До засобів керування психічним станом належать: бібліотерапія, музикотерапія, трудотерапія та імітаційна гра

І.

С.С.Татіщев

НЕ- 1.2. Тема: Майстерність учителя в керуванні психічним самопочуттям

План:

1. Психогігієна як частка психічної загаль­нолюдської культури та її складові.

2. Поняття саморегуляції та психологічного настроювання. Роль психологічного настроювання як елемента педагогічної техніки вчи­теля.

3. Психологічна гімнастика в роботі вчителя. Засоби психоло­гічного настроювання.

4. Засоби керування психологічним станом (музикотерапія, біб­ліотерапія, трудотерапія, імітаційна гра, аутогенне тренування). Можливості використання їх для професійного самовдосконалення вчителя.

Рекомендована література: 10, 16, 22, 25, 37, 47, 50, 67 [425—432, 456—462.].

Додаткова література:

1. Макаренко А. С. Методика організації виховного процесу // Твори: У 7 т. — К., 1954. — Т. 5. — С. 76—80; Макаренко А. С. Проблеми шкільного радянського виховання // Там само. — С. 195—203.

2. Львова Ю. Л. Творческая лаборатория учителя. — М., 1985. — С. 98—121, 146—154.

3. Карнеги Д. Как перестать беспокоиться и начать жить. — К., 1992. —С. 38—48, 173—182, 187—200.

Усе, що ми несемо дітям і що може вплинути на їхню долю, підлягає перевірці відповідно до імперативу: “Не нашкодь!” І тут він має бути більш суворим, аніж у лікуванні …

Відсутність здоров'я (навіть однієї з його складових частин) є й причиною виникнення певних захворювань. Хвороби (т. зв. психогенні), виника­ють тільки внаслідок психічних травм та переванта­жень (неврози: неврастенія, істерія, психостенія та невроз страху) та негативно позначаються на здоров’ї. Вчитель піддається найрізноманітнішим впливам, що може спричинити будь-яке захворювання. Допомогти в такій ситуації може лише психотерапія та психічна саморегуляція.

Психогігієна — це галузь науки, що вивчає стан нервово-психічно­го здоров'я, вплив на нього факторів зовнішнього середо­вища й розробляє засоби впливу на середовище та функ­ції організму людини з метою зміцнення та збереження її здоров'я, а також профілактики невротичних розладів. Найважливішимзасобом психогігієни є соціальні заходи оздоровлення середовища, в якому існують люди, в першу чергу — стосунків між ними; її завдання - створення психічного та соціального добробуту, якими й визначається стан здоров'я.

Психогігієна є частиною психічної загаль­нолюдської культури, засобом профілактики та лікування невро­тичних розладів, підвищення розумової працездатності, зміцнення нервової системи, поліпшення психологічного мікроклімату в трудовому колективі, сім'ї, оптимізації рівня психічного, емоційного напруження. Психогігієна допомагає виробляти нові позитивні якості психіки та риси характеру, а також позбавлятися негативних. Вона створює оптимальні умови для якісної психічної діяль­ності.

Психічна культура — як складова загально­людської культури, включає вміння працю­вати розумово (тобто правильно виконувати будь-які зав­дання з найменшою витратою психічної енер­гії). Під час фізичної праці м'я­зи відмовляються від роботи, зменшуючи її інтенсив­ність - тим самим створюються умови для відновлення працездатності. Чим інтенсивніша розумова праця, тим більше фона захоплює. І коли втома спо­нукає кинути роботу, розум продовжує працювати.

Психогігієна складається з психопрофілактики та психотерапії.

Психопрофілактика — це комплекс заходів, що забез­печують запобігання зрушень психічної діяльності, які могли б призвести до зниження рівня розумової, фізич­ної та професійної працездатності, а також виникнення невротичних розладів.

Психотерапія — це метод лікувального впливу на пси­хіку (а через неї й на весь організм людини) за допомо­гою слова. Вона є провідним методом лікування психоген­них (тих, що виникли внаслідок психічних травм, переля­ку і тому подібних захворювань) неврозів, а також шкід­ливих звичок (куріння, алкоголізм, наркоманія, токсико­манія). Вона є також допоміжним методом лікування практично будь-яких хвороб. Адже ні одна з них не зали­шає незмінними психіку людини та її емоції.

Загальна психотерапія полягає у створенні умов, які сприяють успішному лікуванню різноманітних захворю­вань, формуванню у свідомості хворого відповідного ставлення до хвороби та призначеного лікарем лікуван­ня, оптимізму щодо її перебігу.

