А. Концептуальний закон

ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП включає закони К+А+С+Т.

Знання даного закону дає можливість сформувати людині в собі дуже важливу якість – повагу до думки (інтелекту), тобто усвідомити принцип пріоритету думки над дією.

Яким же чином навчитися грамотно створювати задум – концепцію? Що таке концепція? З позиції риторики, концепція – це основа ММРД, над якою надбудовується стратегія діяльності (цільова установка, теза), при цьому стратегія (програма діяльності) – представляє собою реалізацію концепції, а теза (складова стратегії) – є головною думкою стратегії.

Таким чином, концепція – це система (множина елементів та зв’язків між ними) знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі.

Процес розробки концепції складається з такої послідовності дій:

1. своє бачення суб’єктом предмета (теми);

2. аналіз предмета (теми) і вибір проблем для вивчення;

3. “привласнення” суб’єктом чужого досвіду з вивчення обраної проблеми;

4. пропускання чужого досвіду крізь призму свого бачення і навпаки (чуже + своє) і формування своєї позиції.

1) Перший етап можна підтвердити словами Д.Карнегі: “При підготовці декотрих тем дуже рекомендується дещо прочитати, з’ясувати, що робили й говорили інші з того самого питання. Але не починайте читати раніше, ніж Ви не вичерпали власних думок. Це важливо, дуже важливо... Справжня підготовка полягає в тому, щоб видобути щось із себе, підібрати й скомпонувати власні думки й оформити власні переконання”[8].

Висновок 1. Перший етап формування концепції дає можливість визначати людині своє “Я” у процесі пізнання. Це дуже високо цінували давні філософи, стверджуючи, що “знання можуть стати купою каміння, над якою височіє особистість, а також можуть стати купою каміння, яке поховає особистість”.

Підкреслимо, що на даному етапі цілком можливий двоякий результат: не виключено, що людина може виявитися дилетантом, мати досить поверхневе уявлення про предмет і, звідси, викривлене бачення його, а може запропонувати більш-менш повне уявлення про предмет, яке наближає людину до пізнання істини про цей предмет. Перевірити істинність своїх суджень суб’єкт має можливість далі – на наступних етапах пізнання.

2) Коли суб’єкт отримав своє бачення предмета, він починає другий етап розробки концепції: усвідомлення неможливості охоплення усього предмета, і звідси необхідність відбору з предмета певних граней (проблем). Критеріями відбору проблем виступають:

- інтерес та компетентність самого суб’єкта,

- актуальність проблем,

- громадська значущість сформульованість проблем.

Проходження цього етапу дозволяє суб’єкту відійти від поверхневого підходу до вивчення предмета (про все й ні про що). Д. Карнегі з цього приводу писав: “Не робіть властивої майже усім помилки - не робіть спроби торкатися у невеликій промові надто великого кола питань! Візьміть один чи два аспекти теми й спробуйте висвітлити їх ґрунтовно”[9].

3) – 4) Третій і четвертий етапи розробки концепції включають:

· впровадження та осмислення понять, що входять до концепції, на основі методів формальної логіки;

· вивчення внутрішніх зв’язків шляхом розкриття суперечностей у самому предметі на основі методів діалектичної логіки.

Тобто на 3 – 4 етапі розробки концепції суб’єкт:

по-перше, може звернутися до вивчення того людського досвіду, який накопичено; на цих етапах суб’єкт проводить надзвичайно складну операцію з критичним матеріалом, що його зацікавив;

по-друге, саме на осмисленні двох досвідів – свого і чужого, і формує власну позицію (збагачену, поглиблену, конкретизовану і навіть переосмислену).

Мислителі давнини відзначали, що “мовлення повинне розцвітати й розгортатися тільки на основі повного знання предмета, а якщо за ним не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, тоді словесне його вираження являється пустопорожнім і навіть дитячою балаканиною”.

Висновок 2. Знання і застосування концептуального закону риторики забезпечує людині необхідний рівень компетентності й професіоналізму.

Відповідь на запитання, як створити концепцію, передбачає не тільки знання послідовності її розробки, але й використання “механізмів” (способів) систематизації знань про предмет.

До першого виду способів відносяться:

· породження концепції;

· впорядкування та осмислення понять, що входять до неї.

До другого виду віднесено способи:

· глибокого вивчення предмета, вивчення внутрішніх зв’язків шляхом розкриття суперечностей у самому предметі;

· виявлення протилежного йому предмета з наступним його аналізом;

· діалектичного синтезу раціонального в обох предметах.

