Складання планових калькуляцій собівартості продукції

Визначення планового розміру витрат за калькуляційними статтями на виробництво одиниці продукції являє собою планову калькуляцію собівартості продукції.

Склад витрат, що включаються до собівартості продукції, їх класифікація за статтями, а також калькуляційні одиниці продукції визначаються у відповідності до діючих нормативних та методичних матеріалів.

На підприємствах робота з калькулювання здійснюється у відповідності до обліку витрат на виробництво та реалізацію продукції. Облік витрат передбачає здійснення їх документування, групування за центами витрат, об’єктами виробництва, оперативне виявлення відхилень від встановлених норм витрат.

У системі виробничого обліку собівартості продукції виділяють такі основні етапи калькуляційних розрахунків:

групування первинних витрат за калькуляційними статтями та об’єктами обліку;

розподіл суми накладних витрат між окремими об’єктами обліку;

оцінка незавершеного виробництва;

розподіл витрат між випуском товарної продукції та незавершеним виробництвом;

визначення собівартості кожного об’єкта калькулювання та калькуляційної одиниці.

Об’єктами обліку витрат є окремі місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів: підприємство, виробництво, цехи, стадії, операції, окремі замовлення.

Об’єкти калькулювання – певний вид продукції визначеної споживчої вартості. Їх номенклатура залежить від типу виробництва, асортименту продукції, її складності тощо.

Калькуляційні одиниці являють собою одиниці виміру калькуляційних об’єктів, вони є засобом виміру споживчої вартості продукту. Так, виділяють натуральні, умовно-натуральні, вартісні одиниці калькулювання, а також одиниці робіт (1 замовлення), одиниці часу (нормо-година, машино-година). Як правило, для калькулювання собівартості використовують такий вимірник, що співпадає з одиницею виміру обсягу продукції підприємства.

В залежності від призначення, часу та способу складання прийнято виділяти певні види калькуляцій (рис. 8.1).

Попередні калькуляції складаються до початку планового періоду. Вони є певним орієнтиром щодо витрачання ресурсів за кожним видом у розрахунку на одиницю продукції, а також основою для встановлення цін. Кінцеві калькуляції складаються за результатами діяльності та відображають фактичну собівартість продукції.

Планові калькуляції собівартості продукції являють собою розрахунок витрат на виробництво продукції, напівфабрикатів власного виробництва у плановому періоді. Для економічного обґрунтування нового будівництва, розширення, реконструкції підприємств, цехів, виробництв, випуску нових видів продукції, розробки нових технологічних процесів тощо використовують проектні калькуляції, які складаються на основі техніко-економічних нормативів використання ресурсів, діючих цін, діючого рівня оплати праці. Проектні калькуляції можуть складатися за сукупним переліком витрат, що входять до собівартості, або ж за окремими їх видами.

Основою для складання нормативних калькуляцій є діючі норми та нормативи витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва та праці. Вони розробляються за даними конструкторсько-технологічної та іншої документації, а саме: маршрутно-технологічних карт виготовлення замовлень, норм витрат матеріалів, напівфабрикатів, електроенергії, їх вартості, поопераційних розрахунків трудових витрат основних робітників, нормативів фінансових витрат тощо.

Нормативні калькуляції складаються у ході бізнес-планування, на стадіях укладання договорів, узгодження цін на виконання замовлень. Нормативні калькуляції на окремі замовлення є основою при складанні планових калькуляцій.

Звітні калькуляції відображають фактичну собівартість виготовленої продукції. Вони використовуються для складання звітності з собівартості та визначення прибутковості підприємства. Звітні калькуляції формуються на основі даних бухгалтерського обліку витрат у розрізі калькуляційних статей.

У залежності від специфіки продукції, що випускається, технології виробництва виділяють дві системи калькулювання: за замовленнями та за процесами.

Калькулювання за замовленнями передбачає здійснення обліку витрат на кожний індивідуальний виріб або на окрему невелику партію виробів. При цьому на кожне замовлення відкривається карта аналітичного обліку витрат, у якій зазначаються найменування, замовник, термін виконання, цехи-виконавці.

