Тема 2. Суб'єкти цивільного права

1. Громадяни як суб'єкти цивільного права.

2. Поняття і загальна характеристика юридичної особи. Види юридичних осіб.

3. Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних правовідносинах.

1. Суб'єктами цивільних правовідносин є, насамперед, фізичні особи. Фізичною особою вважається людина як учасник цивільних відносин. До фізичних осіб українське законодавство відносить не тільки громадян України, але й іноземних громадян і осіб без громадянства, які знаходяться на території України. Вони, як правило, користуються тими ж правами і мають ті ж обов’язки, що й українські громадяни.

Фізичні особи вступають у цивільно-правові відносини між собою, з організаціями, у ряді випадків і з державою.

Фізичні особи як суб'єкти цивільного права характеризуються тим, що в силу закону вони повинні бути правоздатні і дієздатні.

Здатність мати цивільні права і обов'язки в цивільному праві називається цивільною правоздатністю. Правоздатність мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку (ст. 25 ЦК України). Наприклад, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, може вільно обирати місце свого проживання (ст. 29 ЦК України), а при досягненні шістнадцяти років – має право на зміну прізвища або імені (ст. 295 ЦК України).

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Під змістом цивільної правоздатності варто розуміти сукупність юридичних можливостей придбання конкретних особистих прав і обов'язків, які особа може мати відповідно до чинного законодавства. Як правоздатні особи, фізичні особи можуть відповідно до закону мати право на майно, користуватися житловими приміщеннями й іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати право авторства на здобутки науки, літератури і мистецтва, на відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, а також інші майнові й особисті немайнові права.

До змісту цивільної правоздатності входять також і обов'язки. Це обов'язки належного використання права приватної власності, обов’язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні збитки, дотримуватись Конституції і законів України, не зазіхати на права і свободи, честь, гідність інших людей.

До змісту цивільної правоздатності входять не суб'єктивні права і обов'язки людей, а тільки можливість їх придбання.

Закон, як правило, не допускає обмеження правоздатності. Однак у виняткових випадках допускається обмеження правоздатності за рішенням суду як санкція за протиправну, суспільно-небезпечну поведінку. Так, суд може як додаткове карне покарання установити обмеження для заняття певної посади.

Отже, цивільна правоздатність характеризується наступними ознаками:

- існує як природна невід’ємна властивість фізичної особи;

- визнається в рівній мірі за всіма фізичними особами незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової і національної приналежності, статі, походження, мови, відношення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання й інших обставин;

- цивільна правоздатність не відчужується на користь інших фізичних осіб;

- неможливо обмежити правоздатність, окрім випадків, прямо передбачених законом.

Фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям. Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім’я) або діяти без зазначення імені. Ім’я фізичній особі надається відповідно до закону.

Цивільною дієздатністю володіє фізична особа, що усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Під дієздатністю фізичної особи розуміють її здатність своїми власними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

На відміну від правоздатності, дієздатність пов’язана із здійсненням фізичною особою вольових дій. А для цього фізична особа повинна досягти певного рівня психічного розвитку. Залежно від віку і певного стану психічного здоров’я виділяють декілька видів правоздатності:

- повна дієздатність;

- неповна дієздатність;

- часткова дієздатність.

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (ст. 34 ЦК).

Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана:

- фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;

- фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю;

- неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.

У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Неповнолітня фізична особа, яка не досягла 14 років (малолітня особа), має часткову дієздатність. Малолітня особа має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Всі інші правочини, вчинені малолітньою особою, є нікчемними. Але, якщо правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, він вважається дійсним.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

У віці з 14 до 18 років (неповнолітня) фізична особа має неповну дієздатність. Крім прав, які надані малолітнім особам, вона має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (ст. 32 ЦК).

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону, а також договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачів) або піклувальник.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Над недієздатною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун.

За позовом опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Також суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання чинності рішення суду про це.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування.

Фізична особа, дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини про розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються піклувальником.

У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

2. Суб'єктами цивільного права поряд з фізичними особами є підприємства, установи, організації. У законодавстві ці суб'єкти називаються юридичними особами. Юридичними особами вони стають з моменту їхнього створення і реєстрації у встановленому законом порядку.

Таким чином, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК).

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.

Для визнання організації юридичною особою необхідна наявність наступних ознак:

1. Організаційна єдність

Організація, як єдине ціле, відрізняється чіткою внутрішньою структурою, має органи керування і відповідні підрозділи для виконання своїх функцій. Організаційна єдність юридичної особи визначається в установчих документах. До них відносяться статут, або установчий договір і статут, або тільки установчий договір (закон України «Про господарські товариства»). У випадках, передбачених законом, юридична особа, що не є комерційною організацією, може діяти на підставі загального положення про організації даного виду.

2. Наявність відособленого майна

Для здійснення своєї діяльності юридична особа має майно, що належить тільки їй. Дане майно відокремлене, відособлене від майна інших юридичних осіб, а також від майна членів і засновників цієї юридичної особи.

