Сприймання — це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якос­тей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття

Кожне відчуття виникає й розвивається за певними законо­мірностями. Проте всі відчуття мають багато спільного — якість, інтенсивність і тривалість.Відмітні особливості відчуттів — адаптація, синестезія, сенсибілізація, вправність та взаємодія.

Якість відчуттів — це особливість, якою одне відчуття відріз­няється від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слу­хових, нюхових, смакових відчуттів тощо. Якість відчуттів вик­ликається специфічними різновидами подразників, що надхо­дять ззовні до органів чуття. Вона зумовлюється будовою органу відчуття, здатною відображати вплив енергії зовнішнього світу.

Інтенсивність відчуттів — це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтен­сивність відчуттів залежить від сили подразника, що їх викликає. Але ця залежність досить складна і має певні закономірності. Серед них насамперед виявляються чутливість аналізатора та поро­ги цієї чутливості.

Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психо­логічні та фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порогу. Підпорогова сила под­разника відчуття не викликає. Отже, порогом відчуття назива­ють такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викли­кати відчуття. Розрізняють пороги абсолютний і розрізнений, або диференційний.

Абсолютний поріг буває нижній і верхній.

Нижній поріг характеру відчуття характеризує міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна вимі­ряти. Якщо абсолютний поріг позначити Р, а абсолютну чутли­вість — Е, то зв'язок абсолютної чутливості та абсолютного порогу можна виразити формулою Е - \/Р. Наприклад, якщо індивід від­чуває цокання годинника на відстані 5 метрів, то поріг його слухо­вої чутливості Е = 1/5. Якщо цокання годинника людина розрізняє на відстані 8 метрів, то нижній поріг її слухового відчуття Е = 1/8. Отже, поріг слухового відчуття другої людини кращий, ніж першої.

Верхній поріг чутливості — це та максимальна сила подразни­ка, яка ще викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення йо­го сили викликає неадекватне відчуття — больове або якесь інше.

Абсолютна чутливість і величина порогу відчуття перебува­ють в оберненій залежності. Чим вища чутливість, тим нижчий поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчут­тя зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття його дії.

Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто при­стосуванням органу чуття до подразника. Орган зору, пристосо­вуючись до яскравого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона більш як у 200 тисяч разів підвищується. Явище адаптації помітно виявляється в тактильній, нюховій, слуховій чутливості. У больовій і статичній чутливості вона виявляється значно мен­шою мірою. Адаптація аналізатора до сили подразника має як по­зитивне, так і негативне значення. В одних випадках зменшення відчуття сили подразника сприяє життєдіяльності (адаптація до сильних звуків, незначна адаптація до стану організму в про­сторі), а в інших — завдає значної шкоди (нюхова адаптація за умов загазованого середовища).

На відміну від адаптації аналізатора до подразника можна спостерігати збільшення чутливості, або сенсибілізацію, до под­разника. Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою, і предмети та їх якості набагато краще розрізняються.

Діяльність аналізаторів не є ізольованою, вони взаємодіють. Ця взаємодія виявляється по-різному: в одних випадках як сине­стезія відчуттів, наприклад, чуття кольоровості звуку («малино­вий дзвін»), теплоти кольорів — «холодні» або «гарячі» тони ко­льорів тощо, а в інших — як збільшення або зменшення чутли­вості одних подразників під дією інших. Доведено, що освітлення ока підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зо­рову чутливість, миття голови холодною водою підвищує чут­ливість до червоного та ін.

У відчуттях відбувається післядія в аналізаторах. Це явище пояснюється певною інертністю нервових процесів, яка спричи­нюється до того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується якийсь час після припинення його дії. Відчуття світла, наприклад, якийсь час триває, коли лам­пу вимкнено, відчуття тиску предмета на плечі триває після того, як його вже скинули. У зоровій чутливості післядія в аналізаторі виявляється в послідовних образах, у змішуванні кольорів.

4. Чутливість аналізаторів людини до дії подразників зумовлена їх психофізіологічними характеристиками, особливостями струк­тури, будови та життєвих функцій. Проте відображувальні мож­ливості аналізаторів не є константними, незмінними. Доведено, що людські відчуття змінюються й розвиваються під впливом життя та вимог практичної трудової діяльності. Чутливість кож­ного аналізатора людини великою мірою залежить від того, як во­на використовує його у своїй діяльності. Розрізняють дві групи чинників, під впливом яких відбувається сенсибілізація відчуттів:

• необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);

• специфічні вимоги професійної діяльності людини.

