Відчуття — пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини

Відчуття — це найпростіший психічний процес, первинна фор­ма орієнтування живого організму в навколишньому середовищі. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини. За допо­могою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інфор­мацію про об'єктивну реальність, про власні суб'єктивні стани й на підставі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам спо­соби реагування на зовнішні та внутрішні впливи. Органи чуття — це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає у свідомість лю­дини. Відображуючи об'єктивні характеристики предметів і явищ, відчуття існують у свідомості як суб'єктивні образи об'єктивного світу. Ця особливість відчуттів зумовлена, з одного боку, приро­дою самих відчуттів як продукту відображувальної діяльності мозку, а з іншого — психічним складом особистості, що відчуває.

Для відчуттів характерне їх позитивне або негативне емоційне забарвлення. Приємні або неприємні відчуття сиг­налізують про позитивну чи негативну дію подразника й викли­кають відповідну дію на нього. Життєва і гностична роль відчуттів дуже важлива, оскільки вони є єдиним джерелом наших знань про зовнішній світ і про нас самих.

2. Існують різні класифікації органів відчуттів і чутливості ор­ганізму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішньо­го світу або зсередини організму. Залежно від міри контакту орга­нів чуття з подразниками розрізняють чутливість контактну (до­тикову, смакову, больову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). За розміщенням рецепторів в організмі — На поверхні, всередині організму, в м'язах і сухожилках — розрізняють відчуття екстероцептивні, що відображують властивості предметів та явищ зов­нішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові), інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми), та пропріоцептивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні). Як са­мостійні виокремлюють температурні відчуття, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморе­гуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем. Температурні відчуття належать також до дотикових.

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття зо­рові,, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні. Кожний із цих різновидів відчуття має певний орган (аналізатор), певні зако­номірності виникнення та перебігу.

Органом зорових відчуттів є око.

Чутливість ока до кольорів є різною. До синього кольору чут­ливість у 40 разів менша, ніж до жовтого. Найяскравішою є жов­то-зелена частина спектра. Найсвітлішим є жовтий колір, від якого світлість спадає у бік червоного та фіолетового.

За звичайних умов людина здатна розрізняти близько 150 ко­льорів за кольоровим тоном, 20 відтінків — за насиченістю, близько 200 — за світлістю. Під впливом вправ кольорова чут­ливість збільшується.

Чутливість до кольорів може ослаблюватися в результаті травм, захворювань. У 5-7 відсотків чоловіків і 1-1,5 відсотка жінок спостерігається дальтонізм, тобто нездатність розрізняти кольори. Це явище спадкового походження. Воно передається здебільшого по чоловічій лінії — від батька через доньку до внуків. Дальтонізм є протипоказанням для професійної діяль­ності, яка потребує розрізнення кольорів — кольорової сиг­налізації, при фарбуванні та ін.

Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха — органа, у будові якого розрізняють звукопровідну та звукочутливу час­тини.

Функція органа слуху полягає в аналізі звуків з коливанням 16-20000 Гц і диференціації їх на шуми і тони. Серед тонів вирізня­ються музичні. У музиці вживають тони від 27,5 до 4224 коливань.

Звукові хвилі розрізняють за висотою, голосністю (інтен­сивністю) та тембром. Висотна чутливість до звуків зумов­люється частотою коливань звукової хвилі. Найкраще відчува­ються звуки з коливанням звукової хвилі 1000-4000 Гц. Вправ­лянням можна досягти розрізнення 20-30 щаблів за висотою зву­ку між звуками двох сусідніх клавіш фортепіано.

Голосність, або інтенсивність, звука залежить від амплітуди коливання звукової хвилі, її визначають у белах або децибелах (децибел у 10 разів менший від бела). Найменше зростання або зниження голосності, яке може відчувати людське вухо, дорівнює одному децибелу.

Тактильні, больові й температурні відчуття є функціями ор­ганів, розміщених у шкірі.

Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацу­ванні. Найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика. При сильному тисненні на згадані органи відчувається біль. Тактильні відчуття, як і зір, відіграють велику роль у сприйманні форми, розміру предметів, розташуванні їх у просторі. Вони особливо розвинені у сліпих, компенсуючи відсутність зору при сприйманні деяких просторових явищ. На цьому принципі побудована азбука Брайля для сліпих, в якій літери зображено у вигляді опуклих крапок.

Больові відчуття, органів яких на зовнішній і внутрішній по­верхнях тіла найбільше, сигналізують про порушення тканини і, що природно, викликають захисну реакцію. Спрямованість уваги на біль посилює його, а відвернення — ослаблює больові відчут­тя. Відчуття болю, що зафіксоване в центральній частині больо­вого аналізатора (у корі головного мозку), спричинює ілюзію бо­лю в ампутованих кінцівках (так званий фантомний біль).

