VII. Державність та державне управління економікою

Держава як суспільний інститут постійно вдосконалюється упродовж усієї історії розвитку суспільств на всіх континентах світу. Здебільшого держава функціонувала як інструмент приму­су і підпорядкованості її громадян законові та владі. На сьогодні вже є чимало країн, держави яких функціонують на засадах єдності закону і влади, що забез­печує суспільний спокій і порозуміння не лише між різними етніч­ними групами людей, а й різними расами.

Закони держави створюються людиною для співжиття у су­спільстві на основі вимог об'єктивних природних і суспільних за­конів. Система цих законів досить складна.

Усі закони наука поділяє на природні (об'єктивні, тобто неза­лежні від волі і свідомості людей) і суспільні (об'єктивні та суб'єк­тивні, тобто створені самими людьми). До об'єктивних суспіль­них законів зараховують: закон господарської збалансованості (рівноваги), закон товарообміну і закон товаровиробництва. До суб'єктивних законів належать:

· Конституція України, яка є Основним Законом державо­творення і співжиття громадян у суспільстві, незалежно від їхньо­го національного чи етнічного походження;

· закони країни, що регулюють виробництво, працю та її оп­лату, фінанси, соціальний розвиток, розподіл національного про­дукту, оборону, безпеку і т. ін.

Закони держави − обґрунтована і затверджена самими людьми як закони система принципів, правил і норм їхніх су­спільних відносин з приводу виробництва, захисту і розвит­ку співжиття людей і є найвищою об'єднувальною надсуспільною силою, перед якою рівні всі люди на території краї­ни, обмеженої її кордонами.

Державна влада − вибрані народом його представники і передані народом їм функції ухвалювати рішення згідно з державними законами в усіх сферах суспільного життя від народу і для добробуту народу.

Отже, державна влада стає органічно єдиною з державними законами і функціонує лише за їхніми положеннями.

Поділ державної влади має здійснюватися за такими засадами: законодавча; законоґарантійна; господарська; правоохоронна; судова.

Законодавча влада. Її здійснює Верховна Рада України з її комі­тетами, законодавчими ініціативами інших державних органів.

Законоґарантійна влада. Визначена в Конституції України і належить лише Президентові України й підпорядкованим йому державним органам. Конституція України повинна надавати всі по­вноваження і засоби забезпечення Гарантій безпеки. Цими засоба­ми є Служба безпеки України, Збройні сили України, Міністерство внутрішніх справ України, Прокуратура України, Міністерство закордонних справ України, Рада національної безпеки та оборо­ни України. Тільки за таких умов Президент України може гарантувати її суверенітет і безпеку.

Господарська влада. За логікою Конституція мала б визнача­ти функції Кабінету Міністрів управління усією економічною системою України, в також його органи, які їх здійснюють.

Правоохоронна влада. Це здійснення нагляду за дотриманням законодавства України всіма структурами державної влади, зокре­ма й господарської, населенням. Здійснює ці функції прокурату­ра. Разом із Президентом вона повинна гарантувати законність функціонування відносин у державі.

Судова влада. Конституційний Суд здійснює тлумачення поло­жень Конституції України і законів. Суди здійснюють судочин­ство карного і цивільного характеру.

Держава виконує політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції.

Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, формою якого є ця держава, у створенні умов для спокійного та гармонійного його розвитку.

Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій території країни прав і свобод кожної людини і громадянина.

Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає в підтримуванні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства.

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства.

Її можна розділити на п'ять напрямів:

1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей.

2. Формування правових засад функціонування економіки.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання.

4. Перерозподіл доходів.

5. Забезпечення людей обов'язковими товарами.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної та інших напрямків соціально-економічної політики.

Державне управління економікою − це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.

Об'єктами державного управління є економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т. д.); відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т. д.).

Суб'єктом державного управління економікою стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

Для розв'язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування приватних, колективних та суспільних інтересів і формування продуманих рішень держава може залучати наукові установи, політичні партії, громадські та релігійні організації.

Основними органами державної влади є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, міністерства та інших органи державної виконавчої влади, а також місцеві державні адміністрації.

