Професіограма вчителя середньої загальноосвітньої школи

Дослідницько-творча діяльність пов’язана із осмисленням та творчим розвитком нового, що виходить за рамки відомої теорії і в тій чи іншій мірі збагачує її.

Аналітико-оцінювальна діяльність. Здійснюючи навчально-виховний процес, вчитель аналізує хід навчання та виховання, виявляє позитивні сторони та недоліки, порівнює свою роботу з досвідом колег.

Комунікативно-стимулююча діяльність – передбачає великий вплив педагога на вихованців відчуттями, моральною культурою, вміння встановлювати та підтримувати з ними доброзичливі відношення та спонукати їх своїм прикладом до активної навчально-пізнавальної, трудової і художньо-естетичної діяльності.

Інформаційно-пояснювальна діяльність або практичне здійснення конкретних педагогічних заходів. Оволодіння знаннями, світоглядними та морально-естетичними ідеями – важливий засіб розвитку та особистісного формування, заснованих на інформаційних процесах та досконалій педагогічній техніці.

Для цього вчитель виробляє ряд умінь, зокрема, визначати конкретні завдання з навчання та виховання учнів, розвивати їх ініціативу в плануванні сумісної діяльності, розподіляти завдання та доручення, зацікавлювати школярів до роботи, здійснювати тактовний контроль за їх виконанням.

Із структури діяльності педагога випливають основні його педагогічні функції: управління процесами навчання, виховання, розвитку і формування особистості вихованця; цілепокладання; діагностування; прогнозування; проектування; планування; інформування; організація, оцінка і контроль; коригуваня, аналіз і дослідження.

Кожний з компонентів діяльності вчителя взаємодоповнюється іншими. Діяльність педагога різнобічна, гуманна і змістовна, вона потребує ґрунтовної підготовленості і має багато вимірів

Видатний педагог К.Ушинський підкреслював, що у навчально-виховній роботі вирішальна роль належить саме особистості вчителя.

Учитель має характеризуватись належним рівнем інтелігентності. Ш.Амонашвілі так сформулював цю вимогу: “Треба, щоб учитель зіткнувся із зоряним небом”.

Помірковані, але високодуховні вимоги до нього визначав ще Другий статут Луцької школи (приблизно 1624р.), а саме: “... Вчитель має бути благочестивий, розсудливий, смиренномудрий, лагідний, стриманий, не п'яни­ця, не блудник, не хабарник, не гнівливий, не заздрісний, не сміхотворець, не лихослов, не чародій, не басносказатель, не посібник єрисей, але прихильник благочестія, в усьому являючи собою взірець добрих діл... Взявши увірену йому дитину, повинен дбайливо навчати її корисних наук...”

Автором кваліфікаційної карти чи атласу є відомий спеціаліст вищої педагогічної освіти В.О.Сластьонін. Саме на базі цього документа складають навчальні плани, за якими визначають кількість і диференціацію навчального часу попредметно, вимоги до знань, вмінь та навичок майбутнього педагога, закладені у програмах і підручниках. У професіограмі відбито морально-психологічні риси які є необхідними для майбутньої навчальної і виховної роботи з дітьми і які слід розвивати в процесі самовиховання і виховання у стінах вузу. А саме:

1. Властивос­ті особистості педагога:

а) суспільна спрямованість: формування наукового світогляду та соціальні потреби передової людини; загальнолюдські моральні риси та якості; ціннісні орієнтації; усвідомлення громадського обов’язку; суспільна активність і обізнаність з подіями світового і місцевого життя; прагнення до висот своєї професії;

б) професійно-педагогічна спрямованість: інтерес і любов до дітей, захопленість педагогічною професією; вміння психолого-педагогічних спостережень за дітьми; педагогічна уява; педагогічний такт; організаторські здібності, почуття справедливості; вимогливість до себе і до дітей; наполегливість, цілеспрямованість; комунікативність; врівноваженість, витриманість, самооцінка і самокритичність; висока професійна працездатність.

2.Вимоги до психолого-педагогічної підготовки (знання, вміння та навички щодо організації, регулюванні та коригуванні педагогічного процесу). За винятком учителів спеціальних дисциплін всі предметники, класоводи повинні набути багато прикладних умінь.