Спеціальна психотерапія передбачає цілеспрямова­ний вплив на психіку хворого спеціальними психотера­певтичними методами. Вони поділяються на 2 групи: ті, якими користується тільки лікар (гіпноз та багато інших), та ті, які хворий може застосовувати самостійно. Наприклад, гіпноз (від грец. υπγοξ— сон) — це близький до сну стан людини й вищих хребетних тварин, що виникає під впливом дуже сильних раптових або дуже слабких од­номанітних зовнішніх подразників. Під впливом словесного навіювання збільшуються можливості загіпнотизованого

Основним показником діяльності вчителя-майстра є здатність володіти собою, що допомагає йому бути витриманим і наполегливим у досягненні мети, володіти собою в ситуаціях конфлікт­ної взаємодії, підтримує працездатність протягом трива­лого часу. “Праця вчителя - робота серця та нервів” (В. О. Сухомлинський “Сто порад учителю"). Емоційна стабільність є індивідуально-типологічною характеристикою особистості, і, безумовно, вона притаманна всім людям. Однак у роботі вчителя емоцій­на стабільність є тією якістю, без якої неможливе успіш­не виконання педагогом своїх функцій.

Відновлення діяльнісних можливостей організму можливе завдяки аутогенного тренування, теоретичною основою якого ста­ли вчення індійських йогів, вчення про гіпноз та про са­монавіювання (Й.-Г. Шульц). Людина, повто­рюючи в думці формули самонавіювання, ке­рує окремими функціями організму.

В сучасних умовах все біль­шого поширення набуває використання психічної саморегуляції з метою профілактики та самовиховання.

Психічна саморегуляція допомагає: нормалізувати рі­вень емоційного збудження, мобілізувати функціональні резерви організму на успішне виконання тих чи інших дій, підвищити працездатність, знизити психічне напру­ження, швидше й ефективніше відпочити, відновити за­трачені сили, зміцнити сон; позбавитись негативних рис характеру: надмірної сором'язли­вості, егоїзму, дратівливості, невпевненості в собі, ліно­щів; виховати в собі пози­тивні риси (сміливість, рішучість, впевненість, віру в свої сили, наполегливість, працелюбність).

Психічною саморегуляцією можна займатися із шкільного віку (цю пору активно формуються соці­альні риси характеру, звички й ставлення до праці та на­вчання), відновлює працездатність. Фізіологічний механізм методу полягає в створенні умовного рефлексу на слова, що відтворюють потрібний стан організму (відчуття спокою, розслаблення м'язів, та ін.). Ефект досягається за рахунок розслаблення м'я­зів та заспокоєння ЦНС, що призводить до підвищення самонавіюваності. Метод використо­вується спортсменами, представниками професій, пов'я­заних з високим психічним напруженням тощо. Психологічна саморегуляція здійснюється в єд­ності її енергетичних, динамічних та змістових аспектів. На формування саморегуляції впливають насамперед характеристики нервової діяльності, особистісні якості, а також система виховання.

Педагоги минулого і сучасного надавали особливого значення вихованню душевної рівноваги. Тому що неприпустимі у діяльності вчителя роздратованість, неврівноваженість. Цінується оптимізм, доброзичливість, гумор педагога.

Здатність володіти собою є показник педагога-майстра, у якого сформована багаторівнева система саморегуляції особистості (І.А. Зязюн). Цінними у цьому плані є рекомендації підготовки актора К.Станіславського, елементи аутогенного тренування.

Проблема психологічної саморегуляції у професійній ді­яльності вчителя найчастіше розглядається а контексті ке­рування педагогом внутрішнім самопочуттям, психологічним настроюванням на наступну діяльність. Саморегуляція - створення вчителем потрібних або бажаних станів, тобто таких, які забезпечують ефективність його дій. Психологічне настроювання — це створення стану готовності до виконання певної діяльності.

Здатність керувати со­бою є елементом педагогічної техніки. Психологічне на­строювання педагога, його вміння грати, "гальмувати свої неприємності", створювати загальну мажорну атмосфе­ру, на думку А. С. Макаренка, є джерелом доброзичли­вості в дитячому колективі, готовності до діяльності та подолання труднощів у розв'язанні колективних завдань. А.С.Макаренко зазначав, що мажор і гру не слід зводити лише до зовнішніх засобів поведінки педагога. Це пере­дусім уміння раціонально, "не згораючи", зазнавати ве­ликих навантажень. Ю.Л. Львова називає систему роботи вчителя з керування самопочут­тям психологічною гімнастикою. Психологічна гімнастика містить низку вправ, які дають змогу розвинути психофізичний апарат, сформувати вміння тримати в го­товності "апаратуру", яка збуджує почуття, створити умо­ви для її безвідказної діяльності.

