Складання формул комплексних сполук

Основні положення координаційної теорії.

ЛЕКЦІЯ ІV. КОМПЛЕКСНІ СПОЛУКИ.

Водневий зв’язок.

Атом водню, з’єднаний з атомом сильно електронегативного елемента, здатний до утворення ще одного хімічного зв’язку з іншим подібним атомом. Цей зв’язок називається водневим. Природа його електростатична. Умовою утворення водневого зв’язку є висока електронегативність атома, зв’язаного з атомом водню. Енергія водневого зв’язку - 8 кДж/моль, у сполук азота – 40 кДж/моль. Але цієї енергії достатньо щоб зумовити асоціацію молекул, тобто, об'єднати їх в димери, тримери і т.ін. Саме асоціацією пояснюються аномально високі температури плавління і кипіння таких речовин як HF, H2O, NH3.

План:

1. Будова комплексних сполук. Основні положення координаційної теорії А.Вернера.

2. Класифікація комплексних сполук.

3. Номенклатура комплексів.

4. Стан комплексних сполук у розчинах.

5. Значення комплексних сполук.

Всю різноманітність неорганічних сполук можна умовно поділити на дві категорії: сполуки першого порядку ( оксиди, деякі кислоти, солі: СuО, НВr, NaCl та ін.) і сполуки вищого порядку (комплексні сполуки, які є продуктами взаємодії певних сполук першого порядку).

Основні принципи утворення комплексних сполук вперше були викладені у 1893 році швейцарським хіміком Вернером у вигляді так званої координаційної теорії. Основні положення координаційної теорії:

· У молекулі будь-якої комплексної сполуки один із іонів займає центральне місце і має назву комплексоутворювач або центральний іон.

· Навколо центрального іона розташовується або концентрується певна кількість протилежне заряджених іонів або нейтральних молекул, які називаються лігандами або адендами.

· Центральний іон з розташованими навколо нього лігандами утворює так звану внутрішню координаційну сферу сполуки. Іони, що знаходяться на більш далекій відстані від центрального іона, складають зовнішню координаційну сферу комплексної сполуки.

Число, що показує скільки лігандів розташовано навколо комплексоутворювача у внутрішній сфері, називається координаційним числом. Синонімом терміну “комплексна сполука” є термін – “координаційна сполука”.

Для складання формул комплексних сполук необхідно знати:

§ заряд комплексоутворювача

§ координаційне число.

Заряд комплексного іона дорівнює алгебраїчній сумі зарядів комплексоутворювача і лігандів. При зображенні хімічної формули внутрішня сфера комплексної сполуки береться у квадратні дужки. Сумарний заряд іонів, що знаходяться у зовнішній сфері, рівний за абсолютною величиною і протилежний за знаком заряду внутрішньої координаційної сфери. Якщо комплексний іон має позитивний заряд, то зовнішня сфера складається із від’ємних іонів і навпаки, якщо комплексний іон має від’ємний заряд, то іони зовнішньої сфери заряджені позитивно. Як приклади комплексних сполук можна навести: К₄[Fe(CN)₆], [Nі(NН₃)₆]Сl_2, К₂[PtCl₆], Na₂[Be(OH)₄]. Їх можна розглядати як продукти взаємодії таких молекул:

4KCN + Fe(CN)₂ → К₄[Fe(CN)₆];

NiCl₂ + 6NH₃ → [Nі(NН₃)₆]Сl₂;

2KCl + PtCl₄ → К₂[PtCl₆];

2NaOH + Be(OH)₂ → Na₂[Be(OH)₄].

У вказаних прикладах центральними іонами-комплексоутворювачами є Fe²⁺, Ni²⁺, Pt⁴⁺, Be²⁺, а лігандами відповідно CN^-, NH₃⁰, Cl^-, OH^-, які разом з центральними іонами утворюють внутрішню координаційну сферу, обмежену квадратними дужками.

Дата добавления: 2014-11-16