План лекції. Контрольні запитання

Контрольні запитання

26.1 Які устрії відносяться до технологічного обладнання (устаткування)?

26.2 Як виконати розрахунки кількості обладнання зон ТО, ремонтних підрозділів?

Тема лекції Методи планування площ дільниць, зон ТО та ПР ВАТ АТП.

27.1 Технологічне планування виробничих приміщень ВАТ АТП.

27.2 Вимоги, що висуваються для приміщень підприємств.

Література

1. Лудченко О.А. Технічне експлуатація і обслуговування автомобілів: організація і управління. Підручник. К.: Знання-прес, 2004, с. 295-326.

2. Методичні вказівки до дипломного проектування по автотранспортним підприємствам / Аршинов О.А., Матушевич А.В., Павленко Н.В. – Донецьк.: ДІТ, 2007, с. 32-33

Зміст лекції

27.1 Технологічне планування виробничих приміщень ВАТ АТП.

За значенням виробничі приміщення ВАТ (ЗАТ) АТП поділяють на основні і допоміжні. Основні виробничі приміщення призначені для розміщення постів ТО, ремонту і зберігання автомобільної техніки, допоміжні - для різних підго­товчих, профілактичних і ремонтних робіт, а також для зберігання технічного майна (складські приміщення).

Орієнтовний склад допоміжних приміщень: а) цехи - моторний, агрегатний, механічний, електротехнічний, карбюраторний, акумуляторний (з окремим при­міщенням зарядної), зварювальний (з одним або кількома постами для зварюван­ня), ковальсько-ресорний, мідницько-радіаторний, теслярський, оббивальний, вулканізаційний, шиномонтажний (або площадка), малярний (з одним або кілько­ма постами), для ремонту таксометрів; б) склади - запасних частин і матеріалів, проміжний, будівельних матеріалів, масел, шин; інструментальна комора.

Розрізняють два способи взаємного розташування виробничих зон: пара­лельно- і довільно-зональне (рис. 27.1).Особливості розташування, переваги і недоліки цих способів наведені в табл. 27.1.

Рис. 27.1. Розташування ви­робничих зон ВАТ (ЗАТ) АТП:

а - паралельно-зональне; б - виробничо-зональне: 1 - адміністративна

зона; 2-4 - зони відповідно ТО, ПР, зберігання автомобілів

Таблиця 27.1

Спосіб розташування виробничих зон
Переваги	Недоліки
Паралельно- зональний	Полегшується і здешевлюється будівництво, поліпшується організація руху автомобілів між зонами; створюється мож­ливість поетапного будівни­цтва ВАТ (ЗАТ), АТП із посту­повим введенням у дію зон	Збільшується загальна площа забудови; частково ускладнюється техноло- гічний процес
Довільно- зональнии	Передбачається раціональніше розміщення зон при спільному використанні одних і тих самих приміщень кількома виробничими підрозділами. Це створює передумови для поліп­шення технологічного процесу і зменшує загальну площу будівлі	Терміни введення до ладу об'єкта подовжуються внаслідок збільшення періоду проектування і будівництва; підвищуються затрати на будівництво

Взаємне розташування виробничих приміщень у плані виробничого корпу­су залежить від призначення, виробничих зв'язків, технологічної однорідності виконуваних у них робіт і спільності технічних, будівельних, економічних, санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог. Виробничі зв'язки та значення

їх для основних приміщень визначаються функ­ціональною схемою і графіком виробничого про­цесу ВАТ (ЗАТ) АТП, СТОА, а для допоміжних – технологічним тяжінням їх до основних приміщень (рис. 16.2).

Puc. 27.2. Зв'язок виробничих дільниць із основними зонами АТП, СТОА:

зв'язки обов'язкові; бажані

Виконання зазначених вимог полягає у та­кому:

1. Зони ТО-1 і ТО-2 з організацією роботи на потоці розміщують у крайніх частинах будівлі, уздовж або впоперек її осі. Якщо в цих зонах пе­редбачено обслуговування на окремо розташова­них постах одиничним методом, то кращим варі­антом є розміщення зон у середній частині бу­дівлі, поблизу допоміжних відділень.

