Причина і наслідок

Питання про те, чи є дійсність у своєму існуванні і розвитку впорядкованим космосом чи невпорядкованим хаосом зумовило два філософських напрямки – детермінізм і індетермінізм. Детермінізм означає зумовленість одних явищ, процесів іншими явищами, процесами, в результаті чого перші набувають певні ознаки. Отже, детермінізм – це вчення про загальну обумовленість об’єктивних явищ. Альтернативою детермінізму є індетермінізм, формами є заперечення принципу причинності та заперечення об’єктивного характеру відносин детермінації (властивий філософії Д. Юма та І. Канта, які не заперечували значення категорій детермінізму, але підкреслювали, що необхідність, причинність властиві тільки нашому сприйняттю дійсності, але не самій дійсності). Основою філософського детермінізму є вчення про причинну обумовленість. Причина – це внутрішня взаємодія предметів чи елементів, які викликають певні зміни у предметах, елементах, що взаємодіють. Зміни, які виникають в процесі взаємодії, є наслідками. Критеріями причинно-наслідкового зв’язку є:

• причина не просто випереджає наслідок у часі, а викликає його до життя, обумовлює його виникнення та існування;

• існує часова асиметрія, бо формування причини завжди випереджає наслідок, але не навпаки (причинний зв’язок незворотний);

• якщо причина виникає в зумовлених умовах, то вона завжди породжує певний наслідок;

• існує просторова та часова безперервність, якщо причина і наслідок розділені просторово, то причинний ланцюг розгортається в просторі. Якщо причина і наслідок співіснують в одній точці простору, то вони розділені часовим інтервалом і причинний ланцюг розгортається в часі.

В дійсності немає безпричинних явищ, подій, адже існування безпричинного явища означало б його незалежність від усього матеріального світу, суперечило б закону збереження матерії і енергії.

Для того, щоб причина викликала наслідок, потрібні певні умови. Умови – це явище, яке необхідне для того, щоб здійснилась певна подія, але самі цю подію не викликають (навіть якщо в організм людини потрапили мікроби, людина не обов’язково має захворіти. Сперечаючись з Л. Пастером, його опонент випив склянку рідини з холерним вібріоном, але не захворів. Від характеру умов залежить здійснення причини і наслідок. Тому змінюючи умови, можна змінити спосіб дії причини і характер наслідку. Привід – це поверховий вираз причини, що не породжує наслідок, а служить для нього зовнішнім поштовхом, сприяє проявленню причини.

Можна виділити наступні види причин: однолінійні, де одне і те ж явище виступає причиною в одних відносинах і наслідком в інших (а à в à с…); дволінійні із зворотнім зв’язком; розгалужені ланцюги; причинна сітка, в якій кожне явище багаторазово виступає і причиною, і наслідком, але в різних відносинах.

Причинно-наслідковий зв’язок відрізняється від часового і функціонального. Слідувати в часі можуть і генетично не пов’язані між собою явища (чергування дня і ночі). Функціональний зв’язок відрізняється від причинного тим, що залежна величина не породжується незалежною величиною. Наприклад, в законі Бойля – Маріотта встановлюється необхідний зв’язок між такими характеристиками газу, як температура, об’єм і тиск. Жодна із цих характеристик не є причиною іншої, вони не породжують одна одну, а знаходяться у стані взаємозалежності. В функціональному зв’язку відсутні ознаки причинно-наслідкового: породження, часова асиметрія, необерненість. У функціональній залежності все відбувається водночас, вона абстрагується від часу.

Причинний зв’язок передбачає необоротність, тобто наслідок ніколи не випереджає причину, проте взаємовідносини причини і наслідку гнучкі, вони не існують безвідносно одне від одного, в ланцюгу світового зв’язку можуть бути водночас і причиною (в одному відношенні), і наслідком (в іншому відношенні). Наслідок породжується причиною, він, в свою чергу, зворотно впливає на причину і певною мірою впливає на неї.

Причинно-наслідковий зв’язок має відносний характер, залежить від специфіки взаємодіючих об’єктів. Так, поведінка елементарних часток настільки ймовірнісна, що виникла навіть думка про їх безпричинність – Н. Бор стверджував, що квантова механіка і причинність не сумісні, тому що поведінка окремої елементарної частини має непередбачуваний характер. Однак, більш доречно говорити про особливі фізичні закони – статистичні, які дійсні для множини об’єктів.

Особливим видом детермінації є цільова, телеологічна детермінація (від грецького слова «телос», «teleos» – мета, ціль). З давніх часів вважалось, що природа побудована доцільно і будь-який розвиток є втіленням зумовлених цілей. Доцільність побудови рослин, тварин є фактом. Але зміни в світі тварин, рослин зумовлені їх взаємодією з умовами життя. Якщо ці зміни корисні для організму, тобто допомагають пристосуватись до середовища і вижити, то вони зберігаються в природному відборі, передаються спадково, створюючи доцільну побудову Організму. Доцільність в природі не є висхідним положенням змін, а кінцевим результатом. В сучасну літературу ввійшло нове поняття «телеономія», яке означає закономірний зв’язок процесів, що визнаються програмою і поведінкою систем з організованим зворотнім зв’язком. Воно означає детермінацію, яка має місце в живій природі в формі органічної доцільності, і цільову детермінацію, притаманну людській діяльності.

Дата добавления: 2014-11-16