Так, втрата чутливості зорового аналізатора компенсується підвищенням чутливості тактильного аналізатора. Спеціальними дослідженнями встановлено, що у незрячих людей на пучках пальців кількість паченієвих тілець збільшується майже на 50 відсотків. Виникає чутливість і до таких подразників, для відоб­раження яких немає адекватних аналізаторів. Такою є, напри­клад, дистанційна чутливість до об'єктів у сліпих.

Сенсибілізація чутливості спостерігається в осіб, які трива­лий час займаються професійною діяльністю, що потребує висо­кого розвитку відповідних відчуттів.

Так, робітники-текстильники можуть розрізняти 40-60 відтінків чорного кольору; досвідчений шліфувальник здатний бачити просвіт у деталях, що дорівнює 0,0005 мм. Нетренована людина може розрізнити просвіт у межах 0,1 мм. Смакові відчут­тя досягають високого розвитку у працівників харчової промис­ловості. Наприклад, дегустатори за смаком можуть розрізняти найтонші відтінки і характеристики вин (з якого винограду виго­товлене вино, де вирощено виноград, його міцність, вміст у ньому цукру, витримку тощо). Сенсибілізація відчуттів пояснюється тим, що розрізнювані якості предметів є значущими для успішної практичної діяльності людини та орієнтування її у навколишньо­му середовищі.

Лекція Сприймання

План

1. Поняття про сприймання.

2. Різновиди сприймання.

3. Властивості сприймання.

4. Спостереження і спостережливість.

Література

1.Максименко С.Д. Загальна психологія. Вид. 3-тє, перероб. та допов. Навч.

посіб.- К.: ЦУЛ., 2008.- С.156-166.

Лекція

1. Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує інформацію не лише про певні властивості та якості, що притаманні тим або іншим об'єктам чи явищам, відчуваючи їх, а й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Таке цілісне їх відображення в мозку людини характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання — сприймання.

У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивос­тей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на відношення між його якостями. У результаті сприймання виника­ють суб'єктивні образи сприйманих об'єктів — уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (вияв­ляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям ор­ганізовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спону­кання до пізнання предметів та явищ. У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність, дійовість особис­тості. Вона виявляється в рухах органів чуття, спрямованих на об'єкти, які сприймаються, в їх обмацуванні, обстеженні зором їх контурів, окремих частин. У всіх різновидах сприймання моторний компонент сприяє виокремленню предмета серед інших об'єктів. На це звернув увагу І. Сєченов, вказуючи на те, що сенсорний і ру­ховий апарати у набутті досвіду об'єднуються у відображувальну систему. Практичні дії — це одна з основних передумов адекватно­го сприймання предметів та явищ об'єктивної дійсності.

2. У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єдності. Сприймання поза відчуттями не буває. Розрізняють сприймання за сенсорними особливостями (зорові, слухові, ню­хові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові та ін.), відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні), складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

Сенсорний склад сприймання багато в чому збігається з від­чуттям. На відміну від відчуття специфічне у сприйманні полягає в тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розумінням його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору і слуху тощо. При цьому один з різновидів сприймання постає як провідний, а інші — як допо­міжні. Наприклад, у музичній діяльності провідним завжди є слух, а допоміжним — кінестетична чутливість. У кваліфіковано­го хірурга кінестетична чутливість відіграє важливу роль: кон­тролює і регулює рухи, потрібні під час оперування.

За відношенням до психічного життя особистості сприйман­ня набуває особливого значення. В об'єкті сприймання може спе­цифічно постати інтелектуальний або емоційний бік предмета чи явища, що пізнається. Наукові знання потребують інтелектуаль­ного їх сприймання, тобто сприймання змісту, розуміння понять і термінів, виконуваних дій, посиленої дії пам'яті, уваги, мислен­ня. Емоційне ж сприймання яскраво постає при сприйманні ху­дожніх, мистецьких творів. У цьому різновиді сприймання провідну роль відіграє його емоційний бік, безпосередній вплив сприйманого об'єкта на почуття — моральні, естетичні. Певна річ, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним. Розуміння того, що сприймається, є необхідною його передумо­вою, але емоційне переживання в художньому сприйманні визна­чає його характер: піднесеність або пригніченість настрою, пере­живання високого, комічного, трагічного, що збуджується сприй­маним матеріалом. Сприймання за змістом — це сприймання простору, руху, часу. У сприйманні простору, руху та часу беруть більшу чи меншу участь різні аналізатори в їх взаємозв'язку.

