Наука як чинник розвитку матеріального виробництва

Як сфера людської діяльності наука спрямована на виробництво й теоретичну систематизацію об’єктивних знань про діійсність. Вона виникає з потреб практики й підпорядкована передусім теоретичному забезпеченню різноманітних форм людської життєдіяльності. Наука суттєво відрізняється від таких форм освоєння дійсності, як релігія чи мистецтво. Релігія апелює до віри, мистецтво – до відтворення світу у художніх образах. Наука ж завжди орієнтується на критерії розуму. Вона постає як мислення у поняттях, як раціональне віддзеркалення світу.

Розвиткові науки притаманнй комунікативний характер: на кожному історичному етапі розвитку вона узагальнює набуті досягнення, які поповнюють ситему знань в переосмисленому й уточненому вигляді. Наука, таким чином, постає як специфічний вид соціальної пам’яті людства, як інститут теоретичної кристализації минулого досвіду пізнання.

Тривалий час в науці вбачали гарант стабільності цивілізації, головний чинник побудови індустріального суспільства. Майже до середини ХХ століття наука сприймалася як наймогутніше джерело матеріального достатку і виробничого та побутового комфорту. Але за останні 50 років захоплене і позитивне ставлення до науки змінилося: люди побачили в ній не лише благодатний фактор розвитку суспільства, а й могутню руйнівну силу. Нові методи виробництва, створені наукою, призводять до безробіття й перевиробництва. Ядерна зброя – витвір сучасної науки – створює загрозу існуванню людства. Хімізація та біотехнології порушують екологічний баланс планети. Все це – наслідки впровадження науки в практику.

В історії розвитку науки її суспільний статус змінювався. Взаємозв’язок у системі «наука–техніка–виробництво» поступово міцнішав. Але на першому етапі історичного поступу, що охоплює час до ХVІ ст., наука як форма людських знань і складова духовної культури мала надзвичайно обмежений вплив на виробництво. Вона використовувалася переважно як засіб вдосконалення безпосередніх знарядь праці, що найчастіше пов’язувалося з науковим моделюванням функціональних особливостей людського організму. Так оптичні лінзи були сконструйовані за зразком і подобою зорового апарату, музичні інструменти – з механічним наслідуванням голосових зв’язок співака тощо. У середні віки наука була зосереджена здебільшого у монастирях і не мала безпосереднього впливу на техніку та виробництво. Техніка розглядалася як розвага конструкторів та можновладців. Наприклад, задля розваги Архіт Торентський (IV ст. до н.е.) сконструював голуба, що літав; Філадельф Птолемей (І ст.) створив механічного робота, який повторював рухи людини; Альберт Великий (ХІІІ ст.) сконструював механічну жінку, яка буза в змозі відкрити двері і привітати відвідувача; Леонардо да Вінчі виготовив автоматичного лева, який під час коронації Людовика ХІІ пройшов уздовж Тронної зали, лапами розірвав собі груди, і звідти випали білі лілії – символ французьких королів.

Розвиток торгівлі, мореплавання, мануфактурного виробництва поставив вимогу теоретичного й експериментального вирішення конкретних завдань. Під впливом ідей Відродження наука поступово пориває зі схоластичними традиціями та наближається до практики. Компас, порох, друкування книг, парова машина поклали початок міцному союзу науки, техніки і виробництва. Справжній промисловий переворот відкрив другий етап історичної взаємодії системи «наука–техніка–виробництво» і започаткував активне використання науки в усіх галузях суспільного життя.

Наука підготувала грунт і постала головним спонукальним чинником формування машинного виробництва. Змінилася роль і функція людини у виробництві: вже не знаряддя праці доповнює виробника, а навпаки, людина доповнює машину (не рух знаряддя визначається рухом людини, а рух людини – рухом машини). Механізм стає головною складовою виробництва, а людина перетворюється на його додаток.

Подальші успіхи в науці й техніці, зокрема у фізіці, хімії, електроніці, біології, автоматиці, спричинили у середині ХХ століття новий якісний стрибок та різке підвищення ефективності системи «наука–техніка–виробництво». Промисловість, транспорт, будівництво, сільське господарство, соціальна і культурна сфери швидко змінювалися. Розпочалася нова фаза суспільного розвитку, яка дістала назву «науково-технічна революція».

Дата добавления: 2014-11-16