Можливість і дійсність

Дійсність – це конкретне буття окремого об’єкта в певний час, в певних умовах, це актуальне буття. Можливість – це стан предмета у його незавершеному, потенційному розвитку. Дійсність – те, що уже виникло, здійснилось, реалізована можливість. Можливість – це система зв’язків і відносин, що зумовлюють виникнення тенденцій, передумов змін, розвитку у певному напрямку; це майбутнє у теперішньому, те, чого не існує в дійсності, але може виникнути і стати дійсністю при певних обставинах.

Діалектичний взаємозв’язок можливості і дійсності проявляється в тому, що вони припускають існування одне одного. Конкретна дійсність утримує в собі можливість подальших змін та розвитку і ця дійсність виникла як результат втілення раніше існуючих можливостей. Водночас слід підкреслити панування дійсності. Дійсність включає в себе всі можливості подальшого розвитку, але жодна можливість не охоплює дійсності. Можливість виникає в цій дійсності і реалізується в новій дійсності. Але це не означає, що усі можливості дані раз і назавжди, що не виникнуть нові можливості, що майбутнє уже зумовлене минулим. Для реалізації можливості потрібні такі чинники як дія певного закону і відповідні умови. Відповідно виділяють такі основні можливості як формальна і реальна, абстрактна і конкретна. Формальна і реальна співвідносяться з необхідністю і випадковістю: можливості, які обумовлені випадковими властивостями і зв’язками вважаються формальними. Формальна вона тому, що вона може здійснитись тільки за умови, що відсутні усі інші можливості. Для перетворення її в дійсність потрібно щоб в одній точці пересіклись не дві необхідні лінії, а множина необхідних ліній. Такий випадок можливий (як виграш в лотерею), але його ймовірність близько до нуля. Реальна можливість – це закономірна тенденція розвитку об’єкта. Ці можливості обумовлені необхідними сторонами і зв’язками об’єкта. проте якщо реальна можливість виявиться пропущеною, нереалізованою з будь-якої причини, то вона перетворюється в формальну. І, навпаки, формальна можливість може перетворитись на реальну.

Абстрактна і конкретна можливості пов’язані з стадіями розвитку матеріальної системи. Абстрактні можливості – це такі можливості, для здійснення яких не склались відповідні умови, ці можливості можуть з’явитись лише при досягненні системою більш високої стадії розвитку. Конкретна можливість така, для здійснення якої на даній стадії розвитку матеріальної системи склались відповідні умови.

Для кількісної оцінки можливості в науці вироблено поняття імовірності. Імовірність – це міра можливості, ступінь реалізації даної події при певних умовах. Вона характеризує межу, в якій здійснюється можливість. Імовірність вказує на величину здійснення можливості за шкалою імовірності від 0 до 1. (Імовірність виживання окремого ссавця або птиці дорівнює 33 %). Не будь яка можливість здійсниться, але будь-яка можливість утримує певну ступінь необхідності. Імовірність є ступенем необхідного в можливому. Імовірність – це властивість множини подій. Стійкість здійснення деяких випадкових можливостей при масових явищах вражає (кількість шлюбів та розлучень, злочинів – у Франції проживають 50 чоловік, які добре себе почувають, але будуть вбиті саме цієї доби). Теорія інформації – основа кібернетики, базується на теорії імовірності, а в науці широко користуються методами імовірності.

3.5. Форма і зміст

Усі предмети, явища мають свої особливості, певні риси, елементи, в них проходять різні процеси, які і зумовлюють їх розвиток. Зміст – це єдність усіх складових елементів об’єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв’язків. В зміст входять не тільки елементи, але й спосіб їх зв’язків – структура. Форма це спосіб організації змісту, його вираження і існування. Форми бувають різними – внутрішніми і зовнішніми. Внутрішня форма – спосіб зв’язків елементів змісту (внутрішньою формою води є спосіб зв’язків електричних сил тяжіння її молекул в рідинно-крапельному стані), а зовнішня форма – зв’язок даного об’єкта з іншими.

Діалектичний взаємозв’язок змісту і форми характеризується такими положеннями: нерозривність змісту і форми; неоднозначність зв’язку; суперечлива єдність; відповідність/невідповідність форми змісту.

Перша характеристика підкреслює єдність змісту і форми: немає жодної матеріальної системи, у якої не було б змісту і форми; немає беззмістовної форми чи безформного змісту. Спроби відірвати зміст від форми породжують формалізм і бюрократизм.

Другий момент розкриває, що один і той же зміст може мати різні форми, так же як і одна і та ж форма здатна мати різний зміст.

Третя характеристика розкриває різноспрямованість розвитку змісту і форми. У змісті переважає тенденція до змін (у предмета з’являються нові елементи, нові зв’язки), у формі – тенденція сталості. до певного часу ці тенденції узгоджуються, адже сама форма як внутрішня структура зумовлює розвиток змісту і самої себе. Проте наступає період, коли стара форма перестає відповідати змісту, який змінився, і розпочинає гальмувати подальший розвиток. Наступає конфлікт форми і змісту, який вирішується шляхом ломки застарілої форми і виникнення нової, відповідної новому змісту. В період перетворення структури відбувається перехід змісту в форму, а форми в зміст.

Єдність форми і змісту передбачає їх відносну самостійність та активну роль форми по відношенню до змісту. Так, біохімія показала, що багатоманітність білкових тіл залежить переважно від порядку послідовно розташованих амінокислот в молекулах. Відносна самостійність проявляється також в тому, що форма, як правило, дещо відстає від змісту, адже перебудова зв’язків відбувається через суперечності, боротьбу, і в тому, що зміст може реалізовуватись в різних формах.

Дата добавления: 2014-11-16