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кіне­стетичного та слухового аналізаторів. Об'єктом просторових сприймань є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу. Сприймання розмірів на око і дотик досягає значної досконалості. Сприйман­ня горизонтальних ліній точніше, ніж сприймання вертикальних.

У сприйманні простору велику роль відіграє окомір. Просторові явища досить точно сприймаються також тактильно та кінесте­тично. Сліпі, наприклад, вивчаючи географію, виконуючи тру­дові дії, успішно орієнтуються дотиком на рельєфному глобусі у розміщенні деталей об'єктів праці.

Слухом людина достатньо успішно сприймає напрямок звуків у просторі: далеко, близько, вгорі, внизу, праворуч, ліво­руч. Напрямок на слух можна визначити з точністю до 10 градусів.

Сприймання віддалі, глибини та рельєфності відбувається по-різному при монокулярному та бінокулярному баченні. При бінокулярному сприйманні (сприймання двома очима) точність визначення віддалі набагато більша, ніж при монокуляр­ному (сприймання одним оком).

При сприйманні простору залежно від розміщення предметів у просторі виникають зорові ілюзії, тобто неточне сприймання розмірів, паралельності, опуклості, угнутості. Пряма паличка, за­нурена у склянку з водою, здається зігнутою; розмір сонця вранці та ввечері здається більшим порівняно з тим, як воно сприй­мається в зеніті; два однакових кути, однакових кружечки, одна­кові лінії здаються різними серед більших або менших за розміром зображень таких самих предметів тощо.

У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація та конвергенція органа зору. Акомодація — це зміна опуклості кришталика відповідно до віддалі предмета, а конвергенція — спрямування очей на предмет сприймання. Ці фізичні зміни в ор­гані зору пов'язані зі сприйманням віддалі та обсягу предмета.

Сприймання руху — це відображення зміни положення пред­метів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухо­мого предмета. У першому випадку рух предмета сприймається адекватніше, ніж у другому. При сприйманні рухомого предмета відносно іншого предмета, що рухається в одному з ним напрям­ку або у протилежному напрямку, може виникнути ілюзія відсут­ності або прискорення руху. Нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим, але його рух сприймається у протилежному напрямку.

Якщо в полі зору немає нерухомого предмета, відносно якого сприймався рухомий предмет, то рух сприймається у 15-20 разів по­вільнішим. Рух літака на тлі безхмарного неба здається повільнішим.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. Спеціального органу для сприймання часових явищ немає. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття тощо).

Безпосереднє сприймання тривалості часу є незначним (0,75 с). Триваліші інтервали людина сприймає в результаті поділу та відліку їх рівними частинами в межах однієї секунди. Отже, великі інтервали часу сприймаються опосередковано.

Знання різновидів сприймання та їх закономірностей має важ­ливе значення для формування професійних якостей фахівця.

3. Важливою умовою успішного сприймання об'єктів дійсності є його вибірковість. Вибірковість предмета сприймання зумов­люється потребами та інтересами людини, необхідністю у знан­нях, професійною спрямованістю тощо.

Основні властивості сприймання: предметність, цілісність, структурність, константність та осмисленість. Предметність сприймання виявляється у співвіднесенні відомостей про об'єкти із самими об'єктами як носіями певної інформації.

Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому йо­го окремі компоненти постають в єдності. Відсутність у предметі якогось одного його боку або деталі не заважає цілісному сприй­манню. Предмет як ціле, ставлення до нього як цілого, що утво­рилося у процесі набуття досвіду, визначає його структуру. Лише у процесі аналізу предмет розчленовується на складові, виокрем­люються ті чи інші його характеристики.

Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмислюються по-різному. За мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є нерозчленованість, злитість сприйманого. Воно спос­терігається у дітей, у малодосвідчених людей. Синкретизм спричи­нює неадекватність сприймання. При такому сприйманні предмет у свідомості не постає у специфічних, притаманних йому особли­востях і може сприйматись як інший предмет, який чимось нагадує сприймане. Деякі психологи пояснюють синкретизм сприймання дітей та малокультурних дорослих їх біологічною недорозвиненіс­тю. Таке пояснення синкретизму безпідставне. Синкретизм зале­жить переважно від досвіду, знань особистості, які набуваються в єдності з розвитком, дозріванням організму.

Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш-менш стереотипно неза­лежно від умов, за яких предмет сприймається. Колір кам'яного вугілля сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жов­туватим; циліндр сприймаємо як круглий, хоча в деяких поло­женнях його форма нагадує еліпс. Засадовими стосовно кон­стантного сприймання є динамічні стереотипи, тобто утворені тимчасові нервові зв'язки під впливом багаторазового сприйман­ня предмета в певній системі, послідовності, структурі.

