Еемерєн Ф. ван, Гроотепдорст Р. Аргументация, коммуникация и опіибки. — - СІІб., 1992.— С. 127. 2 страница

Кінесика -— наука про жести і жестові рухи, про жестові про­цеси й жестові системи.

Оку песика паука про мову очей і візуальну поведінку лю­дей у процесі спілкування.

Аускультація ■— наука про слухове сприйняття звуків і аудіа - лину поведінку людей у процесі комунікації.

Гаплика ■— наука про мову доторкань і тактильну комунікацію.

Гасткка — - наука про знакові й комунікативні функції їжі й напоїв, про прийняття їжі, про культурні й комунікативні функції частування.

Ольфакіря -— наука про мову запахів, смисли., то передають за допомогою запахів, і. про поль запахів у,ї.

Проксемика — - паука про простір кому зо структуру

та функції.

Хроиемика — наука «упіканії, про його структурні,

семіотичні та культурні

Системологія— наука про системи об’єктів, якими люди оточують свій світ, про функції та смисли, які ці об’єкти вира­жають у процесі комунікації^[20].

На сучасному етапі ці науки перебувають па різних щаблях розвитку. Основними вважають парадінгвістику й кінесику. Най­менш розробленими залишаються аускультація, гастика, ольфак- ція, хропем.ика й системологія.

На які ж характеристики невербального спілкування оратору треба звернути особливу увагу? Насамперед потрібно відмітити, що велике значення для успішного виступу перед аудиторі перше враження. Встановлено, наприклад, що під час

зміни в оцінці лектора складають лише 4—6%, при цьому..... ^...............

тором «довіри» ■— не більше 1%. Перше враження є сильним, яс­кравим, таким, що добре запам’ятовується, тобто надзвичайно стійким. Якщо в подальшому його треба коректувати, змінювати, то це вимагатиме від оратора значних зусиль. Згадаємо приказку: «Не буде другого шансу створити перше враження».

Основою формування в аудиторії першого враження про ора­тора є зоровий образ. Наведемо вже класичну статистику щодо каналів отримання інформації при першій зустрічі:

о 55% інформації визначається тим, що люди бачать при пе­ршій зустрічі (насамперед мовою жестів і поз);

з 38% інформації визначається тим, що люди чують (парамо- влепнєвими характеристиками);

о 7% інфомації визначається тим, що люди говорять (власне текстами співрозмовників).

Щодо специфіки поведінки оратора в аудиторії в межах рито­рики пропонують декілька основних порад.

По-перше, ЩО стосується МОВИ жестів і. Я03 —рто

виступати стоячи й використовувати жести ти сти

розкритими руками у напрямку до слухачів; г< сес-

тикуляція, а не вертикальна та ін.). Вони сприймаються аудиторі­єю (здебільше відомо) як такі, що свідчать про намір спіл­куватися. Відн'ю <- > < п<г уникати закритих жестів, які можуть сприймань ^ її,ки як свідчення небажання спілку­вання, а й агресії < улани, схрещені руки, схрещені ноги тощо). Оратор по: ь >г,. ш 'ож пам’ятати про так звані жести- ггтттки, які є в¹ [н"" м рвуваппя, невпевненості у собі, хви­лювання: ручка в руках, папка, аркуші паперу, особливо, коли з

Варіювання цифр у визначенні дистанцій спілкування обумо­влене національною специфікою та особливостями місць прожи­вання. Для жителів сільської місцевості радіуси цих зон будуть довшими, оскільки вони звикли жити па великому просторі. Для жителів міст — меншими, оскільки вони часто перебувають у «скупченому» просторі.

Таким чином, виголошувати промову потрібно з публічної відстані, особливо у великих аудиторіях. Під іас виступу оратору варто наближуватись до слухачів. Наприклад, якщо оратор ви­ступає з трибуни, то корисним є виходити час від часу з-за неї та ставати поруч. Хоча більш вдалим є взагалі стояти поруч з три­буною, а не за нею. Рухатись по аудиторії слід повільно і не дуже захоплюватись цим прийомом, щоб у слухачів не склалось вра­ження, що оратор бігає, як тигр у клітці.

