Питання 3. Стиль ораторської мови

Красне слово – золотий ключ

З укр. фольклору.

Стиль ораторської мови є різновидом літературної мови, який історично склався в усних формах і відзначається точним, правильним образним слововживанням.

У тлумачних словниках, починаючи від словника Д. Ушакова, до деяких слів даються “стилістичні позначки”. Вони вказують на експресивне забарвлення слова, наприклад, “несхвальне”, “жартівливе”, “іронічне”, “вульгарне”, “фамільярне”; на соціальну або вікову (часову) диференціацію слів: “шкільне”, “дитяче”, “нове”, “старе”; на приналежність до функціональних стилів (“наукове”, “публіцистичне”, “поетичне”, “офіційне”, “канцелярське”, “спеціальне”).

Ораторський стиль не належить, подібно до інших національних стилів, до жанрів писемних. Його велику словникову частку становить розмовний стиль, тому, кожному ясно, що із самих слів стилю не створиш. Смішне оповідання не вийде із слів з позначкою “жарт”, наукові статті – із слів з позначкою “наук.”. Щоб вдало користуватися тим чи іншим стилем, треба розуміти кращі зразки національного мистецтва слова.

Мова розвивалась по шляху виділення в ній різних стилів, у зв’язку з ускладненням потреб суспільного життя. Одною і тою самою мовою були, наприклад, написані в кінці ХІХ – на початку ХХ століття і художні твори Л. Толстого, А. Чехова, В. Короленка, і книги марксистів, і прокламації РСДРП, і доповідні записки ІІІ відділу цареві. Мова була одна, стилі – різні. Вибір їх залежав від змісту.

Колись Ломоносов створив свою стильову теорію, побудовану на чисто експресивній класифікації мовних засобів. Згідно з цією теорією вся лексика мови закріплювалася за трьома стилями: високим (урочистим), середнім (нейтральним в експресивному відношенні: без тропів і фігур, без образно-метафоричного слововживання) і низьким (фамільярним, просторічним). Ритори орієнтувались, в основному, на високий стиль, де знаходили застосування всі типи порівнянь, метафор і фігур, які використовувала антична поетика. В сучасній мові, зрозуміло, такого поділу немає. Але залишки “штильової” паспортизації збереглися в синонімічних рядах лексики сучасної української мови, наприклад: талант – доля – жереб – фатум – призначення (від простого до урочистого) або: солдат – боєць – воїн – захисник Батьківщини (від нейтрального до високого).

Ритори ХVІІ–ХІХ ст. не описували ораторського стилю як цілісної стилістично “маркірованої” системи мовних засобів, а лише виділяли в ньому тільки тропи і фігури, вживані в прозі взагалі: в ораторській, художній, філософській. Уперше ораторський стиль, як багатоскладний, синтетичний, був виділений знаменитим німецьким мовознавцем Гумбольдтом.

На думку проф. А.Єфімова, стиль ораторської мови являє собою “оригінальне сполучення елементів живої розмовної мови, а також мови книжної, зокрема образної, поетичної, ритмічної, організованої, прикрашеної”[26].

Тобто, ораторський стиль – цільна мовна система, що має підсистеми красномовства: політичного, академічного, церемоніально – побутового та ін. З іншого боку, стиль ораторської мови – це усне публічне індивідуальне застосування мови до конкретної соціальної ситуації. Він суб’єктивний, бо забарвлений “образом автора”. “Прикріплені” до нього мовні жанри суб’єктивні вже не в такій мірі: в них виразніше виділяються спеціалізовані елементи (наприклад, стиль політичного красномовства включає в себе лекцію, бесіду, доповідь, інтерв’ю, виступ та ін.).

Стиль ораторської мови – найбільш багатоскладний в сучасній мові, тому що він складається з мовних засобів різних стилів, а не тільки ораторського. Спробуймо проаналізувати лекцію про російський ліс, прочитану професором І. Вихровим у романі Л. Леонова “Російський ліс”, де в трьох невеликих уривках ми розрізняємо стилістично спеціалізовані мовні елементи, хоча в цілому вона є зразком академічного красномовства.

