Вчення про сукупністьзагальних місць, що виявляють 5 страница

і йоти виразності, які реалі: я на рівні речення чи

одиниці, більшій -чч речвуїмя

іайб’:;)'•№ ио'отц'оои-'до фігуроїо є

Риторичне запитання — це висловлювання у вигляді

запитання, яке не потребує відповіді на відміну від звичайного.

Воно використовується оратором здебільшого в усних промо­вах для підкреслення незвичайності ситуації, накалу почуттів, привертання уваги слухачів до певного предмета. Як правило, риторичні запитання ставлять у двох випадках:

в По-перше, коли відповідь очевидна, відома аудиторії. Ора­тору потрібно тільки її актуалізувати для сприйняття слухачами. Наприклад:

Ви не змусите людину бути культурною, якщо не пробудите в неї потребу до культури. Чи стане вона їсти, якщо не голо­дна? Чи буде шукати, де тепліше, якщо їй не холодно? Або чи захоче вона якихось змін, якщо вона всім задоволена?

® По-друге, коли відповідь на запитання ніхто не знає або її взагалі не існує. Оратору потрібно підкреслити незвичайність пе­вної ситуації. Наприклад:

Хто винен? Що робити? тощо.

Як зазначалось вище, фігур існує дуже багато. Однак їх можна звести в цілому до такого прийому, який називається «синтакси­чне перетворення».

і, «Синтаксичне перетворення »— це такий прийом, суть якого полягає у виборі потрібного оратору по- рядку слів у реченнях.

Як іткше Р. М, Блакар, найбільш яскраво ефект впливу грама­тичної форми виявляється при зіставленні активної та пасивної побудови висловлювань. Вибір тієї чи іншої форми при­водить до того, що у слухачів складається різне уявлення про їкі відношення, про те, хто є агентом певних дій. Р. М. Бла- зодить такий приклад:

«і) Ніс роіісе іоок ін іЬе сіетопкігаїогз «Поліція захопила демонстрантів» і 2) Тне сіетопзігаїогз \усге іакеп іп Ьу іЬе роіісе «Демонстранти були захоплені поліцією». Тут грама­тичні форми у прихованому вигляді, але вельми майстерно прямо вказують на різні контексти. У прикладі 1 поліція діє більш чи менш активно (поліція здійснила акцію, поліція вела наступ). У прикладі 2, навпаки, здається, мається па увазі, що демокстра п; чо’ ' і т і б таким чином, що ко-
ліція була змушена вжити заходів (демонстранти діяли, де­монстранти поводили себе зухвало)»'.

Прийом синтаксичного перетворення реалізується через три групи фігур:

® фігури скорочення;

* фігури додавання;

® фігури розташування.

Фігури скорочення поділяють на: о власне фігури скорочення;

® фігури зменшення.

- Фігури скорочення — це риторичні фігури, суть яках полягає у пропущєнні якихось елементів промови.

До них належать: апосіопеза, асиндетон, еліпсис тощо.

Апосіопеза (грєц. арозіорезіз — «мовчання») — це фігура «замовчування», коли оратор свідомо не до кінця ви-

■ словтоє думку, розраховуючи на те, що слухачі самі здогадаються, про що він хотів повідомити,

У письмових промовах така фігура здебільшого виражається через три крапки і досить широко застосовується в заголовках. Наприклад:

«Я б міг сказати вам всю правду, але...».

Асиндетон (грец. азупсіеіоп — «безсполучення») — це фі­гура скорочення, що означає пропуск сполучників.

Прикладом може бути відоме висловлювання Г. Ю. Цезаря: «Прийшов, побачив, переміг».

Еліпсис {грец. еііеірзіз — «пропуск») — це фігура скоро­чення, що означає пропуск якогось члена речення, який можна відновити з контексту.

Досить часто в подібних конструкціях «випадає» присудок, хоча це можуть бути й інші члени речення. Наприклад, вислов­лювання У. Черчілля:

«У кожній кризі кайзер пасував. У поразці — втік; у рево­люцію --- -- зрікся; у вигнаш?і — заново одружився»,

ри зменшення — це риторичні фігури, суть яках ігає у відсіканні єід предмета якихось частин.

До них належить насамперед літота.

М Літота (грец. ІИоіез — «простота», «скромність »)— це П навмисне зменшення якості, значущості певного- пред- мета.

Наприклад:

Тістечко таке маленьке, що нема чого їсти.

Ця жінка непоганої вроди.

Фігури додавання поділяють на:

о власне фігури додавання:

о фігури збільшення.

д Фігури додавання —• це риторичні фігури, суть яшх іягає у повторі якихось елементів промови.

