Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

І. Національна економіка: загальне та особливе





Національна економіка − це економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами.

Ознаками національної економіки є:

- наявність тісних економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами країни, що базуються на розподілі праці;

- загальне економічне середовище, в якому діють господарські суб’єкти;

- спільний економічний центр, контролює діяльність господарських суб’єктів;

- спільна система національного захисту.

Суб’єктами національної економіки є домогосподарства, підприємства і держава.

Об’єкти національної економіки – це ті складові, які на рівні мікроекономіки такими не є.

Для вивчення функціонування національної економіки як єдиного цілого необхідно насамперед сформувати з маси наявних економічних даних обмежену кількість найбільш важливих і змістовних показників, які прийнято називати макроекономічними. Узагальнюючий підсумок функціонування національної економіки характеризується інтегральним показником ‒ валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Суворий опис фаз виробництва, розподілу, перерозподілу і використання ВВП передбачає побудову системи національних рахунків. Ці рахунки розробляються для економіки в цілому (консолідовані рахунки) і для агрегованих груп економічних агентів (рахунки інституціональних секторів). Окремі рахунки розробляються також в розрізі галузей економіки. Система таблиць «Витрати - Випуск» додатково до системи національних рахунків описує обмін проміжною продукцією між окремими галузями національної економіки.

Будучи єдиним господарським організмом, національна економіка відрізняється складною структурою з різними ієрархічними підсистемами. Тому курс національної економіки відображає субординований взаємозв'язок господарських процесів країни і особливості їх протікання на макро-, мезо- і мікрорівнях.

Основою національної економіки є її соціально-економічна система. Ця система характеризується співвідношенням економічних і позаекономічних методів управління національним господарством. Вона визначається господарським ладом, тобто способом організації і саморегулювання господарського життя. Конституюючу роль грають приватна власність, конкуренція, а в системі позаекономічних відносин − владні функції держави. Система відтворює відповідні інститути суспільства: економічні, соціальні, політичні, культурні, релігійні.



Національна економіка може бути закритою і відкритою.

Методологічні основи вивчення національної економіки включають загальні для всіх економічних дисциплін і специфічні принципи, підходи, методи. Це − розгляд національної економіки на основі діалектики, системного, комплексного, історичного і інших підходів як цілісної системи, єдність одиничного, особливого і загального, виділення загальних закономірностей і індивідуальних рис економіки кожної країни, основних історичних етапів її еволюції, поєднання формаційного і цивілізаційного підходів.

Основна ідея формаційного підходу і сьогодні реалізується в спробах обґрунтування градації економік по критерію їх можливостей вирішувати певні господарські завдання, а значить залежно від досягнутого ними рівня розвитку продуктивних сил, а також дії господарського механізму, адекватного цьому рівню.

У сучасній економічній теорії широко використовується цивілізаційний підхід в розмежуванні типів національних економік, який робить акцент на соціокультурних відмінностях. Найчастіше виділяють східний, західний і африканський типи цивілізації, з характерною для них локалізацією культур і традицій.

Національна економіка будь-якої країни − складна господарська, соціальна, організаційна, науково-технологічна система. Вона володіє сукупним економічним потенціалом, що складається з окремих потенціалів, накопичених в процесі її функціонування. Серед них доцільно виділити природно-ресурсний, виробничий, трудовий, науково-технічний і ін.

Розвиток національної господарської системи країни приводить до створення і вдосконалення її національного ринку, в межах якого формуються і діють його окремі сегменти: ринок товарів і капіталів, ринок послуг, ринок праці, ринок нерухомості, фондовий ринок, ринок інтелектуальної власності, ринок засобів виробництва тощо.

У національній господарській системі країни виділяються декілька рівнів, що взаємодіють в єдиному «економічному просторі» країни.

1. Міждержавний рівень.

2. Макроекономічний рівень.

3. Регіональний рівень.

4. Внутрішньорегіональний рівень.

5. Комплекси галузей національної економіки.

6. Рівень окремих галузей національної господарської системи.

7. Внутрігалузевий рівень.

8. Рівень взаємозв'язків об'єднань, підприємств, організацій, всіх видів промислово-фінансових груп.

9. Рівень окремих організаційно-правових форм господарювання, передбачених законодавством країни.

10. Особистісний рівень.

Всі рівні функціонування економіки країни, сегменти національного ринку і потенціали об'єднані комплексом організаційно-правових, економічних, соціальних, технологічних і інших взаємозв'язків. Ці взаємозв'язки між рівнями національної економіки і усередині них опосередковані:

− формами власності;

− рухом матеріальних потоків різних видів ресурсів, що беруть участь в господарському (відтворювальному) процесі і залучених в господарський оборот у формі витрат праці, сировини, енергії, капіталів;

− потоками грошової маси (наявних і безготівкових грошей), а також рухом цінних паперів всіх видів (акції, облігації, векселі і т. п.).

Всі взаємини регулюються законодавчими і нормативними актами державної влади і господарського управління, регіонів і галузей, а також системою міждержавних договорів і угод, нормами міжнародного права.