1. “Нива і ліс – наймогутніші машини, що перетворюють енергію сонця і родючість ґрунту в насущні продукти нашого існування. Серед світової сировини деревина займає друге місце після кам’яного вугілля і їжі...” Це науковий стиль. Його ознака – термінологічна лексика, фразеологія (“енергія сонця”, “родючість ґрунту”, “насущні продукти”, “світова сировина”), специфічний синтаксис (речення з випущеною зв’язкою (тире) характерні для зачинів у підручниках).

2. “З усіх машин, що працюють на нас, ліс – одна з найдовговічніших, але таких, що найважче піддаються лагодженню...” “...з обуренням відкидаючи слово лісопоновлення, вони, останнім часом, під тиском необхідності, погоджуються на лісоутворення, що виглядає солідніше - на дві літери довше... ”. В цьому уривку ми теж розрізняємо мовні засоби наукового стилю. Але тут вони потроху вкрапляються окремими термінами (“лісопоновлення”, “лісовідтворення”), переважають елементи публіцистичної фразеології (“під тиском необхідності”, “з обуренням відкидаючи”, “виглядає солідніше”). Кілька засобів розмовного стилю: слово “лагодження” (пор. з книжним - ремонт) і одна синтаксична конструкція з випущеним сполучником, яка позначає швидку зміну причин і наслідку і надає іронічного відтінку (на дві літери довше).

3. “Будь-який буквар неповноцінний без вступної сторінки про значення і красу рідної природи, лісу в тому числі; і поганий учитель, якщо не зумів навчити свою паству цієї найбільш дійової і благородної з наук”. Даний уривок – ілюстрація “чистого” публіцистичного стилю з лексики і фразеології: “краса рідної природи”, ”найбільш дійова і благородна”, “паства” (архаїзм, що їх публіцистичний стиль любить реставрувати); емоційні оцінки: “неповноцінний”, “сторінки”, “поганий”, “благородної”, умовні конструкції: “якщо не зумів” та ін.

Можна бачити наскільки строкатий ораторський стиль (ми проаналізували один тільки його жанр - лекцію) і в той же час наскільки внутрішньо умотивовано в ньому різне слововживання.

Не розуміючи стильових співвідношень в сучасній літературній мові, важко навіть усвідомити, а не тільки скористатися ораторським стилем у всіх його видах (політичне, академічне, судове, церемоніально-побутове красномовство).

Стиль ораторської мови тому і називається стилем, що характеризується спеціалізованими, “прикріпленими” до цього мовного різновиду засобами. Та оскільки він синтетичний, комбінований, то може запозичувати у зв’язку із своїми цілями й завданнями спеціалізовані елементи інших стилів.

Так, наприклад, наша масова ораторська практика в основному “ділова”, тобто здійснюється на ділових комунікаціях: виробничі наради, збори, засідання. Які ж засоби дає мова для ділової ораторської практики?

До однієї з книг (мало не єдиної), присвячених монографічному описові стилю ділової мови, був доданий “Примірний перелік застарілих слів і виразів, яких слід уникати в сучасній діловій мові”.

На заняттях з практичної стилістики студентам запропонували перевірити характеристики цих “застарілих” слів в сучасних словниках.

Які ж вони мають там “позначки”? “Звернутися з клопотанням” (офіц.), “забороняється” (офіц.), “всемірно” (нульова позначка), “доповідати” (нульова позначка), “вищесказаний” (офіц.), “нижчеподаний” (офіц.), “долучити до справи” (офіц.), “під знаком” (висок.). Отже, майже всі ці “застарілі” слова закріпилися за стилем офіційно-ділової мови і продовжують вільно функціонувати. Поправку тут можна зробити лише таку, що вони тепер частіше вживаються в усній мові, ніж у писемній, тобто стали ближчими за своєю маркіровкою до “ораторської ділової комунікації”. Інакше кажучи, життя мови значно складніше, ніж це здається на перший погляд, і ніяких рецептів тут не можна давати.

Майже всі явища стилю суспільно обумовлені. Стиль – це категорія світоглядна і художньо-естетична. Ця обумовленість у свою чергу впливає на мовну побудову стилів.

У той же час ораторська мова, як і інші стилі, - категорія структурно-синтаксична. Стилем оратора називається все те, що має на собі відбиток індивідуума і характеризується певними ознаками (похмурості або яскравості, змістовності або звучності).

Дата добавления: 2014-11-26