Методи державного регулювання економіки − це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

Методи державного регулювання економіки класифікуються за двома ознаками: за формами впливу та засобами впливу. За формами впливу методи ДРЕ поділяють на дві групи: методи прямого та непрямого впливу. Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

VIIІ. Демократія, економічна свобода та економічний порядок

Демократія − си­стема відносин у країні щодо формування влади і уряду з об­раних народом представників.

Демократія як спосіб державотворення і гуманізації суспільних відносин піддається певному виміру на основі відповід­них критеріїв, які групують на політичні, соціальні, організаційні, моральні, економічні. Кожній групі відповідає показник рівня де­мократії і поведінки влади та виборців щодо його дотримання.

1. Політичні критерії − рівні політичні права партій і грома­дян: рівні права представляти свої програми щодо національного, політичного, ідеологічного, економічного, соціального, міжнаціо­нального розвитку країни виборцям.

2. Соціальні критерії − соціальна рівність: усі соціальні вер­стви виборців мають рівні права обирати владу (депутатів, пре­зидента, уряд, місцеве управління) і бути обраними.

3. Організаційні критерії − влада обраної виборцями більшості: владні структури формуються за принципом більшості отрима­них голосів кандидатами на виборах; групування представників обраних меншістю голосів для недопущення до влади представ­ників обраних більшістю голосів і самим сформувати владу не відпо­відає принципу демократії загалом.

4. Моральні критерії − гідність і чесність представників вла­ди: більшість і меншість, влада і опозиція діють згідно з консти­туцією і законами країни, не допускають ідеологічних, національ­них, політичних, економічних, соціальних, організаційних спеку­ляцій, пам'ятають про пріоритет національних і державних, ре­гіональних інтересів та інтересів осіб, а не своїх власних.

5. Економічні критерії − добробут нації: діяльність демократич­ної влади повинна забезпечити економічне зростання, платоспро­можність своїх громадян, соціальну справедливість, рівновагу і стабільність.

Демократія і ринкова економіка − явища взаємозалежні. Рин­кова економіка ґрунтується на вимогах об'єктивних економічних законів господарської збалансованості, товарообміну і товарови­робництва, а дотримуватися цих вимог належить конкретній лю­дині − власнику капіталу, людині-підприємцеві, людині-бізнесменові, тобто конкретному суб'єкту виробництва.

Економічну свободу тре­ба розуміти з погляду інтересів двох суб'єктів ринку:

· економічна свобода виробника (продавця): характеризує вільний вибір виробника організувати той вид діяльності, випу­скати той вид продукції і в такій кількості, які забезпечують йому визначений ним його економічний інтерес, тобто доходи, соціальний статус та ін.;

· економічна свобода споживача (покупця): характеризує віль­ний вибір місця праці, набуття професії і підвищення рівня кваліфі­кації, на що витрачати свої доходи, який товар і на якому ринку йому купувати, скільки і чого споживати, як використовувати свій вільний час та ін.

Економічною основою економічної свободи суб'єктів ринку є головне економічне відношення − відношення власності на засоби виробництва (капітал) та результати праці (продукт).

Становлення економічної свободи можна ілюструвати декіль­кома етапами: поляризації капіталу, становлення механізму са­морегулювання, деполяризація капіталу, свободи (лібералізації) руху праці, капіталу, товару.

Поняття «економічний порядок» асоціюється з прозорим і зро­зумілим для усіх суб'єктів ринку рухом потоків грошей, товарів, робіт і послуг, праці, капіталів.

Відносини з приводу привласнення ресурсів визначають рівень економічного порядку (безладу) у будь-якій гос­подарській системі. За високим рівнем економічного порядку спостерігається продуктивний рух ресурсів, практично відсутні такі негативні тенденції, як коруп­ція, організована злочинність, розкрадання бюджетних коштів та багато інших.

Високопродуктив­на й ефективна ринкова економіка ґрунтується на національній самоорганізації.

Національна самоорганізація суспільства − конституцій­но і державно самоорганізована спільнота на основі єдиної національно-демократичної ідеології титульної нації і націо­нальних меншин, самодостатньої соціально орієнтованої економічної системи, сповідування принципів загальнолюд­ських вартостей, добробуту і захисту громадян.

Дата добавления: 2014-11-25