Температурні відчуття (холоду, тепла) спричинюються кон­тактом з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж температура тіла. Можна викликати парадоксальні відчуття тепла та холоду: дотик до холодного спричинює відчуття тепла, а дотик до теплого — відчуття холоду. Температурні відчуття зу­мовлюються і органічними процесами (кровообігом), і психічни­ми станами (емоційними переживаннями). Ці стани знайшли у мові образні вирази: «кидає то в жар, то в холод». Температурні відчуття сигналізують про міру сприятливості оточення для життєдіяльності, про стан здоров'я організму.

Вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність.

Органа вібраційного чуття поки що не знайдено. Це чуття значною мірою пов'язане із зоровою та слуховою чутливістю. Вібраційне чуття є професійно важливим у тих спеціальностях, де вібрація предмета свідчить про якісні особливості діяльності.

Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими пу­хирцями, розміщеними на внутрішній поверхні носа. Не тільки тварини, а й людина дуже чутлива до запахів. Нюхові відчуття сигналізують організму про придатність продуктів для вживан­ня, про стан (чисте чи несвіже) повітря. Орган нюху людини ду­же чутливий до запахів. Людина нюхом може відчути наявність у повітрі дуже незначних часточок пахучої речовини (трояндової олії, сірководню, мускусу тощо). Наприклад, у собак нюх так роз­винений, що вони можуть відчути одну молекулу пахучої речови­ни, розчиненої в одному кубічному сантиметрі рідини. Нюхові відчуття важливі не лише для життєдіяльності, а й для деяких професій: фахівці з деяких спеціальностей міру хімічної реакції або придатність продуктів випробовують нюхом.

Органом смакових відчуттів є спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні. Середня і нижня частини язика смакових органів не мають. Розрізняють чутливість до гіркого і найменшою мірою — до солодкого. Смаки здатні до змішування, тому відчувається кисло- чи гіркувато-со­лодке. Це дає можливість комбінувати різні смакові властивості продуктів у харчовій промисловості. Смакові відчуття, як і ню­хові, мають важливе значення для життя — вони сигналізують про міру придатності харчових продуктів для вживання. Ця чут­ливість професійно необхідна в кулінарних спеціальностях. На­приклад, у харчовій промисловості дегустація продуктів потре­бує високої смакової чутливості та здатності диференціювати на­явність у продуктах тих чи інших смакових речовин, щоб регулю­вати їх виготовлення. Смакові відчуття розвиваються під впли­вом вправляння та життєвої практики або ослаблюються, якщо не підкріплюються.

Статичні, або гравітаційні, відчуття відбивають положен­ня нашого тіла у просторі: лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха (присінок, півколові канали). При зміні тіла відносно площини землі (при їзді, на воді, у літа­ку) та при захворюванні вестибулярного апарата виникає запа­морочення, втрачаються рівновага, орієнтація у просторі. Пору­шення діяльності вестибулярного апарату протипоказане для спеціальностей пілота, космонавта, для роботи на судні.

Кінестетичні відчуття відбивають рухи та стани окремих ча­стин тіла: рук, ніг, голови, корпуса. Рецепторами цих відчуттів є спеціальні органи, розміщені у м'язах і сухожиллях. Тиск на ці органи під час рухів викликає відчуття положення тіла. Кінесте­тичні відчуття, даючи знання про силу, швидкість, міру рухів, сприяють регуляції цілої низки дій. У багатьох професіях, у фізичній культурі ці відчуття сприяють координації рухів. Мовні кінестезії є засадовими стосовно артикуляції. Отже, фор­мування кінестетичних відчуттів у процесі навчання та вихован­ня — важливе завдання освітніх, фізкультурних установ, трудо­вого виховання та навчання.

Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, утома, біль, їх аналізатори містяться всередині організму і реагують на міру достатності в організмі по­живних речовин, кисню або на наявність в органах тіла, у нер­вовій системі продуктів розпаду, що відбувається під час праці, вживання недоброякісних продуктів, алкоголю та ін.

Органічні відчуття викликають різні емоційні стани, які лю­дина своїми діями намагається підтримувати або усувати. Раціональність цих дій (вживання їжі, напоїв, ліків; відпочинок; праця) потребує обізнаності з характером органічних відчуттів, їх причинами та доцільністю заходів щодо їх усунення або задово­лення. Деякі ліки, їжа, куріння на якийсь час гальмують, прита­мовують певні неприємні відчуття, проте водночас завдають ор­ганізмові значної шкоди.

Дата добавления: 2014-10-22