Тема 17. Осудність та неосудність за кримінальним правом України

План:

Вступ.

1. Поняття осудності та неосудності у кримінальному праві та їх кримінально-правове значення.

2. Характеристика медичного критерію неосудності.

3. Характеристика юридичного критерію неосудності.

4. Проблема обмеженої (зменшеної) осудності, її співвідношення з осудністю.

5. Кримінальна відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіли на психічну хворобу.

Висновки.

Аналіз судової практики.

Список використаної літератури.

Література

1. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии / Отв. Ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1987.

2. Богомягков Ю.С. Уголовно-правовая невменяемость: критерии и признаки // Советское государство и право. – 1989. – № 4.

3. Зайцев О.В. Співвідношення осудності, неосудності та обмеженої осудності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 20. – С. 395–399.

4. Зайцев О.В. Сутність та критерії обмеженої осудності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 17. – С. 414–418.

5. Зайцев О.В. Щодо схильності осіб, які мають психічні розлади, що не виключають осудності, до вчинення злочинів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 18. – С. 295–299.

6. Козаченко И.Л., Сухарев Е.А., Гусев Е.А. Проблема уменьшенной вменяемости. – Екатеринбург, 1993. – С. 22.

7. Кудрявцев И.Л. Ограниченная вменяемость // Государство и право. – 1995. – № 5.

8. Куц В.М. Теоретико-прикладні аспекти проблеми суб’єкта злочину // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1996. – Вип. 1. – С. 17-23.

9. Лазарев А.Н. Субъект преступления. - М., 1981.

10. Лень В. Інститут осудності (неосудності) та обмеженої осудності у кримінальному законодавстві // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 7. – С. 92-96.

11. Ломако В.А. Осудність та неосудність за кримінальним правом України: Конспект лекції. – Харків: Українська юридична академія, 1993.

12. Марчак В. Історичні аспекти виникнення інституту обмеженої осудності // Право України. – 2006. – № 3. – С. 119.

13. Марчак В. Місце та значення обмеженої осудності в кримінальному праві // Право України. – 2006. – № 12. – С. 90.

14. Мельник В. До проблеми обмеженої осудності // Право України. – 1999. – № 1. – С. 102-105.

15. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. – 300 с.

16. Михеев Р.И. Уголовная ответственность лиц с психофизическими особенностями и психогенетическими аномалиями. – Хабаровськ, 1989.

17. Мірошніченко Н., Орловська Н. Обмежена осудність та її законодавче вирішення // Право України. – 1997. – № 7. – С. 23-24, 29.

18. Музика А. Ще раз про обмежену осудність // Право України. – 1998. – № 4. – С. 38-41, 49.

19. Мустаханов Р. Питання обмеженої осудності по Кримінальному кодексу Російської Федерації // Законність. – 1998. – № 7.

20. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюридиздат, 1958.

21. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. - СПб.: Издательство „Лань”, 2000.

22. Первомайский В.Б. Невменяемость. - Киев, 2000.

23. Первомайський В.Б. Критерії неосудності і межі компетенції психіатра-експерта // Держава і право. – 1991. – № 5.

24. Приходько Т. Фізіологічний афект – одна з підстав визнання особи обмежено осудною // Право України. – 2001. – № 1. – С. 53-55.

25. Протченко Б.А. Невменяемость в советском уголовном праве // Правоведение. – 1987. – № 4.

26. Сущенко Ю.К. О совершенствовании понятий „вменяемость” и „невменяемость” // Становление и развитие советского уголовного законодательства. – Волгоград, 1973. – С. 72.

27. Трахтеров В.С. Вменяемость и невменяемость в уголовном праве (исторический очерк): Учеб. пособие. – Харьков: УЮА, 1992. – 83 с.

28. Тузов А., Тузов Д. Неусвідомлене в механізмі антигромадської поведінки // Право України. – 1999. – № 8. – С. 86-90.

29. Шишков С.Н. Про обмежену (зменшену) осудність // Російська юстиція. – 1995. – № 2.

Розглядаючи питання про поняття осудності та неосудності, необхідно вказати, які визначення осудності та неосудності пропонуються вченими, яке співвідношення цих понять. Потрібно відмітити, що осудність є обов’язковою ознакою такого елементу складу злочину як суб’єкт злочину. Разом з тим визначення поняття осудності та неосудності, у стислому вигляді, містяться в ст. 19 чинного КК України і мають своє вираження в можливості або неможливості особи усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідно звернутися до поняття особи в соціально-біологічному аспекті. Зупинитися на проблемі свободи волевиявлення особи, вивчити та проаналізувати різні точки зору щодо даної проблеми. Деякі автори визнають спірним, чи є питання про осудність та неосудність кримінально-правовим або медико-психологічним. Слід висловити свою суб’єктивну думку щодо цієї проблеми та обґрунтувати її. Доцільно показати значення осудності та неосудності як передумов встановлення вини та кримінальної відповідальності особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить ознаки складу злочину, вказати співвідношення цих понять.

Під час аналізу медичного критерію неосудності важливо мати на увазі, що він являє собою узагальнений перелік всіх можливих хворобливих розладів психіки людини, які можуть вплинути на свідомість та волю людини і виступати потенційною причиною неосудності. Далі необхідно дати розгорнуту характеристику кожної ознаки медичного критерію неосудності: хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства, іншого хворобливого стану психіки.

Висвітлюючи питання про юридичний (психологічний) критерій неосудності, необхідно враховувати, що він поєднує в собі три ознаки: інтелектуальну, вольову та емоційну. Щодо емоційної ознаки – вона не закріплена у законі, треба вказати чому. Потрібно детально і послідовно охарактеризувати кожну з цих ознак. При цьому потрібно зупинитися на тому, що розуміється під нездатністю особи усвідомлювати свої дії і в яких випадках правомірно говорити про те, що особа не могла керувати своїми вчинками. Детальніше необхідно зупинитися на питанні, чому в понятті неосудності інтелектуальна і вольова ознаки юридичного критерію розділені сполучником „або”, тобто з’ясувати їх кримінально-правову самостійність, навести приклади визнання особи неосудною саме за наявністю вольової ознаки юридичного критерію (клептомани, піромани тощо). Потрібно вказати на співвідношення юридичного та медичного критеріїв для визнання особи неосудною.

Питання про проблему обмеженої осудності в кримінальному праві необхідно розкрити, посилаючись на ст. 20 КК України. Ця проблема виникає лише в тому випадку, коли серед притягнутих до кримінальної відповідальності є особи з психічними розладами, які не виключають осудності. В теорії кримінального права це питання далеко не нове, суперечки щодо існування обмеженої або „зменшеної”» осудності виникло задовго до закріплення положення про „обмежену осудність” у КК України 2001 року. У Кримінальних кодексах деяких зарубіжних країн це питання було вирішено доволі давно. На основі аналізу рекомендованої літератури потрібно показати, що існують як прихильники, так і противники „обмеженої осудності”, необхідно вказати критерії, якими вона повинна характеризуватися.

Під час відповіді на заключне питання теми необхідно дати аналіз ч. 3 ст. 19 КК України. Необхідно вказати відмінності у правовому положенні особи, що визнана неосудною згідно з ч. 2 ст. 19 КК України та особи, що захворіла на психічну хворобу вже після вчинення злочину, але до постановлення вироку (ч. 3 ст. 19 КК України).

Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.

Дата добавления: 2014-10-31