Способи першого порядку є способами формальної логіки, яка гарантує правильність думки за формою, а не за змістом (закони протилежності, суперечності, виключеного третього, достатньої підстави тощо).

Способи другого порядку є способами діалектичної логіки, яка дає ключ до розкриття сутності плюралізму думок, розглядаючи різні підходи до одного й того ж предмету не як такі, що виключають один одного, а як пошук оптимальних рішень актуальних проблем соціального розвитку.

Після того, як розроблено задум, починається етап “запуску” задуму в суспільство.

Б. Першим законом цього етапу є закон моделювання аудиторії, який передбачає системне вивчення аудиторії на основі соціально-демографічних, соціально-психологічних та індивідуально-особистісних ознак[10].

Психологи звертають увагу на такі важливімоменти встановлення контакту з аудиторією, як оцінка ораторської ситуації – позитивна та негативна модель – з позиції оратора й аудиторії. Кожен з них прогнозує ситуацію, спираючись на свій досвід, інші індивідуальні особливості.

Тому ораторові слід знати про існування своїх і чужих “зон небезпеки”, вміти їх попередити; крім того, треба пам’ятати, що аудиторія створюється не одразу і не швидко.

І) социально-демографічні ознаки становлять перший крок вивчення аудиторії, спрямований на розкриття зовнішньої оболонки людини. До цих ознак відносяться: стать, вік, національність, освіта, професія, склад сім’ї тощо.

Але цих ознак недостатньо, щоб скласти соціально-психологічний портрет аудиторії. “Дані особливого листка, автобіографія, трудова книжка дають лише загальне уявлення про людину, є далеко не достатніми для того, щоб можна було зробити висновок про дійсний інтелектуально-психологічний потенціал людини, про її здібності здійснювати конкретні функції. Людина – складна біосоціальна і соціально-психологічна система, яка володіє таким числом різноманітних внутрішніх психологічних властивостей і знаходиться у такій кількості зовнішніх залежностей, що, перш ніж звертатися до неї, слід її детально вивчити, дізнатися про її політичні, соціально-психологічні і професійні орієнтації, збудники, мотиви, інтелектуальні можливості, емоційно-вольові якості, етичні установки. Слід також знати особливості її характеру, її досвід, ставлення до світу і людей. Ось це пізнання – перша передумова продуктивного впливу на людину”[11].

Соціально-психологічні та індивідуально-особистісні ознаки становлять другий крок вивчення аудиторії, спрямований на розкриття внутрішнього світу людини.

ІІ) До соціально-психологічних ознак, які характеризують поведінку декількох суб’єктів одночасно, відносяться:

· мотиви поведінки;

· потреби;

· ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає;

· рівень розуміння предмета.

Розглянемо кожну з указаних ознак.

1) Мотив поведінки – фактор, який зумовлює дії суб’єктів, що відповідає на питання: що це мені дає? Навіщо це мені? Що я буду мати?

Охарактеризуємо три основні мотиви:

- морально-дисциплінарний (зовнішній, примусовий фактор спонукання), не підкріплений бажанням суб’єкта;

- емоційно-естетичний мотив (фактор, заснований на цікавості, але не підкріплений волею суб’єкта);

- інтелектуально-пізнавальний мотив (фактор, зумовлений бажанням і волею суб’єкта до пізнання).

2) Існує два види потреб – усвідомлені та неусвідомлені.

Усвідомлена потреба буває трьох видів:

· особистісна (суб’єкт отримає інформацію тільки від себе);

· професійна (суб’єкт отримає інформацію з урахуванням професійних інтересів);

· громадська (суб’єкт проектує отриману інформацію на тих членів суспільства, яким ця інформація може бути корисною).

Висновок 3. Тільки розвиток професійної потреби виводить людину на усвідомлення основного соціологічного закону – розвитку себе не за рахунок інших, а разом з іншими.

3) Ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає – це реакція суб’єкта, котрий сприймає інформацію.

Цю реакцію можна класифікувати за типами:

· байдужа (інфантильна), що характеризується не включенням суб’єкта в предмет обговорення;

· угодовська – суб’єкт легко стає на точку зору іншого, так само легко від неї відмовляється і стає на точку зору третього (відсутність у суб’єкта свого погляду);

· конфліктна – спалах негативних емоцій суб’єкта на дії іншого суб’єкта; наслідок – небажання розуміти іншого (існує в двох формах: відкритій і прихованій);

· конструктивна – створення у суб’єкта установки на розуміння іншого.