До них належать: анафора, епіфора, гомеотелевтоп, кіклос, хі-

зм тощо.

Анафора (грец. апаріїегеіп — «нести вгору») — це фігура додавання, ще полягає у повторі початкових частин суміжних речень.

Наприклад:

Ілркяі: найкраще у чаї, найкраще у мені.

Крім того, анафора досить часто вживається у зверненнях ора- ■ора до аудиторії. У таких випадках краще застосовувати цей

фийом три рази. Наприклад:

Дорогі співвітчизники!

Дорога громадо!

Дорогий народе!

ІУ Епіфора (грец. ерірНегеіп — «нести після») — це фігура додавання, що полягає у повторі кінцевих частин су- |і міжних речень.

ІЮ1С1/ЦІ.Я

За квартиру — плати, хочеш далі вчитися — плати, хочеш, аби тебе краще лікували, — плати.

>; Гамеотєлєвітюн (грец. іюпієо — нагадуючий і Іеіов — за-:: кінчений) — це фігура додавання, що полягає у почат-? новому римуванні, звуковому повторі окремих частин слів у реченні.

На сьогоднішній день цей засіб виразності досить часто засто­совують у рекламі. Наприклад:

Здорока мама — здорове й дитятко. Це знає й кещ'урятко.

Або:

Я стала ще більше, і це так чудово! Ще 100 мл в мс.іі безкоштовно!

‘і; Кіклос (грец. кукіоз — коло ) — це фігура додавання, що

у полягає у повторі початку й кінцівки речення.

Наприклад.

Є щось вище за нас, я не знаю що, але воно є.

ут,.,_г <*,ррі ■ — «перехрещення» )— це фігура до-

гає у «хрестоподібному» поєднанні

За умов такого поєднання один одному відповідають ¹ > і 1-і і

четвертин елементи та другий і третії! (кк правило, тг їєії автоматично привертає до себс увагу, тому ка нього рои^{с т}ь<и ос­новний акцент). Наприклад:

Жити чудово, а чудово жити — ще краще.

. Фігури збшь'иеиня.............. не риторичні фігури, суть яких

? полягає е каДУнк? ииоРионщ шин енаменниз, я'хі-ж -ми

^: И9 /ИЙНИМИИ,

До них належить пасамиенед гіпербола.

’ -: - «киденіїя зверху»)-ие мм

єдии-нн нареРІиь'МіИ-и' ннооілй жмуи:уиии нзеинаг

•: МИ.Л ІНГо';,..

Я чув, як ваш син відповідав на іспиті: цс була наукова сим­фонія!

Я піду за тобою на край світу.

Фігури розташування — це риторичні фігури, суть яких полягає у незвичайному розташуванні елементів промови.

До них належать: інверсія, паратеза, парцеляція тощо.

’нверсія (пат. іт/егзіо — перестановка) — це фігура роз­ташування, що означає використання незвичайного

¹ порядку слів у реченні.

Найчастіше у подібних конструкціях наперед виноситься те, па чому оратор акцентує увагу. Порівняйте, наприклад, такі ви­словлювання:

На таку альтернативу ми ніколи ис погодимось!

Ми ніколи не погодимось па таку альтернативу!

Паратеза (грец. рагаіґіезіз — додаток ) — це фігура роз­ташування, що означає вставку є завершену синтак­сичну структуру певних елементів для закріплення

саме того значення, яке оратор бажає донести до ау­диторії,

У ролі таких елементів можуть виступати інші речення, сло­восполучення, слова. Досить часто в завершену конструкцію ■зноситься риторичне запитання. Наприклад:

«Кип, ’ иС підлещують, то вихваляють нашу російську гос-

ксли нас картають — а коли пас не картають? -—

1. і говорять, що сдшгу гарну нашу рису— гостин- лнль їли поділяємо з племенами, які стоять на нижчому щаблі культури» (А. Ф. Коні).

Парцеляція (лат. рагсеїіаііо — поділ на частини )— де фі~,шрн розквашування, що означає розчленування рзчанж 3; ЗШЛХ'ЗНИЯІМ Зі: ЙОйО [І/ІЄЖІ тил. елементів, яосзлзл- ІО'ВНу думну,

■Аз/уззлл/д:

(Зея. бо життя безукішко і невблаганно іде на меле, па берег. Не тільки онасис, а й чуже» (М. Ксдю- узз;)-

Наведений перелік риторичних фігур далеко не вичерпує їх розмаїття. Тим більше, що з розвитком мови з’являються нові фі­гури, деякі відходять у минуле, а деякі переживають «друге на­родження»

Тропи

т Тропи {грец. Ігоре — зворот) — це прийоми виразності, що реалізують ся яз рівні слова чи словосполучення.