Не зважаючи на наявність багатьох рівнів, елементів і ланок господарювання, в економічній системі будь-якої країни найбільшу значущість має так званий загальнонаціональний (макроекономічний) рівень. Саме цей рівень функціонування, аналізу і оцінки найважливіших показників (параметрів) розвитку дозволяє отримати характеристику національної економіки, її стану і змісту, проблем і завдань, чинників і перспектив вдосконалення. Особливий інтерес представляють макроекономічні показники, коли вони порівнюються з аналогічними даними по інших країнах (так звані міжнародні порівняння).



Особливості формування та розвитку національної економіки України:

а) Київська Русь; б) Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Московщина; в) Запорізька Січ та гетьманство; г) Російська імперія та Польська держава; д) радянський період 1918-1990 рр.; е) новітня економічна історія України.

 

ІІ. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

Теорії національної економіки включають: теорію меркантилізму, теорію вільного підприємництва, теорію історичної економіки, теорію маржіналізму, теорію економічної рівноваги, теорію монетаризму, теорія неолібералізму, теорію інституціоналізму.

До кінця ХІХ ст. українська економічна школа перебувала під впливом західних вчень і рухалась за ними в одному на­прямку. На початку XX ст. українська економічна наука подолала кризу класичної політичної економії і вступила на шлях інваріантності, яким пішла наука Заходу. Найбільший внесок у дослідження засад розвитку національної еко­номіки зробили видатні українські економісти інституціонального, історичного та неокласичного напрямків (М. І. Туган-Барановський, О. М. Миклашевський, І. В. Вернадський, А. Я. Антонович, І. І. Янжула, В. Ф. Левитський, Є. Є. Слуцький, В. Я. Железнов, Д. І. Піхно та ін.).

До базисних інститутів національної економіки належать:

· національно-громадські відносини (інститути освіти, культури, мистецтва, релігії, громадських об'єднань − політичних, національних);

· державно-політичні відносини (інститути всіх рівнів влади);

· соціально-економічні відносини (інститути господарського управління, ви­робництва, обігу, послуг).

Існування будь-якої системи, у тому числі національ­но-економічної, передбачає мінімально необхідний рівень її збалан­сованості, визначення якого, а також умов його збереження за об­ставин, що змінюються, − важлива складова методів управління і регулювання.

Збалансованість − стан економіки, за якого національно-господарські пропорції перебувають в оптимальному щодо потреб і технологій співвідношенні та рівновазі.

Збалансованість національ­ної економічної системи досягається з оптимізацією національних ідеологічних, політичних, демократичних, економічних та соціальних пропорцій.

Пропорції − стійкі співвідношення між двома показника­ми протягом декількох років.

Національні пропорції є складною системою співвідношень та­ких основних груп показників:

· пропорції національної самосвідомості − виражають співвідношення населення і влади за критеріями свідомості: націо­нального патріотизму, національного нігілізму, національної ви­нятковості;

· пропорції національно-державного мислення − виражають співвідношення населення і влади за критеріями ідеологічного, полі­тичного і державного мислення;

· пропорції національно-економічного мислення − виражають співвідношення населення і влади за критеріями економічних прав і економічної свободи людини та виробничого колективу;

· пропорції виробництва і споживання − співвідношен­ня виробничих і споживчих потреб та виробничих можливо­стей економіки.

Критерії збалансованості і стабільності. Найважливішою озна­кою, що характеризує національну збалансованість і стабільність національної економічної системи, є її динамічність − необхідний рівень стабільності, який забезпечує самозбереження системи, але не є нездоланною перепоною до змін. У таких економічних систе­мах легко спрогнозувати соціально-економічні зміни, застосува­ти метод регулювання, за якого досягаються збалансованість і стабільність.

Кожна національна економічна система має загальні і власні критерії збалансованості, зумовлені природними і соціально-економічними особливостями господарювання.

Стабільний стан в основних підсистемах (у виробництві, на ринку, у сфері соціального розвитку) визначають такі групи кри­теріїв: виробничі, ринкові, соціальні.

ІІІ.Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки

Проблему визначення суспільного добробуту вирішують в рамках двох різних підходів, індивідуалістського та інституціонального.

Індивідуалістичний підхід полягає в тому, що тягар оцінки індивідуального добробуту покладається на саму людину, тільки сама людина здатна визначити, що добре для нього, а що погано. При цьому передбачається, що вона здатна провести кількісну оцінку добробуту в будь-який період свого життя.

Інституціональний підхід до визначення добробуту полягає в тому, що суть людини виводиться з аналізу розвитку інститутів впродовж тривалого історичного періоду. На основі виявленої суті формується базовий етичний критерій, на якому будується теорія добробуту.

Індивідуалістичний підхід представлений утилітарною і монетарною теоріями, а інституціональний ‒ теорією суспільного прогресу та егалізмом.

Добробут − соціально-економічний стан суспільства, який виражає відповідність матеріального і духовного забезпе­чення всіх і кожного згідно з їх природними потребами.