Джерелами психологічної гімнастики вчителя є (за Ю.Л.Львовою): театральна педагогіка (елемент системи К. С. Станіславського) та психотерапія (елемен­ти аутогенного тренування). До вправ психологічної гімнастики вчителя належать: дії в "передбачуваних обставинах", "якби", та вправи на зняття м'язових "затискачів". "Якби", або дія в "передбачуваних обставинах", дають змогу вчи­телеві уявити необхідну ситуацію, викликати оновлені почуття та пережити їх у реальній педагогічній взаємодії.

Щоб процес самонавіювання пройшов успішно, необхідно: 1)визначити мету роботи над собою і відповідно до цієї мети дібрати формули навіювання; 2) під час складання словесних формул слід керуватися такими правилами: формула має бути чіткою, лаконічною, не містити заперечної частки “не”; послідовність словесних формул така: хочу – можу – буду – є (Я хочу бути спокійним і впевненим, я можу бути спокійним і впевненим, я буду спокійним і впевненим, я спокійний і впевнений).

Бібліотерапія — за­сіб керування психічним станом людини шляхом читан­ня художньої літератури. Музикотерапія — це засіб керування психічним станом людини за допомогою музи­ки (ритмічна мажорна музика, як правило, підно­сить настрій та працездатність людини, а мінорна мелодія сприяє розслабленню, викликає стан спокою). Трудотерапія - засіб керування психічним станом людини за допомогою включення в активну трудову діяль­ність. Імітаційна гра — активний метод самоуправління психічним станом, який полягає у програванні суб'єктом ролі такої людини, якою б йому хотілося бути (Г. Ш. Габдреєва).

Аутогенне тре­нування — це спеціальні вправи, спрямовані на форму­вання у людини навичок свідомого впливу на різні функції організму — навичок самонавіювання. Аутогенне трену­вання охоплює три основні етапи: 1) розслаблення (вхід у стан релаксації); 2) самонавіювання на фоні стану ре­лаксації; 3) вихід із стану релаксації.

В. О. Сухомлинський наголошував про неприпус­тимість у діяльності вчителя роздратованості, неврівно­важеності, цінував уміння бути оптимістом, доброзичли­вість, гумор педагога.

Засоби керування психологічним само­почуттям учителя можна умовно розподілити на групи. Перша група пов'язана з контролем над діяльністю пси­хофізичного апарату (тонус м'язів, дихання, темп мов­лення). Друга група впливає на особистісні утворення (спрямованість особистості, установки та ціннісні орієн­тації, якості особистості).

Педагогу необхідно володіти мистецтвом мімічного вираження відношень, думок, переживань, бажань, станів. Міміка виражає почуття та думки рухом м’язів обличчя, які повинні бути достатньо рухливими, щоб мімічна виразність набула високого рівня. Діти сприймають інформацію через мімічний канал краще, порівняно з вербальним. Вони спочатку “бачать”, потім “чують”. Тому педагог повинен бути “господарем” свого обличчя.

Особливості педагогічної міміки: повинна відрізнятися відкритістю до всього світу (варто пам’ятати, що дитина під час спілкування з педагогом дзеркально відображає міміку педагога); бути рухливою, різноманітною, динамічною, щоб відображати відношення педагога до оточуючої дійсності (дитина збагачується досвідом реакції поведінки на різкі явища строкатого світу); педагог завжди виражає власне “Я”, на відміну від актора.

Педагогічна міміка повинна: точно відображати внутрішній стан вчителя (це дозволить дитині без страху взаємодіяти з педагогом); бути позитивною (виражати найрізноманітніші позитивні почуття, думки, спонукання. Злоба, ненависть, роздратування, презирство копіюються поведінкою дітей); апелювати до тонких духовних явищ розвиваючої особистості дитини, він працює з душею, що вимагає обережного дотику.

Приблизний опис мімічних ознак емоційних станів (Лабунська В.А.):

Положення рота людини. Відкритий – означає гнів, страх, подив. Закритий – презирство, страждання, радість.