Що стосується мова одягу та мови кольорів, то оратору для публічного виступу варто обрати діловий одяг (для чоловіків і жінок — це костюми переважно сірого або синього кольору). Та­кий одяг не пригнічує людину й у слухачів є можливість зосере­дитись на самій промові. Якщо головна мета для оратора— це переконання аудиторії, тоді йому слід уникати одягу яскравих насичених кольорів, занадто модного одягу, численних прикрас та інших компонентів, які будуть занадто привертати до себе ува­гу слухачів та відволікати від того, що говорить оратор.

Впродовж публічного виступу слухачі теж відправляють ора­тору невербальні сигнали. У невеликій аудиторії йому легше фік­сувати та реагувати відповідним чином на ці знаки. Вони дають можливість оратору встановити момент, коли він успішно доніс свої думки до слухачів. Невербальні сигнали аудиторії можна звести до трьох головних:

* Слухачі стають більш розслабленими. Коли людина приймає точку зору співрозмовника, вона зазвичай розслабляється.

® Слухачі підсуваються ближче. Ті, ка кого вдалось вплинути оратору, часто схиляються в його бік, а ті, хто дотримується ін­шої думку, часто відхиляються назад.

® Слухачі підтримують візуальний контакт з оратором, особ­ливо ті, яких оратору вдалося переконати.

Отже, під час публічного виступу оратору потрібно постійно слідкувати за своєю аудиторією і самому грамотно застосовувати невербальні сигнали спілкування. Звичайно, це легше робити, якщо промова підготовлена заздалегідь. Тому готуйтесь і висту­пайте! Страх перед аудиторією можна подолати тільки наполег­ливими вправами.

3.3 •' Аналіз публічного виступу

Ось і минув публічний виступ...

Тепер час для його аналізу. Він мас важливе значення для вдосконалення ораторської майстерності. Найкращим вважається поєднання оцінок самого оратора з експертними оцінками. Далі пропонуються переліки запитань для самого ора ора та тих, хто оцінює виступ «зовні»¹.

Оратору слід відповісти на такі запитання:

1. Чи вдалось захопити увагу аудиторії?

2. Чи вдалось утримати увагу протягом всього ввсгуїгу?

3. Чи дотримано регламенту?

4. Чи все було сказане з того, що хотів?

5. Чи підкреслив у завершенні головне?

6. Чи не ухилявся від теми?

7. Чи впевнено почувався на місці оратора?

8. Чи хотілося б ще виступити перед дією аудиторією?

Відповіді даються за десятибальною тканою: пкт — ІО, ні —

і, інші оцінки у проміжку від 10 до 1. Якщо оратор забрав менше:Чі баз ті в, тоді виступ слід оцінити як невдалий.

Експертам пропонується дати відповіді на такі запитання:

3. Чи був вдалим почаї лч р і гуну?

2. Чи є драма тизм >

3. Чи с вдалими щм

4. Чи є адекватною гучність/

5. Чи є адекватним темп?

6. Чи є адекватними мова і стиль виступу?

7. Чи є вдалим заноршешія?

Ч Чи дотримався оратор регламенту?

Ч Чі нобре тримайся оратор?

і Чи с цікавим віпслл геми?

Ч 'Ч орипнашинім спин, викладу?

"і2. Чи є яспою головна думка виступу?

ІЗ. Чи є виступ переконливим?

Відповіді даються за десятибальною шкалою: тик — 10, ні - -

і, ІНШІ (ЩІПКИ у проміжку ВІД 10 ДО.1 ЇСТЬСЯ.виступ,

який набрав пе менше двох третин м., тобто не ме­

нше '66.

II А. Ирактіїческая риторика. - - М., 2003. О. 250.

ТЕРМІНИ, ЯКІ ТРЕБА ЗАПАМ’ЯТАТИ

Акція — де розділ риторики, який розглядає виголошення оратором промови.

Вербальні засоби оратора — це ті фактори, які пов’язані безпосеред­ньо з промовою (аргументація, критика, структурування тексту, словесне вираження матеріалу тощо),

«Ефект рамки», або «закон межі»— це такий с)ект, суть якого поля­гає в тому, що найкраще запам’ятовується початок і кінець про­мови.

«Магічне число», або число Міллера (7 ± 2) характеризує обсяг опера­тивної пам’яті людини.

Меморія — де розділ риторики, який вивчає особливості запам’ятову­вання ораторської промови.

Невербальні засоби оратора— це ті фактори, які присутні в спіл­куванні, але безпосередньо не пов’язані з промовою. Оратор повинен враховувати знаки таких мов: жестів і поз, міміки, простору, одягу і кольорів, парамовленнєві характеристики тощо.

