Діалектичні концепції розвитку

Тема 14 Діалектична концепція розвитку. Принципи, закони, категорії

План

1. Діалектичні концепції розвитку

2. Закони діалектики

3. Категорії діалектики

3.1. Одиничне, особливе, загальне

3.2. Причина і наслідок

3.3. Необхідність і випадковість

3.4. Можливість і дійсність

3.5. Форма і зміст

3.6. Система і елемент

3.7. Сутність і явище

Термін «діалектика» має багато спільного з словами «діалог», спочатку діалектику і розглядали як мистецтво вести бесіду, диспут. Мистецтво пошуку істини шляхом зіткнення суперечливих думок в античності і називали діалектикою, це так звана Сократівська бесіда. Наряду з нею Геракліт пропонує розглядати не лише пізнання, а й усю дійсність як суперечливу, мінливу: «все тече, все змінюється». В основі розвитку – боротьба суперечностей. В античній філософії формується перша історична форма діалектики.

Другою формою є діалектика Г. Гегеля, який раціонально розкриває суперечності. Проте гегелівська діалектика розвиток вбачала тільки в русі понять, думки, як результат розкриття суперечностей.

Третя форма – марксистська діалектика відображає закони розвитку, зв’язки об’єктивної дійсності, а не лише рух думки, як у Г. Гегеля.

В ХІХ–ХХ ст. з’являються спроби створити нові форми діалектики (негативна діалектика, національна діалектика, тощо), які, проте, не набули поширеності та широкого визнання.

Виділення основних форм діалектики необхідне для того, щоб підкреслити періоди, коли людство акцентувало увагу на мінливості, руху, розвитку, адже діалектика активується в ситуаціях невизначеності, коли немає готових рецептів. Коли ж акцентується увага на стійкості, незмінності, а рух розглядається як просте циклічне повторення одного і того ж, то розповсюджується так званий метафізичний спосіб мислення, який, наприклад в XVII–XVIII ст. відповідав потребам науки, що була описовою, збірною. Тобто діалектика передбачає існування власної гносеологічної протилежності.

Діалектика розглядається як теорія розвитку і метод пізнання дійсності, які можуть аналізуватись відокремлено одне від одного, але в дійсності є єдиним цілим, системним утворенням. Як система діалектика утримує принципи, закони і категорії.

Принципи – це загальні, універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають роль та участь усіх інших понять в процесі пізнання. Принципи розглядаються як філософські аксіоми, вони задають початкові передумови пізнання, зумовлюють його характер, межі. Найбільш загальними принципами є принцип зв’язку та принцип розвитку, вони взаємопов’язані між собою, взаємодоповнюють один одного.

Поняття зв’язок слугує для позначення взаємодії, взаємообумовленості між предметами, процесами. Принцип зв’язку розкриває взаємообумовленість явища іншими явищами. Зв’язки можуть бути внутрішні та зовнішні, безпосередні та опосередковані, що залежить від характеру взаємодії між предметами. Принцип розвитку полягає в тому, що рух, зміна відбуваються не хаотично, а характеризуються певною спрямованістю, поступальністю, послідовністю, наявністю внутрішнього джерела.

Розвиток є предметом вивчення діалектики, яка виступає наукою про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Розвиток не є розвитком взагалі, усієї матерії чи Всесвіту. Розвиток пов’язаний тільки з конкретними матеріальними або духовними системами. Тому про розвиток Всесвіту (матерії, тощо) можна говорити, маючи на увазі певну множину конкретних систем, що розвиваються. Основними ознаками розвитку є: якісний характер змін; їх не оберненість; та спрямованість. Одна чи дві ознаки не достатні для визначення розвитку, їх слід розглядати лише в комплексі. Відмічені ознаки достатні для відмежування такого типу змін від хаотичних, кругових, тощо. Розвиток невід’ємний від руху, але це не окремі зміни, а множина, система змін в складі елементів, системний характер змін означає, що змінюється якість. Розвиток це зв’язок якісних перетворень системи, зв’язок, для якого властива не оберненість, тобто неможливість принципового повернення до попереднього стану; виникнення нових можливостей, які не існували раніше. розвиток розкриває спадковість між якісними станами на рівні системи, тобто розвиток співвідноситься з спрямованими перетвореннями. Розвиток – це подвійний процес: відмирає стара якість, а на її місці виникає нова. Між ними є і подібність, і відмінність, і боротьба, і взаємоперехід.

Розвиток є об’єктивним явищем, суб’єкт пізнає та оцінює цей процес. Складність розвитку зумовлює неоднозначність його розуміння, тому сформувалось декілька основних концепцій розвитку. В першу чергу це класична модель Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля – раціоналістична. Окрім неї доречно виділити діалектико-матеріалістичну, сціентичну, еволюціонійну.