Інакше кажучи, це використання слів у невластивому для них значенні. Слід зазначити, що, використовуючи слова у перенос­них значеннях, людина, як правило, не переслідує якусь «особли­ву мету». Тобто вибір із набору потрібних оратору значень одно­го, переносного, зазвичай не відчувається ним як більш складна мислеіша операція. Люди 'гак само легко використовують слова в переносних значеннях, як і слова в прямих значеннях.

Використати троп означає надати слову невластиве йому зна­чення на підставі деякого критерія. Виділяють такі критерії для утворення тропів:

® тотожність;

® схожість;

© суміжність;

© проптл єж) і ість.

Головними тропами за тотожністю є евфемізм і дисфемізм.

Евфемізм (грец. еиріїетізтоз — гарне слово )— це троп, и суть якого полягає у використанні «пом’якшеного», ь; більш прийнятного виразу для позначення певного Ні предмета.

Іншими словами, за допомогою евфемізмів події, явища, предмети описуються оратором у «рожевих» тонах і викликають в аудиторії позитивні емоції.

[ Дисфемізм (грец. сіузріїетізтоз — погане слово ) — це

= троп, суть якого полягає у використанні такого вира- § зу для позначення певного предмету, який зав ідо то мі- ;і стить негативну оцінку.

Іншими словами, за допомогою дисфемізмів події, явища, предмети описуються оратором у «чорних» тонах і викликають в аул ^ її і "і пиши моції.

НозОт 4

У реальній практиці спілкування люди дуже часто користу­ються евфемізмами та дисфемізмами. Залежно від того, яке вра­ження оратор бажає справити на слухачів своєю промовою, він обирає ті чи інші вирази. Крім того, подібні конструкції виража­ють і ставлення самого оратора до певних подій. Р. М. Блакар з цього приводу писав:

«Коли американець робить вибір між словами Ьіаск, пс§го, соїогесі і пІ£§ег він одночасно виражає своє ставлення. Різне ставлення криється за виразами роог Ьох «карнавка для ми­лостині» і зосіаі даеіґаге «соціальна доброчинність». Речення «Пляшка наполовину порожня» і «Пляшка наполовину по­віт» синонімічні з точки зору екстенсіоналу. Тим не менш є підстави вважати, що вони по-різному впливають на настрій веселої компанії. Можливо, вираз у даному випадку гово­рить дещо й про самого адресанта; він, таким чином, ство­рює враження, яке отримують інші. Той, хто говорить про «напівповну» пляшку, здається, більший оптиміст»^[16].

Порівняйте вирази в наступних парах і спробуйте визначити, в яких випадках наведено евфемізми, а в яких— дисфемізми: «де­мократія — демократичні ігри», «війна — зачистка території», «патріотичний — націоналістичний», «інформація — пропаган­да», «катастрофа — критичне становище», «рани — порушення тілесної недоторканності», «тверда влада — деспотизм», «бомба­рдування — точкові удари», «плата готівкою — початковий вне­сок», «компроміс — поступка», «захоплення державних буді­вель — мирне входження до державних будівель», «вигнали з приміщення — попросили почекати за дверима».

До тропів тотожності належать ще: з антономазія;

• перифраза тощо.

Антономазія (грец. апіопотазіа — інше ім'я) — це троп, ~уть якого полягає у використанні широко відомих Ц власних імен у ролі загальних або загальних назв у ролі імен.

Наприклад:

У кожної видатної людини, як і у Наполеона, як правило є свій Тулон і своє Ватерлоо.

Перифраза [грец. регіїгазіз — описовий вираз) — це троп, суть якого полягає у використанні опису предмета замість його назви.

Йому доведеться розлучитися зі своєю половиною.

Головним тропом за схожістю є метафора. Це найвідоміший

троп у риториці. Йому присвячено чимало різноманітних дослі­джень й у лінгвістиці, психології, філософії.

% Метафора (грец. теїаріюга — перенесення)— це троп, '.уть якого полягає у називанні одного предмета вира- юм, який звичайно позначає інший предмет, на під ста- -гі певної схожості між цими предметами.

Переважно метафора являє собою приховане порівняння, оскільки в ній пропущено вирази як, ніби, але вони маються на увазі.

З усіх інших тропів метафора відрізняється особливою вираз­ністю, образністю. У неї майже необмежені можливості в збли­женні різноманітних предметів і явищ, що дозволяє по-новому осмислити їх суть. Відомий філософ ГІ. Рікер пише:

Дата добавления: 2014-10-31