ТЕСТ

1. Меморія — де розділ риторики, який вивчає:

A) виголошення оратором промови;

Б) способи запам’ятовування ораторської промови;

B) структуру ораторської промови.

2, Найбільш ефективним способом запам’ятовування ма­теріалу є:

A) логічний;

Б) механічний;

B) мнемотехнічний.

3, Засновником мнемотехніки є:

А) Симонід;

Б) Цицерон.

5„ «Ефект рамки» полягає в тому, що найкраще запам’я­товується:

A) початок і кінець повідомлення;

Б) початок і середина повідомлення;

B) середина і кінець повідомлення.

6. Акція — це розділ риторики, який розглядає:

A) виголошення оратором промови;

Б) розробку предметної царини ораторської промови;

B) способи запам’ятовування ораторської промови.

7. Більшу кількість інформації від оратора при першій зу­стрічі аудиторія отримує:

А) вербальними каналами;

Б) невербальпими каналами.

8. Оратору під час публічного виступу слід уникати:

A) відкритих жестів і жсстів-поплавків;

Б) відкритих і закритих жестів;

B) жестів-поплавків і закритих жестів.

9. Оратору слід виступати перед аудиторією:

А)стоячи;

Б) сидячи.

10. Оптимальним одягом для публічного виступу є діловий костюм:

А) так; Б) ні.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

і. Встановіть прийоми впливу, що описані в наступних прикладах:

® «Треба сказати, що у нас на Русі якщо не наздогнали ще в чомусь іншому іноземців, то далеко перегнали їх у вмінні спілкуватися. Пере­рахувати неможливо всіх відтінків і тонкощів нашого спілкування. Француз чи німець увік не зметикує і не зрозуміє всіх його особливос- і ой і відмінностей; він майже тим самим голосом і тією самою мовою пуде говорити і з мільйонщиком, і з дрібним тютюновим крамарем, хо­ча, звичайно, в душі й поплазує в міру перед першим. У нас не те: у нас «такі мудреці, які з поміщиком, що має двісті душ, будуть говорити зо­нам по-іншому, ніж з тим, у кого їх триста, а з тим, у кого їх триста, і IV,дуть говорити знову не так, як з тим, у кого їх п’ятсот, а з тим, у кого 1' п’ятсот, знову не так, як з тим, у кого їх вісімсот, — словом, хоч йди

Меморія и акція

до мільйона, все знайдуться відтінки. Припустимо, наприклад, існує канцелярія, не тут, а в тридев’ятому царстві, а в канцелярії, припусти­мо, існує правитель канцелярії. Прошу подивитись на нього, коли він сидить серед своїх підлеглих, — так навіть від страху і слова не вимо­виш! гордість і шляхетність, і вже чого не виражає обличчя його'? прос­то бери пензля, та й малюй: Прометей, рішучий Прометей! Визиркує орлом, виступає повільно, мірно. Той самий орел, як тільки вийшов з кімнати і наближається до кабінєта свого начальника, куріпкою такою поспішає з паперами під пахвою, що нестерпно. V товаристві і на вечі­рці, якщо всі невеликого чину, Прометей так і залишається Прометеєм, а якщо зовсім трохи вище за нього, з Прометеєм робиться таке перевті­лення, якого і Овідій не видумає: муха, менше навіть мухи, знищується в пісчиику! «Так це не Іван Петрович,-............................................................ скажеш, дивлячись на ньо­го. — Іван Петрович вище на зріст, а цей і нізенький, і худенький; той говорить гучно, басить і ніколи не сміється, а цей біс його знає: пищить птицею і все сміється». Підходиш ближче, дивишся — точно Іван Пет­рович! «Ехе-хе», — думаєш собі...» (М. Гоголь. «Мертві душі»),

• «— Вірю!--- нарешті вигукнув артист і погасив свій погляд,— вірю! Ці очі не брешуть. Адже скільки разів я говорив вам, що головна ваша помилка полягає в тому, що ви недооцінюєте значення людських очей. Зрозумійте, що мова може приховати істину, а очі — ніколи! Вам задають раптове запитання, ви навіть не кидаєтесь, в одну секунду ви оволодіваєте собою і знаєте, що треба сказати, щоб сховати істину, і ве­льми переконливо кажете, і жодна зморшка на вашому обличчі не во­рухнеться, але, на жаль, сполохана запитанням істина з дна душі на мить стрибає в очі, і все скінчено. Вона помічена, і вас піймано!» (М. Булгаков. «Майстер і Маргарита»).

