спеціального навчання починають оволодівати певними вміннями та навичками й навіть досягають високого рівня май­стерності.

Отже, здібності та знання, вміння та навички не тотожні.

Здібності — це такі психологічні особливості людини, від яких залежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але які самі по собі до знань, умінь і навичок не зводяться.

Щодо знань, умінь і навичок здібності постають як певна можливість. Подібно до того, як вкинуте в землю зерно ще не є колоском, а тільки має змогу для його розвитку залежно від структури, складу, вологи грунту, погоди тощо, так і здібності людини є лише можливістю для оволодіння знаннями, вміннями, навичками. А те, чи перетворяться ці можливості на дійсність, за­лежатиме від багатьох чинників: форм і методів навчання та ви­ховання, сімейних умов тощо.

Психологія, заперечуючи тотожність здібностей та важливих компонентів діяльності — знань, умінь і навичок, підкреслює їх єдність.

Тільки у процесі спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певного виду діяльності. Помилкою педагога є оцінювання як нездібних тих учнів, які не мають до­статніх знань.

Таким чином, між здібностями та знаннями існує складний зв'язок. Здібності залежать від знань, але здібності визначають швидкість та якість оволодіння цими знаннями. Щодо знань, умінь і навичок здібності швидше виявляються не в їх наявності, а в динаміці оволодіння ними, тобто в тому, наскільки за однакових умов людина швидко, глибоко, легко і міцно опановує знан­ня та вміння. Тому можна зробити більш точне визначення здібностей.

Дата добавления: 2014-10-22