Виховання і самовиховання майбутнього педагога будуються передусім на педагогічній етиці – частині філософського вчення про мораль, яка цілком причетна до роботи з дітьми. У розробленому І.І.Чорнокозовим “Кодексі професійної етики вчителя” (1988) висуваються вимоги до вчителя як особистості. Частково вони перегукуються з професіограмою вчителя, але моральні норми сформульовані конкретніше і чіткіше. Найважливішими її розділами є: 1. Ставлення вчителя до своєї праці. 2. Ставлення вчителя до учня. 3. Ставлення вчителя до учнівського колективу.

У Кодексі є розділи і статті про ставлення вчителів до батьків, учнів, своїх колег, педагогічного колективу, самого себе, керівництва школи, до суспільства в цілому. Особлива низка вимог подається в Кодексі для керівника школи щодо його ставлення до членів педагогічного колективу.

Професіограма і етичний кодекс показують усю складність учительської професії за сучасних умов, а звідси – складність навчально-виховного процесу в педагогічному закладі. Провідну роль тут відіграють суспільно-політичні, психолого-педагогічні, спеціальні, методичні предмети, дисципліни прикладного характеру.

Підласий І.П. визначає професіограму вчителя як особливі професійні і суспільні вимоги до вчителя. Серед них – педагогічні здібності, професійні та людські якості педагога.

Ю.Н. Калютін виділяє три групи особистісних якостей, котрі мають для педагога професійну значимість: розвиток у педагога емпатії, тобто здатності розуміти внутрішній світ іншої людини і проникати в її почуття, співпереживати їй; здатність до активного впливу на учня – динамізм особистості, який проявляється в ініціативі, гнучкості, різноманітті впливів і в можливості педагога ловити зміни ситуації і продумувати в зв’язку з ними необхідну стратегію педагогічних впливів; в протилежність динамізму і вмінню “володіти іншими”, педагог повинен володіти високорозвиненою здатністю “володіти собою”.

Якості особистості вчителя:

· Особистісно-етичні: почуття обов'язку і громадянської відповідальності; гуманізм, щиросердя; уважність; доброзичливість; свідоме ставлення до праці і дисциплінованість; вимогливість принциповість; скромність, товариськість, об’єктивність; самокритичність; висока моральна культура; артистизм, загальна ерудиція; терпеливість і наполегливість.

· Індивідуально-психологічні: широта і глибина пізнавальних інтересів; ясність і критичність розуму; винахідливо емоційна чуйність і стійкість; довгочасна пам’ять; розвинутість спостережливості волі, уявлення; великий обсяг і переключеність уваги; культура темпераменту, об’єктивна самооцінка.

· Педагогічні: високий рівень професійно-педагогічної підготовки; інтерес до педагогічної діяльності; любов до справи і дітей; педагогічний такт; педагогічне мислення; професійно педагогічна працездатність; прагнення до науково-педагогічної творчості; культура і виразність мови; почуття гумору.

Високий рівень професійно-педагогічної підготовки забезпечується оволодінням наступними групами знань, умінь та навичок:

· Професійні та загальнонаукові: теорія відповідного предмету (математики, української мови і літератури, хімії, географії і т.д.); основи суміжних предметів; філософські, економічні, соціально-політичні, правові знання; світова і вітчизняна культура; іноземна мова.

· Фізіологічні та психологічні: вікові особливості розвитку організму школяра; закономірності психологічного розвитку дітей, підлітків і старших школярів; психологія виховання і навчання; психологія вчителя; психологія керівництва учнівським колективом.

· Педагогічні та методичні.

Уміння вчителя:

· Пізнавальні: 1. Сприймати і розуміти психічний стан дитини в даний момент. 2. Здійснювати контроль за своїм психічним станом. 3. Орієнтуватися у змісті навчання і виховання. 4. Розширювати свої знання і вміння, аналізувати педагогічний досвід.

· Конструктивні: 1. Проектувати цілі і завдання педагогічного процесу. 2. Відбирати оптимальний зміст, визначати найбільш ефективні засоби, форми і методи навчально-виховної роботи, планувати цю роботу.

· Комунікативні: 1. Встановлювати педагогічно доцільні взаємовідносини з учнями, батьками, вчителями. 2. Стимулювати діяльність учнів. Інформаційні: 1. Володіти словом, мовою, мімікою, жестами. 2. Передавати знання, думки, почуття, розвивати мислення учнів. 3. Застосовувати інформаційні технології.