Добробут пов'язаний з потребами, а потреби визначають струк­туру виробництва і споживання продукту. Отже, створений на­ціональний продукт є кінцевим результатом управлінських рішень уряду та діяльності зайнятих у сферах виробництва товарів та надання послуг.

Валовий внутрішній продукт є національним стимулом, ос­кільки виражає кінцевий продукт споживання у країні. Від його розподілу залежать і стан економіки, і рівень життя населення. Теорія макроекономіки розподіл валового внутрішнього продук­ту dВ* обґрунтовує такими показниками:

де С − споживання домашніх господарств; Б − споживання дер­жави (бюджетні надходження і витрати держави); К − капітальні вкладення; Е − експорт; І − імпорт.

Для кожного суб'єкта ринку стимулом є отримання якнайви­щого доходу (і прибутку) від його діяльності: найманим працівни­ком у формі заробітної платні, власником капіталу − у формі прибутку, державою − у формі бюджету, зовнішньою торгів­лею − у формі чистого експорту (ЧЕ = Е-І).

У практичній діяльності стимули у формі грошей і товарів мо­жуть спонукати для їх отримання до використання таких методів:

· економічних (через формальне (зареєстроване) здійснення капітальних вкладень, створення виробництва, наймання праців­ників, виробництво продукту, його реалізацію, отримання заро­бітної платні і прибутку та сплати податків згідно із законодав­ством);

· «тіньових» (через неформальну (незареєстровану) вироб­ничу, торговельну чи іншу діяльність, що не контролюється по­датковими і державними інститутами, усі доходи і прибутки від якої привласнюються, податки не сплачуються);

· кримінальних (через вилучення і привласнення частини на­ціонального продукту причетними до його руху і контролю за цим рухом особами державного, правового чи господарського управлі­ння в обхід (ігнорування) статей Кримінального кодексу).

Економічна теорія виробництва, розподілу, обміну і спо­живання ґрунтується на основі вимог законів товаровиробницт­ва, товарообміну і господарської збалансованості. Дотримання цих вимог забезпечує формування продуктивної і ефективної системи виробництва, справедливого розподілу продукту і доходів, зба­лансованості і стабільності економічних і соціальних процесів, підвищення стимулів виробництва і праці, ресурсів економічного зростання загалом.

Формування соціально-орієнтованої рин­кової економіки передбачає виробництво та роз­поділ національного продукту для піднесення добробуту нації.

Соціально орієнтована ринкова економіка − модель соціально-економічного розвитку, для якої характерне переважання приватної власності та ринку, їх поєднання з дер­жавною власністю і державним регулюванням та системою соціального захисту населення.

Досвід розвинених країн показав, що за соціально-орієнтованої ринкової економіки суб'єктам ринку притаманна низка спільних фундаментальних характе­ристик.

Економічна свобода − найзагальніший принцип функціонуван­ня ринкової економіки.

Власність на засоби виробництва є важливою передумовою, оскільки реальна власність на капітал забезпе­чує реальну економічну свободу його суб'єктові: фізичній чи юри­дичній особі.

Конкуренція передбачає свободу виробничої, торговель­ної та інших видів діяльності людей в індивідуальній і колектив­них формах.

Діяльність суб'єктів ринку регу­люється правовою базою (Конституцією, законами виробничих відносин, управління, самоуправління і регулювання) та відповід­ними інститутами, наділеними певними функціями.

Жорсткі бюджетні обмеження – це один з найважливіших аспек­тів діяльності суб'єктів ринку різного рівня господарської органі­зації: підприємства, регіону і навіть домашніх господарств.

Соціально-ринкова економіка побудована на реалізації інтересів через економічні стимули. Початковою її ланкою є підприємництво, бізнес і стимули до їх організації. В основі підпри­ємництва і бізнесу як форми реалізації стимулів − потреби та інтереси, причинно-наслідкові зв'язки: причини постають як фактори, а результати як наслідки цих факторів.

Інтерес − усвідомлений суб'єктом предмет потреби, який здатний задовольнити її і спонукає до політичних, економіч­них, правових, соціальних, організаційних дій для заволодіння цим предметом.

Інтереси формуються унаслідок реалізації національних, дер­жавних, економічних відносин між суб'єктами − тими, хто бере участь в управлінні країною, виробництві, розподілі та обміні. Основними суб'єктами інтересів, що виникають у процесі відно­син державотворення і економіки, є людина, підприємство, регіон, держава, нація.

Відповідно й інтереси мають реалізовуватися за таким самим порядком: індивідуальні (приватні); колективні (підприємств і підприємців); регіональні (населених пунктів, районів, областей); державні (бюджетних установ і організацій); національні (ста­лого розвитку нації).

Зміст і структура кожного виду інтересів мають істотне зна­чення для створення дієвої системи стимулів у сфері виробництва і послуг.

Економічний стимул − усвідомлені суб'єктом предмет чи явище, здатні збудити в нього інтерес до них, спонукати до певних дій для їх отримання і задоволення певних потреб.

Стимули є важливим інструментом ефективної підприємниць­кої діяльності.

 

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2014-11-25; Просмотров: 597; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.048 сек.