Планування фінансових результатів та розподілу прибутку

Одним з важливих показників результативної діяльності підприємства є прибуток. В умовах ринкового господарювання кожне підприємство прагне до організації виробничо-фінансової діяльності з метою найбільш повного задоволення потреб споживачів та отримання найбільшого прибутку. Отже, максимізація прибутку є кінцевою метою стратегічного, тактичного та оперативного планування. Прибуток підприємства є основою самофінансування усіх видів його діяльності та соціального розвитку персоналу.

У загальному розумінні прибуток – це показник, що являє собою різницю між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) та витратами на її виробництво і характеризує ефективність господарювання, спроможність підприємства відраховувати кошти до бюджету у встановленому на законодавчому рівні порядку та здійснювати свою подальшу господарську діяльність.

Рівень прибутковості підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема, обсягів виробництва та реалізації продукції, асортименту та номенклатури продукції, що випускається, рівня продуктивності праці, витрат на виробництво та реалізацію продукції, рівня організації та управління виробництвом тощо.

Прибуток підприємства визначається з урахуванням фінансових результатів як операційної, так і іншої діяльності підприємства.

Розрізняють декілька видів прибутку.

1. Валовий прибуток – визначається як різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції та виробничою собівартістю реалізованої продукції. При цьому чистий дохід (виручка) визначається шляхом вирахування з загальної суми доходу (виручки) підприємства від реалізації продукції податку на додану вартість, акцизного збору, інших зборів або податків з обороту та інших відрахувань з доходу (суми наданих покупцям знижок, вартість повернених ними товарів тощо).

2. Операційний прибуток – визначається шляхом збільшення суми валового прибутку на суму інших операційних доходів (доходи від реалізації іноземної валюти, інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), доходи від надання в оренду майна тощо) та зменшення на величину адміністративних витрат (витрати, що пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства), витрат на збут (витрати, що пов’язані з реалізацією продукції) та інших операційних витрат (витрати на формування резерву для покриття безнадійних боргів дебіторів (боржників) підприємства, втрати від знецінення запасів тощо).

3. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – визначається шляхом збільшення операційного прибутку на суму доходів від участі в капіталі (дохід, отриманий підприємством від здійснених ним інвестицій в дочірні, спільні підприємства, облік яких здійснюється за методом участі у капіталі), інших фінансових доходів (отримані підприємством дивіденди та інші доходи від здійснених ним фінансових операцій) та інших доходів (дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів тощо) та зменшення на величину фінансових витрат (витрати на сплату відсотків та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позичкового капіталу), втрат від участі в капіталі (збиток підприємства, спричинений його інвестиціями в дочірні, спільні підприємства, облік яких здійснюється методом участі у капіталі), інших витрат звичайної діяльності (собівартість реалізованих фінансових інвестицій, втрати від зниження курсу валюти, втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів тощо).

Отриманий підприємством прибуток підлягає оподаткуванню.

4. Прибуток від звичайної діяльності підприємства – визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку, визначеною за встановленою для підприємств ставкою оподаткування.

Розрахунок планової величини прибутків підприємства здійснюють, дотримуючись форми 2 “Звіт про фінансові результати”.

При складанні фінансових звітів, відповідно й при плануванні діяльності, визначається також прибуток від надзвичайної діяльності підприємства до та після оподаткування.

5. Чистий прибуток – це прибуток, що залишається на підприємстві після сплати всіх податків та обов’язкових платежів до бюджету й позабюджетних державних фондів. Він визначається як алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності, доходу, витрат та податку з прибутку від надзвичайної діяльності.

Величина чистого прибутку надходить у розпорядження власників підприємства або його трудового колективу (для державних підприємств).

В процесі планування прибутку від реалізації продукції можуть бути використані декілька методів. Зокрема, на невеликих підприємствах найчастіше користуються методом прямого поасортиментного розрахунку. Для цього розрахунки планового прибутку від реалізації продукції проводяться за кожною номенклатурною (асортиментною) групою продукції на основі даних плану випуску та реалізації, а також середніх договірних цін на продукцію підприємства.