2. Розташування зони ЩО залежить від кліма­тичних умов місцевості, в якій створюються ВАТ (ЗАТ) АТП, СТОА. У південних і центральних районах її розташовують в окремому павільйоні. Це сприяє зниженню вологості повітря в основ­ному виробничому корпусі.

3. Зону поточного ремонту розміщують усередині будівлі або уздовж одного з її боків, поблизу відділень, які забезпечують ритмічність роботи постів по­точного ремонту.

4. Відділення ремонту й обслуговування агрегатів (механізмів) звичайно роз­міщують по периметру виробничого корпусу, навколо зон ТО-2 і поточного ремон­ту з окремо розташованими постами універсального або спеціалізованого типу.

5. Гарячі відділення (ковальське, зварювальне, мідницьке, шино-ремонтне) влаштовують в одному блоці (суміжно) і відокремлюють вогнестійкими перегородками від решти приміщень.

6. Групу кузовних відділень (столярне, оббивальне, бляхарське, малярне) з технологічних міркувань розташовують поряд.

7. Механічне, агрегатне, моторне й заготівельне відділення розташовують поблизу зони поточного ремонту і складу агрегатів та запасних частин. Тут же, неподалік від цих відділень, знаходиться інструментальна комора.

8. Вибираючи місце для постів зон ТО-2 і поточного ремонту стосовно вікон, перевагу надають першим, оскільки на них виконується більше таких операцій, при яких потрібне природне освітлення.

9. Виробничі відділення, що мають технологічний зв'язок із зоною ТО-2 (кар­бюраторне, акумуляторне, електротехнічне та ін.), розміщують біля цієї зони.

10. Якщо в зоні ТО-2 застосовується потокова лінія з поперечним розташу­ванням постів, то паралельно цій лінії (проти кожного поста) розміщують по­сти поточного ремонту. У разі виявлення в процесі профілактики значних не­справностей при такому плануванні легко перемістити автомобіль із лінії обслуговування в зону поточного ремонту.

11. При агрегатно-дільничній формі організації виробництва з метою полегшення управління виробничими дільницями відділення і пости цієї дільниці розміщують поряд.

Розміри і конфігурація основних зон залежать від кількості й типу робочих постів та потокових ліній. Площі виробничих приміщень при плануванні мо­жуть відхилятись від розрахункових у межах ±20 % (для приміщень, площа яких менша від 100 м²) і ±10 % (для приміщень, площа яких більша від 100 м²).

Місця зберігання автомобілів не повинні сполучатися з приміщеннями (тоб­то мати двері або ворота), в яких працюють з відкритим вогнем (наприклад, з ковальським, мідницьким, зварювальним відділенням), зберігаються горючі і легкозаймисті матеріали (склади масел, оббивальне відділення та ін.) або ви­діляються вибухонебезпечні та шкідливі гази (акумуляторна, малярне відділен­ня та ін.).

Зони ТО, поточного ремонту і зберігання автомобільної техніки повинні мати безпосередній вихід назовні. У приміщеннях, де зберігають до 25 автомобілів або де є до 10 робочих постів (пости потокових ліній за винятком щоденного об­слуговування враховують нарівні з одиночними постами), досить одних зов­нішніх воріт; до 100 автомобілів на зберіганні або 11-25 робочих постів - не менше двох воріт; 26-50 робочих постів - не менше трьох воріт. Коли є мож­ливість виїзду через суміжні приміщення, кількість воріт може бути скорочена.

При зберіганні більш як 100 автомобілів на кожні наступні 100 машин до­дають одні ворота.

Безпосередній вихід назовні мають також деякі виробничі та складські при­міщення: склад легкозаймистих матеріалів, малярне відділення, приміщення для ацетиленогазозварювальних робіт і регенерації масел, насосна для перекачування масел незалежно від площі, яку вона займає; зарядне відділення аку­муляторного цеху при площі більш як 25 м²; склад масел і обтиральних матері­алів при площі понад 50 м²; зварювальне, ковальсько-ресорне, термічне й вул­канізаційне відділення при площі понад 100 м².

Деякі зони і цехи за санітарно-гігієнічними вимогами ізолюють і розташо­вують осторонь від основних приміщень. Наприклад, через підвищену вологість повітря зону щоденого обслуговування розташовують в окремому приміщенні. Малярний цех (дільницю) розміщують осторонь і з окремим виїздом. Ізолю­ють від інших приміщень також зарядне відділення акумуляторного цеху, га­зозварювальне відділення та ін.