© «Роками я чув запитання: «Як може актор бути президентом?» Іноді я замислювався над тим, як можна бути президентом, не будучи актором» (Р. Рейган. «Життя по-америкаиські»).

® «Упродовж офіційних бесід з китайськими сановниками завжди почуваєшся незручно через те, що крісла стоять поруч, і кожною разу треба повертатися, якщо хочеш щось сказати. У результаті ніяк не вда­сться поглянути одне одному в очі, можливо, на це в~~ ^:....................................................................................................... ~

Наша бесіда виявилася ще більш манірною, ніж всі ішт і і і і (і зали культурну революцію, однак, як з’ясувалось, наші її і абсолютно різними. Пан: Жун вважав, що в усьому неї V і 11 і

IIII’ Ча це Я ЬІ ІІІО”! їй ШО ЄДИНО МОЖЛИВИЙ ШЛЯХ ДО НІ І > і

• (прон/вав і і< _х і ші що демократія на Заході іф ь гм ' іш'иіи іня рс и п і і і оді я пильно подивилася на. ш 11 і н і і іг" тем) (і\< ¹ і і' р. «Мистецтво керування до м і п

і Д п ' гну, ЇДІ/ >?іШ Ч 1Ь я»),

о «Самі спої оон а] а / емоцій потрібно відрізняти від с и >. иоїв їх­нього прояву. > р/ їй ї її.удського тіла, які пристосовані і • і- іі.яч дня прояву, але й _л н г. ч п ції емоцій, цс голос, очі, руки ’■ допо­моги ми здійсь. ¹ і'ішу й контрольовану передачу п > > ¹ 'ці’’. А

Ро ІЮІ1І о

є органи, які орієнтовані виключно па зовнішній прояв відчуттів, що за­знають, на мимовільний чи неконтрольований їхній вираз. Це, напри­клад, щоки, які можуть горіти від сорому або червоніти від зніяковілос­ті, вуха, які налають від обурення, або брови, які мимоволі підніма­ються догори при здивуванні... Можна говорити тстлм-то голосом, можна навіть говорити очима або руками, але неможливо говорити ву­хами, лобом, щоками або бровами. Очі й руки, як і голос, здатні висту­пати у функції інструменту для виразу емоцій, а щоки, вуха, лоб і бро­ви — ні, хоча по зовнішніх симптомах ми часто судимо про конкретні емоції, які відчуває людина. У зв’язку з цим виникає запитання, за до­помоги яких іде інструментів виразу почуттів, окрім голоса, люди мо­жуть симулювати те чи інше відчутгя, наприклад, чи можливо, не су­муючи, дивитись на іншого сумними очима?» (Г. Є. Крсйдліи. «Нс- вербальна семіотика: Мова тіла й природна мова»),

2. Охарактеризуйте такі жести:

А) оратора:

® спирається руками на стіл, трохи схиляючись над ним;

а смикає вухо;

з відтягує комірець сорочки;

о тримає руки за спиною;

® тримається за лацкан піджака таким чином, що пальці всередині, а великий палець зовні.

Б) слухача:

® під час розмови схиляється до Вас;

® під час розмови відхиляється на спинку стільця, закладає руки за голову;

& тримає лікті на столі, а пальці «домиком» під підборіддям;

о спирається підборіддям на стиснутий кулак;

* поглядає поверх окулярів.

3. Виголосіть ораторську промову перед аудиторією та проаналі­зуйте свій виступ. Для оцінки промови варто залучити також деяких слухачів як експертів. Вони відповідають на подані вище запитання й роблять висновок щодо успішності ораторської промови.

ІСТОРІЯ РИТОРИКИ

У розвитку риторики виділяють два головні етапи:

1. Класична риторика (Vст. до н. е. — сер, XXст.).

2. Неориторика (з сер, XX ст. до нашого часу).

Засновником класичної риторики вважається давньогрецький софіст Горгій. Протягом досить тривалого історичного етапу роз­витку риторика переживала як злети, так і падіння. Золотим ві­ком ораторського мистецтва вважається, звичайно, епоха Анти­чності. В цей період докладно були розроблені три головні види ораторських промов: дорадчі (політичні), судові та урочисті (епі- дейктичні). З’явились ґрунтовні теоретичні праці з риторики, на­приклад: «Риторика» Арістотеля, «Дванадцять книг риторичних повчань» Квінтіліана, «Про оратора» та «Оратор» Цицерона тощо.