За даною системою калькулювання прямі витрати відносяться безпосередньо на замовлення, а накладні – розподіляються на окремі замовлення пропорційно обраній базі розподілу (наприклад, прямої заробітної плати робітників). Для остаточного складання калькуляції собівартості продукції підраховують усі враховані на замовлення прямі та непрямі витрати, з отриманої суми вираховують вартість відходів, невикористаних матеріалів, напівфабрикатів.

Калькулювання за процесами передбачає групування витрат в межах окремих процесів (переділів, стадій) або їх сукупності, результатом яких є напівфабрикати. Тобто згідно даної системи калькулювання витрати відносяться не на окремі замовлення, а на окремі процеси. При цьому на підприємствах, що випускають однорідну продукцію і не мають незавершеного виробництва, використовують простий попроцесний метод калькулювання витрат. Підприємства ж, що випускають продукцію широкого асортименту та мають значний обсяг незавершеного виробництва, застосовують складний попроцесний метод, згідно якого облік витрат здійснюється за кожним видом продукції, а собівартість формується з врахуванням даних про собівартість незавершеного виробництва на початок та кінець планового періоду.

Одним з важливих елементів процесу калькулювання витрат є вибір системи обліку витрат. За повнотою відображення витрат у собівартості продукції розрізняють систему обліку повних та систему обліку неповних (змінних) витрат.

Система обліку повних витрат передбачає формування собівартості продукції на основі виробничих витрат та непрямих загальновиробничих витрат. До складу виробничих витрат входять прямі витрати (основні матеріально-енергетичні ресурси, заробітна плата основних виробничих робітників) та частина постійних витрат, що пов’язані з управлінням та обслуговуванням діяльності виробничих підрозділів. Система обліку повних витрат відповідає методу калькулювання, що має назву absorption costing, згідно якого на собівартість кожної одиниці продукції відносяться змінні та певна частина усіх постійних виробничих витрат. В системі фінансового обліку загальновиробничі витрати першочергово підлягають розподілу між незавершеним виробництвом та собівартістю реалізованої продукції. У системі управлінського обліку (готує інформацію для внутрішніх користувачів, зокрема, керівних кадрів, є основою для прийняття ефективних управлінських рішень) загальновиробничі витрати розподіляють за конкретними об’єктами витрат за допомогою розрахунку кошторисної ставки (ставки розподілу накладних витрат). Вона визначається як відношення загальної суми накладних витрат до величини бази розподілу (прямих матеріальних витрат, прямої заробітної плати тощо) і може бути єдиною для всіх підрозділів підприємства або ж встановлюватися індивідуально для кожного підрозділу. Суму загальновиробничих витрат за кожним видом продукції визначають шляхом множення прямої заробітної плати, що припадає на вироби, на отримане значення кошторисної ставки (ставки розподілу накладних витрат).

Система обліку змінних витрат передбачає включення до собівартості продукції лише змінних виробничих витрат, постійні ж виробничі витрати вважаються витратами періоду. Такий метод обліку у світовій практиці має назву direct costing і має певні переваги та недоліки. Зокрема, основними переваги цього методу є:

легкість розрахунку собівартості продукції;

можливість оцінки доходу в залежності від обсягу реалізованої продукції;

можливість отримання інформації про доходи та витрати для ефективного прийняття управлінських рішень.

Недоліками даного методу є:

трудомісткість процесу розподілу витрат на змінні та постійні;

відсутність інформації про повні витрати підприємства;

певна невідповідність принципам підготовки фінансових та податкових звітів.

Наведені методи калькулювання собівартості більш притаманні світовій практиці. Серед них значуще місце також посідає система калькулювання на основі діяльності (Activity-Based Costing), що дозволяє визначити взаємозв’язок між накладними витратами та обсягами виготовленої продукції. Даний метод калькулювання передбачає групування накладних витрат за основними видами діяльності (процесами, операціями) з подальшим їх розподілом між видами продукції (роботами, послугами) за критерієм необхідності окремих операцій та видів діяльності для виготовлення конкретних видів продукції. Цей метод калькулювання витрат й визначення фінансових результатів є основою поопераційного управління.

Дата добавления: 2014-10-31