В акумуляторному відділенні має бути щонайменше два приміщення: одне для ремонту, а друге для заряджання акумуляторних батарей.

У малярному, кузовному і зварювальному цехах, які обслуговують легкові автомобілі, передбачають уведення автомобілів у приміщення. Для шиномонтажних і вулканізаційних цехів передбачають безпосереднє сполучення зі скла­дом гуми; для акумуляторних цехів - із приміщенням для заряджання аку­муляторів; для насосної для перекачування масел - зі складом масел. Пости ремонту мають сполучення з усіма допоміжними приміщеннями при розташу­ванні виробничих приміщень в одній будівлі.

Приміщення, які повинні мати природне освітлення, розташовують по зов­нішньому периметру будівлі. Внутрішні площі будівлі відводять під другорядні приміщення, зону зберігання автомобілів, склади, побутові кімнати, коридори і т.д.

За санітарними нормами заборонено будувати приміщення площею менш як 10 м² із довжиною стіни менш як 3 м. Для невеликих ВАТ АТП і СТО дозво­лено суміщати виконання в одному приміщенні таких робіт: постові роботи з ТО і ремонту; постові роботи з поточного ремонту з агрегатними й шиномон-тажними; агрегатні, слюсарно-механічні; електротехнічні і карбюраторні; ко­вальсько-ресорні, зварювальні, мідницькі, бляхарські й термічні; столярні, об­бивальні, кузовні, бляхарські (без застосування вогню).

У разі неможливості розміщення усіх виробничо-підготовчих приміщень на першому поверсі їх розміщують на поверхах, розташованих вище, або на антресолях, у першу чергу - приміщення для електротехнічних, карбюратор­них і оббивальних робіт, у другу чергу - для механічних і агрегатних робіт і частково для складу запасних частин.

Якщо неможливо розташувати на першому поверсі усі пости ТО і ремонту, то в першу чергу тут розміщують пости ЩО, діагностування, ТО-1 як такі, що найбільше відвідуються.

Планування цеху, відділення, дільниці передбачає розставляння вибрано­го устаткування відповідно до технології та наукової організації праці, умов охорони праці й техніки безпеки.

До допоміжних невиробничих приміщень комплексного ВАТ АТП належать конторські, побутові та інші приміщення. Їх розташування залежить від призначення.

27.2 Вимоги, що висуваються для приміщень підприємств.

До приміщень ВАТ АТП ставляться функціональні, технічні, архітектурно-художні й економічні вимоги.

Функціональні вимоги передбачають відповідність проектованих будівель своєму призначенню та всім специфічним умовам роботи, пов'язаним з профі­лактикою, ремонтом, зберіганням і експлуатацією автомобільної техніки.

Виробничо-технічні вимоги спрямовані на створення зручних, надійних і довговічних будівель. Це забезпечується правильним вибором і використан­ням будівельних конструкцій та матеріалів.

Архітектурно-художні вимоги передбачають тісний просторовий зв'язок із сусідніми будівлями і навколишнім середовищем, естетичне вирішення всьо­го ансамблю.

Вибір оптимального об'ємно-планувального вирішення конструктив­ної схеми будівлі має велике значення при проектуванні ВАТ (ЗАТ) АТП, СТОА. Розміри кроку колон і прольотів, корисну висоту поверхів вибирають так, щоб забезпечити раціональне використання корисної площі будівлі, створити найкращі умови для маневрування автомобілів. Треба також ураховувати перспективні можливості використання будівлі (рекон­струкцію).

Конструктивну схему будівлі вибирають так, щоб вона могла забезпечити застосування прогресивних уніфікованих конструкцій, які відповідають еко­номічним вимогам. Широко застосовують уніфіковані типові секції, прольо­ти, конструкції і деталі. Взаємоув'язувати розміри будівель та їх окремих еле­ментів дає змогу прийнята єдина модульна система (ЄМС). Вона лежить в ос­нові уніфікації і типізації об'ємно-планувальних та конструктивних вирішень будівель.