На великих підприємствах планування прибутку від реалізації продукції здійснюють на основі використання аналітичного методу, який ґрунтується на виявленні та врахуванні факторів, що впливають на рівень прибутку й рентабельності в базовому та плановому періодах. Для цього здійснюються такі послідовні розрахунки:

визначається величина очікуваного прибутку від реалізації продукції в базовому періоді;

коригується очікуваний прибуток від реалізації продукції у відповідності з факторами, що формують прибутковість і рентабельність в базовому періоді, та які потрібно врахувати в плановому періоді;

розраховуються темпи зміни обсягу реалізації, індекси зміни цін на ресурси, зміни базової рентабельності;

на основі врахування факторів формується повна собівартість реалізованої продукції за планом та визначається величина прибутку від реалізації продукції.

Прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства (чистий прибуток) розподіляється та використовується згідно з порядком розподілу, що міститься у статуті підприємства.

Велике значення має обґрунтування співвідношень у спрямуванні прибутку на цілі виробничо-технічного, соціального розвитку, формування фінансового резерву, на виплати власникам (засновникам), дивіденди акціонерам тощо. Разом з тим, прибуток є джерелом сплати підприємством штрафних санкцій, використовується для погашення кредитів, отриманих на інвестиційні цілі.

В процесі розподілу прибутку формуються фонди цільового призначення (рис. 9.1). При цьому підприємства самостійно визначають суми або співвідношення у спрямуванні фінансових ресурсів на різні потреби.

Фонд розвитку виробництва є власним джерелом підприємства, що застосовується для фінансування витрат, пов’язаних зі зростанням виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва, проведенням науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, освоєнням нових видів продукції, поповненням власних оборотних коштів.

Резервний (страховий) фонд створюється на випадок погіршення фінансового стану підприємства в результаті зміни ринкової кон’юнктури, інших несприятливих подій.

Фонд соціальних потреб формується з метою сприяння соціальному розвиткові колективу: проведення оздоровчих та культурно-масових заходів, утримання об’єктів соціально-культурної сфери, будівництва та реконструкції житлового фонду, об’єктів соціально-культурної сфери тощо.

Фонд матеріального заохочення включає кошти, що повинні забезпечити підвищення мотивації працівників підприємства до досягнення високих результатів роботи (винагороди за підсумками року, одноразові преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, а також одноразова матеріальна допомога працівникам підприємства).

Дивідендний фонд формується на основі коштів, необхідних для здійснення виплат засновникам (власникам) або виплати дивідендів акціонерам.

Забезпечуючи виробничі, матеріальні та соціальні потреби за рахунок чистого прибутку підприємство повинно прагнути до встановлення оптимального співвідношення між фондом накопичення та фондом споживання, щоб з одного боку, враховувати умови ринкової кон’юнктури, з іншого, – заохочувати працівників підприємства до покращення результатів своєї праці.

Частина прибутку підприємства може бути спрямована на створення спільних підприємств, придбання цінних паперів юридичних осіб, на благодійні заходи.

В процесі фінансового планування важливим аспектом є визначення величини внутрішнього фінансування та потреби підприємства у зовнішньому фінансуванні, необхідному для забезпечення виконання плану з виробництва та реалізації продукції.

Величина внутрішнього фінансування визначається як різниця між чистим нерозподіленим прибутком за планом та плановою сумою дивідендів. Потреба у зовнішньому фінансуванні визначається як різниця між запланованими інвестиціями в активи підприємства (основний капітал, оборотні засоби) та плановою величиною внутрішніх джерел фінансування (резерви, прибуток, амортизаційні відрахування). При цьому сума запланованих інвестицій в активи підприємства формується на основі зменшення планової величини приросту загальних активів на планову величину приросту поточних пасивів (зобов’язань).

Після того, як визначена величина зовнішнього фінансування, розраховують показники ефективності його залучення: чистий дисконтований доход, індекс доходності, внутрішню норму доходності, період окупності.

Дата добавления: 2014-10-31