В епоху Середньовіччя надбання античної риторики були пе­рероблені переважно для створення проповідей. Крім того, в цей період риторика була однією з головних навчальних дисциплін і входила до тривіуму — циклу з трьох наук (граматика, діалекти­ка або логіка, риторика).

В епоху Відродження риторика виходить знову на перший план серед словесних дисциплін. Вона є однією з тих гумані­тарних дисциплін, яка сприяє формуванню універсальної лю­дини.

В епоху Нового часу здобутки риторики використовувались переважно у створенні художньої прози. У такому вигляді ця ди­сципліна залишалась частиною гуманітарної освіти аж до XIX ст. Зрештою як вчення про словесне вираження вона розчиняється у стилістиці як частині теорії літератури, а інші її розділи поступо­во втрачають практичне значення. Саме слово «риторика» набу­ває негативного відтінку «беззмістовного базікання».

Засновником неориторики вважається бельгійський вчений X Перельмап.

Неориторика не заперечує досягнень класичної риторики. Од­нак ці етапи значно різняться між собою. В XX ст. риторика вже не є прерогативою виключно мовознавства, лінгвістики (як це було в останні століття розвитку класичної риторики).

їіа сьогоднішній день риторика являє собою досить розгалу­жену галузь наукових досліджень, що намагаються виявити та проаналізувати механізми впливу на слухачів у різних типах спі­лкування.

РОЗДІЛ

: * РОЗВИТОК РИТОРИКИ В АНТИЧНОСТІ: ц/{ Давньогрецька і п^тур і як «ці-*!/ дрчя»

Одним із основних лрі.нципів давньогрецької культури був принцип змагальності. Він характеризується прагненням лю­дини до перемоги у будь-яких змаганнях в усіх сферах суспіль­ного життя. Таке прагнення якраз і дало значний поштовх до роз­витку грецької цивілізації, адже в такий спосіб людина намага­лася перевершити інших за допомогою власного інтелекту, осві­ченості. А подібні якості не даруються від природи, вони набу- ваються в результаті наполегливої праці над собою, самовдоско­налення, виховання.

Риторика разом із філософією перебувала в центрі давньогре­цького розуміння культури. Взагалі те, що ми тепер називаємо «культурою», давні греки називали «пайдейя» («тгалбєіа» — «ви­ховання») — те, що передається і прищеплюється дитині. До складу її входили^[21].

о виховання думки — філософія, яка шукає істину і

о виховання слова— риторика, яка шукає переконання.

Інколи риторика навіть займала більш високу позицію, ніж філософія. На користь цього свідчить те, що філософія, історія та мистецтво мали у Давній Греції одну заступницю— музу Кліо. А риторику охороняли три богині: Пейто— богиня переконання та дві Ериди — богині суперечки.

'орика в Давній Греції класичного періоду

■ •• Софістичний ідеал єдності риторики

■■ 6,2.1 і та філософії

Ідеалом людини у Давній Греції був образ «суспільної

п--_£,-,.гг,.,и_И>Хі щ₀ здатна тримати в своїх руках управління державою, -іілс, що мистецтво переконання, володіння Словом було

і жливішою рисою цього образу. Провозвісниками такого. людини виступили в V ст. до н. е. софісти. Не випадково ииком риторики вважається відомий давньогрецький со- ортій.

репомсш софістики риторика та філософія досить плідно співіснували. Софісти взагалі виступали як вчителі мудрості, вчителі красномовства. Це була група людей, що заробляли інте­лектуальною працею. За досить високу платню вони бралися на­вчати тих, хто прагнув до громадської або державної діяльності. Однією з найважливіших складових подібної діяльності є вміння публічно виступати, тобто ефективно впливати на розум та по­чуття громадян за допомогою влучного слова. Для вдалих висту­пів потрібно було володіти не тільки мистецтвом виголошення промов, але й вмінням обгрунтовувати власні думки, критикувати положення інших ораторів. Окрім того, треба було вміти спере­чатися, тобто ставити запитання та давати відповіді.