3. Самостійна відповідальність за своїми обов'язками належним їй майном

Будь-яка організація, яка є юридичною особою, несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності. Вона відповідає за своїми обов'язками всім належним їй майном. Засновники і власники організацій не відповідають за їх борги, так само як і юридична особа не відповідає за борги засновника (це відбивається в установчих документах). Тільки у випадках, які прямо передбачені законом і установчими документами, до відповідальності за борги юридичної особи можуть бути притягнуті її засновники (учасники) (наприклад, у повних і командитних товариствах).

4. Набуття і здійснення цивільних прав від свого імені

Юридична особа від свого імені вступає в цивільні правовідносини, укладає договори, здобуває права. Для цього законодавство передбачає індивідуалізацію юридичних осіб. Кожна юридична особа має своє найменування, яке містить указівку на його організаційно-правову форму (наприклад, відкрите акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, приватне підприємство), а у випадках, передбачених законом, - характер діяльності юридичної особи. Юридична особа, яка є комерційною організацією, повинна мати фірмове найменування, що реєструється у встановленому порядку. Юридична особа, фірмове найменування якої зареєстроване, має виключне право на його використання.

У цивільних правовідносинах особистість юридичної особи представлена також товарним знаком, що індивідуалізує товар (продукцію) даної юридичної особи.

Юридична особа має цивільну правоздатність. Вона виникає з моменту державної реєстрації юридичної особи і залежить від її організаційно-правової форми і цілей створення. Правоздатність юридичної особи може бути загальною і спеціальною. Переважна більшість юридичних осіб, віднесених до комерційних організацій, мають загальну правоздатність. Некомерційні організації наділяються спеціальною правоздатністю. Спеціальна правоздатність означає, що юридична особа має тільки ті права і несе тільки ті обов'язки, що передбачені в його установчих документах і відповідають меті створення юридичної особи.

Діяльність юридичної особи припиняється з її реорганізацією чи ліквідацією.

Розрізняють наступні форми реорганізації юридичної особи:

1) злиття: дві і більш юридичні особи припиняють своє існування, а на їхній основі створюється одна нова юридична особа;

2) приєднання: одна юридична особа припиняє своє існування і вливається зі своїм активом і пасивом в іншу юридичну особу;

3) поділ: одна юридична особа поділяється на дві і більш юридичних осіб;

4) виділення: це зворотна дія приєднанню. При виділенні утворюється нова юридична особа, але і стара залишається;

5) перетворення: зміна організаційно-правової форми юридичної особи.

Юридична особа може бути ліквідована:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Класифікація юридичних осіб здійснюється за різними підставами.

1. Уперше Цивільний кодекс України законодавчо закріпив класифікацію юридичних осіб залежно від порядку їх утвор ення. За цією ознакою юридичні особи поділяються на юридичні особи приватного права і юридичні особи публічного права.

Залежно від форми участі органів державної влади у створенні юридичної особи, розрізняють розпорядницький і нормативно явочний порядок утворення юридичної особи.

Юридичні особи приватного права створюються з ініціативи приватних осіб.

Юридичні особи публічного права створюються розпорядницьким способом (міністерства, державні комітети, ін.), тобто на підставі розпорядження державного органу (розпорядчого акту Президента України, органу державної власті, місцевого самоврядування, управління та ін.).

2. Юридичні особи можуть бути утворені об’єднанням осіб (об’єднання громадян), об’єднанням майна (господарські товариства), а також об’єднанням і осіб, і майна (виробничі кооперативи).

3. Традиційно юридичні особи класифікуються в залежності від форми власності, на базі якої вони створені. За такими ознаками юридичні особи поділяються на державні, комунальні, приватні та ін.

4. За суб’єктним складом юридичні особи поділяють на українські, сумісні (за участю іноземних громадян та організацій), іноземні та міжнародні організації та об’єднання.

5. Залежно від організаційно-правової форми юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ і в інших формах, установлених законом.

Товариством є організація, утворена шляхом об'єднання осіб (учасників), що мають право участі в даному товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі і непідприємницькі.

Підприємницькі товариства – товариства, що здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку для подальшого його розподілу між учасниками. До них відносяться господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, повні і командитні товариства), виробничі кооперативи.

Непідприємницькі товариства не мають на меті отримання прибутку для подальшого його розподілу між учасниками.

Непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви), інші релігійні організації (монастирі, релігійні братерства, місії, навчальні заклади). Правове регулювання створення і діяльності таких некомерційних юридичних осіб регулюється Законом України «Про свободу совісті і релігійних організацій». До непідприємницьких юридичних осіб відносяться також політичні партії та інші подібні об'єднання громадян; благодійні організації, торгово-промислові палати, профспілки.

Акціонерним товариством визнається товариство, яке має статутний фонд, розділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і яке відповідає тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

До акціонерних товариств відносяться: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватись шляхом відкритого підпису і купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підпису, купуватися і продаватися на біржі.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, яке має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах належних їм внесків.

Товариство з додатковою відповідальністю – товариство, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками в статутний фонд, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Повне товариство – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним чи більш учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту; повне і командитне товариства – установчого договору.

