В умовах вищої освіти

Питання 7. Формування риторичної культури особистості

Якщо хто вирішив оволодіти красномовством по-справжньому,

він повинен бути людиною справедливою.

Платон

Перебудова вищої школи (ВШ) торкається багатьох проблем, серед яких чільне місце належить проблемі формування висококваліфікованих спеціалістів, які б майстерно володіли усною переконуючою комунікацією – ораторським мистецтвом.

Дослідження Савельєва А.Я. показують, що динаміка оцінок професійного та культурного рівня викладачів вузів (за 5-ти бальною системою) має такі параметри:

а) рівень професіоналізму й компетентності – 3,8;

б) інтелігентності, загальної культури – 3,6.

Це тривожні цифри говорять про невисоку ораторську культуру викладачів, які піклуються, в основному, про оновлення знань, фахових відомостей, а не прирощення педагогічної, ораторської майстерності.

Ораторське мистецтво майбутнього фахівця (в тому числі і спеціаліста гуманітарного профілю) розглядається на основі аналізу:

§ теорії і історії ораторського мистецтва;

§ мистецтва красномовства;

§ художнього читання, вивчення сценічної діяльності акторів – читців (М. Щепкін, М. Заньковецька, М. Садовський);

§ авторського читання (І. Крилов, Т. Шевченко, О. Вишня);

§ словесної діяльності видатних педагогів (А. Макаренко, В.Сухомлинського).

Теорія особистісно-діяльнісного підходу у вихованні культури риторичної особистості вчителя особливо чітко сформульована у концепціях Л. Виготського, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна.

На наш погляд, виховання культури риторичної особливості студента вузу вимагає формування спеціальних умінь на основі тісного зв’язку із вихованням мовленнєвої культури особистості, для чого у вузівський курс повинні бути включені такі навчальні дисципліни, які формують мисленнєво-мовленнєву та комунікативну культуру студента, а саме:

· рідна мова (стилістика, культура мовлення, теорія та практика перекладу);

· іноземні мови;

· логіка, педагогіка, психологія, філософія (І – ІІ к.);

· риторика, ораторське мистецтво, мистецтво ділового спілкування (ІІІ – ІV к.);

· еристика, полемічна майстерність оратора, теорія і практика аргументації (V к.).

Програма навчальної дисципліни “Риторика” повинна включати знання:

- теорії та історії риторики;

- красномовства;

- розуміння звукової моделі мови й мовлення як моделі відображення дійсності;

- культури мовлення;

- ораторського мистецтва;

- полемічної майстерності оратора.

Вплив викладача вузу на інтелект та емоції аудиторії є необхідною умовою впливової усної переконуючої комунікації. Тому виховну діяльність викладача ми розглядаємо як систему вищого порядку, а словесна (авторська) діяльність є підсистемною зі своїми складовими компонентами. Зміст системи передбачає створення передумов для теоретико-практичного оволодіння студентами ораторськими уміннями як способами педагогічного впливу в професійній діяльності на відповідну аудиторію.

Таким чином, в результаті навчання риториці повинні були сформовані наступні уміння:

– вести розгорнутий монолог з фахової проблематики;

– вести ефективну, конструктивну бесіду на будь-яку тему з кола культурної, високоосвіченої людини;

– володіти полемічним мистецтвом, етичною культурою конструктивного діалогу та полілогу (диспут, полеміка, дискусія);

– володіти етикою оратора;

– виробити індивідуальний образ оратора, власний ораторський стиль;

– розуміти і виявляти риси національної специфіки виступів та риторичних текстів із скарбниці українського красномовства.

Методи мовлення, з якими ви ознайомитеся на практиці, будуть сприяти оптимізації мислиннєвої, мовленнєвої, комунікативної, творчої та педагогічної діяльності. Це методи:

– рольових та ділових ігор;

– словесної дії;

– розв’язання ситуативних завдань;

– творчі конкурси;

– мікровиступи на задану тему;

– виступи-імпровізації;

– самоаналіз та рецензування (індивідуальна та колективна рефлексія);

– тестування; відеотренінги та відеопрактикуми.

До основних сфер застосування набутих ораторських навичок та умінь можна віднести: навчально-пізнавальну, професійно-педагогічну, громадсько-політичну, культурно-просвітницьку.

Встановлення рівня ораторської обдарованості студентів можна здійснити на основі показників культури:

– мислення (логічна культура);

– мовлення (лінгвістична культура);

– техніки мовлення;

– спілкування з аудиторією (психолого-педагогічна культура).

“В руках вихователя слово такий же могутній засіб, як музикальний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарби і пензля - живопису, без мармуру й різця-скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає педагогіки, школи.

Слово – це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність”, писав В.В. Сухомлинський.

Дата добавления: 2014-11-26