Для софістів головним було здобути перемогу в суперечці, не­зважаючи на те, чи вира'^т’т^т‘пт ^ї’-^_ положення істину. Тому їх мо­жна вважати виразникам шізму, адже думки співрозмо­вників для них не малі;еп.ня. важливим було ствердити власну перевій у -жіа і пя мистецтвом переко­нувати. Яскравим свідченням с«о світорозуміння є ду­мка, сформульована ІЇІротагором:

«про будв-який предмет можна висловити два судження, протилежпкх одне одному»^[22].

Мається на ув па існування, як

можна говорити ■ г«

воіо за іншу. Соф

вдання в тому, щоб навчити цієї переконливості, навчити пере­творювати слабку думку на сильну.

Але вже в кінці V ст. стає очевидним той факт, що ідеал «сус­пільного життя» розпадається на два поняття, які взаємно виклю­чають одне одного: «життя діяльне» і «життя споглядальне». Іде­алом першого був ритор — практик і політик; ідеалом другого -.......................................................................................................................................

філософ, мислитель'.

«Сусп іл ьи е ж иття»

«життя діяльне» «життя споглядальне»

І V

ритор, політик філософ, мислитель

Як було зазначено вище, засновником риторики вважають Го- ргія. Однак поряд із ним називають ще й інших вчителів красно­мовства, зокрема Корсіка (Коракса) і Тісія. Як свідчать джерела, Корак був державним діячем, однак потім залишив цю справу і відкрив школу, в якій викладав те, що виніс із судової практики. Згодом він написав збірник «загальних місць». Це була хрестома­тія готових прикладів для того, щоб їх вчили напам’ять, а потім вставляли в промови. Його учень Ті сій завершив роботу і створив посібник, який не містив вже прикладів, але надавав рекомендації щодо самої структури ораторських промов.

З іменами Корака і Тісія пов’язаний такий цікавий випадок, який характеризує в цілому період форм”'^г'^отттт" риторичних шкіл:

«Тісій навчився у Корака мис," срасномовства з сам

почав викладати риторику. Оскі і вже тепер мав хист

до ведення судових справ, то він не став платити вчителю винагороду. Корак за не притягнув Тісія до суду.

Тісій звернувся до свого колишнього наставника: «Скажи мені, Корте, вчителем чого я оголошую себе?»

Корак відповів: «Мистецтва переконувати кого завгодно». «Але якг;с чавчив мене цьому мистецтву, — ити-до^чв їісій, — / и о перекопую тебе нічого з мене пі у,,

Н‘о ж пч • ' не навчив переконувати, то й у п> чі дку я тс / чі ,і го не впити/, адже ти не навчім >. ’ ■ * чого обі

На цс Корак заперечив: «Якщо ти навчився у мене мистец­тву переконувати її переконаєш мене нічого з тебе не бра­ти, тоді ти мусиш заплатити мені, оскільки ти вже вміст переконувати. Якщо ти мене не переконасш, тоді ти теж мусиш заплатити, оскільки тобі не вдалося переконати ме­не не брати з тебе грошей».

Судді довго думали над вироком, а потім сказали: «У погано­го ворона погане потомство. Як воронята гот" зі зжерти своїх ба­тьків, так і ви пожираєте один одного». Комізм тут полягає у грі слів: адже на грец. корак означає ворон»¹.

Корак, Тісій і Горгій (приблизно 483—375рр. до н. е.) вважа­ються учнями філософа Емпедокла. Всі вони були родом з Сици- лії. В 427 р. до н. е. Горгій прибув в Аттику як посол міста Леои- тшіи, яким загрожували Сиракузи. Горгій так захопив афіпську публіку, що вона в результаті віддала йому перевагу тільки за вміння витончено висловлювати свої думки. Через деякий час Горгій переїжджає до Афін та відкриває власну школу красно­мовства. Саме тут було визначено, що риторика— це майстер переконання. Горгій виділяє ряд засобів, за допомогою яких ора­тор «веде за собою» душу аудиторії й приносить їй задоволення. Горгію належить винахід словесних фігур.

Найбільшої слави Горгію принесли похвальні (епідейктичні) промови, зокрема «Похвала Олені». У ній, зокрема, висловлена така думка щодо сили слова:

«Слово — найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові — може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість»^[23].