Юридична особа не відповідає за зобов'язаннями держави, так само, як і держава не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи.

3. У цивільних правовідносинах, крім фізичних і юридичних осіб, можуть брати участь держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Держава – це особливий суб'єкт цивільного права.

Держава як суб'єкт цивільного права має цивільну правоздатність. Але, на відміну від правоздатності юридичних осіб, її правоздатність носить універсальний характер. Це не означає, що правосуб'єктність держави є необмеженою. Держава може мати лише дозволені законом права і обов'язки.

Правоздатність держави характеризується низкою особливостей, пов'язаних з тим, що вона виступає основним суб'єктом публічного права, носієм влади. Як носій політичної влади, держава не є юридичною особою, вона сама визначає порядок і межі здійснення приналежних їй цивільних прав та обов'язків. Держава приймає участь в цивільному обороті через систему державних органів. Дії цих органів вважаються діями самої держави (наприклад, Кабінет Міністрів України).

Держава реалізує свою правосуб'єктність через систему державних органів. Від імені держави в цивільних правовідносинах беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціальні, уповноважені державою органи.

Держава є суб'єктом державної власності. Велику частину свого майна вона закріплює за державними підприємствами на праві повного господарського ведення, а також за державними установами, організаціями на праві оперативного управління.

Державні підприємства та установи діють у цивільному обороті як самостійні суб'єкти від свого імені, а не від імені держави.

Держава, що є безпосереднім суб'єктом державного майна, несе самостійну відповідальність за своїми обов'язками.

Держава як суб'єкт майнових правовідносин виступає через Міністерство фінансів (при випуску державних позик, переході до держави безгосподарного, конфіскованого майна та ін.). Вона є суб'єктом патентного права при видачі патентів та інших охоронних документів.

Автономна Республіка Крим бере участь у цивільних правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих правовідносин.

Відповідно до ст. 134 Конституції України і ст. 1 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України від 23 грудня 1998 року, Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і у межах повноважень, установлених Конституцією України, вирішує питання, які відносяться до її компетенції.

До повноважень АРК відноситься нормативне регулювання з питань:

1) сільського господарства і лісів;

2) меліорації і кар'єрів;

3) суспільних робіт, ремесел і промислів; добродійності;

4) містобудування і житлового господарства;

5) туризму, готельного господарства, ярмарків;

6) музеїв, бібліотек, театрів, інших установ культури, історико-культурних заповідників;

7) транспорту загального користування, автодоріг, водогонів;

8) полювання, рибальства;

9) санітарної і лікувальної служб.

Автономна Республіка Крим, як і держава Україна, може утворювати юридичні особи публічного права у випадках і порядку, установлених нормативно-правовими актами. АРК, оскільки виступає нарівні з всіма учасниками цивільних правовідносин, може утворювати і юридичні особи приватного права, виступаючи в цьому випадку як засновник, учасник і виконуючи інші повноваження уповноваженої особи нарівні з іншими учасниками. АРК може виступати суб'єктом майнових правовідносин, особистих немайнових прав, суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності. Відмінність АРК від держави як учасника цивільно-правових відносин полягає в неможливості самостійного установлення власної цивільної правосуб'єктності, оскільки, наприклад, Конституція АРК затверджується Законом України, прийнятим Верховною Радою України. Не може АРК виступати і набувачем конфіскованого, реквізованого майна, скарбу, у тих випадках, коли набувачем виступає держава.

АРК здобуває і здійснює цивільні права і обов'язки через органи влади Автономної Республіки Крим у межах їх компетенції, установленої законом.

Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальною громадою визнаються жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, чи добровільне об'єднання жителів декількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальна громада наділена певними ознаками цивільної правосуб'єктності. Моментом її виникнення вважається визнання у встановленому законом порядку адміністративно-територіальної одиниці.

Територіальна громада наділена правом комунальної власності (ст. 327 ГК), яке від її імені реалізують відповідні органи місцевого самоврядування, здобуває право власності на безхазяйне майно (ч. 2 ст. 335 ГК), знахідку (ч. 2 ст. 338 ГК), бездоглядних домашніх тварин (ч. 2 ст. 341 ГК) та ін.

Територіальна громада може здобувати право власності на майно шляхом безоплатної передачі його державою, іншими суб'єктами права власності; може виступати суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності (ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Аналогічно державі і Автономній Республіці Крим територіальна громада може нести цивільно-правову відповідальність за своїми обов'язками, а також за шкоду, завдану органами і посадовими особами при виконанні покладених на них посадових обов'язків.

Питання для самоконтролю:

1. Що треба розуміти під цивільною правоздатністю?

2. Що таке цивільна дієздатність? Назвіть її види.

3. Хто може бути визнаний недієздатним, за якими підставами?

4. Кого можна визнати обмежено дієздатним, за якими підставами?

5. Дайте визначення юридичної особи, назвіть її види.

6. Дайте характеристику державі як суб’єкту цивільно-правових відносин.

Дата добавления: 2014-10-31