4) Рівень розуміння предмета мовлення – ознака, яка зумовлює підготовленість суб’єкта до сприйняття (книга, точка зору людини), причому розуміння розглядається як адекватна передача першоджерела шляхом перетворення на внутрішній код (власна мова).

Відповідно до існуючої у соціальній психології шкали рівнів розуміння, виділяють такі рівні:

§ “ про що ” (суб’єкт має дуже туманне уявлення про предмет, бачить його лише у самих загальних рисах);

§ “ про що+що ” (суб’єкт уже проникає у зміст предмета за допомогою літературних джерел, але своєї позиції ще не має);

§ “ про що+що+як ” (суб’єкт виходить на рівень осмислення змісту предмета, виробляє власну позицію, підноситься до роздумів відносно предмета обговорення);

§ “ про що+що+як+навіщо ” (суб’єкт, використовуючи одержані знання про предмет, проектує їх на свою діяльність, досвід).

ІІІ) Індивідуально-особистісні ознаки вивчення аудиторії спрямовані на розкриття особливостей кожного суб’єкта. До них відносяться:

- тип нервової системи;

- тип і спосіб мислення;

- особливості характеру;

- тип темпераменту;

- ступінь розвитку основних функцій – інтелектуальної, емоційної, рухливої, інстинктивної.

Висновок 4. Значимість закону моделювання аудиторії полягає в тому, що:

- на його основі створюється цілісний соціально-психологічний портрет аудиторії;

- він дозволяє впливати на аудиторію з метою її розвитку:

а) зняти морально-дисциплінарний мотив і викликати емоційно-естетичний та інтелектуально-пізнавальний мотиви;

б) перевести байдужість, конфліктне ставлення у річище конструктивних стосунків;

в) допомогти аудиторії оволодіти найбільш глибоким рівнем розумінням проблеми;

г) створити умови для актуалізації в людині її позитивних якостей;

- дозволяє побудувати наступний крок “запуску” концепції – виробити стратегію її реалізації.

В. Стратегічний закон передбачає системну побудову програми впливу на конкретну аудиторію, причому стратегія або програма дії представляє собою варіант реалізації концепції, що характеризується такими ознаками:

а)динамічність;

б) гнучкість;

в)варіативність.

Одна і та ж сама концепція може мати:

- декілька стратегій залежно від аудиторії (на кожну аудиторію вибудовується своя програма дій);

- декілька етапів реалізації концепції.

З яких же компонентів складається стратегія?

1) “Цільова установка”, заради якої готується виклад концепції. Вона складається з двох етапів:

а) завдання, спрямованого на роз’яснення тих чи інших фактів, аргументів, - це плановий результат впливу на аудиторію;

б) надзавдання, яке має емоційно-спонукальний характер. Надзавдання – прихована пружина дії, яка повинна, протягом усього виступу, утримувати емоції глядачів у руслі режисерського задуму – це спонукання аудиторії до певної дії, включення її в діяльнісний режим по реалізації завдання.

Таким чином, визначення “цільової установки” означає вирішення для себе проблем – що я хочу одержати? чого домагаюсь від тієї чи іншої аудиторії?

2) коло питань (3<N<12), які вичленуються з концепції і орієнтовані на аудиторію, аналізу їх і формулювання власного підходу до пошуку відповідей на них.

3) Побудова тези (головної думки) – особистісні міркування по формуванню стратегії, при цьому, теза виконує роль синтезатора усіх компонентів мовлення: концепції, запитань, цільової установки, аудиторії.

Тезу ми розглядаємо як головну думку, згусток думок (стисле, лаконічне вираження роздумів суб’єкта з приводу обраних запитань), що розгортається суб’єктом у ході спілкування з аудиторією. Про це так писав М.Сперанський: “У всякому творі є певна пануюча думка, до сеї думки повинне все стосуватися. Кожне поняття, кожне слово, кожна буква повинні йти до свого кінця, інакше вони будуть введені без причини, вони будуть зайвими, а все зайве є нестерпним”[12].

Висновок 5. Стратегія – це є певна конкретизація концепції, що, однак, потребує:

· розгортання тези та її обґрунтування;

· залучення з аудиторії однодумців, нейтралізації противників, схилення на свою сторону тих, хто сумнівається.