Г. Спенсер в 1852 р. в статті «Гіпотеза розвитку» стверджує, що гіпотеза перетворення видів більш відповідає здоровому глузду, ніж гіпотеза творіння – ми постійно спостерігаємо деякі зміни рослин і тварин. Спенсер обґрунтовує всезагальну поступову еволюцію всієї природи. Недоліками розуміння розвитку були визнання виключно поступального характеру еволюції та зовнішнього джерела розвитку систем. Близькою до еволюціонізму є концепція емерджентизму (творчої еволюції). Її рисами є – визнання виникнення нової якості, яка не зводиться до попередньої; визнання стрибка; нова якість є результатом внутрішньої творчої сили; більш високі ступені розвитку не можна передбачити на основі вихідних якостей; утворюється система рівней еволюції, яка утворилась в результаті раптових стрибків. Об’єднує ці концепції відмова від внутрішніх матеріальних суперечностей як джерела розвитку.

Натуралістична концепція, або стихійно матеріалістична, поширилась серед науковців, тому отримала назву сцієнтична (розробляється в працях Дж. Хакслі, Е. Майра та ін.). Її протилежністю є антропологічна модель розвитку (Ж.-П. Сартр вважає, що діалектика тільки в тотальності людського духу, вона пов’язана з такими екзистенціальними вимірами буття, як мета, вибір, свобода, відповідальність).

Іншими моделями, що можна віднести до натуралістичних, є теорії: рівноваги, конфлікту.

Закони. В філософії законом називають певний вид зв’язку між предметами та явищами дійсності. Закон це такі відносини між предметами, які зумовлені внутрішньою природою речей та явищ, виявляє необхідний зв’язок. Закон діє у всіх явищах певного класу. Так, Закон Джоуля – Ленца фіксує, що кількість теплоти, що виділяється у провіднику, залежить від опору провідника, сили електричного струму в ланцюгу та часу його проходження. Зв’язок, що виражається в цьому законі, притаманний будь-якому тілу, яке проводить струм. Отже, закон виявляє загальне в явищах. А так як. речі та предмети існують об’єктивно, то об’єктивно існують і зв’язки між ними, тобто не залежать від волі та свідомості людей. Закон – це система об’єктивних, необхідних, істотних, стійких, загальних, повторюваних зв’язків і відносин між предметами, явищами, процесами.

В законі втілюються істотні, необхідні, стійкі зв’язки цілої групи явищ, але самі групи явищ можуть бути різними: більш або менш широкими. Тому закони класифікуються на особливі, загальні та універсальні.

Особливі закони відображають істотні зв’язки окремих сторін дійсності (наприклад, квантової механіки – відносяться виключно до мікросвіту; біології – відносяться тільки щодо живих організмів). за допомогою цих законів науки всебічно та досконально розкривають певні явища природи, суспільства, людського мислення.

Загальні закони, дія яких поширюється або на всю природу, або на суспільство, або на мислення. Прикладом може бути закон збереження та поширення енергії: енергія з нічого не виникає і не знищується, вона лише переходить із однієї форми в іншу. Дія цього закону охоплює усі явища природи.

Універсальні (всезагальні) закони поширюються на усі явища природи, суспільства та мислення. Вони мають необмежену сферу виявлення, охоплюють відносини, що притаманні світу в цілому і окремим його сторонам. Це закони діалектики: закон єдності і взаємодії протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон заперечення заперечення.

Поняття закону слід відрізняти від закономірності, яке означає тенденцію, результат дії багатьох законів.

Категорії розглядаються як деталізація принципів діалектики. Це поняття, які визначають загальні та істотні риси, сторони дійсності, явищ та предметів. Кожна наука створює свої категорії: «вартість», «прибуток» – в економіці, «атом», «електрон» – в фізиці. Ці науки вивчають зв’язки в межах своєї конкретної області. Філософські категорії – це найбільш загальні поняття, в них виявляються найбільш загальні властивості речей дійсності. До них відносяться «матерія», «рух», «простір», «якість» тощо. Їхня природа в основному та ж сама, що й природа законів. Категорії слугують як би підготовчою ланкою в процесі пізнання законів. Кожна річ тисячами відносин пов’язана з іншими речами, тому пізнати її можна лише в розгляді усіх зв’язків властивостей та сторін. Кожна сторона ж, властивість речі, виражається в категорії, тобто пізнати річ можливо лише у взаємозв’язку категорій, а це в свою чергу дає можливість пізнати закони. Тобто через зв’язок категорій розкриваються закони дійсності.

Дата добавления: 2014-11-16