Приміщення ВАТ (ЗАТ) АТП, СТОА складаються немов із прямокутних паралелепіпедів, бічні вертикальні ребра яких для міцності виконують увигляді колон прямокутного, круглого або кільцевого перерізів. Найбільше по­ширені прямокутні колони з розмірами 400х400, 400х600, 400х800, 500х800, 500х500, 500х600 мм та ін. Центрифуговані колони кільцевого перерізу порівняно з прямокутними дають змогу економити будівельні матеріа­ли (бетону 30-50%, сталі 15-60%), мають гарний зовнішній вигляд, поліп­шують видимість і тим самим підвищують безпеку руху.

На кожну пару колон зверху по довжині укладають балки перекриття, що є опорою для кількох плит, які перекривають по ширині верхній простір між балками. Обмежений у плані по кутах чотирма колонами прямокутник утворює так звану сітку колон. У будівельній документації сітку колон умовно позначають цифровим добутком кроку колон на проліт (напри­клад, 6х12, 12х18, 12х24 м). Найменшу відстань між осями рядів колон на­зивають кроком колон, а найбільшу - прольотом.

Для одноповерхових будівель ВАТ (ЗАТ) АТП, СТОА застосовують багато-прольотні виробничі приміщення, основні несучі конструкції яких - поперечні рами 8 уніфікованих елементів залізобетонних конструкцій. Сітку колон зви­чайно беруть 12х18, 12х24, 12х30 м. Висота від підлоги до низу виступаю­чих конструкцій 4,8-7,2 м. Поперечні рами утворюються з фундаментів стаканного типу, колон прямокутного перерізу і несучих конструкцій покриттів із попередньо напруженого залізобетону. Уздовж будівель по несучим конструкціям установлюють ребристі плити розмірами 3х12 м.

Зверху для перекриття приміщень використовують будівельні балки або ферми, панелі, плити і т.д. Будівельні балки (залізобетонні) застосовують при прольотах до 24 м.

Рис. 27.2. Технологічне планування карбюраторного відділення (типовий проект):

1- верстат; 2 - установка для діагностування; 3 - стіл; 4 - прилад для перевірки карбюраторів; 5 - прилад для контролю паливних насосів; 6 - прилад для перевірки пружин діафрагм паливних насосів; 7 - прилад для перевірки пластин діфузорів; 8 - прилад для перевірки обмежень максимальної частоти повороту колінчастого вала;

9 - радіо; 10 - стелаж

Рис. 27.3. Технологічне планування електротехнічного відділення (типовий проект):

1 - скринька; 2 - умивальник; 3 - стелаж; 4 - скринька для обтиральних матеріалів; 5 - прилад для перевірки запальних свічок; 6 - прилад для перевірки щитових контрольно-вимірювальних приладів; 7 - прилад для перевірки приладів системи запалювання; 8 - стіл для приладів; 9 - універсальний стенд контрольно-вимірювальний; 10 - конторський стіл; 11 - підставка під обладнання; 12 - верстак свердлильний; 13 - ручний прес; 14 - верстак слюсарний; 15 - тиски; 16 - тумбочка; 17 - електроточило; 18 - верстак для проточування колекторів; 19 - токарний верстак (настільний); 20 - шафа сушильна; 21 - установка для розбирання, миття й обдування деталей; 22 - стіл електрика; 23 - прилад для ремонту генераторів і стартерів; 24 - прилад для розбирання генераторів; 25 - поличка для інстру­ментів; 26 - прилад для перевірки якорів генераторів

Деякі будівлі ВАТ (ЗАТ) АТП, СТОА будують із капітальними стінами, особ­ливо в тих районах, де є достатня кількість цегли. Капітальні стіни несучі. Вони сприймають вертикальні навантаження, їх застосовують у будівлях безкаркасних і з наземним каркасом. Капітальні стіни будують із цегли і блоків завтовш­ки 380, 510, 610 мм. їх використовують як зовнішні стіни, а також для ізоляції окремих зон і вогненебезпечних приміщень. Колон у капітальних стінах немає.

