Проблема сенсу життя

Ця проблема виникає перед людиною, коли вона відволікається від побутових справ і усвідомлює власну кінечність. В розгляді проблеми склалось декілька концептуальних підходів. У відповідності з релігійним розумінням сенсу життя – повсякденне життя безсенсеве, тому що все швидкоплинне. Проте в душі людини присутні вічні ідеї вічності, добра, справедливості, Бога. Тобто, якщо людина належала б тільки до світу тимчасовості, то людині нізвідки було б взяти ці орієнтири вічного. Отже, оскільки людина находить в собі подібні ідеї, то людина сама певним чином відноситься до божественного. Сенс життя в існуванні Бога і безсмертній душі. Вони розкривають для людства перспективи вічності і надають осмислення земному життю. Атеїстичне розуміння сенсу життя теж виходить з визнання його безсенсовості, адже людина бажає досягти абсолюту, але не може собі цього дозволити, бо наука заперечує існування Бога. Тож потрібно свідомо прийняти безсенсовість життя і жити в цій ситуації безсенсовості, абсурду (А. Камю). Спасіння від безсенсовості в бунтуванні проти абсурду, що знаходить вираз в чуттєвому проживанні кожного моменту життя, розуміючи, що воно може обірватись щомиті. Ще один підхід, що репрезентує нерелігійне розуміння сенсу життя, представлений в працях Е. Фромма. Він вважає, що сенс кінечного людського життя в самореалізації усіх здібностей людини. Людина сама надає сенс власному життю, тим самим перетворює його з сліпої спонтанної плинності в мистецтво, де і розкриваються кращі сторони, неповторна індивідуальність. Людина не повинна коритись релігійним, політичним, тощо авторитетам, які ставлять завдання підкорити нас і використовувати у власних цілях. Сенс життя людини в творчості, в самовираженні усіх можливостей.

Пошук сенсу життя безпосередньо пов'язаний з ідеєю смерті та безсмертя. Розмірковування про безсмертя приводять до наступних висновків: – безсмертя можливе в потомках і здійснюється як передача генного спадку батьків дітям; безсмертя як входження часток нашого тіла, що розпалось, в колооббіг речовин у Всесвіті. В. І. Вернадський ввів поняття «біосфера», яким він визначив суму всього живого, що населяє нашу планету. Атоми, які увійшли до біосфери, були захвачені життєвим вихром, рідко, а можливо, взагалі не повертаються в косну матерію. Вернадський прийшов до парадоксального висновку – протягом усього процесу еволюції, з моменту виникнення життя біосфера мала одну і ту ж масу 10²°т. Іншими міркуваннями про безсмертя є увіковічення діяльності людини в пам’яті потомків, зміна стану свідомості внаслідок медитувань, в результаті яких людина йде у вічність.

Дата добавления: 2014-11-16