· Організаторські: 1. Захоплюватися конкретною справою. 2. Розподіляти і планувати роботу, здійснювати контроль, стимулювати ставлення до справи. 3. Об’єктивно оцінювати результати праці, намічати перспективи.

На думку А.Б. Орлова “інтегральною характеристикою педагогічної діяльності, що визначає її смисл, є центрація вчителя, тобто особистісна позиція. При аналізі різних видів професійної діяльності виділяють такі професійно важливі якості: особистісний компонент діяльності, тобто характеристики емоційної, вольової і мотиваційної сфер, організаторські здібності; сенсорно-перцептивний компонент діяльності, тобто характеристики сприйняття і уваги; гностичний, або інтелектуальний, компонент діяльності, тобто характеристики процесу обробки інформації, прийняття рішення і т.п.; моторний компонент діяльності, тобто характеристики моторних якостей і мови. Педагог повинен володіти високорозвиненою здатністю “володіти собою”, тобто проявляти емоційну стійкість: витримку, самоволодіння, вміння тримати себе в руках.

В професійній діяльності вчителя величезну роль відіграє і загальне “самопочуття” його особистості, яке визначається Я-концепцією. Я-концепція – це дидактична система уявлень інтелектуальних та інших якостей, особиста самооцінка, а також суб’єктивне сприйняття зовнішніх факторів. Відповідно до Я-концепції та за даними Дж.Лембо “ефективний вчитель” володіє почуттям впевненості в собі, вважає себе здібним справлятися з життєвими труднощами; не здатний сприймати себе як невдаху; відчуває, що потрібен іншим людям, що вони його сприймають, а його здібності, цінності і судження значимі в очах оточуючих. Іншими словами, він володіє високою самооцінкою. Один з провідних англійських психологів і педагогів Р.Берж, сумуючи особисті якості, необхідні для ефективної педагогічної діяльності, виділяє слідуючі якості: прагнення до максимальної гнучкості; здібність до емпатії, тобто розуміння почуттів інших; вміння надати особистісного забарвлення викладанню.

Вимушують задуматись неординарні судження М. Грінки про професію вчителя: “Вчитель, або майбутній вчитель повинен так чи інакше визнати, що ефективність його діяльності, як і оригінальність його людського прояву, залежить від особистісної залученості. Він повинен визнати, що не може існувати в двох сферах – професійній і особистому житті. Якщо він обрав для себе професію вчителя, то вона повинна стати його головною справою, засобом створення свого Я.” Тут, безпечно, мова йде про ідеального вчителя.

В.Я. Пилиповський пропонує наступні риси, які повинні бути притаманні вчителюяк професіоналу: істинні професіонали культивують теплі, емоційно забарвлені взаємовідносини з учнями; які б не були несприятливі обставини - необхідно володіти ситуацією, уміючи за допомогою гумору, забави розрядити обставини, загрожуючи неприємними наслідками; свій предмет викладають з ентузіазмом і фантазією – завжди зібрано, цілеспрямовано, виключаючи непродуктивну трату часу на уроці; професійно діючі вчителі послідовні в своїх вимогах, справедливі, ставляться до дітей поважно і рівно.

Не можна не згадати про внесок, який зробила прекрасна плеяда українських педагогів в розробку досліджуваної проблеми, - О.М. Астряб, О.С. Залужний, І.А. Зязюн, А.С. Макаренко, Я.О. Мамонтов, О.Г. Мороз, Л.С. Нечепоренко, В.З. Смаль, В.О. Сухомлинський, Д. Ярмаченко та ін. На їхню думку для того, щоб професійно проходив процес формування фахівця, необхідно студенту і викладачу звертатись до мети своєї діяльності. Для розкриття мети треба розробити перелік якостей випускника спеціаліста, які слід формувати за роки перебування студента в вузі. Скласти такий перелік можна, виявивши:

а) реальні ситуації, в яких приходиться діяти спеціалісту;

б) його трудові функції;

в) потрібні знання та навички.

Так виникає проблема моделі спеціаліста. Однак, побудова моделі і її використання ускладнюють соціальні складові, в тому числі і педагогічні процеси, їх залежність від числа перемінних, відтворюючих зовнішні умови і стан свідомості людей.

Дата добавления: 2014-10-23