? 6.2.2 5 Риторика Сократа і Платона

Перший виклик софістичному ідеалу єдності філософії та риторики кинув Сократ (469—399 рр. до н. е.). Він вважав, що риторика непотрібна оскільки істинна думка збереже свою силу і без риторичного переконання, а хибна думка навіть за до­помогою риторики не встоїть проти істини. Як свідчать діалоги Платона, Сократ намагається чітко розрізнити поняття віри й знання. Софістична риторика, на його думку, спрямована часто па формування віри без знання:

«...перед всіма іншими мистецтвами ритор і риторика перебувають у такому ж виграшному становищі. Бо нічого не треба знати про саму справу, треба тільки знайти якісь засоби переконування, щоб видатися невігласам більшим знавцем, ніж ті, хто справді знає»^[24].

Погляди Сократа на риторику формують певний риторичний ідеал, відмітною рисою якого є постулати Істини та Добра. Адже справжнім оратором може вважатися лише та людина, яка чітко знає предмет промови й прагне до вищого блага:

«Бо коли риторика двоїста, то одна її частина є підлабузниц­твом, ганебною балакаишюю для народу, а друга — прекра­сна, яка прагпе до того, аби душі громадян стали чимкра- щими, і яка завжди захищатиме в промовах тс, що справді найкраще, незалежно від того, приємно це буде слухачам чи иі...»².

З іншого боку, Сократ значно розвинув практичні методи пуб­лічної полеміки, на якій ґрунтувались всі його відомі бесіди. Сам термін «полеміка» у перекладі з грец. означає «воїн», «військова справа». Мистецтво ведення суперечок називається еристика. У ті часи вона була сферою застосування софістики. Цим мистецт­вам Сократ протиставляв діалектику — мистецтво ведення бесі­ди, метою якої було досягнення істинного знання. Майстер ерис­тики або софістики, як правило, за будь-яку ціпу намагався відстояти свою позицію і заперечити іншу думку. При цьому він не дуже турбувався про те, чи будуть його положення виражати істину. Саме тому Ерид — заступниць суперечки — було дві. Одна охороняла конструктивну (діалектичну) суперечку, метою якої було досягнення істини, а друга — конфліктну (сристичну), в якій головним було здобуття перемоги над супротивником.

Зазвичай Сократ починав свої бесіди з того, що за допомогою майстерних запитань загоняв супротивника в глухий кут. Пред­метом розмови часто виступали на перший погляд нескладні проблеми, в яких софісти вважали себе знавцями. Однак протя­гом бесіди виявлялись суперечності в їхніх поглядах. Після цього Сократ підключав маєвтику (мистецтво повитухи), коли шляхом запитань та відповідей співрозмовники намагалися дійти до істи­ни.

Як зазначалось вище, софісти теж приділяли увагу мистецтву ставити запитання та давати відповіді. Більше того, вони виділи­ли такі запитання, будь-яка відповідь на які неминуче веде до па­стки (Наприклад: «Чи перестав ти бити свого батька?»). При від­повідях на запитання співрозмовника софіст прагнув не супере­чити самому собі, а інших людей, навпаки, завести у глухий кут, Сократ же у своїх бесідах виходив з того, що не можна свідомо вводити в оману інших людей і при обгрунтуванні власної пози­ції слід виходити з того, що визнає співрозмовник.

Думку Сократа про даремність софістичної риторики розви­нув у своїх діалогах відомий давньогрецький філософ Платои (427-—347 рр. до її. е.). Зокрема цим диханням присвячені його роботи «Горгій» та «Федр». У «Горгії» представлена, головним чином, критика існуючої риторики. Платон вустами Сократа. го­ворить про те, що риторика — це марево однієї з частин мистецт­ва політики. Тобто риторика навіть не є мистецтвом, це вправ­ність:

«...як оздоблювання тіла відноситься до гімнастики, а софі­стика — до законодавства, так і куховарство — до мистецт­ва лікування, а риторика — до правосуддя. Однак я вже на­голошував на тому, що за природою вони відрізняються між собою. Але оскільки водночас і близькі одне де одного, то від цього софісти й красномовці перебувають у цілковитому сум’ятті, й ні самі не знають, чим і в чому вони можуть бути корисними, ні іншим людям це невідомо»¹.

Софістичній риториці Платои протиставляє справжні' красно- [ г,,, що грунтується на справжньому знанні й тому доступне и. |іі)фу. Крім тс”" г творчості Платона вже можна соба­ці їєння риторі трикутника: оратор-- промова--- - > / ¹ жрема, у ді -Редр» відмічається, що, по-перше,

Дата добавления: 2014-10-31