У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють по­передній досвід, попередні уявлення особистості. Залежно від повноти їх змісту, спрямованості, організованості сприймане відоб­ражається у свідомості більш-менш адекватно. Зміст попередньо­го досвіду, спорідненість його із сприйманим об'єктом, інтерес до нього є тією передумовою ефективності та адекватності сприй­мання, яку називають апперцепцією. У багатьох випадках люди­на у предметах бачить те, що вона хоче в них побачити залежно від особистісної установки на сприймання.

Сприймання визначається як об'єктивними, так і суб'єктив­ними умовами. Серед об'єктивних умов, які забезпечують адек­ватність сприймання, потрібно враховувати яскравість, звуч­ність, динамічність предмета, тобто силу подразника, та фізичні умови сприймання: освітленість предмета, віддаль від особи, що сприймає, будову самого предмета — структуру, де чітко виявля­ються його компоненти, контрастність тла та фігури.

Замасковані предмети, різні види камуфляжу, які призводять до частковою або повного злиття предмета з тлом, сприймають­ся нечітко, неадекватно. Серед суб'єктивних умов сприймання особливо важливими є уважність і спостережливість.

Сприймання може порушуватися в результаті органічних уш­коджень кори великих півкуль головного мозку.

4. Важливими умовами адекватного сприймання є спостережен­ня спостережливість. Вони яскраво виявляються при довільному цілеспрямованому сприйманні. Спостереження найбільше відрізняє довільне сприймання від мимовільного. Найхарак­терніший показник спостереження - тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на предметі сприймання. Воно здійснюється

з певною метою і за визначеним планом. Спостереження може бути тривалим, коли планується спостереження змін у поведінці тварин під впливом догляду за ними, розвитку дитини під впли­вом виховання, успішності учнів у засвоєнні знань залежно від умов і методів навчання. Короткотривалим воно буває тоді, коли спостерігаються нетривалі за часом явища.

У процесі спостереження увага може зосереджуватись або на явищі загалом, або на окремих його деталях. Це залежить від по­ставленої пізнавальної мети.

Успішне спостереження потребує визначення його мети, складання плану (де, коли і як провести спостереження), ство­рення необхідних умов для цього, підготовки засобів спостере­ження (приладів, інструментів) і фіксації його результатів. Спос­терігати треба вміти. Останнє має особливо велике значення то­му, що не всім дітям та дорослим властиве вміння спостерігати. Рівень уміння спостерігати залежить як від навчання спостеріга­ти, так і від спостережливості як якості особистості. Якщо дити­ну змалку привчають спостерігати явища природи, поведінку тварин, ті чи інші аспекти життя, то у неї розвивається такий бік характеру, як спостережливість, тобто здатність помічати в об'єктах малопомітне, але важливе для розуміння їх суті.

Спостереження і спостережливість відіграють велику роль у навчанні та трудовій діяльності людини.

Лекція Мислення та інтелект

План

1. Мислення як процес.

2. Форми мислення. Різновиди мислення.

3. Процес розуміння.

4. Індивідуальні особливості мислення. Інтелектуальні властивості особистості.

5. Дослідження в галузі штучного інтелекту.

Література:

1.Максименко С.Д. Загальна психологія. Вид. 3-тє, перероб. та допов. Навч. посіб.- К.: ЦУЛ., 2008.- С.167-184.

Лекція

1. Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображуючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, до­тикових та інших уявлень. Проте такої інформації про об'єктив­ний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних по­треб практичної діяльності, яка потребує глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знан­ня про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність, людина одержує за допомо­гою мислення — вищої абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характеризується низ­кою особливостей. Одна з цих особливостей виражається в опо­середкованому характері уявного відображення дійсності.

До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недоско­налість людських аналізаторів або недоцільність, що зумов­люється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мис­лення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за до­помогою слова та попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.

Ще одна ознака мислення полягає в тому, що завдяки йому в об'єктах відображуються не будь-які, а істотні ознаки та властивості що грунтуються на об'єктивних відносинах і закономірних зв'язках, репрезентованих у самих предметах та явищах.

Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у то­му чи іншому відношенні об'єктів, і уявляє їх узагальнено, оперу­ючи поняттями.

Перелічені ознаки мислення характеризують його як спе­цифічну форму абстрактного пізнання дійсності, як складну пізнавальну діяльність.

Дата добавления: 2014-10-22