Для цього необхідний наступний крок “запуску” концепції, роль якого висвітлена в наступному законі риторики.

Г. Тактичний закон передбачає систему дій по підготовці ефективної реалізації стратегії.

Складовими тактичного закону є:

І) Аргументація – нежорсткий засіб (це не наказ, команда, погроза) впливу одного суб’єкту на погляди та поведінку іншого. В основі аргументації лежить логічне обґрунтування об’єктом тези шляхом доказу, переконання та переконання у протилежному. При цьому аргументація, як явище філософсько-комунікативне, включає два аспекти:

а) гносеологічний – пізнання предмета, поглиблене його розуміння, пошук істини;

б) етичний – аргументатор визначає себе та реципієнта людьми, які мають рівне право вільного пізнання істини.

Критеріями відбору аргументів є:

- орієнтація на певну аудиторію;

- раціональність, зв’язок з тезою, тобто всі аргументи повинні працювати на головну думку;

- зваженість;

- образність, яскравість як психологічна умова результативного засвоєння матеріалу (включати не тільки ліву, але й праву півкулі головного мозку).

Ефективність аргументації залежить від умов:

- компетентності аргументатора філософсько-логічної бази;

- управління власними емоціями та почуттями;

- знання аргументатором особливостей аудиторії.

Висновок 6. Аргументація спрямована на досягнення теоретичної мети (вплив на свідомість аудиторії), а тому передбачає активну діяльність, перш за все, з боку суб’єкта. При цьому аудиторія знаходиться у більш-менш пасивному стані (вбирає нову інформацію). Для повного досягнення цільової установки необхідно, щоб аудиторія доволі активно переробляла інформацію, тобто проектувала на себе, свою діяльність, свій досвід, тобто виходила на рівень застосування одержаних знань.

Для здійснення цього необхідно звернутися до другої частини тактичного закону.

ІІ) Активізація мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії, яка спрямована на реалізацію надзавдання, тобто досягнення практичної мети - спонукання до дії.

Активізація мисленнєво та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії передбачає таку послідовність дій:

- зацікавити аудиторію;

- викликати аудиторію на роздуми;

- вивести аудиторію на рівень обговорення.

Від чого залежить ефективність виконання цих дій?

· Так, зацікавлення аудиторії досягається використанням:

а) аудіовізуальних прийомів (дає 20% засвоєння інформації):

- статичних – графіки, таблиці;

- динамічних – відеоматеріали;

б ) психологічних прийомів:

- реклами;

- шокової терапії;

в) прийому “опудало опонента” (змодельована думка про питання, яка є домінуючою в аудиторії);

г) проблемне введення матеріалу.

· Виклик аудиторії на роздуми полягає в тому, щоб створити у слухачів потребу обмінятися думками з приводу обговорюваних питань.

Це досягається прийомами:

а) логічним – способами розгортання тези:

- спіральний;

- ступеневий – від загального до конкретного (для підготовленої аудиторії);

- від конкретного до загального (для непідготовленої аудиторії);

- пунктирний (для аудиторії з високим рівнем підготовки);

- контрастний (для будь-якої аудиторії);

- асоціативний – в дитячій аудиторії, слабкій аудиторії;

б) психологічними:

- “опудало опонента”,

- запитання – відповідь – хід роздумів;

- психологічна пауза;

- аналогія.

· Виведення аудиторії на рівень обговорення та прийняття рішення – передбачає пошук загальних точок зіткнення, який досягається прийомами:

а) логічно-психологічними:

§ аналіз раніше виявлених різних думок, поглядів (виявлення протилежностей);

§ синтез (поєднання протилежних сторін), який включає форми:

- компроміс;

- перемога прогресивної сторони;

- консенсус;

- психологічними: співучасть (“ми”, “нас”, “у нас з вами”);

- візуальні – схеми, малюнки, відеофрагменти.

Висновок 7. Тільки в результаті активізації мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності створюється повноцінний двосторонній процес спілкування, тобто створюються умови для суб’єкт-суб’єктних стосунків.

Висновок 8. Тактичний закон дозволяє суб’єкту знайти ефективні засоби впливу на аудиторію, завдяки чому здійснюється реалізація цільової установки (завдання та надзавдання) і розгортання тези.

Дата добавления: 2014-11-26