Догляд за хворими після знеболювання

Обов'язки сестри-анестезистки.

Особливості роботи сестри-анестезистки і догляд за хворими після знеболювання

В обов'язки медичної сестри-анестезистки входять:

1) виконання медикаментозної підготовки за призначенням лікаря-ане- стезіолога;

2) підготовка анестезіологічної апаратури до наркозу, а також інстру­ментів, медикаментів, наркотичних засобів, кисню тощо;

3) дезінфекція і миття інструментів і апаратів після наркозу;

4) контроль за своєчасною доставкою хворого для наркозу і вкладан­ням його на операційний стіл;

5) постійна допомога лікарю-анестезіологу протягом всього періоду наркозу - аж до повного пробудження хворого;

6) реєстрація під час операції в наркозній карті пульсу, дихання, артер­іального тиску та інших показників;

7) спостереження за транспортуванням оперованого хворого з опера­ційної в післяопераційну палату і подальше спостереження за ним за вказ­івкою лікаря-анестезіолога. Сестра-анестезистка не має права відлучатися з операційної без дозволу лікаря-анестезіолога;

8) ведення обліку витрачених на знеболювання препаратів, своєчасне виписування і отримання їх з аптеки;

9) знання основ анестезіології, вміння у випадку необхідності провести масковий наркоз та кероване дихання.

У перші години і дні після наркозу і операції контроль за станом хворого здійснюють лікар-анестезіолог, сестра-анестезистка та оперуючий хірург. Хво­рого поміщають у післяопераційну палату або відділення інтенсивної терапії. Спочатку готують функціональне ліжко, надають йому відповідного положен­ня. Готують грілки, апарат для подачі зволоженого кисню, підставку для кра­пельниці, аспіратор, тонометр з фонендоскопом, стерильні шприци, набір лікар­ських засобів, необхідних для інтенсивної терапії. Поряд з цим для проведення реанімаційних заходів готують серветки, роторозширювач, язикотримач, повітро­провід, ларингоскоп, інтубаційні трубки, апарат для штучного дихання, набір інстру­ментів для накладання трахеостоми, дефібрилятор і ін. Після звичайних опе­рацій хворого вкладають на спину без подушки. До ніг кладуть грілки, налагод­жують подачу зволоженого кисню, встановлюють крапельницю для інфузійної терапії. Спостерігають за пульсом, диханням, кольором шкірних покривів, вимі­рюють артеріальний тиск. Усі ці дані записують у карту індивідуального спосте­реження. Залежно від стану хворого, ці дані фіксують через 15, 30 або 60 хв.

Про всі зміни сестра-анестезистка повинна доповідати лікарю-анестезіо- логу. Вона ні на хвилину не повинна залишати хворого.

Після інтубаційного наркозу трубку з трахеї видаляє лікар-анестезіо- лог тільки після повного відновлення самостійного дихання. Спеціально хво­рого будити не потрібно. У разі виникнення блювоти, щоб запобігти аспі­рації, голову хворого повертають на бік, періодично очищають порожнину рота серветками і відсмоктувачем. Якщо блювання продовжується, застосо­вують аміназин. З метою профілактики западання язика хворому в ротову порожнину вводять повітропровід. Для зняття болю періодично вводять аналгетики. Слід пам'ятати, що після наркозу, який проводили з міорелак- сантами тривалої дії, може настати пізня зупинка дихання, якій, як правило, передує в'ялість, м'язова слабість, поверхневе дихання або рекураризація - повне розслаблення скелетної мускулатури. В цих випадках слід терміново розпочати штучну вентиляцію легень, налагодити вдихання кисню, ввести прозерин (антидот міорелаксантів), атропін. Причинами різкого зниження артеріального тиску, що супроводжується колапсом, можуть бути больовий шок, крововтрата, гостра серцева недостатність, надниркова недостатність. Залежно від причини, що викликала зниження артеріального тиску, застосо­вують різні засоби інтенсивної терапії. Серед частих ускладнень наркозу може виникати ателектаз легень внаслідок закупорення бронха слизом або кров'ю. Ателектована ділянка легені схильна до запалення. Для усунення ателектазу проводять бронхоскопію, дихальну гімнастику (черевна і грудна), відкашлювання, надування гумових іграшок або камери з м'яча (підвищення тиску повітря в легені сприяє її розправленню). Догляд за хворими після неускладненої місцевої анестезії не має специфічних особливостей і дик­тується лише характером захворювання і перенесеної операції.

Після спинномозкової анестезії хворого кладуть на спину, подушку під голову не підкладають, таке положення хворий повинен зберігати протягом 2 діб. Так само, як і після наркозу, проводять постійне спостереження за станом гемодинаміки, дихання і ін.

Дата добавления: 2014-11-18