Губи. Куточки губ опущені – гнів, презирство, страждання; куточки губ підняті – страх, подив, радість.

Очі. Розкриті – гнів; звужені – презирство, страждання; широко розкриті – страх, подив; примружені або розкриті - радість. Блищать - гнів, презирство, радість; тьмяні – страждання; блиск очей не виражено – страх, подив.

Положення брів. Розсунуті до перенісся - гнів, презирство, страждання; брови піднято догори - страх, подив, радість.

Куточки брів. Внутрішні куточки брів піднято догори – гнів, презирство, страждання; внутрішні куточки брів піднято догори - страх, подив, радість.

Чоло. Вертикальні зморшки на чолі і переніссі – гнів, презирство, страждання; Горизонтальні зморшки на чолі і переніссі - страх, подив, радість.

Рухливість обличчя і його частин. Обличчя динамічне - гнів, презирство, радість; застигле – страждання, страх, подив.

Складовими пластики педагога є (“пластика” - від грец. “plastos”- виліплений) поза, жести, осанка, рухи. Педагогічна пластика існує в тісному зв’язку з мімікою, мовою, голосом. Рухи “ліплять” наш зовнішній образ людини.

Педагогічний пластичний образ педагога сприймається дитиною в більшому контакті, ніж просто особистісне “Я”. За пластичним образом педагога стоять відношення, ідея, принципи, спосіб життя і суспільство з його соціальними нормами.

Загальними рисами пластичного образу педагога, які дозволять йому створити сприятливу додаткову умову успішної співпраці з дітьми є такі: 1) пластика “ліпить” впевнений спокій, який впливає на психологічну атмосферу, стан дітей та успіхи їх діяльності; 2) в пластиці педагога “намальована” прихильність до дітей, готовність до спілкування, тому дітям з таким педагогом легко, вони відчувають себе захищеними від того, що поряд доросла людина, до якої завжди можна буде звернутися; 3) натхненність пластики свідчить про багатство внутрішнього світу педагога, особливе сприйняття того, що відбувається; 4) пластика педагога доцільна, т.т. завжди носить конкретний зміст (метушливість та безладність рухів дратує, адже не можна “прочитати” внутрішні думки такої людини). Всі названі характеристики продиктовані сутнісними вимогами виховного процесу.

Фізична розкутість (відсутність м’язових затисків, свобода рухів, легкість пластичного виразу) та психологічна свобода (відсутність страху бути об’єктом уваги, вільне вираження волі, думок, почуттів, психічна рівновага) – це перша вихідна внутрішнього самопочуття педагога. Вправи на фізичну та психічну розкутість проводяться за допомогою моторно-рухового апарату в момент відпочинку під легку та спокійну музику.

Дихання - енергетична база мовлення, тому його відпрацювання є необхідним напрямом у постановці голосу.

Залежно від виду м’язів, які беруть участь у дихальному процесі, вирізняють чотири типи дихання, що активізують тільки окремі групи дихальних м’язів, тому характеризуються слабкістю та недостатньою енергійністю.: верхнє (пов’язане з дією м’язів, які піднімають і опускають плечі і верхню частину грудної клітки (повітрям заповнюється лише верхівки легень); грудне (здійснюється за допомогою міжреберних м’язів, внаслідок чого змінюється поперечний об’єм грудної клітки), діафрагмальне (забезпечується скороченням діафрагми, коли змінюється в порожнині подовжній об’єм грудної порожнини). Усі вищезгадані типи дихання

При діафрагмально-реберному диханні змінюється поперечний та подовжній об’єм грудної клітини внаслідок скорочення діафрагми, міжреберних м’язів та черевних м’язів живота, що робить дихання найбільш правильним і повним.

Механізм здійснення вдиху: при скороченні діафрагми грудна порожнина розширюється у вертикальному напрямку, нижня частина легень заповнюється повітрям, верхня частина живота випинається. Внаслідок дії міжреберних м’язів об’єм грудної клітини збільшується у горизонтальному напрямку. Легені заповнюються повітрям у своїй середній частині. Внаслідок скорочення м’язів живота повітрям поступово заповнюється і верхня частина легень. Підняття діафрагми сприяє зменшенню подовжнього об’єму грудної клітини, опускання ребер – зменшенню поперечного об’єму. Тому загальний об’єм грудної клітки теж зменшується, тиск у ній підвищується, внаслідок чого повітря виходить назовні.

Дата добавления: 2014-10-23