При будівництві й експлуатації будівлі велику увагу приділяють прорізам (ворота, двері, вікна, ліхтарі та ін.). Ворота розміщують як у зовнішніх стінах, так і в роздільних перегородках. Їх використовують для проїзду автомобілів. За конструкцією розрізняють ворота двопільні, розпашні, розсувні, підйомні та відкотні. Полотна розпашних воріт відчиняються назовні (за вимогами техніки безпеки). Останнім часом широко застосовують хитні ворота, виконані з гуми або прозорого пружного пластику. Такі ворота усува­ють потребу зупинки транспорту при заїзді в будівлю, оскільки м'який матері­ал воріт не завдає пошкоджень автомобілю; зменшуються при цьому і теплові втрати. Звичайно ворота розміщують у торцевих стінах будівель і обладнують повітряно-тепловими завісами автоматичної дії. Розміри воріт за шириною кратні 500 мм, за висотою - 600 мм, мінімальні розміри 3000х3000 мм.

Для проходу людей в адміністративно-побутових приміщеннях і цехах, де немає великогабаритного устаткування, використовують однопільні двері зав­ширшки 750 або 1000 мм. Двопільні двері використовують у складських приміщеннях і в усіх інших цехах. Ширина цих дверей 1500 або 2000 мм. Стан­дартна висота усіх дверей 2400 мм.

Виробничі приміщення в денну пору освітлюються природним світлом через вікна в зовнішніх стінах або світлові ліхтарі, влаштовані на дахах будівель у спеці­альних прорізах (верхнє освітлення). Окремі широкі приміщення освітлюють штучним світлом. У стінах будівель світлові прорізи роблять у вигляді окремих вікон, стрічкових і суцільних стін. По периметру будівлі вікна розміщують си­метрично. Простінки між вікнами мають однакові розміри. Рами вікон роблять одинарними або подвійними залежно від призначення приміщення та кліматич­них особливостей району розташування ВАТ (ЗАТ) АТП, СТОА. Широко засто­совують економічні спарені віконні рами й одинарні віконні рами з подвійним за-склінням. Висота вікон - 1,2; 1,8; 2,4 м (кратна 0,6 м), ширина - 1,5; 2; 3; 4 м.

Дуже важливим елементом виробничих приміщень є підлога різних видів залежно від призначення приміщення. Наприклад, у зонах зберігання, ТО, у складах запасних частин і агрегатів, у карбюраторному, агрегатному цехах за­стосовують асфальто-бетонну підлогу, а в слюсарно-механічному, електротех­нічному - торцеву з дерев'яних шашок. Останнім часом підлогу роблять із полімерних матеріалів.

Для сполучення між поверхами у багатоповерхових будівлях застосовують різні сходи, ліфти і рампи. Прямі рампи роблять аналогічно конструкції міжповерхо­вого перекриття, прийнятої для цієї будівлі. При збірних перекриттях пряма рам­па звичайно складається з ребристих плит, укладених на похилі балки. Спіральні рампи виконують монолітними або збірними. Збірні складаються з трапецієподіб­них або прямокутних у плані плит. Є й інші конструкції.

Ширина проїзної частини одноколійних прямолінійних рамп для авто­мобілів І категорії (довжина до 6 м, ширина до 2,1 м) має дорівнювати найбіль­шій ширині автомобіля плюс 0,8 м; для автомобілів з великими габаритними розмірами - ширині автомобіля плюс 1,2 м, але не менш як 3,5 м. Ширина криволінійних рамп дорівнює ширині смуги, що утворюється в горизонтальній проекції автомобілем І категорії, який рухається, плюс 1 м, а більшого автомо­біля плюс - 1,5 м, але не менш як 2,5 м.

Рис. 27.4. Технологічне планування шиномонтажного відділення АТП

І - шиномонтажна дільниця: 1 - пневматичний спредер; 2 - кліть для накачування шин; 3 - стенд для випрямлення дисків коліс; 4 - стенд для демонтажу шин; 5 - камера для фарбування дисків коліс; 6 - тельфер; 7 - одноярусний стелаж для покришок; ІІ - дільниця ремонту камер: 1 - верстак; 2 - ящик для відходів; 3 - слюсарні лещата; 4 - настінні вішалки для камер; 5 - електровулканізаційний апарат для ремонту камер; 6 - ванна для перевірки камер: 7 - шерехувальний верстат; 8 - ручна клеємішалка

Дата добавления: 2014-10-23